Зробити пожертву
Укр / Eng
31.10.20

Діалогові проєкти – попри ефективніть цього інструмента – завжди виклик для тих, хто їх проводить та організовує, адже дуже важко утримати учасників із протилежними точками зору в конструктивному руслі та ще і прийти до спільних рішень. Проте участь в таких активностях дозволяє не тільки отримати додаткову інформацію, але інакше подивитися на проблему чи ситуацію. Учасник одного із наших діалогових проєктів поділився з нами своїми думками і враженнями від в діалогах. Ми ж, своєю чергою, ділимося з вами. 

«Минулого року я познайомився з діалогами. Так, щоб не тільки про погоду поговорити, а розуміти людей, один одного (і про погоду теж). І це дуже цікавий процес, який наштовхує на глибинні рефлексії (переусвідомлення). Це не так просто. І ні друзям, ні подругам я не бажаю занурюватися заглибоко, бо в кожного своя глибина і можна заглибоко нирнути. То не з найприємніших. Та все ж це дає свій результат. Дає можливість зрозуміти та прийняти себе та інших.  

[…]

Якось ми обговорювали це з родиною і зрозуміли, що дуже складно пояснити, що таке діалог і який він має вплив. Кажеш, це такий і такий процес, займалися тим і тим. Тебе питають: «А який результат? А який сенс? А де методичка?». А відповісти не так просто, бо в людей своє уявлення і важко пояснити, що це річ, яка змінює тебе – людину, – а не ситуацію навколо. Для того, щоб змінилася ситуація, потрібно, щоб змінились всі, хто до неї причетний. А не ти один. 

[…]

Діалог – це інструмент. Надихнувшись процесом, я не розумів, як можна не йти на діалог? Як можна не шукати точки дотику? Як можна концентруватися на тому, що роз’єднує, а не об’єднує. А пояснення лежало на поверхні. В діалозі має бути дві сторони, якщо однієї не стає, то це монолог. І абсолютно нормально не вести діалог, якщо таке рішення прийнято. […] Адже або дві сторони діалогу напружуються і шукають рішення, або кожен диктує свої умови і переможе сильніший (правда часто це проявляється не як win-lose, а lose-lose). 

 […] 

Результат здобувається в ході процесу. Дійшов до висновку, шо саме так потрібно рухатись. Якщо по-іншому, то результат перетворюється на самоціль і досягається. І тут, ніби, круто. Все, досягли, здобули так би мовити. А шо далі? Не ясно. Ціль не може ставати самоціллю. Типу вийти на гору, щоб побувати на горі. Це дуже цікавий підхід. Насправді ж взбираються на гору не для того, щоб просто там побувати. А для того, щоб пройти шлях на неї і побачити горизонт, який є, насолодитись і йти далі. 

[…]  

Дорожчий шлях, бо кінцева точка завжди буде змінюватись, якщо хочеш розвитку, а не стагнації. Планувати потрібно, та дивитись на життя не завданнями та цілями, а шляхом. І будьте готові до того, шо в процесі вони можуть змінюватися. Завжди їх перевіряйте на те, чи вони відповідають вашій меті та вашій місії. І найголовніше чи цілі не стали самоцілями.

[…]

30.10.20

29 жовтня 2020 року о 12:30 у приміщенні «Укрінформ» відбувся круглий стіл на тему «Зменшення ризику катастроф та вразливості населення в Східній Україні».

Подію було організовано БФ «Право на захист» в межах проекту «Зниження ризику стихійних лих у Східній Україні», що фінансується Європейським Союзом і реалізується #3Р Консорціумом.

Участь у заході взяли представники органів державної влади, військово-цивільних адміністрацій, місцевого самоврядування, співробітники державних підприємств*. Модерувала захід правова аналітикиня БФ «Право на захист» Анастасія Бондаренко 

Під час чотирьохгодинної конференції було обговорено низку важливих питань, серед яких:

  • Підвищення готовності населення до ризиків за допомогою правових інструментів;
  • Роль місцевого самоврядування у підготовці населення до надзвичайних ситуацій;
  • Виклики у процесах підвищення готовності населення в контексті реформи децентралізації;
  • Управління екологічними та техногенними ризиками на Донбасі.

Окрім тематичного обговорення на заході також було презентовано «Білу книгу» – аналітичний документ, розроблений експертами з 3P Консорціуму, в якому містяться практичні рекомендації для органів державної влади щодо зміцнення Єдиної державної системи цивільного захисту України.

Завантажити електронні версії презентованих робіт Ви можете нижче за посиланнями:

БІЛА КНИГА (УКРАЇНСЬКОЮ ТА АНГЛІЙСЬКОЮ)

Управління ризиками надзвичайних ситуацій та системи цивільного захисту в контексті пріоритетів Сендайської рамкової програми зменшення ризиків надзвичайних ситуацій

Disaster Risk Management and Civil Protection Systems in the Context of Priorities of the Sendai Framework for Disaster Risk Reduction

АНАЛІТИЧНІ ЗВІТИ

«Стан чинного законодавства України, що регулює питання цивільного захисту, в контексті пріоритетів Сендайської Рамкової Програми зменшення ризиків надзвичайних ситуацій»

«Стан українського законодавства, що регулює екологічні та техногенні ризики, в контексті пріоритетів Сендайської Рамкової Програми зменшення ризиків надзвичайних ситуацій»

Під час дискусії народний депутат України, голова підкомітету з питань зміни клімату та охорони атмосферного повітря Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування Леся Василенко зазначила про наявність серйозних проблем з шахтами на окупованих територіях, а саме, що ці об’єкти становлять реальний ризик і можуть спричинити гуманітарну катастрофу внаслідок їх неконтрольованого затоплення.

«Потрібно послідовно збирати інформацію про стан справ з якістю ґрунтів, повітря, води. І це потрібно робити не раз на декілька років, або коли з’явилось міжнародне фінансування, а систематично, на регулярній основі. … Для того, щоб програми запрацювали, треба забезпечити існування майданчику, на якому регулярно б обговорювалися б проблеми екологічної безпеки на Донбасі»

– зауважила пані Василенко.

Також народний депутат запросила всіх присутніх на заході долучитися до комітетських слухань на рівні Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування, що відбудуться 10 листопада 2020 року у форматі Zoom відеоконференції.

Начальник управління техногенної безпеки Департаменту запобігання надзвичайним ситуаціям Тарас Поліщук наголосив на важливості просування ідеї страхування об’єктів, що становлять потенційну техногенну небезпеку.

«Безумовно, в нас сфера страхування не працює коли йде мова про безпеку об’єктів. Якщо взяти страхування в європейських країнах, там всі такі об’єкти мають обов’язкове страхування і вони зацікавлені виконати всі заходи, аби обмежити страховий платіж»

– сказав пан Поліщук.

Доступний запис трансляції круглого столу

* Повний список учасників круглого столу: Леся Василенко – народний депутат України, голова підкомітету з питань зміни клімату та охорони атмосферного повітря Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування;  Анастасія Бондаренко – правовий аналітик БФ «Право на захист», модератор; Ганна Черкасова – головний еколог ВЦА м. Торецьк; Олександр Ащаулов – заступник генерального директора з охорони праці ДП «Торецьквугілля»; Тарас Поліщук – начальник управління техногенної безпеки, Департамент запобігання надзвичайним ситуаціям; Олександр Лещенко – заступник директора Департаменту – начальник управління захисту населення і територій, Департамент організації заходів цивільного захисту; Богдан Данилюк – заступник начальника відділу оперативно-чергової служби та готовності пунктів управління, Департамент реагування на надзвичайні ситуації; Максим Іванов – заступник начальника управління цивільного захисту ГУ ДСНС України в Луганській області; Сергій Андрійчук – головний спеціаліст з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами, Попаснянська РДА; Олексій Бабченко – керівник військово-цивільної адміністрації м. Золоте та c. Катеринівка Попаснянського району Луганської області; представник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України.

30.10.20

1 жовтня цього року стала надзвичайна подія, яка, на жаль, майже не була помічена українською правовою спільнотою, а також повністю проігнорована відповідальними органами державної влади. У цей день Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив проміжну резолюцію CM/ResDH(2020)211, якою фактично засудив Україну за відсутність прогресу у  виконанні рішень Європейського суду з прав людини, що стосувалися системної проблеми щодо невиконання рішень судів, ухвалених проти держави,  у т.ч. її органів, підприємств – “Юрій Миколайович Іванов проти України” і “Бурмич та інші проти України”. 

Зазначена резолюція засуджує порушення дедлайну (який завершився 12 жовтня 2019 року) для вжиття заходів загального характеру, невжиття заходів щодо подолання проблеми, що призвело до “екстремально низького” рівня виконання судових рішень, що були ухвалені проти держави, у тому числі у пенсійних і соціальних справах на користь “найбільш вразливих верств населення в умовах безпрецедентної кризи”. Також був висловлений жаль щодо того, що держава досі не створила навіть механізм обліку та управління заборгованістю держави (тобто держава досі не знає, скільки грошей винна своїм громадянам) тощо. Наступне обговорення питання призначено на березень 2021 року.

Цікаво, що ця подія була проігнорована як Кабінетом Міністрів України, так і Міністерством юстиції України, яке серед численних новин на своєму сайті не знайшло місця написати про таку визначальну резолюцію (станом на 6 жовтня 2020 року), а тим більше опублікувати її переклад.

Хочу нагадати, що Європейський суд з прав людини у 2017 році ухвалив безпрецедентне рішення у справі “Бурмич та інші проти України” про зняття з розгляду всіх заяв типу “Іванов” (а їх на той момент було більш ніж 12000), оскільки Україна нічого не робила для виправлення ситуації у сфері забезпечення виконання судових рішень проти держави, а про цю системну проблему ЄСПЛ зазначав ще у 2004 році у “справі Іванова”.

Складно уявити, що в сучасній демократичній державі орган державної влади буде систематично і свідомо порушувати права громадян. Ще складніше, що він буде відмовлятись виконувати судові рішення, ухвалені на захист порушених прав. Тотальна бездіяльність правоохоронних органів і непритягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності за очевидний злочин як мінімум заслуговує на прискіпливу увагу до цієї проблеми як з боку суспільства, так і з боку парламентарів.

Однією з функцій держави є правоохоронна, а забезпечення правосуддя — одна з найважливіших рис, яка може сказати про стан держави в цілому. Про що говорить нам стан правосуддя зараз? Особисто у автора переважає думка, що спроба перезавантаження судової влади і створення Верховного Суду дійсно були дуже гарним поштовхом для країни (і держави) у пристойне майбутнє. У багатьох справах, до яких я мав відношення, можна було чітко побачити різницю між “старою” і “новою” системою, коли ми програвали спори проти державних органів у першій і апеляційних інстанціях (“це ж питання державних фінансів!” — цитата одного з суддів як виправдання підігруванню представнику державного органу з відверто слабкою позицією) і вигравали у новоствореному Верховному Суді. Створений інститут зразкових справ узагалі став найбільшою революцією в адміністративному процесі за весь час його існування, на мою думку (а я ще застав часи, коли адміністративні справи розглядали господарські суди), і коли ми з колегами виграли одну з перших з них, здавалося, що держава не тільки зверне увагу на систематичне порушення прав своїх громадян, але й виправить свою поведінку у відповідних правовідносинах.

Однак держава вкотре вчинила так, як вчинив би несумлінний боржник, якому вже нічого втрачати — просто перестала виконувати рішення судів. Ми виграли битву, але програли війну, адже у наших реаліях держава сприймається, на жаль, саме ворогом своїх громадян, і це все далі віддаляє нас від правової держави, якою б Україна мала і могла би бути.

Чиновники найвищого рівня від виконавчої влади дозволяють собі коментувати рішення судів як “безглузді” і публічно відмовляються їх виконувати (а нещодавно чинний міністр юстиції (!) публічно повідомив, що підготував законопроєкт, покликаний не допустити виконання рішення суду в резонансній справі). Крім того, у певних правовідносинах Кабінет Міністрів України приймає постанови, якими фактично блокує виконання рішень судів, що набрали законної сили (наприклад, Постанова КМУ №649 від 22.08.2018 р., нещодавно визнана протиправною частково, Постанова КМУ №788 від  21.08.2019 тощо).

Утворилося замкнене коло: держава порушує права людини, на захист порушених прав ухвалюються судові рішення, які не виконуються, що призводить до нових порушень прав. А після ухвалення рішення у “справі Бурмич” українці фактично втратили можливість звернутися до ЄСПЛ з цього питання (можна припустити, що день ухвалення зазначеного рішення є одним з найбільших неофіційних свят певних кіл українського чиновництва).

З 2017 року тема невиконання судових рішень лишалася поза увагою. У вересні автор статті зробив запит до Міністерства юстиції України щодо стану виконання вказаних рішень ЄСПЛ. Згідно з відповіддю, 27.06.2018 року було зареєстровано законопроєкт №8533, який не було розглянуто у Верховній Раді України минулого скликання, а після початку роботи парламенту нового скликання цей законопроєкт було знято розгляду і до Верховної Ради України поточного скликання його вже не подавали. Натомість 01.04.2020 року постановою уряду було створено Комісію з питань виконання рішень ЄСПЛ, яка станом на 10.09.2020 року все ще “готувалася до першого засідання”. А вже 17.09.2020 року ця комісія представила “Національну стратегію вирішення проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація на період до 2022 рок”. Вже 30 вересня її схвалив уряд, причому представлення проєкту цієї стратегії громадськості та публічного обговорення, не відбулося. 

Складається враження, що поспішне ухвалення зазначеної Національної стратегії відбулося саме з метою демонстрації Комітету Міністрів Ради Європи прогресу у питанні, яке ігнорується державою багато років, адже вже 1 жовтня відбулося засідання Комітету.

Підсумовуючи наведене, можна, на жаль, констатувати, що у питанні забезпечення виконання судових рішень Україна не демонструє себе правовою державою. Хочеться вірити, що найближчим часом держава пришвидшить процес подолання ганебної проблеми системного невиконання судових рішень, не забуваючи залучати до цього правників з-поміж громадянського суспільства.

Олег Тарасенко, адвокат, старший стратегічний юрист БФ “Право на захист”.

Даний матеріал опубліковано на вебсайті Ліга Закон за посиланням.

30.10.20

Прем’єр-міністру України 

Денису Шмигалю

Віце-прем’єр-міністру України – Міністру з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 

Олексію Резнікову

Громадські організації, які опікуються захистом постраждалих внаслідок збройного конфлікту осіб, звертаються до Кабінету Міністрів України через критичну гуманітарну ситуацію на тимчасово окупованих територіях у зв’язку із пандемією COVID-19.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, не мають можливості отримати якісний медичний супровід, відсутній постійний контакт із сімейним лікарем для контролю свого стану здоров’я. Обмеження, які вводяться окупаційними адміністраціями по свободі пересування, а також карантинні обмеження, які вводить Уряд України, залишають мешканців окупованого Криму та Донбасу один на один з викликами пандемії. Через штучне регулювання статистики та викривлення інформації про реальний епідеміологічний стан де-факто владою на окупованих територіях громадяни в недостатній мірі проінформовані про профілактичні заходи, потребу дотримуватись карантинних обмежень та алгоритму дій у випадку захворювання. 

У випадку з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях склалася ситуація, що держава-окупант – Російська Федерація, здійснюючи контроль за територіями через проксі-утворення, так звані “народні республіки”, не бере на себе зобов’язання щодо захисту цивільного населення, яке знаходиться під окупацією, фактично залишаючи людей без жодної можливості таку допомогу отримати.

Попри спроби окупаційних адміністрацій приховати справжній масштаб гуманітарної кризи, пов’язаний із пандемією, після збору інформації з відкритих джерел, публікацій у соціальних мережах, аналізу звернень на “гарячі лінії” організацій  за консультаціями і проханнями допомогти, стало відомо про найбільш складні виклики, пов‘язані з пандемією на території ОРДЛО, зокрема:

  • відбувається неконтрольоване поширення інфекції серед населення на ТОТ через відсутність коректної оцінки рівня захворюваності на COVID-19 та масового тестування;
  • колапс медичної системи на окупованих територіях, оскільки медики на ТОТ не справляються із навантаженням, в окремих населених пунктах йдеться про перевантаження медзакладів втричі, використовуються санаторії, не призначені для перебування хворих і без медичного персоналу, а час очікування машини швидкої допомоги може складати до  10 годин через перезавантаження лікарень, подекуди  медики взагалі не виїздять на виклик;
  • обмежений доступ цивільного населення до медичної допомоги на ТОТ та до лікарських засобів.

Схожа ситуація спостерігається і на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 

Водночас міжнародні гуманітарні організації та агенції ООН, які працюють на окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях з метою забезпечення гуманітарних потреб постраждалого населення,  звертають увагу Уряду на законодавчі перепони та бюрократичні складнощі, пов’язані із реєстрацією гуманітарних вантажів та забезпеченням допомогою громадян на окупованих територіях. 04 серпня 2020 своїм наказом Міністерство соціальної політики скасувало спрощену процедуру реєстрації вантажів, спрямованих на протидію поширенню коронавірусної інфекції. Отже, процедура надання імпортованому вантажу статусу гуманітарного стала надто тривалою, а вимоги щодо документів для оформлення медичних вантажів, які призначені для населення окупованих територій, – невиконувані. Водночас імпортування медичних препаратів та ліків гуманітарними організаціями є єдиним можливим шляхом, оскільки придбання ними ліків на території України неможливе без ліцензії. Гуманітарні організації постійно публічно висловлюють нагальність  нормативного врегулювання ситуації на рівні Міністерства соціальної політики та  прийняття окремого закону про гуманітарну допомогу у кризових ситуаціях вже у 2020 році.

У зв’язку з вищенаведеним, громадські організації звертаються до Уряду з пропозицією відреагувати на критичну гуманітарну ситуацію на тимчасово окупованих територіях і провести термінове засідання Уряду чи урядову нараду під головуванням прем’єр-міністра або профільного віце-прем’єр-міністра України та спростити процедури оформлення і надання гуманітарної допомоги міжнародними організаціями.

Для допомоги жителям тимчасово окупованих територій  українська влада, серед іншого, може подбати про варіанти забезпечення онлайн-консультування хворих, створення доступних інформаційних матеріалів. 

Громадські організації також переконані у важливості підняття питання гуманітарної кризи на тимчасово окупованих територіях через пандемію СOVID-19 на зустрічах гуманітарної підгрупи Тристоронньої контактної групи; винесення питання на  міжнародний рівень для тиску на державу-окупанта у зв’язку з невиконанням нею зобов’язань щодо захисту цивільного населення, організації доступу гуманітарної допомоги з медичними препаратами та засобами індивідуального захисту для мешканців тимчасово окупованих територій. 

28 жовтня 2020

БФ “Восток SOS”

Центр прав людини ZMINA

ГО “Донбас СОС”

БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

БФ “Право на захист”

28.10.20

23 жовтня 2020 в онлайн-форматі для представників Волноваського району було проведено круглий стіл «Ризики та захист: правове регулювання та практика»

Участь у онлайн-заході прийняли представники обласного департаменту цивільного захисту, місцевих громад, Волноваської цивільно-військової адміністрації, а також члени 3Р Консорціуму, що складається з українських та міжнародних неурядових організацій (ACTED, IMPACT Initiatives, Право на захист, Товариства за підтримки Данського, Австрійського, та Українського Червоного Хреста).

Під час заходу було обговорено низку питань щодо:

  • Застосування ризик-орієнтованого підходу місцевими громадами;
  • Вплив реформи децентралізації на систему цивільного захисту на районному рівні та на міжрівневу комунікацію вцілому;
  • Поліпшення готовності громади вздовж лінії розмежування до надзвичайних ситуацій.

Круглий стіл проведено в рамках проєкту, що фінансується Європейським Союзом «Зниження ризику стихійних лих у Східній Україні», який реалізується #3PConsortium.

26.10.20

23 жовтня 2020 року в онлайн режимі була проведена конференція «Майбутнє східної України: від гуманітарних потреб до перспектив розвитку і миру». Захід було організовано консорціумом ACCESS (Людина в біді, ACTED/REACH, Medicos del Mundo, HelpAge International, Право на захист), за підтримки Європейської комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги (ECHO) у співпраці з Міністерством закордонних справ Литовської Республіки.

Під час конференції було обговорено низку важливих та актуальних тем, серед яких питання врегулювання конфлікту на Донбасі, допомоги постраждалим внаслідок бойових дій, екологічний стан територій, протидії поширенню COVID-19 у зоні конфлікту.

Першим на заході виступив міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.

«9.5 мільйонів громадян проживали до 2014 року на територіях Донецької, Луганської областей та АР Крим. Станом на сьогодні, під окупацією знаходяться приблизно 5.5 мільйонів осіб. По факту, ці люди – заручники окупантів. На контрольованій території України зареєстровані 1.5 мільйони внутрішньо переміщених осіб. В цілому, на окупованих територіях залишилось 50% від всього населення до початку збройної агресії РФ»

– зазначив пан Резніков

Наступною на конференції доповідала пані Параскеві Міку, Генеральна директорка Генерального директорату Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги.

«Для Європейського Союзу гуманітарна криза на Донбасі залишається однією з найважливіших проблем. Ця проблема не має залишатися ані замороженим конфліктом, ані забутою кризою. Ми всі – частина єдиної європейської сім‘ї, яка залишається відданою своїм людям»

– зауважила пані Параскеві у своїй доповіді

Також до дискусії долучився міністр закордонних справ Литовської Республіки Лінас Лінкявічус

«Війну на Донбасі неможливо зупинити просто за допомогою політичних домовленостей. Допоки Уряд України не має можливості контролювати власний кордон, до тих пір ми не можемо говорити про мир. Так само, неможливо говорити і про людей, що потребують допомоги та захисту без зазначення контексту в цілому. Україна зараз знаходиться у стані неоголошеної війни, в той же час є нагальна потреба у продовженні реформ. Саме тому, ми маємо продовжувати тиск на Росію для імплементації Мінських угод»

– зазначив пан Лінкявічус

Захід доступний для перегляду на Facebook сторінці організації “Людина в біді” за посиланнями нижче.

1-а частина конференції

Продовження

Проект ACCESS реалізується групою з п’яти міжнародних та національних організацій: Людина в біді (People in Need), Médicos del Mundo (MDM), ACTED у партнерстві з IMPACT Initiatives, Право на захист (ПнЗ) та Help Age International. Завдяки галузевій та географічній взаємодії проект реагує на надзвичайні потреби населення, що проживає на сході України. Разом з водопостачанням та продовольчою безпекою, створенням притулків та допомогою з підготовкою до зими, проект надає медичні та психосоціальні послуги та виступає за доступ людей до основних послуг. ACCESS надає гуманітарну допомогу по обидва боки лінії зіткнення в Україні за кошти Європейської Комісії через її Генеральний директорат з питань цивільного захисту та операцій з гуманітарної допомоги (ECHO).

26.10.20



2 вересня 2020 року Верховною Радою у першому читанні було прийнято проєкт Закону про адміністративну процедуру № 3475 від 14.05.2020 року. БФ “Право на захист” вважає за доцільне надати Комітету свій аналіз законопроєкту та рекомендації щодо підготовки проєкту до другого читання.

Загальні застереження

На думку БФ “Право на захист”, окремі пропозиції проєкту є слушними і здатними покращити реалізацію прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою. До таких пропозицій варто віднести закріплення презумпції правомірності дій та вимог особи у ст. 15 проєкту, зобов’язання адміністративного органу самостійно збирати докази і не перекладати цей обов’язок на заявника у ст. 16 проєкту, деталізацію вимог до адміністративного акту у ст. 67 проєкту, закріплення можливості визнати адміністративний акт недійсним у ст. 85 проєкту тощо.

В цілому, створення уніфікованої процедури розгляду звернень та прийняття рішень за ними здатне гарантувати можливість захисту особою своїх прав та своєчасної їх реалізації. Однак БФ “Право на захист” погоджується з позицією Головного науково-експертного управління і вважає, що у разі прийняття проєкту як закону можуть мати місце негативні наслідки для значної кількості існуючих порядків, процедур та адміністративних послуг, які за своєю специфікою не можуть бути імплементовані у рамках загальної адміністративної процедури.

Ризики для процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Актуальна нормативно-правова база, у тому числі, низка міжнародних договорів, закріплює особливу вразливість такої категорії іноземців та осіб без громадянства як шукачі захисту, зокрема, через вимушеність їхнього переміщення, ускладненість доступу до документів, що підтверджують їхню особу, низький рівень освіти, відсутність достатніх коштів задля забезпечення гідного рівня життя, досвід пережитих фізичних та психологічних страждань, не володіння мовою країни, до якої вони звертаються за захистом.

Тож, для забезпечення прав цих осіб і недопущення дискримінації законодавчими актами встановлені певні гарантії, якими користуються шукачі захисту під час адміністративного провадження. Серед найважливіших гарантій доступу до міжнародного захисту, закріплених у діючому законодавстві, слід виділити:

  • порядок подання заяви особою, яка є неписьменною або має фізичні вади;
  • право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача;
  •  порядок подання заяви особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;
  • порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом дитини, розлученої із сім’єю;
  • право подати заяву особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;
  • вичерпний перелік підстав для прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо.

Разом з тим вказаний законопроект не враховує особливу вразливість шукачів захисту.Так, у статті 7 проєкту передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час здійснення адміністративного провадження користуються гарантіями, однак ці гарантії окремо не закріплені і не перераховані, що вказує на їх декларативний характер.

2. Проєкт суттєво розширює коло можливостей для захисту особою своїх прав під час адміністративного провадження, зокрема, право на подання клопотань,  невичерпний перелік яких прямо закріплений у проєкті, доступ до матеріалів справи, право подавати пояснення і зауваження, право бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, право ініціювати та брати участь у слуханнях у справі, тощо, однак через особливу вразливість шукачів захисту для більшості з них реалізація цих прав не є можливою без представництва.

При цьому, слід звернути увагу, що проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є ускладненим: 1) коло шукачів захисту, які мають право на таку допомогу, є суттєво звуженим; 2) чітка процедура та порядок залучення чи то призначення адвоката з центру безоплатної правової допомоги не визначені; 3) обов’язок органів державної міграційної служби повідомити відповідний центр з надання безоплатної правової допомоги про необхідність такої допомоги шукачеві захисту не передбачений; 4) строк розгляду звернення про надання безоплатної правової допомоги в два рази перевищує строк оскарження рішень ДМС тощо.

Зважаючи на це, у разі прийняття проєкту, шукачі захисту будуть позбавлені можливості реалізувати свої права під час здійснення адміністративного провадження.

3. Однією з гарантій доступу до міжнародного захисту, як зазначалося вище, є закріплення у законі вичерпного переліку підстав для ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У противагу, за проєктом, можливості адміністративного органу для відмови у розгляді заяви суттєво розширюються. Так, наприклад, стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху. Вказане може позбавити шукачів захисту можливості звернутися за захистом, порушуючи таким чином міжнародні зобов’язання України.

4. Особлива вразливість шукачів захисту вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав шукачів захисту.

Ризики для процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства (ОБГ)

Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, встановлюються Кабінетом Міністрів України (протягом трьох місяців з дня набуття чинності законом). Проєкт суперечить цьому положенню закону, оскільки намагається врегулювати зокрема порядок розгляду заяв про визнання ОБГ, не зазначаючи цей порядок у списку виключень зі сфери дії проєкту. Натомість значна кількість положень проєкту не узгоджується з процедурою визнання особою без громадянства, деякі прямо суперечать їй:

1. Частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 вказаного закону, який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

2.    Хоча статтею 36 проєкту передбачено форму подання заяви, яка включає усну (в тому числі подану при особистому зверненні, що фіксується в матеріалах справи шляхом переведення її посадовою особою в письмову форму), не врахована можливість подання заяви неписьменною особою або особою з фізичними вадами. Натомість абзац другий частини першої статті 6-1 вказаного Закону зазначає порядок подання заяви такою особою. Окрім того, практика БФ “Право на захист” показує, що серед недокументованих осіб з невизначеним громадянством, які відповідають критеріям визначення ОБГ, часто є неписьменні люди, які не отримували освіти.

3.  Вказаний Закон передбачає, що у разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, визначених законом документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві (абзац третій частини першої статті 6-1 Закону). Проєктом передбачений статус «осіб, які сприяють розгляду справи», однак не може бути враховано, що опитування проводиться виключно за письмовою згодою заявника. Окрім того, сам порядок опитування осіб під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства буде встановлено Кабінетом Міністрів України.

4.  Стаття 33 проєкту передбачає можливість ініціювання адміністративного провадження адміністративним органом, що потенційно здатне позитивно вплинути на процес виявлення недокументованих осіб, які не мають громадянства. Однак, розгляд заяви про визнання ОБГ не передбачений вищезазначеним законом в якийсь інший спосіб, ніж за заявою особи.

5.     Порядок тимчасового зупинення та поновлення адміністративного провадження, передбачений в статті 60 проєкту, також не узгоджується з процедурою визнання ОБГ, визначеною законом. Проєкт вводить можливість зупиняти розгляд заяви за клопотанням заявника, натомість він не здатний врахувати порядок припинення та поновлення розгляду заяви про визнання ОБГ (зокрема на час розгляду заяви про звернення за захистом в Україні та заяви про встановлення належності до громадянства України, абзаци четвертий і пятий частини другої статті 6-1 вказаного Закону).

6.     Адміністративне оскарження, запропоноване проєктом (статті 74-81 проєкту), не буде доступним для заявника про визнання ОБГ, оскільки Закон передбачає лише можливість судового оскарження. Тільки на час судового оскарження передбачено продовження дії довідки про звернення за визнанням особою без громадянства.

Висновки та рекомендації

Таким чином, особлива вразливість шукачів захисту та осіб, які подають заяву про визнання особою без громадянства, в процесі здійснення адміністративного провадження проєктом не врахована. Окремі гарантії для цих категорій не закріплені. В процесі реалізації прав під час адміністративного провадження, запропонованих проєктом, як шукачі захисту, так і особи, які подають заяву про визнання особою без громадянства, очевидно, зіштовхнуться із суттєвими складнощами, тож, вказані права залишиться для них декларативними.

На підставі викладеного, рекомендуємо до частини 2 статті 1 законопроєкту додати пункти 6 та 7 такого змісту:

6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату  і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”.

22.10.20

Для більшості постраждалих внаслідок збройного конфлікту на Сході України, питання даху над головою лишається одним з найактуальніших. Його вдається вирішити далеко не всім — попри всі діючі для цієї категорії громадян державні програми. Тож не дивно, що дуже часто саме с цією проблемою звертаються люди до наших спеціалістів.

З цією проблемою на початку вересня до нас на гарячу лінію БФ «Право на захист» звернувся чоловік та розповів свою історію. Вже 6 років поспіль він, разом зі своєю сім’єю, намагається стати на соціальний квартирний облік як внутрішньо переміщені особи (ВПО).
Чоловіка звуть Федір Богданович (ім’я змінене).

Відразу після початку конфлікту у 2014 році разом зі своєю сім’єю він переїхав з Волноваського району Донецької області до Івано-Франківська.

Пан Федір розповів, що він, його мати та сестра неодноразовов зверталися до органів місцевого самоврядування та надавали документи для взяття їх на соціальний квартирний облік, адже їхнє житло залишилось на тимчасово окупованій території (далі — ТОТ). Іншого вони не мають. Не зважаючи на ці факти, вони постійно отримували відмову з різною аргументацією. Підставою для відмови останнього разу була відсутність наявності у членів сім’ї документу, який підтверджував, що житло на Донеччині, власниками якого вони є, було зруйноване – і вже непридатне для проживання.

04.09.2020 року набрала законної сили постанова Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2020 р. № 776 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. № 682». Зокрема, постановою було передбачено виключний перелік документів, які мають надати внутрішньо переміщені особи для взяття їх на соціальний квартирний облік. Важливим нововведенням законодавчого акту стало те, що переселенці, які мають у власності житло в ТОТ не мають надавати жодних актів щодо стану відповідного майна, адже цей стан неможливо підтвердити.
Також раніше, до внесення змін до вищезазначеної постанови, внутрішньо переміщені особи (далі – ВПО) для взяття на соціальний квартирний облік були зобов’язані надавати довідку про місце проживання та склад сім’ї, яка надавалась лише у разі реєстрації місця проживання таких осіб за відповідною адресою, що підтверджувалось відміткою про реєстрацію місця проживання у паспорті громадянина України.

Такі вимоги були серйозною перешкодою для ВПО, оскільки здійснити реєстрацію місця проживання за законом можливо лише за згодою власника нерухомості, на що переселенці розраховувати не могли.
Ураховуючи той факт, що будинок, який належить членам сім’ї Федора Богдановича, знаходиться у с. Пікузи Волноваського району, а село з 2014 року знаходиться під окупацією, потреби про надання акту щодо технічного стану житла не було.
Пан Федір звернувся по допомогу до юристів благодійного фонду «Право на захист». Результати спільної роботи не забарились — люди були взяті на соціальний квартирний облік.

«Дуже радий, що звернувся до вас за допомогою, — зазначив Федор Богданович. – Я думав, що нас з мамою та сестрою вже ніколи не поставлять на облік, щоб отримати принаймні якесь житло на заміну рідній хаті в Пікузах, яку вже, напевне, обжили «асвабадітєлі»…»

Сьогодні сім’я мешкає у рідних. Сподіваємося, що згодом вони отримають соціальне житло від держави.

22.10.20

Бенефіціар cлов’янського офісу БФ «Право на захист» разом із адвокатом організації подолав важкий та довгий шлях до оформлення паспорта громадянина України вперше: поновлення втрачених документів, суди, підтвердження громадянства. Лишався фінальний крок — для оформлення паспорта чоловіку треба було звернутися до Державної міграційної сужби (ДМС) у м. Бахмуті та надати всі зібрані упродовж двох років документи.

Але за кілька днів до визначеної дати, напередодні вихідних, із 66-річним чоловіком сталася біда — у нього перестала функціонувати одна нога, відтак він втратив можливість пересуватися самостійно навіть із палицею. Спеціальних засобів наш бенефіціар не мав, а придбати або отримати допомогу безкоштовно не міг через відсутність паспорта. Отже, уже з понеділка адвокату довелося шукати способи доставити чоловіка з міста Часів Яр (Бахмутськго району) до Бахмута та допомогти піднятися на третій поверх відділу ДМС, не обладнаного для відвідування маломобільних людей та людей із інвалідністю. Зважаючи на ситуацію з CoVID-19, було важко знайти транспорт для перевезення чоловіка, адже більшість організацій зараз не здійснює соціальний супровід власним транспортом. На пошуки витратили майже два дні.

На запит про допомогу відгукнулися в ГО «Проліска», які через CoVID-19 тимчасово не здійснюють перевезення, проте розшукали волонтера, який і відвіз чоловіка до Бахмутського ДМС. Також відгукнувся сусід нашого бенефіціара, який попри робочий день супроводив його від квартири до ДМС та у зворотному напрямку. За три тижні чоловіку знову доведеться відвідати ДМС і невідомо, з якими труднощами він матиме справу наступного разу.

Сьогодні жоден із відділів ДМС на півночі Донецької області, з якими доводилося працювати представникам БФ «Право на захист», не обладнаний належним чином або не обладнаний взагалі для відвідування особами з інвалідністю або маломобильними людьми. Деякі територіальні відділи розташовані на другому або навіть на третьому поверсі будівель, а отже люди іноді взагалі не можуть отримати такі необхідні послуги.