Потребуєте допомоги?Зв’яжіться з нами
12.09.2019

Уявіть собі, що раптом ви опинились в чужій країні, де у вас немає жодних знайомих чи родичів. Про влаштування на будь-яку роботу можна тільки мріяти — ніхто ж не візьме незнайомця без роду та племені! Щоб не померти з голоду, можна або просити милостиню, або красти їжу. В подібній ситуації — але вже в реальності — опиняються й особи без громадянства. А якщо хтось з них ще й відбував покарання в місцях позбавлення волі, то від них суспільство відвернеться зовсім. Якщо зважити на те, що програм реабілітації для звільнених осіб без паспорта та жодних документів в Україні не існує, то неважко здогадатися, що часто такі йдуть на повторні злочини, бо іншого виходу, аби вижити, вони просто не мають. Саме тому наші колеги — адвокати з БФ “Право на захист” — в рамках проекту допомоги особам без громадянства здійснюють виїзди до ув’язнених в колонії та тюрми. І намагаються допомогти тим, хто хотів би отримати шанс на нормальне життя. Кожний такий виїзд до колоній — це калейдоскоп з уламків розбитих доль, збігу обставин, бюрократичних процедур, мрій та очікувань. Переконайтесь самі.

На початку вересня під час виїзду до Білоцерківської виправної колонії №35 керівництво закладу організувало нашим колегам зустріч із сімома ув’язненими. Історія кожного із цих ув’язнених — це не тільки складна юридична задача, а своєрідний зріз соціальних проблем та негараздів сучасної України.

Історія перша. Олександр Б., 27 років. Ніколи не мав паспорта громадянина України. Потрапив “на зону по малолетке”, а там паспорт не виготовили. Трагічно померла його мати, а з батьком зв’язок увірвався. Оскільки для виготовлення паспорту дитини потрібен паспорт громадянина України одного із батьків, то міграційна служба відмовила Олександру у виготовленні паспорта. Олександр скоро звільняється, говорить, що хотів би вийти на свободу та працювати. Проте дуже добре розуміє, щоб без паспорта в нього на це немає жодного шансу.

Історія друга. Микола І., 54 роки. Мав паспорт колишнього СРСР, який втратив, а от паспорт громадянина України ніколи не отримував. Аби виправити ситуацію, потрібно довести належність Миколи І. до громадянства України — це, як правило, встановлюється судами. В таких ситуаціях люди не можуть обійтися без допомоги адвоката та самостійно підготуватися до розгляду справи, адже особи без документів не мають змоги витребувати документи, робити запити, отримувати документи тощо.

Історія третя, четверта та п’ята (типові). Артем С., 36 років. Мав паспорт громадянина України, який отримав в Луганську. Втратив паспорт до ув’язнення, згодом потрапив до колонії. Через події на сході країни база виданих паспортів на Донецьку, Луганську область та Крим ввімкнена, зв’язок з рідними увірвався будь-які відомості про паспорт громадянина України відсутні. Нашим колегам часто доводиться працювати саме з такими справами. Адвокати БФ «Право на захист» в цьому випадку витребують інформацію з інших джерел: бази Державної фіскальної служби України, реєстру виборців, бази реєстру актів цивільного стану тощо. Після надходження відповідей адвокати готують документи до подання до Міграційної служби України.
Аналогічна історія з документами у Олександра К., 38 років та Ш-т О., 44 роки. Олександр також отримував паспорт на непідконтрольній нині території в Макіївці та втратив. Ш-т О. народився на території Узбекистану, потім переїхав до Криму, де, за його словами, отримав паспорт громадянина України, який було втрачено.

Історія шоста. Олексій С., 38 років, народився в Києві. Коли Олексію було 10 років, його мати померла. На початку 1991 року його усиновила друга дружина батька. Проте хлопця так ніде і не прописали, паспорт він не отримував. Зараз, аби виправити цю ситуацію, йому необхідно довести факт проживання в неповнолітньому віці на території України станом на 24.08.1991 та 13.11.1991 р. Як доводить досвід наших колег, в цьому випадку, скоріше за все, діяти доведеться через суд.

Історія сьома. Сергій С., 48 років, народився на Чернігівщині. Тривалий час працював вахтовим методом на території Російської Федерації. Після направлення запитів з’ясувалося, що належність Сергія до громадянства визнала Російська Федерація. Консульство РФ оформило йому паспорт для виїзду за кордон. Після звільнення він може отримати паспорт громадянина Російської Федерації — та позбутися статусу особи без громадянства.

Хочеться зазначити, що керівництво Білоцерківської виправної колонії №35 всіляко сприяє роботі з ув’язненими, що знаходяться під ризиком безгромадянства.

Comments are closed.

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial