Зробити пожертву
Укр / Eng
14.08.20

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ» за липень. В основі звіту – дані, зібрані протягом візитів наших колег на контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ).

ГОЛОВНЕ:

  • 7 липня де-факто влада НПУТ передала на КПВВ «Новотроїцьке» (ПУТ) список осіб, які отримали дозвіл на перетин лінії розмежування у бік НПУТ. Людям дозволили перетнути лінію розмежування з боку ПУТ, але попередили, що тих, кого немає в списку, не пропустять на стороні НПУТ. Відтак, 83 особи, яких не було в списку, застрягли на «0» блокпості. Військові та поліцейські з боку НПУТ розігнали цих людей – 15 осіб зазнали жорсткого поводження. Пізніше 37 осіб повернулися до ПУТ, інші 46 людей ще деякий час перебували на «0» блокпості НПУТ.
  • 14 липня на КПВВ «Станиця Луганська» від тромбоемболії легеневої артерії помер 62-річний чоловік. Представники швидкої допомоги, НУО та ДСНС проводили реанімаційні заходи, але врятувати його не вдалося.
  • Станом на кінець липня три з чотирьох КПВВ у Донецькій області залишаються закритими. КПВВ «Новотроїцьке» відновлює роботу у деяких випадках: у липні за заздалегідь погодженими списками осіб, яким дозволений перетин, було сім так званих «коридорів». Загальна кількість людей, які здійснили перетин лінії розмежування в Донецькій області, становила 1 194 осіб у напрямку ПУТ та 1 017 у напрямку НПУТ.
  • Загальна кількість людей, які здійснили перетин лінії розмежування в липні на КПВВ «Станиця Луганська» в Луганській області, становила 12 560 осіб у напрямку ПУТ та 10 274 – у напрямку НПУТ.

Документ доступний англійською та українською мовами. 

17.07.20

Фото: UNHCR Ukraine

Завтра, 18 липня, набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства». 16 червня 2020 року закон прийнято Верховною Радою України, 15 липня він підписаний Президентом України.

Мета Закону — створення процедури визнання особою без громадянства, оскільки у 2013 році Україна приєдналася до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства (ратифікована також у 2013 році) і взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо урегулювання та поліпшення статусу осіб без громадянства, які перебувають на території нашої держави.

До цього часу процедури визначення статусу особи без громадянства (далі — ОБГ) в Україні не було.

Про що Закон?

Закон приводить визначення особи без громадянства у відповідність до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року (далі — Конвенція). А саме: «Особа без громадянства — особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону» (замість «відповідно до свого законодавства»). Таке уточнення визначення ОБГ запобігатиме виключенню з цієї категорії осіб, держава походження яких за законом має їх вважати своїми громадянами, проте на практиці відмовляє в громадянстві.

Закон вводить процедуру визнання людини особою без громадянства: передбачає можливість звернення про визнання ОБГ, зокрема заявником, який не перебуває на території України на законних підставах; встановлює строк розгляду заяви у 6 місяців, але не довше 12 місяців; передбачає документування заявника довідкою про звернення за визнанням ОБГ на час розгляду; визначає вичерпний перелік підстав для відмови та порядок оскарження у випадку відмови. Процедура надасть можливість тисячам ОБГ, які проживають в Україні багато років або все життя, нарешті отримати документ, який посвідчує особу, та стати повноцінними членами суспільства і реалізувати свої права і свободи, гарантовані всім без виключення Конституцією України.

Закон надає право особам, які звернулись із заявою про визнання ОБГ, на всі види безоплатної правової допомоги до прийняття остаточного рішення за їх заявою. Зазвичай не документовані особи, які звертаються до Благодійного Фонду «Право на захист» з приводу оформлення громадянства, є соціально незахищеними людьми, це самотні люди похилого віку; роми; особи, звільнені з місць позбавлення волі; внутрішньо переміщені особи. Більшість з них не мають відповідної освіти та коштів на юридичну допомогу, а тому розв’язати проблему свого офіційного статусу майже неможливо без безоплатної правової допомоги.

Щонайменше 12 країн світу запровадили процедуру. Це Франція, Грузія, Угорщина, Італія, Латвія, Косово, Мексика, Молдова, Філіппіни, Іспанія, Туреччина, Великобританія[1]. Найпершими були Франція та Італія (1950-1970), у 2000-х роках ще чотири країни впровадили свою процедуру, інші шість – після 2011 року.

Чинні процедури діляться на ті, що регулюються конкретними нормами права, чітким або відносно чітким порядком; які направлені на захист, вони чітко не врегульовані законодавством, однак механізм функціонує; ті, що одночасно гарантують захист та мають чітко визначену процедуру[2]. Проте єдиним вірним критерієм оцінки ефективності функціонування процедури є стан імплементації положень Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року.

Наприклад, право працювати за наймом або на власному підприємстві; придбавати/орендувати житло; отримувати освіту; на соціальне забезпечення; свобода пересування та інші. Держави мають широку свободу розсуду щодо розробки та функціонування процедури визначення ОБГ, оскільки це прямо не вимагається Конвенцією[3]. Водночас процедура створить можливість забезпечити реалізацію вказаних прав ОБГ.

Досвід Киргизької Республіки у подоланні безгромадянства є найбільш вражаючим на сьогоднішній день. В рамках кампанії IBelong, розпочатої УВКБ ООН у 2014 році з метою припинення безгромадянства, уряд та партнери виявили 13 700 осіб без громадянства в країні, серед яких понад 2000 дітей[4]. Виявлених людей документовано свідоцтвами про народження або оформлено/прийнято до громадянства, чим покладено крапку в національній проблемі безгромадянства. Слід зазначити, що Киргизстан ще не приєднався до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року і не запровадив процедуру визнання ОБГ[5], однак до кінця 2020 року має на меті врегулювати порядок визнання ОБГ[6]. Цей приклад демонструє, що чітка ціль та послідовне виконання запланованих заходів, призводять до відмінного результату.

Україна, як Грузія та Молдова, націлена розв’язати проблему безгромадянства шляхом врегулювання механізму визнання ОБГ. Процедури визнання ОБГ Грузії та Молдови дещо відрізняються від процедури, передбаченої новим законом в Україні. Наприклад, законодавством Молдови передбачено, що ініціатором визнання ОБГ може виступати не тільки заявник, але й державний орган. У Грузії вказаними категоріями справ займається відомство, підзвітне Міністерству юстиції, а не Міністерству внутрішніх справ, як в Молдові та Україні. Як у Молдові, так і у Грузії строк розгляду заяви про визнання ОБГ складає 6 місяців з можливістю продовжити його на 1-3 місяці і не більше. Натомість в українській моделі, як передбачено тільки-но прийнятим законом, надана можливість продовжувати розгляд заяви до 12 місяців. Проте у прикладах Грузії і Молдови перелік підстав для відмови у визнанні ОБГ та відхиленні заяви значно ширше ніж той, що встановлено новим законом в Україні[7].

Позитивними сторонами української моделі, що наразі впроваджуватиметься є:

  • можливість звернення до процедури визнання ОБГ незалежно від наявності законних підстав проживати на території України;
  • Тягар доведення того, що особа не перебуває в громадянстві жодної з країн, покладений на державний орган, а не на людину (зібрати необхідні підтвердження людині, яка не має документу, що посвідчує її особу, майже неможливо);
  • За необхідності заявнику надаватиметься перекладач, здійснюватиметься переклад його документів;
  • Якщо обставини справи свідчитимуть про можливу належність людини до громадянства України, розгляд справи зупинятиметься, натомість здійснюватиметься перевірка належності до громадянства України. Якщо належність не буде встановлена – розгляд поновлюватиметься. Якщо належність до громадянства буде встановлена, розгляд справи припинятиметься, натомість особі оформлятимуть паспорт громадянина України;
  • Якщо під час розгляду заяви з’ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд заяви про визнання ОБГ зупинятиметься до завершення іншої процедури. Залежно від результатів останньої розгляд заяви про визнання ОБГ поновлюватиметься або припинятиметься;
  • Людина, заява якої щодо визнання ОБГ розглядатиметься підрозділом ДМС, або яка оскаржуватиме відмову у визнанні ОБГ, зможе в цей час працювати офіційно з дозволу центру зайнятості;
  • Чітко передбачений порядок оскарження рішення про відмову або про скасування вже прийнятого позитивного рішення.
  • Державна міграційна служба України буде вести облік осіб: звернулися із заявою про визнання ОБГ; щодо яких прийнято рішення про визнання ОБГ або про відмову у визнанні ОБГ; ОБГ, яким видані посвідки на постійне проживання; ОБГ, яким видані посвідки на тимчасове проживання; ОБГ, яким видані проїзний документ (посвідчення ОБГ для виїзду за кордон). 

Як звернутись? Куди? Коли?

Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства будуть затверджені відповідним актом Кабінету Міністрів України. Однак в інфографіці нижче – коротко про те, як людина може звернутись із заявою про визнання ОБГ та як проходить розгляд заяви.


Чи будуть витрачені бюджетні кошти під час виконання Закону?

Реалізація положень Закону не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України. Хіба що оформлення посвідок на тимчасове та постійне проживання ОБГ буде коштом Держави. Слід зазначити, що автори законопроєкту пропонували звільнити від судового збору осіб, які оскаржують відмову у визнанні ОБГ або скасування вже прийнятого рішення про визнання ОБГ. Однак, цю пропозицію було відхилено.

Навпаки, ОБГ після успішного проходження процедури зможуть офіційно працевлаштуватись та стати на облік у фіскальних органах, бути платниками податків. Отже, ці зміни в законодавстві потенційно збільшать кількість платників податків, а тому й наповнення бюджету.

[1] Establishing statelessness determination procedures to protect stateless persons, UNHCR, access address: https://www.refworld.org/pdfid/57836cff4.pdf

[2] Statelessness determination and the protection status, ENS, access address: https://www.refworld.org/pdfid/53162a2f4.pdf?__cf_chl_jschl_tk__=38421593d616c57173c89d40c6c096c695eca1f2-1592750950-0-ATGhxCXMPpc727i__07dAavCzeH4gJZQZxr1UrIQULqqdXYc4WstQWxwNvRG3Z0_DQsK1DLGd_7Umry6wZEEiPO_-x_UPJoN08hLit0xvyumGiaeIaPZYS4f30x1rNDcmr5cRxTEvJB3Tc5ktG1LlacG_u1l55TVD5k35RKQdSibrJqNkEE7zYvpGUG7zmYXDE8vER1gyibTRdTcoZU0oSoYQZbndK3nu0x3oERI7g6hw3guKTbkrLnrWzrys23b1bGcf5IirVHwQP0MMm6x2tTi0IVIjq_sRf2ZUH1iolc7

[3] UNHCR, Handbook on Protection of Stateless Persons, 30 June 2014, available at: http://www.refworld.org/docid/53b676aa4.html

[4] https://www.unhcr.org/news/press/2019/7/5d1da90d4/kyrgyzstan-ends-statelessness-historic-first.html

[5] https://treaties.un.org/Pages/ViewDetailsII.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=V-3&chapter=5&Temp=mtdsg2&clang=_en

[6] https://www.unhcr.org/ibelong/results-of-the-high-level-segment-on-statelessness/

[7] Досвід Грузії та Молдови щодо імплементації Конвенцій ООН про статус апатридів та скорочення безгромадянства, ВГО «Комітет виборців України», адреса доступу: http://cvu.od.ua/ua/likbez/dosvid-gruziyi-ta-moldovi-schodo-implementatsiyi-konventsiy-oon-pro-status-apatridiv-ta-skorochennya-bezgromadyanstva_265/

07.07.20

Від квітня 2014 року схід України потерпає від терористичних актів. Від зброї і вибухових речовин гинуть або отримують поранення цивільні особи.

Терористичний акт – злочин, передбачений ст. 258 КК України. Одними з кваліфікованих видів терористичного акту, що містяться в ч. 2 ст. 258 КК України, є заподіяння інших тяжких наслідків (наприклад, поранення), та загибель людини.

У ч. 3 ст. 127 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про компенсації шкоди, завданої постраждалому внаслідок кримінального правопорушення, коштом держбюджету. Така ж норма є і в Цивільному кодексі України  (ч. 1 ст. 1177). Однак порядку надання такої компенсації, на жаль, немає, оскільки Україна не ратифікувала підписану ще в 2005 р. Європейську конвенцію про відшкодування збитку постраждалим від насильницьких злочинів. Тому у нас немає закону, який би врегулював відносини з надання державою компенсацій за тілесні ушкодження, а також фінансування лікування, поховання тощо постраждалим від злочину.

У 1977 р. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Резолюції (77) 27 щодо відшкодування шкоди постраждалим від злочинів. 24 листопада 1983 року була прийнята Концепція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, а 28 червня 1985 року – Рекомендація № R (85)11 про становище постраждалого у межах кримінального права і кримінального процесу. Директива Ради ЄС щодо відшкодування постраждалим від злочинів вийшла 29 квітня 2004 року, а 25 жовтня 2012 року – Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про встановлення мінімальних стандартів щодо прав, підтримки та захисту постраждалих від злочину. На підставі цих документів у кожній країні ЄС діють закони, які дають змогу компенсували шкоду жертвам злочину. На жаль, в Україні це питання залишається відкритим.

У нашій державі єдиною законною підставою, яка дозволяє в судовому порядку розв’язувати питання, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої терактом, є ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом». Відповідно до неї, відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, провадиться коштом Державного бюджету України із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, які заподіяли шкоду.

У практиці юристів БФ «Право на захист» майже всі судові справи за позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, завершені на користь позивачів. Обсяги моральної шкоди в таких справах визначає судово-психологічна експертиза.

Яким же чином можна визначити матеріальну шкоду в таких випадках і чи є сенс починати боротьбу в судах за відшкодування крім моральної, ще й матеріальної шкоди, завданої таким злочином як терористичний акт?

Треба зважати, що для визначення та стягнення шкоди здоров’ю необхідно всі витрати на медикаменти та медичні послуги підтвердити касовими і товарними чеками, а необхідність придбання саме таких медикаментів і отримання медичних послуг – рецептами або висновками лікаря. У разі проведення операцій, придбання медичних препаратів, – усі витрати мають бути підтверджені договорами, рахунками-фактурами або накладними, виписаними на ім’я потерпілого. 

Для пред’явлення вимог про відшкодування втраченого заробітку треба отримати за місцем роботи завірені копії закритого лікарняного листа і розрахунок середнього заробітку за період непрацездатності. 

Крім того, відповідні роз’яснення наведені в постанові Пленуму ВСУ від 27.03.1992 р. Згідно з правовими нормами, при визначенні обсягу шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого. Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров’я тощо). 

Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізична особа має право на відшкодування їй заробітку (доходу), втраченого «внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності», а також на відшкодування «додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо». Відтак, завдання шкоди породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. 

Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. 

Щодо матеріальної шкоди, завданої родичам загиблих від теракту.

Оскільки конкретної норми для визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди в цих випадках не передбачено, це обставина, на мій погляд, є підставою для застосування правової аналогії.

Йдеться про застосування «Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. N 175 (далі – Методика), яка є чинною на сьогодні. В Розділі ІІІ Методики «Особливості проведення розрахунків основних видів збитків», в підрозділі 1 «Розрахунок збитків від втрати життя та здоров’я населення», в таблиці 2 містяться усереднені показники втрат від вибуття трудових ресурсів із виробництва.

Серед цих показників є розмір шкоди, заподіяної національній економіці, пов’язаної зі втратою життя та здоров’я населення. Зокрема, нещасний випадок, що призвів до загибелі дорослої людини віком до 60 років коштує 47000 грн, дитини віком до 16 років – 22000 грн. Такі показники можуть бути суттєво збільшеними, враховуючи індекси споживчих цін за всі роки, починаючи з дати затвердження Методики. В примітці до цієї таблиці зазначено, що збитки від загибелі працюючого не повинні бути менше ніж його п’ятирічний заробіток, тобто сума втрат від загибелі дорослої людини може бути більшою, ніж зазначена у таблиці. 

Таким чином, мова може йти про сотні тисяч гривень, якими може бути компенсована матеріальна шкода постраждалим.

Сергій Шкрамада, адвокат слов’янського офісу БФ «Право на захист»

02.07.20

Пандемія COVID-19 спричинила введення – з 12 березня – та поступове посилення карантинних заходів на території України. Обмежене або скасоване транспортне сполучення, тимчасове припинення пропуску через лінію розмежування, тимчасове закриття або скорочення спектру діяльності установ, підприємств і магазинів, перехід на дистанційне навчання та роботy, додаткові санітарні та епідеміологічні вимоги, – усе це вносило суттєві зміни та обмеження в життя людей, зокрема постраждалого населення у Донецькій та Луганській областях та внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Для розуміння спектру складнощів, змін та потреб, які виникли через введення карантину, благодійний фонд «Право на захист» провів телефонне опитyвання бенефіціарів – ВПО та постраждалого населення, які зверталися до фонду у 2019 році. Вибірка мала метою охопити повнолітніх чоловіків та жінок усіх вікових груп із різноманітним місцем проживання для отримання якомога повнішої інформації. Також усім бенефіціарам пропонувалися та за необхідності надавалися консультації.

В опитуванні взяли участь 2 435 осіб (1465 жінок і 970 чоловіків). Його результати наведені у звіті, який БФ «Право на захист» пропонує до вашої уваги. Документ доступний українською та англійською мовами.

23.06.20

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт “Перетин лінії розмежування. Річний звіт 2019”. Цей звіт містить результати опитування, що проводилося на п’яти контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) між контрольованою та неконтрольованою урядом України територіями (КУУТ та НКУУТ) протягом 2019 року.

Мета опитування – дослідити причини та проблеми осіб, які подорожують між НКУУТ та КУУТ, а також умови та ризики, пов’язані з перетином лінії розмежування через КПВВ.

Стислий огляд:

  • Порівняно з 2018 роком, частка респондентів, що не зазначили жодного занепокоєння щодо процесу перетину лінії розмежування, збільшилася на всіх КПВВ, крім Новотроїцького. Це поліпшення може бути пов’язано з реконструкцією КПВВ, яка достатньою мірою поліпшила умови очікування: установка модулів очікування та паспортного контролю, туалетів і навісів.
  • 1 363 респондентів (5%) пригадали випадки, коли не змогли перетнути лінію розмежування протягом останніх шести місяців до моменту опитування. Більшість 1 086 (3,98%) із цих випадків була спричинена відсутністю дозволів у базі даних ДПСУ.
  • 38 осіб померли на КПВВ у 2019 році, включно з 16 особами, що померли на НКУУТ (за даними з соціальних мереж та звітів ОБСЄ), інформація щодо яких не може бути підтверджена. Попередня причина смерті у більшості випадків, що сталися на КУУТ, була пов’язана з сердечними захворюваннями.

Переглянути звіт можна українською та англійською мовами.

Опитування є частиною моніторингу з порушень прав постраждалого від конфлікту населення в рамках проєкту: «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам», що реалізується БФ «Право на захист» за фінансової підтримки Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

22.06.20

Внутрішньо переміщені особи (Далі – ВПО) перебувають у складній життєвій ситуації. Однією з поширених проблем, з якою вони стикаються, є оформлення спадщини. Через конфлікт на сході оформити спадщину, якщо спадкодавець проживав на непідконтрольній уряду України території (Далі – НПУТ), неможливо в звичному порядку, оскільки всі документи, видані на НПУТ не мають юридичної сили на підконтрольній території. Про особливості таких справ розповідає юрист Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» Костянтин Анфьоров.

Розбираючись у юридичних нюансах таких справ ми будемо послуговуватися нормативною базою:

  1. Цивільним кодексом України.
  2. Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
  3. Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
  4. Постановою Кабінету Міністрів України № 210 від 15 квітня 2015 року «Про затвердження Порядку реєстрації деяких спадкових справ у Спадковому реєстрі» (Далі – Постанова КМУ №210).
  5. Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону 1058-IV.

ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В ПОРЯДКУ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ (ЗАПОВІТОМ)

1. Визначення переліку та місцезнаходження майна, на яке спадкоємєць має право (якщо спадкову справу ще не було заведено).

Законодавець врегулював питання оформлення спадщини щодо майна, що залишилося на НПУТ, у Постанові КМУ №210. Вона змінила і Закон України «Про забезпечення прав і свобод ВПО». Водночас неврегульованим залишилося питання реалізації права на спадщину для тих, хто вже почав процедуру її оформлення та вже звернувся до державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса) із заявою про прийняття спадщини.

2. Звернення із заявою про спадщину.

Куди звертатися із заявою про прийняття спадщини, якщо останнє місце проживання спадкодавця – на НПУТ або місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно, його основна частина, а у разі відсутності нерухомого майна – основна частина рухомого майна розташована на НПУТ? До будь-якої державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса) на підконтрольній уряду України території (Далі – ПУТ).

3. З’ясування інформації про місцезнаходження державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), де було відкрито спадкову справу.

Знайти інформацію про місцезнаходження нотаріальних контор, які перереєструвалися з НПУТ, перереєструвались, але фактично не перемістилися, приватних нотаріусів, діяльність яких зареєстрована на ПУТ і НПУТ та нотаріусів, які тимчасово не вчиняють нотаріальні дії, можна за одним із цих посилань:

  • https://bit.ly/3epVeXG
  • https://bit.ly/31cc1K9.

4. Що робити, якщо державна нотаріальна контора (приватний нотаріус) розташовані на підконтрольній Уряду України території?

Треба вернутися до нотаріуса та з’ясувати можливість отримання свідоцтва про право на спадщину, у разі відмови – отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Одночасно ви маєте звернутися до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із вимогою надати свідоцтво про право на спадщину та отримати відповідь про відмову у видачі свідоцтва для подальшого звернення до суду.

5. Що робити, якщо державна нотаріальна контора (приватний нотаріус), які перебували на НПУТ, перереєструвалися на ПУТ, але фактично не працюютьвернутися до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з вимогою надати свідоцтво про право на спадщину та отримати відповідь про відмову у його видачі для подальшого звернення до суду.

6. Визначити коло відповідачів та територіальну підсудність.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або його основної частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.

Знайти суди, які перемістилися з НПУТ, можна за посиланням.

7. Хто може бути відповідачами у справі?

Відповідачами у справі можуть бути:

  1. Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
  2. Територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

8. Що потрібно зробити у разі отримання постанови державного (приватного) нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину?

У такому випадку потрібно вернутися до суду з позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування за законом (або за заповітом).

9. На що потрібно звернути увагу та пам’ятати?

1. Визнання права власності є позовною вимогою майнового характеру, а отже, необхідно надати докази, які б підтверджували ціну позову на час звернення до суду (оцінка майна тощо) та сплатити судовий збір.

2. Надати усі наявні документи на підтвердження факту звернення до державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса) з заявою про прийняття спадщини, документи, що підтверджують родинні стосунки, правовстановлюючі документи тощо.

10. Що робити у разі прийняття судом позитивного рішення?

Після прийняття судом рішення на користь позивача треба звернутися до відповідного державного органу (або банку, установи) для подальшої реалізації права на спадщину:

  • отримання грошового вкладу у банку (іншій фінансовій установі);
  • реєстрації відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
  • тощо.

СПАДКУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ ВИПЛАТ, НЕДООТРИМАНИХ ЗА ЧАС ЖИТТЯ СПАДКОДАВЦЯ (ПЕНСІОНЕРА)

  1. Які є правові підстави для виплати пенсії, недоотриманої за життя пенсіонера відповідно до вимог чинного законодавства України?

Ст. 1227 ЦК України суми […] пенсії […], які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їхньої відсутності – входять до складу спадщини.

Ст. 46 Закону 1058-IV – нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. 2. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Ст. 52 Закону 1058-IV – сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім’ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які перебували на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи ні. 

Члени сім’ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, п. 1.5., п. 1.7., п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058-IV п.18 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках.

2.   Якими є способи отримання недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцеві, але не була отримана їм за життя у зв’язку з його смертю?

Є два способи отримання недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцеві, але не була отримана їм за життя у зв’язку з його смертю.

Перший – через звернення до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер протягом шести місяців з дня відкриття спадщини із заявою.

Другий – через включення суми недоотриманої пенсії до складу спадщини. Проте, на практиці, органи пенсійного фонду України (Далі – ПФУ) мають свою позицію в питанні виплати недоотриманої пенсії після смерті пенсіонера, а саме, орган керується виключно ч.1 ст. 46 Закону 1058-IV, а саме нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, що є грубим порушенням чинного законодавства України.

Документами, із яких спадкоємці дізнаються про розмір суми недоотриманої пенсії за звичайних умов в першому випадку є разове доручення, в другому – свідоцтво про право на спадщину.

3.   Який алгоритм має застосовуватися у разі непогодження із розміром недоотриманої пенсії?

  1. У випадку, коли процес отримання недоотриманої пенсії відбувається через звернення до органів ПФУ,  до суду можна звернутися відразу після отримання будь-якого документу від органів ПФУ, де зазначений розмір недоотриманої пенсії, із яким не погоджується спадкоємець.
  2. Якщо процес отримання недоотриманої пенсії відбувається через оформлення свідоцтва про право на спадщину, інформація про розмір недоотриманої пенсії необхідно отримати із відповіді на запит нотаріуса до органів ПФУ.

Зверніть увагу, наведена інформація є загальною!

У кожному випадку перспективи щодо порядку реалізації прав ВПО та мешканців НПУТ на спадщину можна визначити, тільки ознайомившись із документами. Краще зробити це (так само, як і здійснювати збір/підготовку документів), попередньо проконсультувавшись із фаховим юристом. Так само, якщо при зверненні до суду ви отримаєте постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, необхідно спочатку проконсультуватися з юристом, а потім діяти.

16.06.20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі – ВАС/КС) розглянув скаргу позивача і скасував ухвалу апеляційного адміністративного суду про повернення позивачеві скарги як не підписаної. Саму ж справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії розв’язання питання щодо відкриття апеляційного провадження, оскільки підписання документа відбувалося через електронний суд.

     ВС/КАС зазначив, що ч.ч. 7,8 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України (Далі – КАС України) встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії – вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. У такому випадку процесуальні документи мають подаватися учасниками справи через заповнення відповідних форм, які визначає Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

     Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги визначені ст. 296 КАС України, відповідно до частини першої якої апеляційна скарга подається у письмовій формі. Наказ Державної судової адміністрації України (ДСА) від 22 грудня 2018 року № 628 запроваджує тестову експлуатацію підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, під час якої місцеві та апеляційні суди зобов’язані дотримуватися вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 у відповідній редакції (Положення).

     За визначеннями, наведеними у підпунктах 14, 16 пункту 1 Положення, електронний документ – оригінал електронного документу з обов’язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі з електронним цифровим підписом автора. Електронний цифровий підпис (ЕЦП) – електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. ЕЦП використовується для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо). Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі електронного документа та ЕКПД (електронної копії паперового документа).

     Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, із попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов’язковим використанням власного ЕЦП.

     Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов’язковим їхнім скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет. Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

     ВС/КАС підкреслив – оскільки подати документ через систему «Електронний суд» без використання власного електронного підпису неможливо, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку, що апеляційна скарга позивачем не підписана.

     ВС/КАС також нагадав, що відповідно до підпункту 15.1 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

     Справа має №2340/4648/18 (від 06.08.19). Із нею можна ознайомитися, натиснувши на посилання.

03.06.20

Як зменшити вразливість до ризику надзвичайних ситуацій на сході України? Про це знають у 3Р Консорціумі, який було створено у 2019 році якраз із цією метою. До складу групи увійшли українські, міжнародні та національні НУО, зокрема і БФ “Право на захист”.

Презентуємо друге видання інформаційного бюлетеня щодо перших результатів роботи Консорціуму з початку 2020 року. Переглянути можна українською та англійською мовами.

01.06.20

Починаючи з 22 березня 2020 року, в Україні запроваджено карантинні обмежувальні заходи, спрямовані на протидію поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Ці обмеження, зокрема, передбачали часткове припинення пропуску осіб через КПВВ на лінії розмежування й адміністративному кордоні з тимчасово окупованими територіями. Перші обмеження щодо перетину почали діяти з 7 березня для КПВВ на лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей. Утім, уже 16 березня, відповідно до наказу командувача Об’єднаних сил, було запроваджено обмеження щодо перетину лінії розмежування на КПВВ з тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей, а з 22 березня перетин лінії розмежування було фактично припинено в обох напрямках, почав діяти наказ командувача ООС «Про повне припинення перетину на невизначений строк».

З 11 травня в Україні відбувається поетапне зняття карантинних заходів. Проте, відповідно до плану зняття обмежень, оприлюдненого у квітні прем’єр-міністром України, відсутня інформація про відкриття КПВВ. Така ситуація створює уявлення про тимчасово окуповані території України як території, що не лежать у полі зору й уваги уряду України.

Публікуємо позицію Коаліції щодо зняття карантинних обмежень на перетин КПВВ на межі тимчасово окупованих територій. Рекомендації напрацьовані експертами громадських організацій, які входять до неформальної Коаліції організацій, що опікуються питаннями захисту прав осіб, постраждалих від конфлікту.

Документ доступний українською та англійською мовами.