Зробити пожертву
Укр / Eng
20.04.21

Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства розроблений та затверджений на виконання статті 6-1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Вказаним Законом визначено, що людина, яка не може отримати паспортний документ через відсутність громадянства будь-якої країни має право звернутися до Державної міграційної служби із заявою про визнання особою без громадянства. Процедура визнання особою без громадянства вже доступна і, якщо ви недокументовані і підозрюєте, що не маєте громадянства, у вас вже є право звернутися з відповідною заявою до ДМС.

Навіщо мені звертатися?

Орган влади перевірить чи дійсно ви не маєте громадянства жодної з країн, в яких ви або ваші батьки проживали, народились тощо, і в разі підтвердження цього факту надасть вам офіційний статус особи без громадянства. А це означає, що ви отримаєте документ, який посвідчує особу, і матимете право законно перебувати на території України.

Як зрозуміти, що я – особа без громадянства?

Ви не зобов’язані це знати напевно. На відсутність громадянства можуть вказувати наступні ознаки:

• ви давно втратили або ніколи не мали паспорту;

• у консульстві країни минулого проживання вас відмовляють документувати;

• у міграційній службі повідомили, що українського громадянства ви не маєте;

• ви не маєте свідоцтва про народження та паспорту через відсутність громадянства у ваших батьків;

• ви не впевнені в тому, що не маєте громадянства, однак, підозрюєте, що втратили його і тривалий час перебуваєте в Україні без документів що посвідчують особу;

інші.

Чи можу я самостійно звернутися? Куди слід звернутися?

Так. Незважаючи на те, що ви незаконно перебуваєте на території України і не маєте паспортного документа, ви можете звернутися за визнанням особою без громадянства. Розгляд заяв про визнання особою без громадянства здійснюють органи та підрозділи Державної міграційної служби (ДМС).

Як підготуватися до подання заяви?

1. Збір документів

Порядком передбачено, що за наявності заявник має надати наступні документи:

1). Документ, що посвідчує особу, АБО документ, що надає право на в’їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (іншими словами проїзний документ, “travel document”); 

2). Документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави, строк дії якого закінчився (відповіді консульства або посольства іноземної країни), АБО інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві.

Іншими документами можуть бути документи:

• які підтверджують факт народження; 

• які підтверджують перебування у шлюбі; 

• які підтверджують наявність дітей; 

• які підтверджують навчання в освітньому закладі України або іншої держави; 

• паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року;

• документи про роботу; 

• про отримання на території України медичної допомоги; 

• про місце проживання; 

• про право власності на житло або інші об’єкти нерухомості в Україні; 

• довідки, видані органами місцевого самоврядування або державними органами;

• довідки з посольств іноземних держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а також з держав, громадянство яких мають члени її сім’ї;

• інші документи, які підтверджують інформацію, викладену в заяві. 

! Відсутність певних документів або навіть будь-яких документів не є підставою для відмови у визнанні особою без громадянства і не є підставою для відмови у прийнятті заяви. 

! Заявник зобов’язаний надавати під час процедури всі наявні документи, які підтверджують його слова. 

2. Підготуйте перелік осіб, яких ДМС опитуватиме для підтвердження відомостей, викладених в заяві. 

За Законом у випадку відсутності у вас вищезгаданих документів ДМС проводить опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві. 

За Порядком, опитування таких осіб здійснюється також для мети ідентифікації заявника (вас). Опитування має бути проведеним протягом 14 робочих днів з дня подання заяви. Ваших близьких (знайомих) прохатимуть підтвердити певні життєві факти про вас, якщо їм таке відоме, шляхом надання письмового пояснення у довільній формі. Також, ваших знайомих прохатимуть підтвердити вашу особу (що вони вас знають особисто протягом певної кількості років) шляхом підписання так званого Акту впізнання

Отже, вам потрібно перед поданням заяви про визнання особою без громадянства підготувати перелік не менш ніж трьох родичів, сусідів або знайомих до такого опитування, яке відбудеться протягом 14 робочих днів після подання заяви. Необхідність складання і пояснення Акту впізнання не є обов’язковим в кожному випадку, однак щонайменше один з таких документів має бути заповнений. 

! Опитування за наданим вами переліком людей, які можуть підтвердити ваші обставини, здійснюється виключно за умови вашої письмової згоди. Згода надається письмово в окремій графі Заяви про визнання особою без громадянства. 

! Якщо ви не готові до опитування ваших близьких і знайомих і відмовитесь від надання письмової згоди, ДМС має право відмовити вам у прийнятті заяви.   

! У разі необхідності отримання більш детальної інформації про вас ДМС залишають за собою право в будь-який момент відвідати вас за місцем проживання та опитати додатково ваших сусідів. 

3.  Якщо вам потрібен перекладач

ДМС може забезпечити вам перекладача для прийняття у вас заяви, однак це питання має бути вирішено заздалегідь, тобто до моменту подання заяви. У цьому випадку присутність перекладача має бути забезпечена і під час співбесіди. 

4. У випадку, якщо ви перебуваєте в закладі охорони здоров’я

Якщо ви через стан здоров’я перебуваєте у закладі охорони здоров’я і не можете самостійно потрапити до відділення ДМС, про це слід повідомити працівників відповідного відділення. Вони зможуть до вас виїхати для того, щоб прийняти заяву про визнання особою без громадянства та документи.

5. Якщо вам не виповнилось 18 років і ви не маєте батьків, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри або іншого законного представника, повідомте працівників найближчого відділення ДМС про свій намір подати заяву про визнання особою без громадянства. Згідно з діючим Порядком, ДМС зобов’язана невідкладно вирішити питання призначення вам законного представника з числа спеціалістів місцевого органу опіки та піклування або служби у справах дітей. Заяву про визнання особою без громадянства від вашого імені подаватиме саме законний представник. Він має бути присутнім також під час проведення співбесіди. 

Як відбувається прийняття заяви? 

Як звернутися з заявою про визнання особою без громадянства?

Вам слід особисто звернутися до відділення ДМС за місцем проживання. За Порядком, територіальні підрозділи ДМС (у вашому районі має бути такий) приймають заяви так само, як і територіальні органи (обласні відділення, їх перелік є на офіційному сайті ДМСУ).

Працівник ДМС, на якого покладені функції з прийому заяв про визнання особою без громадянства, заповнює заяву з ваших слів та документів у спеціальній електронній системі, яка має назву “Відомча інформаційна система ДМСУ”. Після повідомлення вами всіх необхідних даних, заяву друкують і видають вам (законному представнику) для ознайомлення. Після виправлення помилок/неточностей ви маєте поставити підпис на власній заяві. 

З формою заяви, затвердженою відповідною постановою Уряду, Ви можете ознайомитись за посиланням. Під час формування заяви у вас мають зібрати біометричні дані (ваші відцифровані відбитки пальців).

У день прийняття заяви ДМС має обов’язково видати вам довідку про звернення за визнанням особою без громадянства. Довідка є дійсною протягом 6 місяців з моменту подання заяви і підтверджує, що ви тимчасово перебуваєте на території України на законних підставах

Довідка є дійсною на час всієї процедури. Строк розгляду заяви – 6 місяців. У випадку, якщо ДМС не може в цей строк зібрати та проаналізувати всі необхідні відомості на підтвердження відсутності у вас громадянства, строк продовжується до 12 місяців. У такому разі за тиждень-два до спливу термін дії довідки обов’язково зверніться до ДМС для продовження її дії.

Що таке співбесіда?

Як звернутися з заявою про визнання особою без громадянства?

Співбесіда являє собою офіційну бесіду між заявником та працівником ДМС для уточнення інформації, наданої заявником під час звернення. Усе, про що йдеться під час зустрічі, фіксується документально і учасники співбесіди підписують протокол. Усі відомості, повідомлені таким чином, враховуються під час прийняття остаточного рішення. Співбесіда проводиться за ініціативою ДМС або самого заявника. 

Якщо ви бажаєте повідомити нові відомості, описати деякі факти або надати нові документи, які у вас щойно з’явились, ініціюйте співбесіду з ДМС. 

Для цього вам спочатку слід подати заяву про необхідність проведення співбесіди до органу або підрозділу ДМС, куди ви звернулися за визнанням особою без громадянства. 

Співбесіду мають провести не пізніше, ніж протягом 10 робочих днів з моменту подання цієї заяви. 

ДМС мають право також ініціювати співбесіду, про її дату вас мають повідомити не пізніше ніж за три робочі дні до її проведення. 

! Будьте уважні! Якщо у вас не виходить з’явитись на призначену співбесіду, обов’язково повідомте про це у письмовій формі! Впевніться, що ваше повідомлення отримано ДМС! 

В якому випадку мені можуть відмовити у прийнятті заяви про визнання ОБГ? 

Як звернутися з заявою про визнання особою без громадянства?

Це можливо у чотирьох випадках:

1. Якщо ви маєте громадянство України або іноземної держави і це стало очевидним працівнику ДМС під час подання вами заяви. Наприклад, ви прийшли з діючим паспортом громадянина певної країни.

2. Якщо ви вже маєте офіційний статус особи без громадянства. ОБГ, які мають документ, що посвідчує їх особу та підтверджує цей статус, не мають права та й потреби звертатися за визнанням особою без громадянства в Україні. Ця необхідність може з’явитися у людини, яка втратила цей статус. В такому разі ви маєте обов’язково надати підтвердження припинення статусу ОБГ, отриманого раніше. 

3. Якщо ви відмовилися надати згоду на опитування ваших сусідів, родичів або інших знайомих для підтвердження повідомлених вами відомостей. 

! Відсутність таких осіб не є підставою для відмови в прийнятті заяви!  

4. Якщо ви відмовилися надати свої біометричні дані (відцифровані відбитки пальців).

Звернутися про визнання ОБГ може тільки людина, яка фізично перебуває в Україні 

Що мені робити, якщо мою заяву не приймають? 

1. Вимагайте письмову відмову в прийнятті заяви, де містяться причини відмови. Якщо причина відмови інша, ніж наведені вище, таку відмову можна вважати неправомірною.

2. Зверніться до БФ “Право на захист” для отримання консультації (вкладка ПРАВОВА ДОПОМОГА ОСОБАМ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ТА ОСОБАМ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ ПІД РИЗИКОМ БЕЗГРОМАДЯНСТВА)

3. Ви можете відправити копію відмови разом зі своєю скаргою до Державної міграційної служби України (зразок скарги). Державна міграційна служба України контролює та координує діяльність територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС і згідно з чинним законодавством уповноважена розглядати звернення громадян.

! У вас є право повторно звернутися за визнанням ОБГ у разі усунення обставин, через які вам відмовлено.

! У разі відмови у прийнятті заяви про визнання особою без громадянства, Ви можете звернутися зі скаргою. Зразок скарги Ви можете завантажити за посиланням у форматі .docx (системні вимоги: Microsoft Office версії 2010 року або вище)

Мої права та обов’язки під час процедури

Ви маєте право: 

1. Ініціювати співбесіду з працівником ДМС, щоб повідомити додаткову інформацію та інші відомості, які не були згадані під час прийняття заяви.

2. Вимагати від ДМС перекладача, якщо не розумієте української мови. Бажано в такому випадку звертатися письмово.

3. В день подання заяви отримати довідку про звернення за визнанням особою без громадянства, яка підтверджуватиме наявність підстав для тимчасового перебування на території України.

4. Працювати під час розгляду вашої заяви, за умови отримання вашим роботодавцем дозволу від центру зайнятості на працевлаштування. 

Ви зобов’язані: 

1. З’являтись на співбесіди або повідомити заздалегідь про необхідність перенесення дати співбесіди. 

2. Надавати докази, які у вас є, на підтвердження ваших слів. Зокрема, ви маєте обов’язок надати щойно отриманий новий документ (якщо він має значення для процедури), протягом 10 робочих днів з моменту його отримання.

3. Після отримання рішення про визнання особою без громадянства, ви зобов’язані протягом десяти днів звернутися до ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання.

4.Якщо вас було визнано особою без громадянства, а після цього ви оформили громадянство іноземної держави, ви зобов’язані письмово повідомити про цей факт Державну міграційну службу протягом 30 днів з моменту оформлення громадянства.

Додаток: зразок скарги про відмову у прийнятті заяви про визнання особою без громадянства:

Завантажити у форматі .docx (системні вимоги: Microsoft Office 2010 або вище)

Як звернутися з заявою про визнання особою без громадянства?

Читайте також:

16.04.21

Пропонуємо до вашої уваги – моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ»за березень 2021 року, підготовлений БФ «Право на захист» на основі даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ. Більше статистичних даних можна знайти за посиланням: https://www.unhcr.org/ua/en/eecp-monitoring-2021.   

ГОЛОВНЕ:  

  • Протягом місяця перетин лінії розмежування можливо було здійснити лише через два КПВВ: «Новотроїцьке» в Донецькій області та «Станиця Луганська» в Луганській. Це призвело до зменшення кількості перетинів у порівнянні з періодом до введення карантинних обмежень. У порівнянні з лютим, загальна кількість перетинів лінії розмежування збільшилась на 37%: 52 823 та 33 000 відповідно.
  • 18 березня на КПВВ «Станиця Луганська» нарешті були запроваджені безоплатні експрес-тести на COVID-19 та встановлений Державний лабораторний пункт. Великий потік людей перевищував наявні можливості, що призводило до великих черг. Тому багато людей надавали перевагу платним ПЛР-тестам в будь-який з п’яти приватних лабораторій.
  • В Луганській області все ще були відсутні місця для обсервації. Тим часом в Донецькій області 40 людей були відправлені на обсервацію в березні, у яких була невідповідна модель телефону, або його взагалі не було. В Донецької області 771 (87%) людей, які перетнули лінію розмежування на КПВВ «Новотроїцьке» здали експрес-тест на COVID-19 та 754 людей (1%) – на КПВВ «Станиця Луганська».
  • Завдяки відділу адвокації БФ «Право на захст» 22 березня до Постанови №1236 щодо протидії COVID-19 були внесені поправки, які значно полегшили процедуру перетину для іноземців. Тому, тим з них, хто має постійне місце проживання в Україні, поліс страхування при перетині лінії розмежування до підконтролної уряду України території не потрібен.
  • Протягом березня 3 657 вразливих осіб похилого віку отримали допомогу в транспортуванні на КПВВ «Станиця Луганська» електромобілем від НУО «Проліска».

Документ можна завантажити українською та англійською мовами.

Звіт містить інформацію, зібрану БФ «Право на захист» в межах опитування, що регулярно проводиться з червня 2017 року. КПВВ розташовані в Донецькій («Майорське», «Мар’їнка», «Гнутове» та «Новотроїцьке») та Луганській («Станиця Луганська») областях. Опитування є частиною моніторингу порушення прав населення, що постраждало від конфлікту, та проводиться в межах проекту «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам України», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Таке опитування має на меті з’ясувати причини, умови та ризики, які супроводжують перетин лінії зіткнення через КПВВ. Зібрана під час опитування інформація допоможе визначити потреби, прогалини та тенденції, а також забезпечити доказову базу для діяльності з адвокації.    

12.04.21

8 квітня 2021 року, в Міжнародний день ромів я мав нагоду провести лекцію на тему захисту прав ромської спільноти для відвідувачів засідання кіноклубу медіаосвіти з прав людини Центральної бібліотеки ім. В.Г. Короленка.

Страшна статистика. Під час Другої світової війни було знищено 80% усього ромського населення країн Європи. Жертвами нацистського геноциду ромів 1933-45 років, за різними оцінками, стали від 200 до 500 тисяч ромів з різних країн. Лише на території Росії, України та Криму знищено 300 тисяч ромів – їх було розстріляно, депортовано або репресовано радянською владою.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

Ромська національна меншина і сьогодні є найбільш дискримінованою в Європі. Ситуацію з ромами в Україні європейські правозахисники взагалі вважають катастрофічною.

Незважаючи на декларовані державою рівні права для представників усіх національностей, саме роми є найбільш незахищеними та вразливими серед інших національних меншин,  представлених в Україні. 

Вони не мають поза межами України власної державності, офіційного представництва, їх права не захищені міжнародним правом. 

В Україні проживають понад 300 тисяч ромів, 87% з них стверджують, що зазнають переслідувань через свою національну приналежність як з боку влади, так і з боку пересічних громадян.   Не позбавлені проблем і роми, які перемістилися з зони ООС – зокрема через відсутність документів та необізнаність.

Правові проблеми – за межами прав національних меншин

Водночас потреби ромів через соціальні проблеми виходять за межі захисту прав національних мешин. Це доводить і досвід Центрів правової інформації та консультацій. 

Основні невирішені питання, з якими роми звертаються до юристів: неможливість отримати основні документи, зареєструвати житло, отримати соціальні виплати, медичну допомогу, освіту, соціальна та інформаційна ізоляція, тотальна бідність та інші. Тому саме ромська громада потребує додаткових позитивних дій.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

І хоча Кабінет Міністрів України затвердив план заходів щодо реалізації стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, механізмів реалізації не розробив.

Самотужки розв’язати клубок проблемних питань роми не в силах. Причини – різні. Зокрема, цікавим є той факт, що свої проблеми роми не ідентифікують як правові. Вони (правові проблеми) часто мають соціальне підґрунтя. Так, за результатами спільного опитування Міжнародного фонду «Відродження» та Харківського інституту соціальних досліджень,  саме низький соціальний статус ромів є одним із найголовніших бар’єрів, що перешкоджають розв’язанню правових проблем. Сьогоднішні проблеми ромського народу мають, перш за все, соціальне, а не етнічне підґрунтя:  жертвами множинної дискримінації роми стають, в першу чергу, через обмежені фінансові й соціальні можливості реалізувати свої права.

Часто ізольованими від суспільства роми стають і через культурні особливості, певний стиль життя. Проблеми, що виникають, вони воліють вирішувати здебільшого у своїй громаді, не вірячи в допомогу державних структур.  Це є ще й наслідком боязні бути присоромленими через свою неосвіченість, відсутність елементарної грамотності, можливості чітко висловити думки, нерозуміння того, що від них вимагається – часто навіть через елементарне незнання державної мови.

В Україні поширені негативні стереотипи й упередження щодо ромів. Це призводить до дискримінації та несправедливого поводження з боку як державних, так і недержавних суб’єктів, а також породжує випадки насильства. Особливо це стосується ромських жінок, які часто зазнають множинної дискримінації на підставі поєднання кількох факторів, включно з етнічним походженням, статтю, соціальним статусом та додатковими факторами, такими як інвалідність, вік тощо. 

Як було зауважено в матеріалах Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН), роми в Україні часто стереотипно зображуються в засобах масової інформації як злочинці. Повідомлення про ромів здебільшого зосереджують увагу на злочинності, насильстві та імміграції як загрозах суспільній безпеці. Ромські жінки часто звинувачуються в шахрайстві, крадіжках та викраданні дітей.

Журналісти і засоби масової інформації лише частково усвідомлюють свою роль і внесок, який вони роблять як у розпалювання расизму та дискримінації, так і в боротьбу з ними.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

Руслан Беретелі

Юрист

БФ «Право на захист»


Читайте також:

12.04.21

Пропонуємо до вашої уваги дайджест (стислий зміст) альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду (УПО) «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства», підготовленого коаліцією неурядових організацій, які опікуються правами відповідних категорій осіб: БФ «Право на захист», БФ «РОКАДА», ГО «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» та «Регіон Карпат» (NEEKA).

У звіті окреслені основні системні проблеми, які призводять до регулярних порушень прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства (ОБГ), та надані конкретні пропозиції Уряду щодо способів розв’язання цих проблем. З-поміж таких проблем – фактична неможливість тимчасового працевлаштування для шукачів притулку та відсутній або обмежений доступ шукачів притулку та їхніх дітей до безоплатних медичних послуг.

Наприклад, БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу родині громадян Афганістану, які вимушені були покинути країну, рятуючись від війни, і звернулися по захист в Україні. У родині є малолітня дитина, яка потребує медичної допомоги, але підписати декларацію із сімейним лікарем не вдається, адже для цього батьки мають надати документ, який посвідчує особу, яким довідка про звернення за захистом не є… Пошук роботи головою родини призвів до нових розчарувань: побачивши довідку про звернення за захистом, один за одним роботодавці зачиняли перед ним двері, адже українське законодавство вимагає від них отримати дозвіл на працевлаштування й офіційно платити йому заробітну плату не менше 10 мінімальних заробітних плат українця…В результаті він влаштувався на ринок неофіційно. Праця таких шукачів захисту рідко залишається непоміченою: через декілька місяців вони отримують штраф за неофіційне працевлаштування.

Для розв’язання цих проблем коаліція НУО рекомендує внести зміни до низки законів, передбачивши право для осіб, які звернулися за захистом, працювати без отримання дозволу на працевлаштування іноземця, а також Міністерству охорони здоров’я України розробити та подати в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо надання медичних послуг дітям, батьки яких не мають документів, що посвідчують особу.

У Держави є окремі значні досягнення в цьому напрямку за останній рік, такі як створення законодавчого фундаменту для запровадження та функціонування процедури визнання особою без громадянства. Проте деякі з наведених у звіті проблем не вирішуються упродовж багатьох років і були предметом уваги ще під час минулих оглядів у межах УПО.

Серед таких проблем є необгрунтоване затримання одалі ОБГ для ідентифікації та видворення. Наприклад, просто зараз людині, яка не має громадянства, загрожує затримання, про що БФ «Право на захист» повідомляв нещодавно. У цьому контексті вкотре громадські організації рекомендують забезпечити затримання лише в крайньому випадку, коли це необхідно і пропорційно, після того, як усі альтернативи (починаючи з найменш обмежувальних) вичерпані.

Системного характеру набула проблема неможливості ідентифікації (встановлення особи), пов’язана з недосконалим законодавчим регулюванням: при перевірці належності до громадянства, оформленні паспорта громадянина України, отриманні паспорту вперше, встановлення особи в судовому порядку. У другій частині самого звіту наведено цілий перелік законодавчих прогалин та проблем правозастосування.

Наприклад, жінка з інвалідністю пенсійного віку, якій БФ «Право на захист» надає юридичну допомогу, не може працювати за станом здоров’я. Через відсутність документів інвалідність не оформлена, пенсії або інші виплати не отримує, медична допомога їй недоступна, житла свого немає, родичів також. Жінка живе в покинутому будинку без газу, електрики, води. Два рази на тиждень ходить на роздачу безкоштовної їжі, набирає в літрову баночку й розтягує це на тиждень. З 15 квітня їжу роздавати перестануть і вона залишиться взагалі без будь-яких засобів. Без документів отримати якусь іншу допомогу або виплати від держави або волонтерів не може. Усе це є наслідком неможливості ідентифікувати її особу й документувати жінку паспортом громадянина України. Як уже багаторазово зазначалось, через відсутність документів, що посвідчують особу, допускаються численні порушення прав такої людини.

З цього приводу коаліція НУО — авторів звіту рекомендує законодавчо вдосконалити правила процедури встановлення особи, у тому числі порядок оформлення паспорту громадянина України.

Сам альтернативний звіт розміщений на сайті Управління Верховного комісара ООН із прав людини та представлений 15 грудня 2020 року під час громадського обговорення проєкту державного проміжного звіту про стан виконання рекомендацій, отриманих за результатами проходження 3-го циклу УПО.

Що таке Універсальний періодичний огляд (УПО)? Чиї рекомендації має виконати Уряд?

УПО дає оцінку виконання державами зобов’язань у галузі прав людини, проголошених наступними документами:

(1) Статут ООН;

(2) Загальна декларація прав людини;

(3) інструменти в сфері прав людини, учасниками яких є держава (договори у сфері прав людини, ратифіковані відповідною державою); (4) добровільні заяви й зобов’язання держав (в тому числі національна політика в сфері прав людини і / або здійснені програми);

(5) міжнародно-правові інструменти у сфері прав людини.

УПО — це механізм Ради ООН із прав людини, у рамках якого чотири рази на рік проводяться регулярні огляди виконання 193 державами-членами ООН зобов’язань і обов’язків у сфері прав людини. Огляд проводиться Робочою групою УПО, яка складається з 47 членів Ради з прав людини.

Цей огляд відбувається шляхом тригодинного інтерактивного діалогу між розглядуваною державою, країнами — членами Ради і країнами-спостерігачами. Під час цього обговорення будь-яка держава-член ООН може поставити запитання, висловити свої висновки і / або рекомендації на адресу розглядуваної держави.

Востаннє огляд дотримання Україною своїх зобов’язань відбувався у 2017 році, за результатами якого різні країни світу надали 201 рекомендацію Уряду України щодо подолання тих чи інших викликів у сфері дотримання прав людини. Уряд підтримав 171 з цих рекомендацій, іншими словами визнав необхідність їх виконання. Інші 30 лишилися без офіційної підтримки з боку України, однак це не означає, що вони будуть проігноровані. Наприклад, у 2012 році Україні рекомендовано ратифікувати Конвенцію про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенцію про скорочення безгромадянства 1961 року, їх Уряд України просто врахував без підтримки. Водночас, у 2013 році ці документи були ратифіковані.

Таким чином, Уряд має звітувати у 2023 році (наступного огляд стану дотримання прав людини в Україні в рамках УПО) як ним виконані рекомендації, отримані у 2017 році від інших держав. Позитивною ініціативою стало проміжне звітування України у 2020 році про вже досягнуті успіхи, тим більше що таке звітування не є обов’язковим. Цей звіт не оминув увагою деякі питання щодо прав вказаних категорій у Додатку звіту зокрема.

У нашому ж звіті дана оцінка виконанню деяких із цих рекомендацій, а також оцінка стану дотримання прав біженців, шукачів притулку й ОБГ у країні загалом. Сподіваємось на те, що за допомогою механізму УПО й незалежно від нього, становище даних вразливих категорій буде покращено шляхом розв’язання сучасних і застарілих викликів.

Ви можете ознайомитися з інфографікою до цього огляду українською та англійською мовами.

Огляд альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства»

Читайте також:

08.04.21

1 березня 2021 року у Верховній Раді України був зареєстрований проект Закону України «Про захист права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії» (далі – «законопроект»), реєстраційний номер – 5177.

Законопроект покликаний визначити правові та організаційні засади державної політики щодо захисту права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії.

Відповідно до п. 2 Пояснювальної записки до нього, метою законопроекту є “захист майнових прав осіб, порушених внаслідок збройної агресії, шляхом запровадження механізмів реституції, а також відшкодування майнової шкоди, завданої особам, які постраждали внаслідок збройної агресії у відповідності до міжнародних та європейських стандартів прав людини, зокрема практики ЄСПЛ”. Нижче подаємо свій аналіз законопроекту щодо основних новацій та ризиків. 

проект

Основні нововведення, запропоновані законопроектом: 

  1. Збройна агресія. На відміну від положень Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 947 від 18.12.2013 р. (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 767 від 02.09.2020 р.), далі – «Порядок», законопроект інакше встановлює причину, з якої було пошкоджено або зруйновано майно постраждалих – замість «надзвичайної ситуації» такою причиною визначено «збройну агресію», що в більшій мірі відповідає фактичним обставинам та положенням Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018 року. 
  2. Постраждалі особи. Згідно з ч. 1 ст. 1 законопроекту, постраждалими особами є «особи, яким заподіяно майнову шкоду у зв’язку з втратою, знищенням або пошкодженням майна внаслідок збройної агресії, що належить їм на праві власності або іншого речового права, зареєстрованому у порядку, встановленому законодавством»

Таким чином, в даному визначенні йдеться не тільки про пошкоджені / зруйновані житлові будинки або квартири, як наразі передбачено Порядком, але й про інші види майна.  

Право на захист зруйноване житло

Крім цього, законопроект робить наголос на захисті не лише власників певного майна, але також і осіб, які мають інші речові права на таке майно. Щодо нерухомого майна такі права можуть включати, наприклад, право господарського відання, право оперативного управління, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки тощо, за умови, однак, що відповідні права є зареєстрованими у встановленому законом порядку, тобто відомості про які належним чином внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 

Водночас, з деяких положень законопроекту можна зробити висновок, що захист, який він надає власникам майна та особам, яким належать інші речові права на відповідне майно, не є однаковим. В ряді випадків формулювання положень про надання постраждалим особам компенсації говорять виключно про власників майна, оминаючи осіб, які мають інші речові права, про що більш детально йтиметься нижче.

Більше того, щодо деяких категорій постраждалих осіб законопроект прямо передбачає певні відмінності в способах захисту, що їм надається. Згідно з ч. 5 ст. 2 законопроекту, він поширюється на правовідносини, пов’язані із захистом права власності та інших речових прав, порушених внаслідок збройної агресії, що належать державі, територіальним громадам, юридичним особам, а також фізичним особам – підприємцям (щодо майна, що використовується ними для здійснення підприємницької діяльності), виключно в частині норм щодо реституції, строків позовної давності та обліку належного їм майна, яке було втрачено, знищено або пошкоджено.

В ч. 7 ст. 2 законопроекту додатково конкретизовано, що порядок відшкодування збитків, виплат компенсацій (в т.ч. у разі неможливості здійснення реституції) зазначеним особам / їх правонаступникам здійснюватиметься у порядку, встановленому законодавством України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що норми стосовно надання компенсації, передбачені законопроектом, не застосовуватимуться до вказаних вище осіб.

  1. Знищене та пошкоджене майно. Законопроект пропонує визначити, яке майно буде вважатись втраченим, пошкодженим або знищеним.

За ч. 1 ст. 1 законопроекту, втраченим майном вважатиметься «майно, місцезнаходження якого та/або незаконного володільця якого встановити неможливо, зокрема в результаті можливого його знищення, крадіжки, недбалого ставлення, інших дій або бездіяльності третіх осіб, які не є законними власниками такого майна внаслідок обставин, пов’язаних із збройною агресією».

Пошкодженим вважатиметься «майно, яке внаслідок обставин, пов’язаних із збройною агресією, частково втратило свої споживчі властивості та економічну цінність, що обмежує його використання за призначенням (при цьому таке майно може бути відновлене і знову набути повністю або частково втрачених корисних якостей для використання його за призначенням)»

Знищене майно – це «майно, яке, внаслідок обставин, пов’язаних із збройною агресією, стало непридатним для використання за призначенням, повністю втратило споживчі властивості,  економічну цінність або повністю припинило існування (при цьому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені)»

Запровадження таких визначень можна вважати кроком вперед в порівнянні з нормами Порядку. Водночас, якщо мова йде про пошкоджені або зруйновані будинки та квартири, використання виключно таких визначень може виявитись недостатнім для визначення, чи відповідний об’єкт має вважатись зруйнованим або пошкодженим, що може потребувати більш глибоких технічних знань та складнішої експертизи. 

  1. Реституція. Одним з найголовніших нововведень законопроекту є запровадження механізму реституції, тобто «відновлення права власності чи іншого речового права, порушеного внаслідок збройної агресії, в обсягах, що відповідають змісту такого права до його порушення». 

Виходячи з наведеного визначення, відновленню підлягає не тільки право власності на майно, але й інші речові права (наприклад, право оренди (суборенди) земельної ділянки тощо), зареєстровані у порядку, встановленому законодавством. Водночас, за ч. 2 ст. 8 законопроекту, встановлення порядку застосування реституції передано на розсуд Кабінету Міністрів України. 

Згідно з законопроектом, реституція підлягає переважному застосуванню в порівнянні з іншими способами захисту прав постраждалих осіб. При цьому, її застосування є можливим лише за умови здійснення органами державної влади за місцем знаходження майна, своїх повноважень у порядку, передбаченому Конституцією та законодавчими актами України. Таким чином, реституція не здійснюватиметься в разі знаходження майна на тимчасово окупованих територіях. 

Законопроект також передбачає декілька шляхів, в які держава забезпечує можливість реституції майна. Одним з таких шляхів є незастосування позовної давності на вимоги осіб щодо захисту їх прав на майно, порушених внаслідок збройної агресії, з метою відновлення фактичного володіння цим майном.

Згідно зі ст. 5 законопроекту, «на вимоги про захист права власності чи іншого речового права, порушення, оспорювання чи невизнання яких є наслідком збройної агресії, позовна давність не поширюється». Відповідні зміни також пропонується внести і до ст. 268 Цивільного кодексу України.  

  1. Компенсація. Законопроект також передбачає такий спосіб захисту порушених прав, як компенсація. Згідно з  ч. 1 ст. 1 законопроекту, компенсація – це «відшкодування майнової шкоди, завданої особам, які постраждали внаслідок збройної агресії, у зв’язку з порушенням їх права власності у спосіб, передбачений цим Законом». 

На відміну від визначення терміну «реституція», яке прямо передбачає відновлення «права власності чи іншого речового права, порушеного внаслідок збройної агресії», відповідні положення ст. 1 законопроекту стосовно компенсації говорять виключно про відшкодування майнової шкоди у зв’язку з порушенням права власності постраждалих осіб.

Таким чином, на підставі  цього можна дійти висновку, що компенсація надається виключно власникам майна і не застосовується до осіб, які мають інші речові права на майно (наприклад, до наймачів відповідного майна).

Той самий підхід закріплено і в ч. 1 ст. 9 законопроекту, яка визначає, що «постраждалі особи, майнові права яких порушено внаслідок збройної агресії, мають право на отримання компенсації, передбаченої цим Законом, за умови можливості їх ідентифікації та підтвердження належних їм прав власності на майно», а ч. 2 ст. 9 передбачає, що компенсація за пошкоджене/знищене нерухоме майно не надається у випадку, якщо встановлено, що виявлені пошкодження були завдані до моменту реєстрації права власності на таке майно (крім випадків, прямо передбачених законопроектом). 

В той же час, інший підхід зафіксовано в ч. 9 ст. 3 законопроекту, яка передбачає, що компенсація «надається особам, чиє майно було втрачено, знищено або пошкоджено та право власності або інші речові права порушено в результаті дій країни агресора чи внаслідок дій, вжитих з метою протидії збройній агресії».

Крім цього, абз. 2 ч. 2 ст. 8 законопроекту встановлює можливість заміни реституції, що являє собою «відновлення права власності чи іншого речового права», компенсацією у деяких випадках, а саме: «У разі неможливості застосування реституції щодо нерухомого майна, які знаходяться на території населеного пункту або на частині території населеного пункту, що за комплексом безпекових факторів не може бути придатним для безпечного повернення … застосовуються заходи щодо забезпечення компенсації за принципами, передбаченими цим Законом».

При цьому, однак, законопроект не містить конкретних норм, які б пояснювали процедуру та особливості надання компенсації тим особам, які мають відповідні речові права (але не право власності) на знищене або пошкоджене майно, співвідношення розмірів компенсації, яка може надаватись таким особам та власникам майна тощо.

Таким чином, з огляду на суперечливість наведених вище підходів, низка питань щодо випадків та механізмів надання компенсації залишаються відкритими та потребують ретельного доопрацювання на друге читання.  

проект 5177

Способи надання компенсації.  В порівнянні з Порядком, який передбачає виплату виключно грошової компенсації постраждалим, законопроект розширює перелік можливих способів надання компенсації.

Як встановлено ст. 10 законопроекту, компенсація постраждалій особі може бути надана шляхом:

  • (і) перерахування грошових коштів (грошова компенсація);
  • (іі) надання нерухомого майна (передбачає передачу постраждалій особі у власність майна, яке перебуває в державній або комунальній власності, збудовано чи будується для цієї мети за рахунок визначених законопроектом джерел);
  • (ііі) здійснення на користь постраждалої особи дій (шляхом внесення на її користь частини внеску, компенсації сплати відсотків тощо), пов’язаних із забезпеченням житлом, в тому числі, але не виключно, за рахунок державних чи місцевих програм щодо придбання житла, програм кредитування будівництва або придбання житла за програмами пільгового кредитування, що реалізуються банківськими установами чи іншими організаціями, фондами, які створені з метою розподілу та надання цільових грантів, наданих іншими державами, міжнародними організаціями, іншими програмами;
  • (iv) надання, виключно за згодою постраждалої особи, інших активів. 

Подібне розширення способів надання компенсації є безперечною перевагою законопроекту. Водночас, наразі він не визначає порядок надання компенсації, який має бути встановлений Кабінетом Міністрів України, у зв’язку з чим на сьогодні неможливо повністю визначити всі особливості та оцінити можливі плюси і мінуси нових способів надання компенсації, введених законопроектом.  

Порядок надання компенсації. На сьогодні законопроект передбачає лише основні етапи процесу отримання компенсації постраждалими особами, що включають: (і) подання заяви на отримання компенсації; (іі) проведення обстеження знищеного або пошкодженого майна комісією з обстеження майна, знищеного або пошкодженого внаслідок збройної агресії (надалі – «комісія з обстеження»); та (ііі) прийняття рішення про надання компенсації за знищене або пошкоджене майно комісією з розгляду питань, пов’язаних з наданням компенсації постраждалим особам (надалі – «комісія з надання компенсації»). 

Такий механізм є загалом подібним до існуючої на сьогодні процедури отримання грошової компенсації, передбаченої Порядком. Проте, оскільки встановлені законопроектом норми стосовно виплати компенсації є значно ширшими за відповідні положення Порядку (зокрема, в частині майна, у зв’язку з пошкодженням або знищенням якого надається компенсація, шляхів надання компенсації тощо), надзвичайно важливим є чітке визначення порядку та умов надання компенсації. Однак, на даний момент це питання також залишається відкритим. Згідно з ч. 2 ст. 12 законопроекту, порядок та умови надання компенсації постраждалим особам, створення комісій з обстеження, а також комісій з надання компенсації встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.

Розмір компенсації.  Згідно зі ст. 11 законопроекту, порядок визначення розміру компенсації встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України. Водночас, законопроект встановлює граничний розмір компенсації в залежності від видів пошкодженого або знищеного майна. Відповідно до законопроекту, розмір компенсації: 

  • за знищене житло визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України, що є чинними на дату прийняття рішення про надання компенсації, та не може становити більше ніж 135 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один об’єкт знищеного житла.
  • за пошкоджене житло визначається з урахуванням ступеню пошкодження житла та не може становити більше ніж 85 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один об’єкт пошкодженого житла.
  • за знищене нежитлове нерухоме майно визначається з урахуванням розміру фактичних збитків на підставі висновків будівельно-технічної та інших експертиз, та не може становити більше ніж 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один знищений об’єкт нежитлового нерухомого майна;
  • за знищене нежитлове нерухоме майно визначається з урахуванням розміру фактичних збитків на підставі висновків будівельно-технічної та інших експертиз, та не може становити більше ніж 65 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один пошкоджений об’єкт нежитлового нерухомого майна;
  • за знищені або пошкоджені побутові речі визначається з урахуванням факту знищення житла або ступеню його пошкодження та не може становити більше ніж 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на один об’єкт знищеного або пошкодженого житла; 
  • за знищені колісні транспортні засоби визначається за висновками автомобільно-товарознавчої експертизи та не може становити більше ніж 45 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один знищений колісний транспортний засіб.

Обстеження знищеного та пошкодженого майна. Важливим нововведенням в питаннях обстеження знищеного та пошкодженого майна є врегулювання порядку документування фактів такого пошкодження / руйнування у випадку неможливості доступу до населеного пункту (частини населеного пункту), на території якого знаходиться відповідний об’єкт.  

Відповідно до ч. 3 ст. 14 законопроекту, у разі неможливості проведення документування фактів пошкодження або зруйнування майна у зв’язку із неможливістю доступу до населеного пункту, або частини населеного пункту, на території якого знаходиться відповідний об’єкт, комісія з обстеження здійснює документування за наявними матеріалами. Законопроект дозволяє комісії з обстеження прийняти рішення про підтвердження факту повної руйнації нерухомого майна на підставі аеро-фото зйомки, даних супутникових карт, інформації, отриманої на її запит від керівника відповідного органу військового управління. У разі неможливості прийняття рішення за наявними матеріалами, комісія з обстеження здійснює обстеження пошкодженого майна після отримання доступу до такого майна на підставі письмового дозволу керівника відповідного органу військового управління (за відсутності загрози життю чи здоров’ю людини). 

Ще одним цікавим нововведенням, передбаченим ч. 5 ст. 14 законопроекту, є можливість проведення обстеження знищеного або пошкодженого майна до моменту отримання відповідної заяви від постраждалої особи, за ініціативою органів місцевого самоврядування (а в разі їх відсутності – військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту). В такому разі постраждалу особу має бути повідомлено про дату такого обстеження не пізніше ніж за 14 робочих днів до дати обстеження. 

Повторна виплата компенсації. Важливими є положення ч. 3 ст. 9 законопроекту, які передбачають, що постраждала особа може скористатися своїм правом на отримання компенсації лише один раз, крім випадків, коли внаслідок збройної агресії майно було повторно пошкоджено та/або повністю знищене.

Аналогічні положення передбачені і ч. 4 ст. 18 законопроекту, якою встановлюється, що постраждалі, житлові будинки (квартири) яких пошкоджено чи зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, які отримали грошову допомогу або компенсацію до моменту набрання ним чинності, не мають права на повторне отримання компенсації відповідно до нього за той самий об’єкт нерухомого майна, крім випадків, коли внаслідок збройної агресії майно було повторно пошкоджено та/або повністю знищене.

В той же час, законопроект не торкається питання виплати компенсації постраждалим особам, включеним до узагальненого списку постраждалих, стосовно яких прийнято рішення про виплату компенсації згідно з Порядком, проте яким не було виплачено відповідну компенсацію на дату набрання ним чинності.

  1. Державний реєстр майна, знищеного, пошкодженого та втраченого внаслідок збройної агресії.  Ще одним з нововведень законопроекту є створення Державного реєстру майна, знищеного, пошкодженого та втраченого внаслідок збройної агресії (надалі – «Реєстр»). Згідно із законопроектом, Реєстр є єдиною державною інформаційно-телекомунікаційною системою, яка, зокрема, призначена для збирання, накопичення, обробки, зберігання та захисту інформації про майно, знищене, пошкоджене або втрачене внаслідок збройної агресії, обліку осіб, які мають право на компенсацію за таке майно або реституцію, а також нараховані розміри компенсації, здійснені реституції тощо

Дані Реєстру використовуватимуться для формування консолідованої претензії України до держави-агресора щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України.

Порядок створення, ведення, доступу до даних Реєстру та їх використання, взаємодії з іншими інформаційними системами державних органів має бути додатково визначений Кабінетом Міністрів України.

pytannya

Недоліки і відкриті питання

Незважаючи на те, що реєстрація законопроекту є позитивним кроком, його текст містить певні недоліки, які потребують доопрацювання, однак можуть бути усунені шляхом врахування правок під час процедури другого читання. Серед них є наступні:

–  Необхідність додаткового узгодження положень законопроекту. На сьогодні деякі з положень законопроекту потребують доопрацювання з метою забезпечення їх узгодженості та відповідності одне одному. Наприклад, це стосується норм, що регулюють питання надання компенсації. 

– Питання відбудованого житла. Існують непоодинокі випадки, коли житло, зруйноване внаслідок бойових дій, надалі було відновлене і відбудоване за рахунок власника або інших осіб, в тому числі благодійних організацій. Наразі діючий Порядок не містить прямої заборони щодо виплати грошової компенсації особам, чиє житло було певною мірою відновлено на дату проведення його обстеження, проте і не регулює це питання в достатній мірі. Текст законопроекту на даний момент також не містить положень, які б стосувались цього питання. 

Крім цього, ряд питань щодо захисту права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії були окреслені законопроектом лише в загальних рисах. Більш детально вони мають бути визначені та врегульовані Кабінетом Міністрів України. Таким чином, багато питань, що стосуються, зокрема, реституції та надання компенсації постраждалим особам, залишаються поки що поза сферою регулювання закону. 

Повну версію статті Ви можете прочитати на сайті Юридичної Газети

Читайте також:

06.04.21

Всередині березня 2021 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Турдікходжаєв проти України» (заява № 72510/12). Суд визнав порушення Україною Статті 3, та частин першої та п’ятої Статті 5 Конвенції щодо захисту прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) в аспекті заборони нелюдського поводження та права на свободу та особисту недоторканність.

Справа стосувалася скарги громадянина Узбекистану щодо його тримання під екстрадиційним арештом в Україні після того, як Уряд Швеції визнав його біженцем, а також умов тримання його у Київському слідчому ізоляторі (СІЗО) та у металевій клітці у залі суду.

Україна має виплатити 9000 євро громадянину з Узбекистану

Заявник був затриманий після прильоту до аеропорту «Бориспіль» у червні 2012 року, оскільки знаходився у міжнародному розшуку за заявою Узбекистану, та Бориспільський суд застосував до нього тимчасовий арешт на строк 30 діб. Після арешту заявник подав заяву про визнання його біженцем.


У липні 2012 року Узбекистан надіслав екстрадиційний запит, обвинувативши його у членстві в екстремістській (фундаменталістській) організації, розповсюдженні «підривної» літератури та спробі повалити конституційний лад в Узбекистані. Шевченківський районний суд застосував до заявника екстрадиційний арешт на строк екстрадиційних процедур, але не більше ніж 18 місяців.


У грудні 2012 року Державна міграційна служба України (ДМС) відмовила заявникові у визнанні біженцем. Декілька разів у 2012 та 2013 роках суд переглядав та продовжував екстрадиційний арешт. У січні 2013 Генеральна прокуратура України (ГПУ) прийняла рішення про екстрадицію заявника до Узбекистану. У лютому 2013 року Шевченківський суд підтримав це рішення.

У березні 2013 року Окружний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні його біженцем. Коли екстрадиційна справа слухалася в апеляційному суді, заявника тримали у металевій клітці, попри те, що він благав цього не робити, адже не скоїв жодного насильницького злочину та мав вважатися невинуватим згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості.

У квітні 2013 року заявника було визнано біженцем шведським Урядом та дозволено оселитися у Швеції, про що Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) одразу повідомило ГПУ. Так само, ГПУ про цей факт попередило шведське посольство в Україні. Відповідно до положень КПК України, визнання заявника біженцем унеможливлювало його екстрадицію у принципі.

Втім, працівники прокуратури не приділили цій обставині належної уваги та продовжували відстоювати своє рішення про екстрадицію, попри те, що у середині травня 2013 року навіть отримали від шведського посольства копію рішення про визнання заявника біженцем.

Наприкінці травня Київський апеляційний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні біженцем.
На початку червня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення ГПУ про екстрадицію заявника. Наступного дня після рішення заявника було звільнено. У подальшому, він переїхав до Швеції, де й живе по сьогодні.

З кінця червня 2012 року по початок червня 2013 року заявника тримали у Київському СІЗО у різних камерах: 7 днів його тримали у камері площею 31,6 кв. м разом з 28ма іншими заарештованими, 45 днів – у камері площею 34 кв. м з 30ма співкамерниками, 5 місяців у камері площею 39,2 кв. м разом з 22 особами та ще 5 місяців – у камері площею 53,3 кв. м з 33ма співкамерниками. В усіх цих камерах не працювала вентиляція та були нестерпні умови тримання. Заявника захищали у національних судах та ЄСПЛ адвокати БФ «Право на захист».

Україна має виплатити 9000 євро громадянину з Узбекистану

ЄСПЛ визнав порушення Статті 3 ЄКПЛ щодо умов тримання заявника у Київському СІЗО та поміщення його у металеву клітку під час судових засідань, порушення частини першої Статті 5 щодо тримання заявника під екстрадиційним арештом з моменту, коли Генеральна прокуратура отримала копію рішення шведського Уряду про визнання його біженцем, до моменту фактичного звільнення (півтора місяця), та порушення частини п’ятої Статті 5 щодо відсутності дієвого правового механізму щодо отримання компенсації за незаконне ув’язнення на національному рівні.

Справедлива сатисфакція, призначена судом у цій справі, склала 9000 євро, які має отримати заявник від України протягом трьох місяців.

Попри те, що з часів, коли відбулися ці події, вже не фіксувалися випадки тримання під вартою з метою екстрадиції визнаних біженців, порушення прав шукачів притулку під час екстрадиційної процедури існують дотепер. Так, до сьогодні існує колізія між вимогами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який вимагає особистого подання заяви про визнання біженцем, та законодавством щодо ув’язнення, яке не передбачає подання такої заяви до ДМС з місць позбавлення волі.

Читайте також:

01.04.21

Триває восьмий рік окупації. Здебільшого внутрішньо переміщені особи вже давно проживають у нових громадах. Ці люди нарешті вибороли право голосувати на місцевих виборах, але держава досі ставиться до них, як до тимчасового явища, ба більше, і далі застосовує до них спеціальні норми там, де вже давно мають застосовуватися загальні.

Це, наприклад, обмеження щодо вибору банку, у якому можна отримувати соціальні й пенсійні виплати, численні перевірки тих, хто ці виплати одержує, тощо. Настав час визнати, що тимчасовість цієї ситуації затягнулася, відтак потрібні зміни в законодавстві, щоби дати можливість переселенцям інтегруватися на місцях.

Такі зміни має забезпечити нещодавно зареєстрований законопроєкт 4487 «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Він має врегулювати багато питань: і житло, і довідка ВПО й ще багато інших, не менш важливих. Та, на мою думку, одним із найважливіших елементів є норма, відповідно до якої наявність або відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Винятковими мають бути випадки, коли довідка ВПО гарантує додаткові пільги чи гарантії, наприклад, отримання адресної допомоги, безкоштовне харчування дітей в освітніх закладах, щорічне оздоровлення тощо.

Ці зміни мають стати першим кроком для врегулювання проблем переселенців. Потім на виконання норм прийнятого закону мають бути прийняті зміни до низки підзаконних актів. Адже необхідно нарешті дати переселенцям право самостійно обирати банк, у якому вони хочуть обслуговуватись (державним банком є не лише Ощадбанк), треба скасувати постанову № 365 і так звані перевірки на дому, які на час карантину не проводяться, та ми знаємо, що після зняття карантинних обмежень можуть відновитись усі кола пекла для переселенців.

Держава завжди каже про уніфікацію підходів, але мало що робить для цього, особливо коли це стосується переселенців. Настав час діяти, стирати ті лінії між «наші» і «ваші», оскільки ми — єдиний і неподільний український народ, на чию територію прийшла війна, яка має нас об’єднувати, а не розділяти.

Анастасія Одінцова: про менторський досвід, навчання інших та маленькі кроки для великих змін Anastasia Odintsova tells about her mentoring experience, teaching others and small steps for big changes

Анастасія Одінцова,

юристка з питань адвокації БФ «Право на захист»


Читайте також:

01.04.21

Пропонуємо до вашої уваги – моніторинговий звіт «Житлові потреби, наміри та можливості ВПО. Дніпропетровська, Запорізька і Харківська області», який було підготовлено спеціалістами БФ «Право на захист». Цей звіт містить результати опитування ВПО щодо їхніх житлових потреб, а також дані моніторингу об’єктів, які можна реконструювати й надалі використовувати як тимчасове або соціальне житло для внутрішньо переміщених осіб.

З моменту початку конфлікту держава запровадила шість програм, покликаних розв’язати проблеми житла для ВПО в коротко- та довгостроковій перспективі. Враховуючи попередньо здійснений аналіз наявних програм, можемо припустити, що вони не здатні повною мірою розв’язати це гостре питання, тому потрібно також шукати та втілювати інші рішення.

До цього часу аналіз житлових можливостей в Дніпропетровській, Запорізькій і Харківській областях не здійснювали. Саме в цих регіонах проживає майже п’ята частина всіх зареєстрованих ВПО. Тому БФ «Право на захист» здійснив моніторинг у населених пунктах цих трьох областей і провів опитування ВПО щодо їхніх потреб та обізнаності про можливості, пов’язані із житлом.

Щоб виявити можливості забезпечення житла, представники Фонду здійснили 444 моніторингових візити у 282 населених пункти Дніпропетровської, Запорізької та Харківської областей. У результаті було виявлено 898 об’єктів у 170 населених пунктах у 68 районах цих трьох областей. Більшість об’єктів розташовані в Дніпропетровській області.

Звіт «Житлові потреби, наміри та можливості ВПО»

Детальніше про результати дослідження

читайте у звіті:

українською

англійською


Публікація підготовлена та розроблена за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Зміст матеріалу є виключно відповідальністю БФ «Право на захист» та не може використовуватися, щоб відобразити точку зору Агентства.

Читайте також:

30.03.21
R2P logo Ukrainian

Комітет Верховної Ради

України з правоохоронної

діяльності
вул. Грушевського, 5, м. Київ,

01008

drapyatyi@v.rada.gov.ua

shportko@v.rada.gov.ua

Baranets@v.rada.gov.ua

Вих. № 134

від  05.03.2021

Пропозиції БФ «Право на захист» до проекту Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції

Вступ

20.11.2020р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції.

Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на становище шукачів захисту в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цьому аспекті.

Суть законопроекту

Законопроект розроблений Міністерством внутрішніх справ України для підвищення рівня запобігання та протидії нелегальній міграції в Україні, забезпечення безпеки держави та наближення українського законодавства до міжнародних стандартів.

Він передбачає вдосконалення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, що встановлюють відповідальність за порушення міграційного законодавства.

Так, зокрема, стаття 203 КУпАП пропонується у складі восьми частин, кожна з яких передбачає різні санкції.

Щодо накладення адміністративного стягнення на шукачів захисту

Відповідно до проекту закону, ч.2 ст. 203 КУпАП України передбачає відповідальність за перебування в Україні без довідки про звернення за захистом в Україні у вигляді накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 1700 до 3400 гривень).

Таким чином, проектом вперше окремо виділяється спеціальний суб’єкт правопорушення  – шукач захисту (особа, яка звернулися за захистом в Україні).

Порядок звернення за захистом та правовий статус шукачів захисту в Україні регламентований Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Цим же законом встановлено, що довідка про звернення за захистом в Україні – документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України. Довідка про звернення за захистом не є документом, що посвідчує особу. 

Порядок поводження з біженцями, які перебувають у країні незаконно, врегульовано  статтею 31 Конвенції про статус біженців. Агентство ООН у справах біженців, посилаючись на цю статтю зазначає, що заходи, що застосовуються державою у цих випадках мають бути пропорційними законній мети і застосовуватися індивідуально в кожному конкретному випадку.

Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати “гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства”.

Особи, законність перебування яких в Україні засвідчена довідкою про звернення за захистом, зазвичай, не володіють українською мовою, не мають законних способів для самозабезпечення, не знайомі з вимогами законодавства України щодо правил перебування в Україні  та, відповідно, потребують суттєвого проміжку часу на інтеграцію в українське суспільство. Ефективність правового впливу на цих осіб залежить, в першу чергу, від урахування вказаних особливостей.

Однією з альтернативних санкцій за ст. 203 проекту ініціатор законопроекту передбачає попередження. Попередження фактично поєднує у собі офіційний осуд протиправної поведінки особи (адміністративного правопорушення із незначним ступенем суспільної шкідливості, в тому числі малозначного) й інформування особи про неприпустимість такої поведінки у майбутньому. Враховуючи вищезазначене, саме така реакція держави на порушення, допущене шукачем захисту, є оптимальною і пропорційною законній меті в контексті подальшої інтеграції цієї особи в українське суспільство. 

Щодо доступу до процедури визнання особою без громадянства

16 червня 2020 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”, яким передбачено процедуру визнання особою без громадянства в Україні. 

Відповідно до абзацу другого частини двадцять другої статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” особа, яка не може отримати паспортний документ у зв’язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до Державної міграційної служби із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Керівництво Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з питань захисту осіб без громадянства зазначає у пп. 68-69, що держави, які запроваджують процедуру визнання особою без громадянства, мають забезпечити фактичний доступ осіб до процедури з метою її ефективності та справедливості. Наголошується, що доступ до процедури визнання особою без громадянства має бути забезпечений для кожної особи. 

Досягнення цієї мети неможливе, якщо недокументована особа, яка відповідає критеріям особи без громадянства та має намір звернутися про визнання особою без громадянства, боїться адміністративної відповідальності за вимушене порушення порядку перебування на території України. Маємо зауважити, що особи з невизначеним громадянством, які звертаються за юридичною допомогою до БФ “Право на захист” з метою оформлення громадянства та отримання паспорту, повідомляють про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу. 

В практиці європейських країн, таких як Франція, Молдова, Швейцарія, Іспанія, Болгарія, штрафи/збори для заявників щодо визнання особою без громадянства, не передбачені. 

Пропозиції

З метою приведення статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність до положень статей 4 та 6-1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вважаємо за необхідне доповнити частину третю статті 203 Кодексу, передбачивши, що дія цієї статті не поширюється на випадки відсутності вказаних документів в особи, яка звертається в установленому порядку із заявою про визнання особою без громадянства на момент звернення.

З метою забезпечення ефективності правового впливу на шукачів захисту з урахуванням гуманітарного компоненту вважаємо за необхідне доповнити частину другу статті 203 Кодексу альтернативною санкцією – попередження.

Додаток на 4 арк.: Порівняльна таблиця з пропозиціями БФ «Право на захист» 

З повагою,

Президент БФ «Право на Захист»

Олександр Галкін