Потребуєте допомоги?Зв’яжіться з нами
08.11.2018

«Статус особи без громадянства потрібен мені, щоби поїхати додому до дітей і онуків. Більше я нічого не прошу».

Ніна Іслямова народилася 9 травня 1967 року в Киргизстані, куди її батьків депортували після Другої світової війни з Аджарії (Грузія). Усе дитинство й юність Ніна Енверівна провела в Джалал-Абаді, поки не зустріла майбутнього чоловіка. Він – нащадок кримсько-татарського народу, також насильно переселеного, тільки з Криму. Потім переїхала до Узбекистану, де одружилася й народила двох синів.

Спокійне життя родини скінчилося, коли в дев’яностих під час розпаду СРСР почалися бунти проти некорінного населення. Тоді Іслямовим довелося поїхати на історичну батьківщину чоловіка — до Криму. Сім’я оселилася в Красноперекопську. Згодом діти пішли до школи. Ніна Енверівна тяжко працювала. Роботу шукала деінде, адже офіційно влаштуватися на роботу було вкрай непросто.

Наприкінці 1998 року в жінки поцупили документи. Саме тоді радянські паспорти обмінювали на українські. Відтак свій паспорт громадянки України Ніна Іслямова отримати не змогла. Увесь час вона намагалася відновити втрачені документи та оформити нові, але перепон для цього щоразу ставало більше.

«Узимку 2014 року я поїхала до Києва, де працювала раніше, щоб отримати довідку про відсутність громадянства Узбекистану (це було потрібно для оформлення українського паспорта). Мені її видали, але повернутися до родини не змогла», — каже жінка.

Вона не може виїхати з Херсонської області на анексований півострів. Адже не має документа, що підтверджує її особу. Ніна Іслямова фактично знову стала вимушено переселеною особою, тільки тепер вона залишилася зовсім одна без підтримки сім’ї та близьких і без коштів на існування.

Вона розповідає: «Статус особи без громадянства потрібен мені, щоби поїхати додому, до дітей і онуків. Більше я нічого не прошу».

Comments are closed.

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial