Зробити пожертву
Укр / Eng
26.10.20



2 вересня 2020 року Верховною Радою у першому читанні було прийнято проєкт Закону про адміністративну процедуру № 3475 від 14.05.2020 року. БФ “Право на захист” вважає за доцільне надати Комітету свій аналіз законопроєкту та рекомендації щодо підготовки проєкту до другого читання.

Загальні застереження

На думку БФ “Право на захист”, окремі пропозиції проєкту є слушними і здатними покращити реалізацію прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою. До таких пропозицій варто віднести закріплення презумпції правомірності дій та вимог особи у ст. 15 проєкту, зобов’язання адміністративного органу самостійно збирати докази і не перекладати цей обов’язок на заявника у ст. 16 проєкту, деталізацію вимог до адміністративного акту у ст. 67 проєкту, закріплення можливості визнати адміністративний акт недійсним у ст. 85 проєкту тощо.

В цілому, створення уніфікованої процедури розгляду звернень та прийняття рішень за ними здатне гарантувати можливість захисту особою своїх прав та своєчасної їх реалізації. Однак БФ “Право на захист” погоджується з позицією Головного науково-експертного управління і вважає, що у разі прийняття проєкту як закону можуть мати місце негативні наслідки для значної кількості існуючих порядків, процедур та адміністративних послуг, які за своєю специфікою не можуть бути імплементовані у рамках загальної адміністративної процедури.

Ризики для процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Актуальна нормативно-правова база, у тому числі, низка міжнародних договорів, закріплює особливу вразливість такої категорії іноземців та осіб без громадянства як шукачі захисту, зокрема, через вимушеність їхнього переміщення, ускладненість доступу до документів, що підтверджують їхню особу, низький рівень освіти, відсутність достатніх коштів задля забезпечення гідного рівня життя, досвід пережитих фізичних та психологічних страждань, не володіння мовою країни, до якої вони звертаються за захистом.

Тож, для забезпечення прав цих осіб і недопущення дискримінації законодавчими актами встановлені певні гарантії, якими користуються шукачі захисту під час адміністративного провадження. Серед найважливіших гарантій доступу до міжнародного захисту, закріплених у діючому законодавстві, слід виділити:

  • порядок подання заяви особою, яка є неписьменною або має фізичні вади;
  • право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача;
  •  порядок подання заяви особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;
  • порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом дитини, розлученої із сім’єю;
  • право подати заяву особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;
  • вичерпний перелік підстав для прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо.

Разом з тим вказаний законопроект не враховує особливу вразливість шукачів захисту.Так, у статті 7 проєкту передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час здійснення адміністративного провадження користуються гарантіями, однак ці гарантії окремо не закріплені і не перераховані, що вказує на їх декларативний характер.

2. Проєкт суттєво розширює коло можливостей для захисту особою своїх прав під час адміністративного провадження, зокрема, право на подання клопотань,  невичерпний перелік яких прямо закріплений у проєкті, доступ до матеріалів справи, право подавати пояснення і зауваження, право бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, право ініціювати та брати участь у слуханнях у справі, тощо, однак через особливу вразливість шукачів захисту для більшості з них реалізація цих прав не є можливою без представництва.

При цьому, слід звернути увагу, що проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є ускладненим: 1) коло шукачів захисту, які мають право на таку допомогу, є суттєво звуженим; 2) чітка процедура та порядок залучення чи то призначення адвоката з центру безоплатної правової допомоги не визначені; 3) обов’язок органів державної міграційної служби повідомити відповідний центр з надання безоплатної правової допомоги про необхідність такої допомоги шукачеві захисту не передбачений; 4) строк розгляду звернення про надання безоплатної правової допомоги в два рази перевищує строк оскарження рішень ДМС тощо.

Зважаючи на це, у разі прийняття проєкту, шукачі захисту будуть позбавлені можливості реалізувати свої права під час здійснення адміністративного провадження.

3. Однією з гарантій доступу до міжнародного захисту, як зазначалося вище, є закріплення у законі вичерпного переліку підстав для ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У противагу, за проєктом, можливості адміністративного органу для відмови у розгляді заяви суттєво розширюються. Так, наприклад, стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху. Вказане може позбавити шукачів захисту можливості звернутися за захистом, порушуючи таким чином міжнародні зобов’язання України.

4. Особлива вразливість шукачів захисту вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав шукачів захисту.

Ризики для процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства (ОБГ)

Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, встановлюються Кабінетом Міністрів України (протягом трьох місяців з дня набуття чинності законом). Проєкт суперечить цьому положенню закону, оскільки намагається врегулювати зокрема порядок розгляду заяв про визнання ОБГ, не зазначаючи цей порядок у списку виключень зі сфери дії проєкту. Натомість значна кількість положень проєкту не узгоджується з процедурою визнання особою без громадянства, деякі прямо суперечать їй:

1. Частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 вказаного закону, який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

2.    Хоча статтею 36 проєкту передбачено форму подання заяви, яка включає усну (в тому числі подану при особистому зверненні, що фіксується в матеріалах справи шляхом переведення її посадовою особою в письмову форму), не врахована можливість подання заяви неписьменною особою або особою з фізичними вадами. Натомість абзац другий частини першої статті 6-1 вказаного Закону зазначає порядок подання заяви такою особою. Окрім того, практика БФ “Право на захист” показує, що серед недокументованих осіб з невизначеним громадянством, які відповідають критеріям визначення ОБГ, часто є неписьменні люди, які не отримували освіти.

3.  Вказаний Закон передбачає, що у разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, визначених законом документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві (абзац третій частини першої статті 6-1 Закону). Проєктом передбачений статус «осіб, які сприяють розгляду справи», однак не може бути враховано, що опитування проводиться виключно за письмовою згодою заявника. Окрім того, сам порядок опитування осіб під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства буде встановлено Кабінетом Міністрів України.

4.  Стаття 33 проєкту передбачає можливість ініціювання адміністративного провадження адміністративним органом, що потенційно здатне позитивно вплинути на процес виявлення недокументованих осіб, які не мають громадянства. Однак, розгляд заяви про визнання ОБГ не передбачений вищезазначеним законом в якийсь інший спосіб, ніж за заявою особи.

5.     Порядок тимчасового зупинення та поновлення адміністративного провадження, передбачений в статті 60 проєкту, також не узгоджується з процедурою визнання ОБГ, визначеною законом. Проєкт вводить можливість зупиняти розгляд заяви за клопотанням заявника, натомість він не здатний врахувати порядок припинення та поновлення розгляду заяви про визнання ОБГ (зокрема на час розгляду заяви про звернення за захистом в Україні та заяви про встановлення належності до громадянства України, абзаци четвертий і пятий частини другої статті 6-1 вказаного Закону).

6.     Адміністративне оскарження, запропоноване проєктом (статті 74-81 проєкту), не буде доступним для заявника про визнання ОБГ, оскільки Закон передбачає лише можливість судового оскарження. Тільки на час судового оскарження передбачено продовження дії довідки про звернення за визнанням особою без громадянства.

Висновки та рекомендації

Таким чином, особлива вразливість шукачів захисту та осіб, які подають заяву про визнання особою без громадянства, в процесі здійснення адміністративного провадження проєктом не врахована. Окремі гарантії для цих категорій не закріплені. В процесі реалізації прав під час адміністративного провадження, запропонованих проєктом, як шукачі захисту, так і особи, які подають заяву про визнання особою без громадянства, очевидно, зіштовхнуться із суттєвими складнощами, тож, вказані права залишиться для них декларативними.

На підставі викладеного, рекомендуємо до частини 2 статті 1 законопроєкту додати пункти 6 та 7 такого змісту:

6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату  і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”.