Зробити пожертву
Укр / Eng
28.01.22

У грудні до Благодійного фонду «Право на Захист» звернулися мешканці міста Золоте-1 (шахта «Карбоніт») Сєвєродонецького району Луганської області із проханням про допомогу.

Соціальний стоматкабінет єдиний у Золотому та прилеглих селах

Стурбовані жителі висловили занепокоєння щодо закриття  стоматологічного кабінету в Амбулаторії загальної практики-сімейної медицини №1 м. Золоте (вул. Медична, 11). Стоматологічний кабінет обслуговує мешканців декількох населених пунктів:  Золоте-1, Золоте-2, Золоте-3, Золоте-4, Катеринівки, інших сіл та селищ міського типу уздовж лінії розмежування. 

Спеціалісти «Право на Захист» консультують
мешканців Золотого

За їхніми словами, стоматолог Нейман Раїса Лукінічна лікувала не одне покоління мешканців і ніколи не залишалася осторонь людської біди. Крім того, до неї часто звертаються соціально незахищені верстви населення: пенсіонери, особи з інвалідністю, матері-одиначки і не тільки. Дістатися до іншого населеного пункту та отримати послуги приватних стоматологічних кабінетів у більшості з них не має змоги – ані фізичної, ані фінансової.

Перемовини з Гірською ВЦА

Консультант з соціальних питань Благодійного фонду «Право на захист» Дмитро Щербаков та консультант по роботі з громадами Наталія Зигула провели зустріч з населенням Золотого-1, після чого звернулися до Голови Гірської ВЦА Бабченко Олексія з проханням врегулювати питання та залишити стоматолога в амбулаторії.

Стоматологічний кабінет, Амбулаторія
загальної практики-сімейної медицини №1 м. Золоте

Подяка від жителів – найцінніша нагорода

Днями нам стало відомо, що голова Гірської ВЦА ухвалив рішення залишити кабінет. Лікар-стоматолог Раїса Лукінічна підтвердила, що кабінет, який вже був опечатаний, знову відкрили, і тепер вона продовжує приймати пацієнтів. А мешканці Золотого, Золотого-1, -2, -3, -4, Катеринівки, Оріхового, Новотошківського надіслали подяку на адресу Благодійного фонду:

«Висловлюємо вам свою повагу та щиру вдячність за турботу про проблеми жителів нашого регіону, які опинилися в скрутній ситуації в зв’язку з проведенням бойових дій. З вашою допомогою ми разом відстояли наш стоматологічний кабінет. У наш нелегкий час, коли все більше людей потребують турботи, важко знайти людину, здатну приймати чужі проблеми, як свої. Є люди, яким сміливо можна доручити свою справу. Дякуємо вам за працю, за витрачені зусилля! Успіхів і всіх благ!»

Від команди Благодійного фонду «Право на захист» висловлюємо щиру подяку Голові Гірської ВЦА – Олексію Бабченко та мешканцям Золотого за плідну співпрацю та активну громадянську позицію.

Наші фахівці і надалі залучатимуться до розв’язання проблемних питань громади, аби допомогти покращити доступ до медичних послуг мешканцям населеного пункту та прилеглих територій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

28.01.22

Армен прийшов до Харківського офісу БФ «Право на захист» восени 2020 року. В його очах вже давно згасла надія, адже вже багато років він намагався отримати паспорт або ж бодай якийсь документ, що посвідчує його особу та статус. Чоловік укладав угоди з кількома адвокатами – та все марно. Коли він вже остаточно зневірився, співробітники Державної міграційної служби порадили йому звернутися до нашого Фонду.

Життя без паспорта та будь-яких документів

Життєва історія Армена яскрава та непроста. Вірменин за національністю, він народився у 1958 році в Азербайджанській республіці. Там виріс, закінчив школу, отримав паспорт громадянина СРСР, та був закликаний до лав Радянської Армії. Службу проходив у Житомирській області, відтоді закохався в Україну, з якою згодом пов’язав життя. Після Армії працював в Азербайджані, потім закінчив Харківське пожежно-технічне училище у 1985 році. Через три роки одружився, на світ з’явилась донечка… Але у 1990 році через етнополітичний конфлікт родина змушена була тікати зі своєї домівки та, після ряду переїздів, у січні 1991 року оселилась у Харкові.

Довгий час Армен жив із паспортом громадянина СРСР. Його дружина та донька отримали громадянство України та паспорти, народився син… Але Армен не встиг отримати паспорт громадянина України, яким себе завжди вважав, – на початку 2000-х років усі його документи було викрадено. І ось уже близько 20 років Армен живе без документів.

Юристи фонду беруться за роботу

Проаналізувавши фактичні життєві обставини, описані Арменом, адвокат БФ «Право на захист» Желанова Оксана дійшла висновку, що встановити належність Армена до громадянства України технічної можливості не має. Відтак, чоловік є особою без громадянства та має шанс набути громадянства України за територіальним походженням за ознакою постійного проживання в Україні до 24.08 1991 року.

Оскільки станом на день звернення Армена до БФ «Право на захист» процедура документування осіб без громадянства в Україні ще не працювала, було прийнято рішення використати час очікування процедури та підготувати Арменові підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням. Зробивши ряд адвокатських запитів та зібравши необхідні докази, адвокат підготувала заяву до суду про встановлення факту проживання Армена на території України до 24.08.1991 року. У травні 2021 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова цей факт було встановлено. 

Процедура документування осіб без громадянства дала надію

Коли ж нарешті затверджена Постановою КМУ № 317 процедура документування осіб без громадянства запрацювала на повну силу, спеціалісти Новобаварського відділу у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області успішно прийняли від Армена заяву про визнання його особою без громадянства. 

Попереду ще довгий шлях: для міграційної служби – наповнений кропіткою працею, для Армена – очікуванням. Але Армен, який тримає перший, отриманий в Україні офіційний документ, вже бачить світло попереду і сподівається, що до кінця року триматиме в руках омріяний паспорт країни, яка прихистила його родину та яку він вже багато років вважає рідною – України.

Ми ж супроводжуватимемо його на цьому непростому шляху аж до здійснення мрії, та висловлюємо щиру подяку Новобаварському відділу у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області (Ірині Калині та Тетяні Коробковій) та ГУ ДМСУ в Харківській області (Наталії Кушнір) за високу компетентність та людиноцентрований підхід до вирішення питання безгромадянства.

20 років без документів. Історія Армена

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

28.01.22

ЗМІСТ:

БФ «Право на захист» кожного дня консультує шукачів захисту, які прибули з різних країн через переслідування за їхні політичні погляди, належність до соціальної групи, етнічне походження, релігію тощо. Мови, якими спілкуються ці люди, надзвичайно різноманітні. Тож, для проведення інтерв’ю і надання правової допомоги ми залучаємо перекладачів.

Разом з тим, на всіх подальших етапах реалізації міграційної процедури забезпечення доступу до кваліфікованого перекладу покладається законом на державні органи влади.

Так, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вимагає від Державної прикордонної служби, Державної міграційної служби забезпечити для шукача захисту, який не володіє українською мовою, перекладача з мови, якою він може спілкуватися, а Кодекс адміністративного судочинства закріплює, що суди гарантують для такої особи право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вона володіє, користуючись при цьому послугами перекладача.

Відповідно до ст. 71 КАС України, перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду.

Доступ до кваліфікованого перекладу – це основа реалізації права шукача захисту на міжнародний захист, а незабезпечення кваліфікованого перекладу є порушенням Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод. Про це нагадав Європейський суд з прав людини у рішенні «M.S. v. SLOVAKIA AND UKRAINE (Application no. 17189/11)», де встановив порушення Україною ст. 3, ч.2,4 ст. 5 згаданої Конвенції.

Де в Україні знайти перекладача з рідкісної мови

Відповідно до Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, затвердженого Наказом МВС України від 11.03.2013 року № 228,  відомості про перекладачів, які можуть залучатися органами державної влади, містяться в Реєстрі перекладачів, яким володіє Державна міграційна служби. Реєстр являє собою веб-сторінку офіційного веб-сайту Державної міграційної служби.

За повідомленням ДМС України на запит БФ «Право на Захист», станом на червень 2021 року у вказаному Реєстрі було зареєстровано 126 перекладачів, у тому числі тих, що володіють рідкісними мовами країн походження біженців в Україні. 

БФ «Право на захист» продовжує допомагати перекладачам, з якими співпрацює, реєструватися у вказаному Реєстрі, для чoго разом з ДМС України розробив інфографіку. Інфографіка містить перелік всіх документів, які має подати перекладач для реєстрації, а також надає можливість завантажити форми документів для заповнення (Дивись матеріал нижче).

https://r2p.org.ua/wp-content/uploads/2022/01/translate_register-1.pdf
Натисніть на зображення або на посилання
щоб відкрити файл інфографіки у повному розмірі

Доступ до Реєстру можуть отримати органи державної влади. На підставі оформлених відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» звернень органів державної влади уповноважена посадова особа реєструє користувача шляхом призначення йому логіна та пароля для доступа до відомостей Реєстру перекладачів протягом двох робочих днів з дня надходження таких звернень (листів), після чого інформує орган державної влади, який надіслав звернення, шляхом надсилання письмового повідомлення.

БФ «Право на захист» продовжує розповсюджувати інформацію про Реєстр серед органів державної влади, для чoго разом з ДМС України розробив інфографіку. Інфографіка містить порядок дій органу державної влади для отримання доступу до Реєстру і нагадування про переваги, які надає Реєстр.

https://r2p.org.ua/wp-content/uploads/2022/01/perekladach-dms-1.pdf
Інфографіка – клікабельна.
Натисніть на зображення або на посилання
щоб відкрити файл у повному розмірі

Хто і як оплачує послуги
перекладачів в Україні     

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, витрати, пов’язані із залученням перекладачів, належать до витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Суд може зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про залучення перекладача, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією, а у випадках, коли процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду – покласти цей обов’язок на будь-якого учасника справи.

Частинами 4-7 ст. 137 КАС України передбачено, що у випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) перекладача повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь перекладача зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат. Розмір витрат на залучення перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Правила розподілу судових витрат встановлені ст. 139 КАС України. Цією ж статтею передбачені випадки компенсації витрат, у тому числі, пов’язаних із залученням перекладача, за рахунок Державного бюджету України.

Частино 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони також компенсуються за рахунок держави.

Порядок компенсації витрат на послуги перекладача за рахунок держави

1 липня 1996 року постановою КМУ України № 710 затверджено Інструкцію про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні  правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, а 27 квітня 2006 року КМУ України затверджено постанову  № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Остання постанова закріплює, що коли обидві сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком; компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах; підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Відповідно до Типового положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 15.07.2015  № 104, основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Державна судова адміністрація у листі від 16.05.2019 року № 10-12882/19 на запит БФ «Право на захист» повідомила, що саме територіальне управління уповноважене здійснювати оплату за фактично надані послуги з перекладу на підставі та в порядку, визначеному інструкцією, наведеною вище.

Судова практика стягнення витрат
на послуги перекладача

Як підтверджує судова практика, витрати на послуги перекладу відносяться до витрат, пов’язаних з розглядом справи, і покладаються на відповідача у разі задоволення позову, про що зазначається суддею безпосередньо у рішенні.

Витрати, пов’язані з розглядом справи, у тому числі, на послуги перекладача, також може бути стягнуто на підставі додаткового рішення, винесеного на підставі заяви позивача, на користь якого винесене основне рішення.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень також зустрічаються ухвали, які виносяться судом на клопотання перекладачів про нарахування винагороди за участь у судових засіданнях. У таких ухвалах суд зобов’язує територіальне управління Державної судової адміністрації України провести оплату перекладачу за послуги з усного перекладу у судовому засіданні, надіславши кошти на його рахунок.

Більшість таких ухвал винесена під час розгляду судами кримінальних справ, оскільки ст. 122 КПК України закріплює, що витрати пов’язані з залученням перекладачів для перекладу показань   підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Що ж стосується адміністративного судочинства, випадки компенсації за рахунок Державного бюджету України обмежені у ст. 139 КАС України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

27.01.22

Продовжуємо серію лонгрідів, пов’язаних із пошуком прикладних рішень для впровадження ризик-орієнтованого підходу у звичну щоденну практику усіх органів державної влади. Зумовлено це необхідністю закріплення усвідомленості, що саме виявлення ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, недопущення настання надзвичайних ситуацій, зменшення ймовірності їхнього настання, мінімізація їхніх наслідків та підсилення готовності єдиної державної системи цивільного захисту до настання таких наслідків є основними завданнями заходів із цивільного захисту.

Аналіз норм Кодексу цивільного захисту України свідчить, що правові норми цивільного захисту регулюють відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту (надалі – ЄДСЦЗ), та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Управління ризиками та єдина державна система цивільного захисту: що потребує удосконалення?

Таким чином, можна припустити, що саме ЄДСЗЦ повинна сприяти захисту населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій та реагування на них. Адже вона складається із сукупності органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту. Звертаємо увагу, що у цю систему за визначенням не входять органи місцевого самоврядування.

Єдина державна система цивільного захисту складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок.

Положення про єдину державну систему цивільного захисту, типові положення про функціональну і територіальну підсистеми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Серед основних завдань ЄДСЗЦ є такі:

1) забезпечення готовності міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

2) забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

3) навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

4) виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

5) опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

6) прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

7) створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

8) оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;

9) захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

10) проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

11) пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

12) здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

13) реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

14) інші завдання, визначені законом.

Управління ризиками та єдина державна система цивільного захисту: що потребує удосконалення?

Функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту (далі – функціональні підсистеми) створюються центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері суспільного життя. Відповідно до Закону України «Про центральні органи влади» [1] центральний орган виконавчої влади – це орган виконавчої влади, який бере участь у формуванні і забезпечує проведення державної політики у відповідних сферах суспільного та державного життя. Центральний орган виконавчої влади (далі – ЦОВВ) відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, йому підзвітний і підконтрольний. Систему центральних органів виконавчої влади складають: 1) міністерства; 2) інші центральні органи виконавчої влади: державні комітети та інші органи, статус яких прирівнюється до державного комітету (далі – державні комітети); центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом.

Отже, з огляду на систему центральних органів влади, ЄДСЦЗ повинна охоплювати усі міністерства, інші ЦОВВ, у тому числі державні комітети та ЦОВВ із спеціальним статусом.

Територіальні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту (далі – територіальні підсистеми) діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Нижче міст обласного і районного значення територіальних підсистем ЄДСЦЗ не має, отже, їх не має на рівні територіальних громад (органів місцевого самоврядування). Єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах: повсякденного функціонування; підвищеної готовності; надзвичайної ситуації; надзвичайного стану. Аналіз режимів дозволяє зробити висновок, що вони не націлені на виявлення ризиків настання надзвичайних ситуацій.

Режим повсякденного функціонування єдиної державної системи цивільного захисту встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної, техногенної та пожежної обстановки та за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій.

У разі загрози виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим підвищеної готовності.

Управління ризиками та єдина державна система цивільного захисту: що потребує удосконалення?

У разі виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим надзвичайної ситуації.

Режим надзвичайного стану для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється у межах території, на якій введено правовий режим надзвичайного стану відповідно до Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”.[2]

Аналіз Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затверджену Постановою КМУ від 9 січня 2014 року № 11[3] дозволяє ствердити, що існуюча ЄДСЗЦ не відповідає покладеним на неї Кодексом цивільного захисту вимогам та повноваженням, оскільки станом на сьогодні не охоплює всі сфери суспільного життя.

Керівництво єдиною державною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту здійснює ДСНС. Варто відмітити, що згідно офіційних даних щодо переліку існуючих органів влади в Україні 20 міністерств, 25 служб, 16 агентств, 5 інспекцій, 8 ЦОВВ із спеціальним статусом, 3 колегіальні органи, 5 – інші ЦОВВ (зокрема, Нацполіція) – всього 82 сфери суспільного життя та 27 місцевих органів влади [4].

Проте відповідно до Положення про ЄДСЦЗ існування функціональних підсистем передбачено лише в 11 міністерств, у 2-х службах, 4 агенціях, 2 інспекціях, 1-органі із спеціальним статусом та два комітети. Також аналіз затверджених положень про підсистеми вказує, що такі існують у 20 сферах, що на 62 менше від існуючих сфер. У контексті екологічної безпеки – Міндовкілля з 2014 року не створив підсистему моніторингу навколишнього природного середовища.

Управління ризиками та єдина державна система цивільного захисту: що потребує удосконалення?

Чотири підсистеми заплановано до створення ДСНС у 2022 році. Для повноцінної роботи ЄДСЦЗ слід значно розширити існуючі підсистеми, зокрема, передбачити такі у сфері природних ресурсів та екологічної безпеки, а також у інших сферах. Критеріями для підходу та визначення функціональних підсистем може слугувати стаття 2 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», яка визначає сфери документів державного планування, які потребують оцінки щодо наслідків їхнього виконання, що вимагає пошуку та визначення ризиків.

Також доцільно передбачити існування функціональної систем ЄДСЦЗ на рівні громад – органів місцевого самоврядування, щоб вони були повноцінними учасниками відносин у сфері цивільного захисту.

Крім функціональних систем, існують ще сили цивільного захисту, які зокрема передбачають спеціалізовані служби цивільного захисту. Спеціалізовані служби цивільного захисту мають право на:

1) отримання від місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання інформації, необхідної для проведення робіт з цивільного захисту;

2) безперешкодний доступ на об’єкти суб’єктів господарювання і їх територію для виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) встановлення вимог щодо додержання заходів безпеки для всіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації.

Положення про спеціалізовані служби цивільного захисту та порядок їх створення визначено постановою КМУ № 469.[5]

R2P logo Ukrainian

З огляду на обґрунтування важливості забезпечення екологічної безпеки під час організації цивільної безпеки, що було описано у статті (за посиланням: https://r2p.org.ua/zmenshennya-ryzykiv-czyvilnyj-zahyst-longrid/) ми пропонуємо деякі зміни та доповнення до чинної єдиної державної системи цивільного захисту, затвердженої Постановою КМУ від 9 січня 2014 року № 11.

Ці зміни зумовлені необхідністю включення органів місцевого самоврядування у ЄДСЦЗ, що дозволить їм стати активними суб’єктами відносин із цивільного захисту та розвивати напрям попередження настання надзвичайних ситуацій різноманітного характеру. Необхідність змін щодо детального прописування функціональних систем у сфері екологічної безпеки та ресурсовикористання зумовлена взаємозв’язком природних та техногенних причин виникнення надзвичайних ситуацій. Як наслідок, оцінка ризиків можлива у тісній взаємодії таких сфер суспільного життя, як надрокористування, лісокористування, водокористування, землекористування та охорона довкілля, захист біорізноманіття, захист природних екосистем, а також розробка містобудівних документів, які відповідно до ст. 45 Кодексу цивільного захисту повинні підпадати під експертизу, а значить і під оцінку ризиків та вжиття заходів із підготовки їх прийняття.

Пропозиції подані у формі таблиць.

Пропонуємо, Додаток 1-й Постанови КМУ
від 9 січня 2014 року № 11 доповнити такими відомостями:

Продовжуємо серію лонгрідів, пов’язаних із пошуком прикладних рішень для впровадження ризик-орієнтованого підходу у звичну щоденну практику усіх органів державної влади. Зумовлено це необхідністю закріплення усвідомленості, що саме виявлення ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, недопущення настання надзвичайних ситуацій, зменшення ймовірності їхнього настання, мінімізація їхніх наслідків та підсилення готовності єдиної державної системи цивільного захисту до настання таких наслідків є основними завданнями заходів із цивільного захисту.

Додаток 2-й Постанови КМУ від 9 січня 2014 року № 11
доповнити такими відомостями:

Продовжуємо серію лонгрідів, пов’язаних із пошуком прикладних рішень для впровадження ризик-орієнтованого підходу у звичну щоденну практику усіх органів державної влади. Зумовлено це необхідністю закріплення усвідомленості, що саме виявлення ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, недопущення настання надзвичайних ситуацій, зменшення ймовірності їхнього настання, мінімізація їхніх наслідків та підсилення готовності єдиної державної системи цивільного захисту до настання таких наслідків є основними завданнями заходів із цивільного захисту.

Висновок

Впровадження положень Сендайської рамкової програми зменшення ризиків катастроф, так само, як і гарантування безпечного для життя та здоров’я довкілля, можливе за умови системної роботи щодо покращення координації, кооперації та комунікації між усіма учасниками єдиної державної системи цивільного захисту.


Софія Шутяк, стратегічний аналітик проєкту
«Зменшення вразливості до ризиків катастроф в Східній Україні (Фаза ІІ)».

Це дослідження стало можливим при остаточній підтримці Європейського Союзу через його Департамент цивільного захисту і операцій з гуманітарної допомоги.

У цьому документі висвітлюється діяльність з надання гуманітарної допомоги, що здійснюється за фінансової підтримки Європейського союзу. Думки, висловлені в цьому документі, жодним чином не повинні розглядатися як офіційна позиція Європейського Союзу, і Європейська комісія не несе відповідальності за будь-яке використання інформації, що  міститься в ньому).

Навіщо займатись зменшенням ризиків лих, якщо є система цивільного захисту?

[1] https://ips.ligazakon.net/document/JF0WX00A?an=7

[2] Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/223-2018-%D0%BF#n11

[4] https://www.kmu.gov.ua/catalog

[5] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/469-2015-%D0%BF#Text

[6] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0479-18#Text

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

26.01.22

Благодійний фонд «Право на захист» допомагає не тільки переселенцям,
що звернулися по юридичну допомогу, але й громадам.

Зустріч з представниками громади

Сьогодні пройшла онлайн-зустріч з представниками Гірської ВЦА, яка має намір покращити якість медичних послуг у своїй громаді. За словами Яни Омельченко, т.в.о. керівника Гірського центру первинної медико-санітарної допомоги, існуюче медичне обладнання у лікарні давно вийшло з ладу. Наприклад, рентген-апарат працює з 70-х років минулого століття. Будівля медзакладу також давно потребує ремонту, тому кошти дуже потрібні громаді.

З цією метою представники Гірської ВЦА виявили бажання долучитись до обговорення порядку участі у Програмі з відновлення України. Програма передбачає надання субвенцій з державного бюджету для реалізації проектів соціального спрямування для Донецької та Луганської областей у зоні до 25 км від лінії розмежування. Джерелом формування субвенції є кошти позики Європейського інвестиційного банку.

Чому звернулися по допомогу?

Громадам потрібно в короткі строки подати заявку щодо участі із загальною кошторисною вартістю проектів будівництва. Керівництво ВЦА зіткнулося зі складнощами у підготовці пакету документів, тож звернулося по допомогу до БФ «Право на захист», який вже має досвід роботи з громадами у вирішенні подібних питань.

В межах проєкту Access за підтримки УВКБ ООН ми надали загальну консультацію Гірській ВЦА щодо можливостей залучення додаткових коштів для підтримки медичної сфери у громаді. Крім того, юристи фонду відповіли на запитання заступниці голови із соціальних питань Інни Деміденко щодо особливостей складання проєктно-кошторисної документації. Зі свого боку, ми також наполягаємо на необхідності звернення представників ВЦА до Міністерства розвитку громад та територій України із проханням продовжити строк подання пропозиції для участі у програмі,

– відзначила Яніна Ребенкова, спеціалістка з питань розвитку громад «Право на захист»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

25.01.22

З порушенням прав людини, які є основними та закріплені на міжнародному рівні, юристи «Право на захист» зустрічаються щодня. Так само, як і люди стикаються з такими порушеннями, незалежно від місця проживання, національності та релігії.

Сьогодні ми розповімо історію тендітної та замріяної Ліди (ім’я змінено), яка приїхала з Ірану до України на навчання.

Дівчина вперше побачила світ та зрозуміла, що європейський світогляд їй ближче, що вона не хоче бути «проданою» своєму майбутньому чоловіку, а хоче сама обирати свій шлях. Але що робити молодій дівчині з далекої ісламської країни, яка відреклася від свого Бога, адже за це на батьківщині карають смертю? Шукати захисту в тій країні, в якій вона бачить своє майбутнє.

Однак, як виявилося, віднайти захист та притулок в Україні не так просто.

Протягом року дівчина ходила до територіального органу Державної міграційної служби для оформлення статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, але знову і знову зустрічалася з новою перешкодою. Не допомагала ні бездоганно заповнена заява, ні нотаріальний переклад паспорту та інших документів, ні її спроби отримати підтверджувальні  документи з університету.

Раз за разом вона отримувала нову рекомендацію щось виправити в її заяві, донести документи, переробити фото тощо. І щоразу, виходячи з міграційної служби, вона плакала та вже хотіла опустити руки і в розпачі звернулася до Благодійного Фонду «Право на захист».

Коли рідна країна не дозволяє вірити по іншому. Історія Ліди, шукачки захисту з Ірану

«Ми надали Ліді усі необхідні консультації та допомогли зібрати весь пакет документів. З нашою правовою та моральною підтримкою молодій іранській дівчині вдалося подати заяву. Тепер вона документована Довідкою про звернення за захистом в Україні. Перший крок зроблено. І для Ліди – це величезний крок уперед після року поневірянь. А ми зі свого боку готуємося продовжувати вести її справу, в тому числі, і в суді»,

– зазначила юристка Благодійного Фонду «Право на захист» Олена Ричко.

Проєкт «Правова допомога біженцям та шукачам захисту» реалізується БФ «Право на захист»
за фінансової підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

Якщо Вам необхідна правова допомога, звертайтеся до нашого Фонду за номерами гарячої лінії.
Всі послуги, які надає БФ «Право на захист» є безоплатними.

  • ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    21.01.22

    30 вересня Європейський суд з прав людини виніс рішення за заявою пана Шойго, поданою у 2013 році. Обставини ж, що стали предметом розгляду, мали місце у 2011-2012 роках – 10 років тому. 

    1 листопада 2011 року 26-річного пана Шойго без документів затримано під час спроби перетину державного кордону між Україною та Молдовою. 4 листопада Державна прикордонна служба ініціювала в суді затримання чоловіка з метою його ідентифікації та видворення. 

    Пан Шойго народився у 1985 році в Якутській Автономній Радянській Соціалістичній Республіці в наметі з оленячої шкіри (чум) на території, розташованій приблизно за 400 км від міста Мирний, за Полярним колом. Його народження не було зафіксовано жодним документом, а тому спроби документуватись в РФ були марними.

    Видворення чоловіка за відсутності документа, що підтверджував громадянство, було неможливим. Однак, пан Шойго сприймався судом як громадянин РФ і 4 листопада 2011 року прийнято рішення про його затримання до 12 місяців з метою подальшого видворення до РФ. 

    11 листопада 2011 року пан Шойго був поміщений до Чернігівського Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (далі – ПТПІ).  Однак, запит до консульства РФ з метою документування «громадянина РФ» паспортом зроблено тільки 25 вересня 2012 року – через 11 місяців після затримання чоловіка. 1 листопада 2012 року чоловіка було звільнено (12 місяців був максимальний строк тримання). 

    Рішення про затримання було оскаржене паном Шойго у 2012 році, однак, в апеляційній інстанції порушення права на свободу та особисту недоторканість не встановлено, касаційна інстанція ж відмовила у відкритті провадження з формальних підстав…. Відповідь від консульства РФ надійшла після звільнення чоловіка, в ній повідомлялось, що визначити чи є він громадянином РФ неможливо…

    ЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПОРУШЕНО?

    Частина перша статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає, що «нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:….f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.»

    Позиція ЄСПЛ щодо статті 5 Конвенції пункту f) міститься в рішенні у справі KHAMROEV AND OTHERS v. UKRAINE, зокрема Суд вважає, що пункт (f) частини першої статті 5 не вимагає, щоб необхідність тримання під вартою була доведеною, наприклад, щоб запобігти особі вчинити злочин або втекти. Однак, позбавлення волі згідно з другою частиною пункту (f) буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не розпочато своєчасно, тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до пункту 1 (f) статті 5.

    Уряд стверджував, що в судовому порядку було встановлено наявність підстав для видворення пана Шойго, однак, не надав пояснень щодо причин несвоєчасної спроби ідентифікації пана Шойго. Із практики ЄСПЛ виходить, що якщо під час затримання процедура видворення не здійснюється органами влади з належною ретельністю, то така мета не виправдовує затримання, а тому позбавлення волі в цьому випадку стає свавільним. Тому Суд встановив порушення частини першої статті 5 Конвенції, пункт f).

    Частиною четвертою статті 5 Конвенції передбачено, що «кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.»

    Пан Шойго на момент затримання та суду в листопаді 2011 року не мав освіти, тим більше юридичної, і не міг самостійно оскаржити рішення про затримання на території України. З кваліфікованими адвокатами (БФ «Право на захист») він зустрівся тільки в липні 2012 року, після чого йому й було надано правову допомогу для оскарження рішення про затримання. Однак, в апеляційній інстанції суд не став на його сторону, а в розгляді касаційної скарги йому було відмовлено.

    Окрім того, до 2017 року в законодавстві України була відсутня будь-яка інша процедура, за якою би був можливий перегляд законності затримання на підставі обставин, які виникли після прийняття першочергового рішення про затримання. З цього приводу ЄСПЛ зазначав у справі Azimov v. Russia, що тримання під вартою відповідно до пункту 1 (f) статті 5 триває, як правило, протягом значного періоду і залежить від обставин, які можуть змінюватися з часом.

    Таким чином, пан Шойго не мав можливості своєчасно оскаржити рішення про своє затримання. Керуючись цими міркуваннями, Європейський суд з прав людини встановив порушення частини четвертої статті 5 Конвенції. 

    Частиною п’ятою статті 5 Конвенції передбачено, що «кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.» На жаль, як зазначалось вище, судова система у справі пана Шойго не продемонструвала свою ефективність. 

    Зокрема ЄСПЛ, вже не вперше відзначив, що в українському законодавстві відсутня реальна можливість отримати компенсацію у справах, коли Судом встановлено порушення статті 5 Конвенції. Рішенням ЄСПЛ встановлено порушення частини п’ятої статті 5 Конвенції і зобов’язано Державу сплатити пану Шойго 2000 євро для відшкодування моральної шкоди. 

    ЩО ЗМІНИЛОСЬ ЗА 10 РОКІВ? ВИПАДКИ ЗАТРИМАННЯ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА 

    Пройшло 10 років з моменту затримання пана Шойго та поміщення його до ПТПІ. На жаль і нині команда БФ «Право на захист» спостерігає випадки затримання осіб, країни походження яких відмовляють в документуванні та не розглядають їх своїми громадянами.  

    У 2020 році БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу декільком особам з невизначеним громадянством, поміщеним до ПТПІ. Щодо цих людей було ініційовано продовження терміну затримання, незважаючи на наявність відомостей про відсутність в них громадянства, випадки описані у звіті коаліції неурядових організацій «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства». Двоє з них після звільнення звернулись за визнанням особою без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Цікаво, що обидва тривалий час живуть в Україні, мають сім’ї, дітей, однак не мали змоги документуватись через відсутність громадянства.

    Одна із ситуацій наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі № 883/21 Vukolov v. Ukraine, заяву про порушення статей 5-1 (f), 8 Конвенції було подано в кінці 2020 року. Чоловік був затриманий в результаті операції «Мігрант» в жовтні 2019 року, поміщений до ПТПІ 7 листопада 2019 року, а звільнений 7 листопада 2020 року. Посольством Молдови надано відповідь ще в листопаді 2019 року (!) , що паспортом такий чоловік не був документований, інформація про наявність в нього відповідного громадянства відсутня. Після березня 2020 року міграційна служба не вживала зусиль з метою ідентифікації та видворення чоловіка до країни походження, зокрема через карантинні обмеження.

    В цьому контексті продовження строку тримання чоловіка з 5 травня 2020 року ще на півроку – до 7 листопада 2020 року, не зумовлено тим, що людину намагаються ідентифікувати та видворити. Справа ускладнена непослідовністю міграційної служби та подальшою спробою ініціювати реадмісію чоловіка, в той час як затриманий він був з іншою метою. 

    Дивує і те, що відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є незначними, а тому не підлягають розгляду в касаційній інстанції, через що пану Вуколову і було відмовлено у відкритті касаційного провадження

    Незважаючи на те, що чинне законодавство передбачає перегляд наявності підстав для продовження затримання особи в ПТПІ кожні півроку, все ще допускається непропорційно тривале затримання осіб; відсутність в них громадянства піддається сумніву; порядок оскарження продовження строку затримання і досі не здатний забезпечити провадження, в ході якого суд без зволікання встановить законність затримання.

    ЧИ ЗАРАДИТЬ ПРОЦЕДУРА ВИЗНАННЯ ОСОБОЮ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА?

    До моменту створення процедури визначення безгромадянства в Україні відсутнім був алгоритм документування осіб, які не мають паспортного документа через те, що не розглядаються громадянами будь-якої країни. Такі особи сприймались правоохоронними органами як іноземці, які не мають підстав для перебування на території України та підлягають видворенню. 

    З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства» 16.06.2020 року у недокументованих осіб без громадянства з’явилась можливість отримати офіційний статус ОБГ та документ, який посвідчує особу. За законом кожна особа, яка не може отримати паспортний документ через відсутність в неї громадянства, має право подати заяву про визнання її особою без громадянства (далі – ОБГ). За результатами розгляду заяви приймається рішення про визнання її ОБГ, або про відмову у визнання ОБГ. Визнану ОБГ документують посвідкою на тимчасове проживання в Україні.

    Процедура визначена «Порядком розгляду заяв про визнання особою без громадянства», затвердженим постановою Уряду «Деякі питання визнання особою без громадянства» №317 від 24.03.2021 року.  Під час процедури досліджуються та перевіряються факти життя людини, відсутність громадянства країн, до яких людина має відношення. Замість притягнення особи до адміністративної відповідальності і безрезультатного затримання ставиться питання про встановлення її безгромадянства. 

    Вже під час запровадження процедури навесні цього року чоловік без громадянства ризикував бути затриманим з метою ідентифікації і видворення.  Грузія не визнає його своїм громадянином, однак у січні 2021 року територіальним підрозділом ДМС щодо нього було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження. Суд в першій інстанції скасував це рішення, апеляційний ж суд підтримав сторону міграційної служби, лишивши в силі рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни «особи без громадянства Грузії».

    Оскільки повертатися чоловікові було нікуди і він не міг це зробити без документів, йому загрожувало затримання з метою ідентифікації та видворення за межі території України. Державна міграційна служба на звернення адвоката надала рекомендацію звернутися із заявою про визнання особою без громадянства, проте постанова Уряду «Про деякі питання визнання особою без громадянства» від 24 березня 2021 року набрала чинності аж у квітні 2021 року і стала ефективною аж у травні 2021 року. 

    На щастя, чоловік встиг подати заяву про визнання особою без громадянства, а позов щодо примусового видворення міграційною службою не був поданий. Чоловіка не затримали для ідентифікації, він не був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України, під час процедури він тимчасово перебуває на території України на законних підставах.

    Отже, процедура визнання особою без громадянства може бути реальною альтернативою затриманню ОБГ без паспортного документу. Однак, для попередження таких затримань, про порядок звернення за визнанням ОБГ мають бути поінформовані працівники відомств, уповноважених ініціювати рішення про затримання недокументованих осіб, таких як Державна міграційна служба України, Державна прикордонна служба України та Служба безпеки України. А для уникнення таких термінів як «особа без громадянства Грузії» і належної оцінки обставин людини, щодо якої порушене питання про примусове повернення або примусове видворення, з оновленим законодавством мають бути ознайомлені судді адміністративних судів. 

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    19.01.22

    Що робити, якщо в рідній країні ти став чужаком і тобі погрожують політичною розправою? – Тікати. Саме так і вимушена була вчинити громадянка Білорусі пані Наталя (ім’я змінено), яка у серпні 2020 року прибула до України через політично обумовлений тиск з боку білоруських органів влади.

    Спасінням для неї було отримання статусу біженця в Україні. Жінка звернулася по допомогу до Благодійного фонду
    «Право на захист», де отримала правову консультацію. 

    Юристи організації допомогли Наталі заповнити всі необхідні документи та подати їх до міграційної служби.

    Олександра Журко

    «Заявниця отримала всю необхідну інформацію про процедуру визнання біженцем в Україні та допомогу у заповненні документів і долученні доказів. У зв’язку з карантинними обмеженнями їй не вдалося звернутися до міграційної служби у встановлений законом термін, але завдяки її наполегливості, а також консультаціям юристів Фонду міграційна служба прийняла заяву пані Наталі в останній день її законного перебування на території України»,

    – зазначила Олександра Журко, менеджерка проєкту «Правова допомога біженцям та шукачам захисту» БФ «Право на захист»

    Зрештою, заява пані Наталі була задоволена і міграційна служба приняла рішення про визнання її біженцем в Україні. 

    Це результат кропіткої праці пані Наталі та юристів БФ «Право на захист», які поруч із нею пройшли цей непростий шлях.


    Проєкт «Правова допомога біженцям та шукачам захисту» реалізується БФ «Право на захист»
    за фінансової підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

    Якщо Вам необхідна правова допомога, звертайтеся до нашого Фонду за номерами гарячої лінії.
    Всі послуги, які надає БФ «Право на захист» є безоплатними.

  • ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    17.01.22

    Пропонуємо до вашої уваги звіт про умови перетину КПВВ та МПП за грудень 2021 року, підготовлений БФ «Право на захист» на основі даних, зібраних під час моніторингу ситуації на контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) у Донецькій та Луганській областях, а також на міжнародних/міждержавних пунктах пропуску (МПП) «Мілове» та «Гоптівка». Метою опитування є збір інформації про складнощі та проблеми з якими стикаються громадяни під час перетину пропускних пунктів, що знаходяться на лінії розмежування та на кордоні з РФ.

    Більше статистичних даних можна знайти за посиланням.      

    ПЕРЕТИН ЛІНІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ.

    Огляд та результати опитування на КПВВ у грудні 2021 року

    • У 2021 році з двох сторін на лінії розмежування були відкриті лише два з семи пунктів в’їзду-виїзду: «Новотроїцьке» в Донецькій області – два дні на тиждень, і «Станиця Луганська»в Луганській області – сім днів на тиждень. Кількість перетинів у 2021 році була на рівні значно нижчому, ніж за період до COVID-19. У грудні 2021 року кількість перетинів через КПВВ «Новотроїцьке» становила 3 163, що складає лише 1,3 відсотка від кількості перетинів у грудні 2019 року. Схожа ситуація була і на КПВВ «Станиця Луганська», де в грудні 2021 року було 55 010 перетинів, що становить 16,7 відсотка у порівнянні з груднем 2019 року. Де-факто влада НПУТ вважає такі обмеження за необхідний захід для протидії поширенню COVID-19.
    ЗВІТ: "Опитування громадян про умови перетину КПВВ та МПП". Грудень 2021
    • 29 грудня Кабінет міністрів України скасував зобов’язання щодо встановлення застосунку Вдома та проходження самоізоляції для людей, які перетинають КПВВ до ПУТ. Це також означає, що проходження обсервації в державній установі більше не є обов’язковим, як це було для людей, які не змогли встановити застосунок «Вдома». Водночас все ще діють обмеження на перетин КПВВ на стороні НПУТ.
    • На КПВВ «Новотроїцьке» розпочався ремонт інфраструктури: новий модуль для пішоходів вже працює, а незабаром має з’явитися ще один. У листопаді на КПВВ «Станиця Луганська» завершилося покращення інфраструктури: з’явилися нові модулі, необхідне обладнання та нові сканери багажу. Крім того, на КПВВ «Мар’їнка» буде побудовано новий центр з надання адміністративних послуг.
    • З листопада люди не можуть зареєструватися на веб-сайті СБУ для отримання дозволів на перетин лінії розмежування до ПУТ, проте існуючі облікові записи доступні для подання. Ця проблема підсилює актуальність запиту БФ «Право на захист», надісланого 30 грудня 2021 року до КМУ щодо скасування зобов’язання на отримання особою дозволу на перетин лінії розмежування як надмірно обмежувального та неконституційного.
    ЗВІТ: "Опитування громадян про умови перетину КПВВ та МПП". Грудень 2021

    В ОБХІД ЛІНІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ.

    Огляд та результати опитування на МПП у грудні 2021

    • У грудні, 48 відсотків респондентів на МПП «Мілове» та «Гоптівка» були жителями НПУТ Донецької області, в той час як 24 відсотки були жителями НПУТ Луганської області. Інші 28 відсотків були мешканцями ПУТ Донецької, Луганської та інших областей України. Згідно зі статистикою ДПСУ, кількість перетинів МПП «Мілове» у 2021 році збільшилася вдвічі, у порівнянні з 2020 роком, але на МПП «Гоптівка» ситуація не змінилася. Так, у 2020 році на МПП «Мілове» кількість перетинів становила 277 000, в той час, як у 2021 році було 548964 перетинів. На МПП «Гоптівка»  зафіксовано 960800 у 2020 році та 925705 у 2021.
    • Встановлення застосунку «Вдома» вже не є обов’язковим для тих, хто перетинає КПВВ, але для подорожніх на МПП  це досі обов’язкова вимога. Відсутність безкоштовних тестів на COVID-19 на обох МПП ускладнює процес перетину. Таким чином, у грудні на МПП «Мілове» 39 осіб було відправлено на обсервацію. Більшість з них були літні люди, хто не зміг встановити застосунок «Вдома» або зробити платний тест на COVID-19.
    ЗВІТ: "Опитування громадян про умови перетину КПВВ та МПП". Грудень 2021
    • 21 грудня УВКБ ООН успішно завершило ремонтні роботи на МПП «Мілове» для підвищення безпеки та забезпечення гідних умов очікування. Проєкт було реалізовано завдяки співпраці УВКБ ООН в Україні з Військово-цивільною адміністрацією Луганської області. Проєкт покращить умови очікування на МПП «Мілове», що підвищить безпеку та забезпечить гідні умови для подорожніх.
    R2P logo Ukrainian

    Звіт доступний для завантаження

    українською та

    англійською

    Звіт містить інформацію, зібрану БФ «Право на захист» в межах опитування, що регулярно проводиться з червня 2017 року на КПВВ, розташованих в Донецькій («Майорське», «Мар’їнка», «Гнутове» та «Новотроїцьке») та Луганській («Станиця Луганська») областях, а з серпня 2021 року також на МПП «Мілове» у Луганській області та МПП «Гоптівка» у Харківській області.

    Опитування є частиною моніторингу порушення прав населення, постраждалого внаслідок конфлікту, та проводиться в межах проєкту «Адвокація та правова допомога внутрішньо переміщеним особам», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Метою опитування є з’ясування причин, умов та ризиків перетину лінії розмежування та державного кордону через КПВВ та МПП. Зібрана під час опитування інформація допоможе визначити потреби, прогалини та тенденції, а також забезпечити доказову базу для подальшої адвокаційної діяльності та захисту прав бенефіціарів.

    УВКБ ООН та БФ «Право на захист» вдячні за щедру підтримку, надану донорами, включно з Європейською Комісією з питань гуманітарної допомоги та цивільного захисту (ECHO); Урядів Канади, Данії, Естонії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Кореї, Литви, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки (PRM) а також кожною особою, яка жертвує кошти через інші приватні асоціації УВКБ ООН, такі як «EspañaconACNUR» (Іспанія) та «UNOFlüchtlingshilfe» (Німеччина).

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: