Зробити пожертву
Укр / Eng
19.05.20

У березні 2016 року внутрішньо переміщених осіб (ВПО) внесли до переліку осіб, які мають право на отримання довгострокових кредитів для будівництва, придбання, реконструкції житла у сільській місцевості за програмою «Власний дім». Тривалий час ця програма, започаткована постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 р. № 1597, залишалася незмінною. Та нещодавно правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі оновили на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 р. № 181. 

Яких же аспектів програми торкнулися зміни та чого тепер чекати переселенцям?

1. Збільшується сума кредиту, яка надається позичальнику.

Із березня 2020 року граничний розмір кредиту за програмою «Власний дім» становить:

  • 400 тис. грн замість 300 тис. грн – для спорудження нового житлового будинку;
  • 250 тис. грн замість 150 тис. грн – для реконструкції житлового будинку або добудови незавершеного будівництвом житла;
  • 300 тис. грн замість 200 тис. грн – для придбання житла;
  • 100 тис. грн замість 50 тис. грн – для спорудження інженерних мереж та підключення їх до наявних комунікацій.

Водночас сума кредиту може змінюватися відповідно до змін вартості будівництва, що виникли за період будівництва. Це можливо за умови надання фонду детальних обґрунтувань із розрахунками та підтверджувальними документами, але сума не може перевищувати граничної суми кредиту, наведеної вище.

2. Встановлюється обмеження щодо віку, майнового стану та місця реєстрації проживання потенційних учасників програми.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 181 передбачено, що позичальниками кредитів коштом кредитних ресурсів фондів можуть бути громадяни України, які підтвердили свою платоспроможність, мають зареєстроване місце проживання на території села або розглядають варіант переселення для постійного проживання у сільську місцевість та реєстрацію місця проживання там ТА працюють на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності, в особистих селянських господарствах, що функціонують у сільській місцевості та розташовані у межах району проживання чи суміжних районах, в тому числі громадяни України, які перебувають на обліку ВПО.

Важливо розуміти, що означає платоспроможність у розумінні програми. При сплаті щомісячного платежу в рахунок погашення кредиту з урахуванням процентів залишок середньомісячного доходу кандидата та повнолітніх членів сім’ї не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум, визначений законодавством на відповідний період, з розрахунку на кожного члена сім’ї.

Своєю чергою, вік кандидата на момент звернення за кредитом не має перевищувати пенсійний вік, передбачений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

3. Запроваджується обмеження щодо строку надання кредиту.

Від березня 2020 року кредит індивідуальному забудовникові надається строком до 20 років, але не більш як до досягнення позичальником пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Щодо молодих сімей (подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років) або неповних сімей (мати (батько) віком до 35 років) – вони можуть отримати кредит строком до 30 років. Раніше постанова не передбачала верхньої вікової межі.

4. Оновлюється перелік документів, які необхідно подати для участі у програмі.

Тепер внутрішньо переміщеній особі, яка претендує на отримання кредиту за програмою «Власний дім», слід надати до фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі:

  • заяву про надання кредиту;
  • клопотання органу місцевого самоврядування про надання кредиту;
  • копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України заявника (наприклад, паспорта);
  • у разі відсутності у документі, що посвідчує особу, відомостей про зареєстроване місце проживання – довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (крім осіб, місце проживання яких зареєстроване на тимчасово окупованих територіях АРК, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей);
  • документи для визначення рівня платоспроможності заявника (довідку про доходи позичальника і членів його сім’ї, одержані за попередні шість місяців, та/або довідку, видану органом місцевого самоврядування, про ведення особистого селянського господарства);
  • інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність або відсутність у власності житла;
  • копію документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків придбання житла);
  • проєктну документацію або будівельний паспорт, вартість виготовлення яких може входити за згодою позичальника до суми кредиту (крім придбання житла);
  • документи, що підтверджують працевлаштування в сільській місцевості;
  • заяву власника житла чи об’єкта незавершеного житлового будівництва про згоду продати його із зазначеннямпогоджених з позичальником ціни та інших істотних умов договору купівлі-продажу (у разі придбання житла);
  • документи, що підтверджують статус осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 ч. 1 ст. 6 та абз. 4 п.1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у разі наявності);
  • копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

5. Зникає можливість погашення кредиту та внесення плати за користування ним частково чи повністю сільськогосподарською продукцією власного виробництва за цінами та на умовах, визначених кредитним договором.

Незмінним при цьому залишається розмір коштів за користування кредитом, який становить 3% річних. При цьому від сплати відсотків звільняються:

  • позичальник, який має трьох і більше дітей (у тому числі усиновлених та/або таких, що перебувають під його опікою/піклуванням), – з дати подання копії підтверджувальних документів; 
  • позичальники, які є військовослужбовцями, подружжя, в якому чоловік або дружина є військовослужбовцем, що підтверджується копією військового квитка, – з початку і до закінчення особливого періоду; 
  • позичальники, які є резервістами, військовозобов’язаними, подружжя, в якому чоловік або дружина є резервістом чи військовозобов’язаним, що підтверджується довідкою військового комісаріату або військової частини про перебування на військовій службі, – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення проходження військової служби в особливий період.


Звертаємо увагу, що у 2020 році програма «Власний дім» діє у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Київський, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненський, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях.

15.05.20

Прем’єр-міністру України 

Шмигалю Д.А.

Шановний Денисе Анатолійовичу!

Ми, громадські  організації, що опікуються питаннями захисту прав людини, звертаємося до Вас з приводу формування Програми діяльності Уряду та плану заходів з її реалізації. 

7 травня 2020 року Комітетом Верховної Ради України з питань економічного розвитку було прийнято рішення щодо направлення на доопрацювання проєкту Програми діяльності Уряду, затвердженої 2 квітня 2020 року Кабінетом Міністрів України. Також проєкт Програми не був підтриманий й іншими парламентськими Комітетами, зокрема й Комітетом ВР з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Ми, як представники правозахисних організацій, не могли не звернути увагу на те, що в Програмі діяльності Уряду України питання захисту прав людини та основоположних свобод не знайшли належного місця. Номінальну згадку необхідності вирішення системних проблем у сфері захисту прав і свобод людини у передостанньому підпункті останнього пункту Програми неможливо вважати належним для програми діяльності уряду сучасної демократичної країни.

Ми розуміємо всю складність поточної ситуації. Пандемія COVID-19, економічний спад, світова фінансова криза, війна з Росією та багато інших проблем знаходяться у фокусі уваги Кабінету Міністрів. Втім, нехтування питанням розбудови державної політики щодо забезпечення прав людини та основних свобод у стратегічному документі може призвести до тяжких наслідків для всієї країни.

Права людини мають бути змістоутворюючим базовим елементом для всієї діяльності Уряду. Це відповідає Конституції України: відповідно до статті 3, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. На жаль, в Програмі діяльності Уряду цієї базової складової немає. Це неодмінно відобразиться і на роботі міністерств, і на реалізації базового документу – Національної стратегії в сфері прав людини.

Ця Стратегія спрямована на вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав  людини та основоположних свобод, створення дієвого механізму їхнього захисту в Україні та вирішення системних проблем. Стратегія також сприяє виконанню Україною своїх зобов’язань у сфері реалізації Цілей сталого розвитку ООН, щодо чого наша держава звітуватиме цього року. Стратегія та План дій до неї сприяли і тому, що Україна тримала на порядку денному і виконання своїх зобов’язань за різноманітними угодами в сфері захисту прав людини. На Кабінет Міністрів покладається обов’язок напрацювання Плану дій на її виконання. Зокрема, Міністерство юстиції України відповідає за збір та аналіз інформації від органів державної влади щодо виконання Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, організацію публічного звітування про її виконання, доопрацювання з урахуванням результатів такого обговорення. 

Тому ми, громадські  організації, що опікуються питаннями захисту прав людини, звертаємося до Вас із проханням при доопрацюванні Програми діяльності і розробці Плану дій Уряду, що міститиме конкретні індикатори досягнення успіху в різних сферах, включити тематику прав людини в пріоритети своєї роботи та роботи Міністерства юстиції України. Це важливо для того, щоб захист прав людини в Україні не залишився лише на папері, не відбувався за залишковим принципом, а став справжньою основою роботи Уряду. Ми переконані, що Міністерство юстиції має відігравати провідну роль в імплементації цієї державної політики через регулярне звітування Уряду про реалізацію Національної стратегії в сфері прав людини та інформування громадськості про дії, вчинені Урядом для покращення ситуації з правами людини в Україні. 

Центр прав людини ZMINA

Кримська правозахисна група

Український Рух Пацифістів

Центр громадянських свобод

Правозахисний ЛГБТ-Центр “Наш світ”

ГО Центр “Соціальна Дія”

БФ “Право на захист”

ГО “КримСОС”

Освітній дім прав людини – Чернігів

ГО “Точка опори ЮА”

ГО “Асоціація “Жінки в медіа”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

ГО “Україна без тортур”

БФ “Восток SOS”

ГС “Фундація Відкритий Діалог”

ГО “Донбас СОС”

ГО “Асоціація ЛГБТ “ЛІГА”

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Харківський інститут соціальних досліджень

Проєкт “Без кордонів”

14.05.20

У січні 2019 року до маріупольського офісу БФ «Право на захист» по консультацію щодо встановлення факту поранення в районі проведення АТО звернулася місцева мешканка Ірина (ім’я змінене). Жінка розповіла, що 5 вересня 2014 року внаслідок артилерійського обстрілу с. Лебединське Волноваського району Донецької області вона отримала осколкові поранення.  Потім були складні операції та як результат – третя група інвалідності. Через тривалу реабілітацію Ірина не змогла працевлаштуватися. Більша частина її доходів – це пенсія й адресна допомога, які  витрачаються на придбання дорогих медикаментів. 

Уже в квітні 2019 року Міжвідомча комісія з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення АТО (Далі – Міжвідомча комісія) винесла рішення про встановлення факту отримання Іриною поранення. Завдяки цьому рішенню жінка отримує додаткові пільги, передбачені державою.

Для оформлення такого статусу постраждала особа має звернутися до Міжвідомчої комісії, яка діє при Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. 

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я» від 25.04.2018 р. № 306 встановлюють часові та територіальні межі отримання поранення цивільними особами:

  • до 01.12.2014 р. на території проведення антитерористичної операції;
  • після 01.12.2014 р. на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), під час проведення антитерористичної операції .

Для звернення до Міжвідомчої комісії для оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни постраждалій особі необхідно:

  1. пройти медичне обстеження отриманих поранень.
  2. звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину.
  3. пройти медико-соціальну експертну комісію для встановлення статусу особи з інвалідністю.
  4. оформити довідку про відсутність судимості.
  5. подати заяву до Міжвідомчої комісії для встановлення факту отримання ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції.

До заяви додаються:

  • копії сторінок паспорта громадянина України або копія ID-картки;
  • копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, виданого органом доходів і зборів;
  • копії первинної медичної облікової документації;
  • висновок медичного експерта, що засвідчує факт отримання поранень чи інших ушкоджень здоров’я від боєприпасів;
  • копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу і причину інвалідності;
  • довідка про відсутність (наявність) судимості;
  • витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження стосовно факту отримання постраждалою особою поранень чи інших ушкоджень здоров’я від боєприпасів;
  • інші документи, які можуть засвідчити отримання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції.

Відповідну заяву і документи постраждала особа направляє поштою на адресу  Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції: 01001, м. Київ-1, провулок Музейний, 12.

Міжвідомча комісія розглядає подані документи, надсилає необхідні запити, у разі потреби уточнює інформацію про постраждалу особу, стосовно якої подані документи, і в місячний строк з дня надходження документів ухвалює рішення про встановлення факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції або рішення про відмову у встановленні факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції.

Якщо особі відмовили у встановленні факту одержання ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції, вона має право:

  • повторно звернутися до Міжвідомчої комісії та надати уточнюючу інформацію;
  • оскаржити рішення Міжвідомчої комісії в судовому порядку.
  • звернутися до медико-соціальної експертної комісії для оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Після отримання рішення Міжвідомчої комісії про встановлення факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції, особа має звернутися до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), яка проводила медико-соціальну експертизу щодо такої особи раніше, із копією зазначеного рішення.

Протягом п’яти днів МСЕК розглядає направлені документами і за результатами розгляду видає особі, яка подала документи, довідку про групу та причину інвалідності.

14.05.20

Пропонуємо до вашої уваги звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ». Він ґрунтується на даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ у квітні, а також інформації з відкритих джерел. Попри роботу КПВВ в обмеженому режимі та призупинення опитування цивільних осіб, працівники БФ «Право на захист» продовжували виїзди на всі КПВВ та за можливості надавали допомогу людям, які не могли перетнути лінію розмежування.

ГОЛОВНЕ:

  • КПВВ продовжують працювати в обмеженому режимі у зв’язку з карантином. Наразі перетин через КПВВ вимагає спеціального дозволу з обох сторін. Однак, навіть після отримання дозволу на перетин лінії розмежування з одного боку, інша сторона може не надати згоди. Працівники ДПСУ можуть дозволити перетин лінії розмежування у термінових випадках і тільки за рішенням штабу ООС. Тому люди вимушені були подавати заявки та чекати рішення. Відомо про більш ніж 10 випадків, коли люди отримували дозвіл на перетин КПВВ на стороні КУУТ, але були вимушені повернутися, тому що їм не надали дозволу на перетин на боці НКУУТ.
  • Карантин, спрямований на припинення поширення COVID-19, став пасткою для тисяч внутрішньо переміщених осіб та інших громадян, які мають прописку на одному боці лінії розмежування, але фактично проживають на іншому боці. До закриття КПВВ тисячі людей похилого віку кожного дня приїжджали на КУУТ задля отримання  соціальних виплат.  Тим часом, жителі НКУУТ, які перебувають у карантині протягом останніх 45 днів, не мають доступу до різних державних послуг та власних коштів.
  • Протягом квітня було виявлено понад 200 осіб, які намагалися перетнути лінію розмежування на п’яти КПВВ. У більшості випадків, дозвіл не був наданий, навіть попри те, що частина людей мала поважні причини для перетину. Зокрема, ПнЗ спостерігав випадки, коли батьки були  розлучені зі своїми дітьми через різну реєстрацію за місцем проживання або коли люди подорожували з метою медичного лікування або відвідування похорону.
  • 16 квітня на КПВВ «Майорське» відбувся обмін полоненими між українським урядом і НКУУТ. 20 осіб були повернуті на НКУУТ в обмін на 14 осіб, повернутих на КУУТ; ще 4 людини відмовилися повертатися на НКУУТ. Громадяни, що повернулися на КУУТ, були поміщені на двотижневу самоізоляцію.

Більше інформації знайдете у звіті. Він доступний українською та англійською мовами.

12.05.20

Галина (ім’я змінене) звернулася до юриста БФ «Право на захист» Руслана Беретеліпід час консультування на КПВВ – мала запитання щодо перетину лінії розмежування. В процесі розмови вона сказала, що не отримує адресної допомоги на дитину-ВПО. Наш колега акцентував на цьому увагу.

Він з’ясував: у 2016 році після того, як перемістилася з м. Донецька на підконтрольну уряду України територію і отримала довідку ВПО, жінка народила дитину. Після – звернулася до районного управління соціального захисту населення (УСЗН) за місцем обліку як ВПО із заявою про призначення дитині адресної допомоги. Та їй відмовили. Відмову аргументували тим,  що дитина не є внутрішньо переміщеною особою, а отже не має права на одержання адресної допомоги (адже фактично вона не перемістилася з непідконтрольної території). 

Насправді ж виходило, що жінка не отримувала законних виплат майже 4 роки!

Руслан Беретелі розповідає: «Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України №505, дитина, народжена особою-ВПО теж має право отримати довідку ВПО та необхідну допомогу на проживання та сплату послуг».  Тож юрист зв’язався з управлінням УСЗН та наголосив на недопущенні таких випадків.

Галина ж повторно звернулася до УСЗН і вже цього разу її дитині призначили адресну допомогу

07.05.20

Як показує практика, не завжди тлумачення законодавства є однаковим для всіх. Це відбулося і з нашою бенефіціаркою Ганною, якій відмовили у виплаті адресної допомоги, незважаючи на те, що вона доглядає за трьома неповнолітніми дітьми. 

Через збройний конфлікт і тимчасову окупацію у 2018 році жінка разом із дітьми змушена була покинути своє місце проживання у м. Ровеньки, що на Луганщині, та стати на облік як внутрішньо переміщені особи (ВПО). На новому місці проживання Ганна звернулася до Управління соціального захисту населення (УСЗН) із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, та їй відмовили, оскільки вона не працевлаштована. А от на те, що жінка доглядає за трьома неповнолітніми дітьми, зовсім не зауважили.

Відмовляючи у призначенні допомоги Ганні, УСЗН виходив із того, що її старші діти вже навчаються у школі, а молодший син відвідує дошкільну групу денного перебування, а отже – вона не здійснює постійного догляду за дітьми. Ця відмова була повністю абсурдною та необґрунтованою, оскільки п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, зазначено, що громадяни, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними і не працевлаштовані, мають право на отримання щомісячної адресної допомоги. Але спеціалісти УСЗН мали інший погляд на ситуацію.

Упродовж року бенефіціарка намагалася розв’язати проблему з призначенням щомісячної адресної допомоги в досудовому порядку, неодноразово зверталася до Міністерства соціальної політики, УСЗН, Уповноваженого з прав людини тощо.  Все було безрезультатно й ускладнювалося тим, що Ганна є одинокою матір’ю, її сім’я є малозабезпеченою, а отже – ця допомога є життєво необхідною.

Звернувшись до нашого офісу у м. Сєвєродонецьку, бенефіціарка отримала кваліфіковану допомогу у складенні документів та адміністративного позову до суду. А пізніше – і судове рішення на свою користь.  Закон був на її боці.  Суд визнав дії УСЗН протиправними.

Оскільки такі випадки є не поодинокими, ми закликаємо кожного – боріться за свої права! Юристи БФ «Право на захист» готові вам у цьому допомогти, адже ми працюємо для вас!

07.05.20

З 25 березня по 22 квітня БФ “Право на захист” проводив дистанційний моніторинг держорганів і органів місцевої влади в телефонному режимі. В ході моніторингу вивчалася особливості їхньої роботи під час карантину, а також обмеження в доступі до продуктів, медицини та транспортних послуг. До моніторингу була включена й робота Ощадбанку, Укрпошти, Бюро вторинної правової допомоги. 

Було опитано: 914 держорганів і органів місцевої влади (739 держорганів і 175 органів місцевої влади). 

Територія моніторингу: 5 областей України (Донецька, Луганська, Харківська, Запорізька, Дніпропетровська).

Опитування було розпочато 25.03 до введення додаткових карантинних обмежень: обов’язкового носіння маски в громадських місцях і заборони на відвідування органів соціального захисту.

Обмеження в роботі держорганів і органів місцевої влади

Більшість як держорганів, так і органів місцевої влади у зв’язку з карантином ввели обмеження прийому: за кількістю відвідувачів, які можуть одночасно перебувати в приміщенні, вимога носити маску, скорочення годин роботи (в т.ч. за рахунок виділення часу на дезінфекцію приміщень), прийом тільки за попередньою домовленістю. Деякі держоргани здійснюють прийом тільки з певних питань:

  • УПФУ (лише виплата недоотриманої пенсії й виплата допомоги на поховання);
  • ДМС (лише оформлення документів за гострої необхідності: у разі втрати/крадіжки паспорта, для термінового виїзду за кордон на лікування і т.д.);
  • РАЦС (лише видача свідоцтв про народження і смерть). 

212 держорганів і 32 органи місцевої влади – повністю скасували прийом громадян на час карантину.

Послуги з оформлення документів

У більшості установах і органах залишилася можливість оформити будь-які документи (460 установ і 97 органів місцевої влади). В той самий час у 223 установах і 64 місцевих радах можна оформити лише деякі документи, у 49 установах і 11 місцевих радах оформлення документів на час карантину зупинено. Крім фізичного візиту, документи здебільшого можна подати в електронному вигляді або залишити в спеціальних скриньках для прийому документів на вході. Також тверді копії документів можна відправити Укрпоштою.

Дистанційний зв’язок

716 держорганів (96,9%) надають можливість зв’язатися з ними дистанційно телефоном або за допомогою електронних засобів зв’язку в деяких випадках. Укрпошта та УПФУ мають мобільні додатки. Деякі установи мають функцію зв’язку через вебпортал, Skype/Viber/Telegram. Дистанційно зв’язатися можна з усіма органами місцевої влади, крім сільради Красногоровки Ясинуватського району Донецької області.

Можливість домашніх візитів до маломобільних людей

Було опитано 439 установ (УСЗН, УПФУ, Ощадбанк, терцентр, Укрпошта). Відтак деякі установи продовжують виїжджати додому (151), а інші зупинили такі виїзди на час карантину (249). 17 установ продовжують приймати заяви, але здійснювати домашні візити будуть тільки після закінчення карантину.

Наявність мобільних офісів

Серед 739 опитаних держорганів мобільні офіси мають 155 установ. Але більшість з них на час карантину зупинили виїзди: 111 органів, що становить 71,6% від кількості тих, у кого вони є, в той час як продовжують виїзний прийом лише 44 установи (28,4%). Органам місцевої влади це питання не ставилося.

Обізнаність про зміни в законодавстві щодо відстрочки фізичної ідентифікації та автоматичного продовження соціальних виплат

Питання змін вивчалося серед 293 представників УСЗН, УПФУ та Ощадбанку. Переважна більшість респондентів обізнана про такі зміни (275 осіб або 93,8%), однак 36 з них не отримувала відповідних роз’яснень. 8 респондентів було проінформовано про ці зміни, а 10 не надано відповіді на запитання.

Способи інформування про обмеження

Переважна більшість опитаних органів місцевої влади інформує населення про обмеження, пов’язані з карантином. Найбільш поширеним є розміщення оголошень на приміщеннях і дошках оголошень, публікації на офіційних сайтах та офіційних сторінках органів у соціальних мережах, оголошення на місцевому радіо або телебаченні, оголошення через гучномовець на автотранспорті. Крім того, деякі дзвонили мешканцям або здійснювали розсилку смс-повідомлень на їхні мобільні телефони. У деяких населених пунктах в громадських місцях розповсюджувалися відповідні листівки та плакати. 10 органів місцевої влади на момент опитування не здійснювали інформування про обмеження, пов’язані з карантином.

Наявність й види допомоги населенню у зв’язку з карантином

Під допомогою мається на увазі адресна доставка продуктів і ліків, прийом лікаря у себе вдома, можливість індивідуального транспортування за гострої потреби. Відтак 79 органів місцевої влади зазначили, що надають таку допомогу (45,1%); у 89 громадах (50,8%) допомога, пов’язана з карантином, – відсутня. Допомога переважно надається особам вразливих категорій: маломобільним людям, людям похилого віку, людям з важкими захворюваннями й/або інвалідністю, матерям-одиночкам, багатодітним сім’ям, сім’ям у складних життєвих обставинах. Однак в 4 населених пунктах Донецької області (Мангуші, Зайцевому, Красногорівці Ясинуватського району і Дронівці), а також в Саксагані та Гречаних Подах Дніпропетровської області респонденти відзначили можливість надання такої допомоги всім місцевим мешканцям за зверненням.

Заборона на штрафні санкції

172 представники органів місцевої влади зі 175 опитаних обізнані про те, що на час карантину заборонено застосовувати штрафні санкції в разі оплати не в повному обсязі/несвоєчасної оплати комунальних послуг, а також про заборону примусового виселення громадян у разі несплати таких послуг. Інформація щодо обізнаності органів в 3 населених пунктах – відсутня.

Робота місцевого транспорту

З 18 березня введено обмеження на транспортне сполучення: відбулося скасування міжміських та міжобласних рейсів, включаючи соціальні автобуси, а кількість пасажирів міського транспорту було обмежено до 10 осіб. Однак в 5 населених пунктах Донецької області (Донське, Талаківка, Залізне, Верхньоторецьке, Сартана) респонденти відзначили, що транспортне сполучення з обласним/районним центром лише скорочено, але не скасовано повністю. У Гречаних Подах Дніпропетровської області такий транспорт також функціонує, однак лише для працівників підприємств в Кривому Розі за спеціальними перепустками.

Доступ до медицини

Карантин ускладнив доступ до медичних послуг приблизно в половині населених пунктах, де проводилося дослідження (90 населених пунктах або 51,4% у всіх 5 областях). Основна причина – відсутність транспортного сполучення. Крім того, респонденти зазначали такі причини: обмеження/скасування прийому відвідувачів через карантин, підвищений попит на послуги та нестача персоналу, скасування планової роботи в деяких лікарнях (флюорографія, планові операції, профілактичні щеплення та ін.).

Ускладнився доступ й до медикаментів, медичних товарів та засобів індивідуального захисту (маски, рукавички, антисептики). Такі складнощі відзначили в 137 населених пунктах (78,2% від загальної кількості опитаних органів місцевої влади). Як і у випадку з доступом до медичних послуг, доступ до медикаментів і медичних товарів ускладнюється з огляду на скасування транспортного сполучення. Крім цього, спостерігається дефіцит ліків і медичних товарів, а також нестача засобів індивідуального захисту.

Доступ до харчових продуктів

У більшості населених пунктах не спостерігалося складнощів із доступом до харчових продуктів і гігієнічних товарів у зв’язку з карантином. Про це повідомили представники 136 органів місцевої влади, що становить 77,7%, в той час як певні складнощі відчули лише в 38 населених пунктах (21,7%).

Повна версія моніторингового звіту доступна за посиланням російською та англійською.

06.05.20

Чи є пандемія коронавірусу приводом для скорочення фінансування одних програм та збільшення інших? Які зміни відбулися в головному кошторисі держави? Чи збільшили фінансування медицини для боротьби з пандемією?

Аналітики БФ «Право на захист» провели детальний аналіз змін до бюджету. Із ним ви можете ознайомитися за посиланням.

05.05.20

Нещодавно Донецький апеляційний суд залишив у силі рішення Мар’їнського суду про стягнення з держави на користь матері загиблого внаслідок бойових дій громадянина. Загиблий не перебував у складі Збройних сил України та інших формувань, тобто був суто цивільною особою. Перегляд рішення районного суду відбувся за скаргою представника Кабінету Міністрів України (КМУ).

Висновки апеляційного суду такі: факт, що представник відповідача в скарзі посилається на те, що слідство щодо загибелі сина позивачки триває, лише підтверджує наявність ознак порушення процесуального зобов`язання держави з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин цієї справи (за ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). На цьому також зауважив суд першої інстанції.

На думку Європейського Суду з прав людини, висловлену в рішенні від 08.01.2004 р. у справі «Айдер та інші проти Туреччини», відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їхніх посадових осіб.

Тривання слідства не позбавляє позивачку права звертатися до суду із цивільним позовом про відшкодування немайнової шкоди, спричиненої загибеллю сина в терористичному акті, в форматі цивільного судочинства, а не суто в межах порушеної кримінальної справи, як помилково вважає представник КМУ, незважаючи на положення ч. 1, 7 ст. 128 КПК України.

Держава не тільки визнає основні права і свободи, а й захищає їх як необхідну умову свого існування. В нашій країні основні (природні) права закріплені в Конституції України.

Особисті права – невід’ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість із них носить абсолютний характер, вищий ступінь охорони і забезпеченості. Держава зобов`язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їхнє порушення або втручання в їхню реалізацію. Водночас виконання своїх позитивних зобов’язань, тобто обов’язку забезпечення і захисту прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних), вимагає активного втручання держави. У такому випадку порушення прав людини відбувається через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їхню реалізацію.

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Відповідно до практики ЄСПЛ, принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створювати правові й практичні умови для втілення їх у життя (п. 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96).

Тож у нашій справі суд у оскаржуваному рішенні стверджував, що відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача. Із цим колегія суддів цілком погоджується, зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. у справі № 15-рп/2004 (п. 4.1). Із нього витікає, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Відтак відсутність порядку, про який йдеться у ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», не виключає і не анулює наявне у позивачки, як матері загиблого у терористичному акті сина, право на відшкодування в судовому порядку моральної шкоди. Це право гарантоване ч. 6 ст. ст. 22, 55 Конституції України, статтями 1, 6, 13 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (зобов`язання поважати права людини, право на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту), та втілене безпосередньо у положеннях національного законодавства – ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і п. 9 ч. 2 ст. 16, ст. 23 ЦК України.

Все наведене вище беззаперечно вказує на те, що відсутність обвинувального вироку суду щодо винної особи не є перешкодою в реалізації права особи на компенсацію з боку держави. А відсутність окремо розробленого Порядку надання компенсації або використання на це бюджетних коштів не повинно впливати на обсяг прав громадянина, оскільки якість Закону – це виключно зобов’язання держави та її інституцій, на які покладений обов’язок законотворення та правозастосування.

01.05.20

На жаль, ця мить неминуча, і в житті багатьох із нас настане час, коли доведеться прийняти у спадок майно, що залишилося після смерті близької людини. Та на практиці трапляються випадки, коли спадкодавець та спадкоємець начебто мають між собою родинний зв’язок, однак під час збирання необхідних документів, а потім – і звернення до нотаріуса виявляється, що прізвища померлої людини та спадкоємця мають різне написання.

Чому ж виникає така проблема?

У багатьох випадках це трапляється тоді, коли людина, отримуючи документи (наприклад, паспорт, свідоцтво про шлюб тощо), не перевіряє схожість та ідентичність написання свого прізвища з прізвищем батьків і продовжує жити з помилкою в написанні. Іншою проблемою, з якою доводиться стикатися на практиці, є невірна транслітерація прізвища з російської мови на українську. Наприклад:, особа народилася в 1990 році та отримала свідоцтво про народження зразка УРСР, в якому напис здійснювали російською. Після того, як особі виповнилося 16 років, вона звертається для отримання паспорту, а її прізвище транслітерують відповідно до вимог українського правопису (часом, не звертаючи уваги на анкетні данні в паспорті із зазначенням прізвища батька). Після цього і виникають випадки, коли написання прізвищ мають відмінну складову, що в майбутньому прямо вплине на спадкове право.

Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні затверджені наказом Мін’юсту України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції від 18.11.2003 р. № 140/5). На доповнення до цього Наказу Постанова КМУ від 12.09.2002 р. № 1367 (зі змінами та доповненнями) затвердила нові бланки свідоцтв замість колишніх, часів УРСР. Згодом ця постанова втратила чинність (19.11.2010 р.), а замість неї набула чинності Постанова КМУ від 10.11.2020 р. № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану», яка діє і надалі зі змінами та доповненнями. Головна її відмінність у тому, що написання прізвищ, імен та імен по батькові здійснюється виключно українською мовою в кожній із граф. Російськомовне написання більше не використовується.

Тож як діяти у разі, якщо виявилися розбіжності у прізвищі між спадкодавцем та спадкоємцем?

По-перше, слід звернути увагу на те, в який час вам було видане свідоцтво про народження. Якщо у спадкоємця свідоцтво про народження зразка УРСР, то анкетні данні, найімовірніше, внесені російською мовою. Нотаріус відкриє спадкову справу, якщо ви надасте свідоцтво про народження, паспорт та паспорт спадкодавця. Та навіть у разі помилки у прізвищі під час перекладу нотаріус зверне увагу на другу сторінку паспорта, де анкетні данні спадкоємця дублюються російською мовою, та звірить їх зі свідоцтвом про народження. Отже, навіть якщо російською анкетні данні співпадають, нотаріус встановить родинний зв’язок між спадкоємцем та спадкодавцем, що дозволить оминути звернення до суду, та закріпить право особи як набувача спадкового майна. Особливо актуальним це питання залишається для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), рідні яких померли, а пенсійне забезпечення залишилося недоотриманим.

По-друге, є випадки, коли в досудовому порядку вирішити вказану проблему неможливо. Тому слід скористатися крайньою мірою –  зверненням до судової інстанції. Якщо виявилися розбіжності анкетних даних спадкоємця та спадкодавця, необхідно в будь-якому разі спочатку звернутися до нотаріуса з усіма документами та очікувати на остаточне рішення. Якщо нотаріус вирішить відмовити у відкритті спадкової справи, слід негайно підготуватися до суду та подати заяву про встановлення родинних зв’язків із спадкодавцем.

По-третє. Складна ситуація виникає коли спадкоємець змінив свідоцтво про народження зразка УССР на сучасне свідоцтво, затверджене КМУ у своїй постанові, а також паспорт зразка 1993 року – на паспорт у формі ID-картки. В такому разі написання анкетних даних спадкоємця здійснюється виключно українською мовою без дублювання російською. Тут, найімовірніше, єдиним шляхом буде звернення до суду щодо встановлення родинних зв’язків з померлою особою.

Однак, слід зауважити, що встановлювати факт родинних відносин одночасно зі встановленням факту смерті на непідконтрольній території України (актуально саме для ВПО) в одному позові в жодному разі не потрібно. Такі звернення повинні бути подані до суду окремо один від одного лише на тій підставі, що розгляд зазначених питань відрізняється імперативною складовою.

Згідно з ч.2 ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду, водночас заява про встановлення родинних зв’язків розглядається за правилами загального цивільного судочинства в окремому провадженні без обов’язковості невідкладного розгляду з моменту надходження заяви до суду.

Тому ще раз підкреслюємо: ці дві заяви необхідно подавати до суду окремо одна від одної.

Отже, підбиваючи підсумки. У кожному конкретному випадку спочатку потрібно звертатися до нотаріуса, а вже потім у разі крайньої необхідності – до суду.