Зробити пожертву
Укр / Eng
28.09.22

За інформацією Міністерства охорони здоров’я, в Україні знову спостерігається зростання кількості підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19. Щоб зменшити ризики госпіталізації та смертельних випадків – лікарі рекомендують вакцинуватися. 

Куди звернутися, щоб зробити щеплення, як знайти центр вакцинації у вашому населеному пункті, які необхідно мати документи – відповіді на ці та інші питання ви знайдете в нашій пам’ятці. 

Правові аналітики фонду зробили її зручною та доступною для сприйняття.

Завантажити пам’ятку можна тут:

14.09.22

Попри військовий стан, в Україні продовжує працювати програма «Доступні ліки». Через переміщення багато українців не знають, як тепер отримати життєво необхідні ліки. 

Наші правові аналітики розробили пам’ятку, де міститься інформація про:

  • порядок дій для осіб, які потребують лікарські засоби за програмою «Доступні ліки»;
  • покрокова інструкція для отримання електронного/паперового рецепта за цією програмою.

Нагадаємо, програма «Доступні ліки» – це урядова програма, основною метою якої є забезпечення кожного українця життєво необхідними лікарськими засобами, які зможуть покращити якість їхнього життя та запобігти виникненню ускладнень. 

Хто може скористатися програмою? Пацієнти, які потребують амбулаторного лікування серцево-судинних захворювань, цукрового діабету першого/другого типу, нецукрового діабету, бронхіальної астми, розладів психіки та поведінки, епілепсії, можуть отримати лікарські засоби, що входять до програми, безоплатно або з невеликою доплатою.

Завантажити пам’ятку можна тут:

30.08.22

Вступ

08.07.2022р. Верховною Радою України в першому читанні прийнято проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні № 5795 від 16.07.2021.

Положення цього законопроєкту в цілому позитивно впливають на становище шукачів захисту в Україні, та з метою приведення проєкту у відповідність до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» БФ «Право на Захист», БФ «Рокада», ГО «Десяте квітня», МФОЗНС «Регіон Карпат» вважає за необхідне надати Комітету свої рекомендації щодо підготовки законопроєкту до другого читання. 

Суть зауважень

Законопроєктом спрощено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, у тому числі  осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон про біженців), тож  з метою забезпечення правової визначеності, закони, що впливають на шукачів захисту, мають відповідати цьому закону. 

За Законом про біженців, документом, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов’язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України, є довідка про звернення за захистом в Україні.

Прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту є фактично другим етапом розгляду відповідної заяви. Цей етап закінчується винесенням зазначеного рішення або рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з цим, така відмова не є остаточним визначенням статусу особи, адже за ним може мати місце оскарження цього рішення в судовому чи адміністративному порядку. І в першому, і в другому випадку таке оскарження є підставою для продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні й відповідно, продовження можливості реалізації  прав і обов’язків зазначеної особи в Україні.

Тож, саме дійсна, продовжена довідка про звернення за захистом в Україні є підтвердженням того, що особа може реалізовувати свої права та виконувати обов’язки, передбачені Законом про біженців. 

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на тимчасове працевлаштування відповідно до статті 13 Закону про біженців. В той самий час відповідно до ч.2 ст. 17 Закону про біженців, особа, яка оскаржує відповідне рішення, до прийняття рішення за скаргою має всі права та обов’язки, передбачені статтею 13 цього Закону.

Вказане свідчить, що Закон про біженців урівнює в праві на працевлаштування  осіб, стосовно яких прийнято «позитивне» рішення органу міграційної служби, та тих осіб, які оскаржують  «негативне» рішення на цьому етапі.

Натомість Проєкт Закону №5795 доступ остатньої категорії осіб до працевлаштування  не забезпечує. 

За досвідом БФ «Право на Захист», БФ «Рокада», ГО «Десяте квітня», МФОЗНС «Регіон Карпат», судове оскарження відповідних рішень міграційної служби може тривати роками. Не маючи законних шляхів для самозабезпечення, особи, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів про для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за таких умов опиняються у вкрай вразливому становищі. 

Також звертає увагу на себе той факт, що за вимогами Проєкту Закону № 5795, для отримання дозволу роботодавець подає копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та  довідки про звернення за захистом в Україні.

Оскільки за цитованими вище вимогами закону, документом, що є дійсним для реалізації прав, є саме довідка про звернення за захистом, а також враховуючи, що Законом про біженців обов’язок органів ДМС України видавати особі копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не передбачений,  така подвійна вимога може суттєво ускладнити отримання дозволу роботодавцем, і є надмірною.  

Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати «гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства».

Висновок і рекомендації

Положення Проєкту Закону про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні № 5795 від 16.07.2021 мають бути приведені у відповідність до Закону про біженців та Стратегії державної міграційної політики України. На підставі викладеного, пропонуємо:

  • статті 42-1, 42-2, 42-3, 42-4 доповнити категорією  іноземців та осіб без громадянства, що оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
  • у статті 42-2 обов’язкову вимогу до роботодавця для отримання дозволу подавати копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, замінити на альтернативну вимогу: подавати копію цього рішення або копії довідки про звернення за захистом в Україні;
26.07.22

Благодійним фондом «Право на захист» проведено дослідження щодо досвіду користування публічними цифровими послугами серед уразливих (незахищених) груп населення: внутрішньо переміщених осіб, пенсіонерів, одиноких матерів, багатодітних сімей, людей з інвалідністю, постраждалого від конфлікту населення тощо.

Дослідження проводилося з метою з’ясування якості доступу людей у складних життєвих обставинах до публічних цифрових послуг, що є перешкодою для їхнього використання, чи є поширеним використання мобільного застосунку Дія серед цієї категорії осіб, які труднощі виникають під час роботи із запропонованими в застосунку послугами, а також визначити потрібні послуги, які необхідно запровадити на порталі та у застосунку Дія.

Опитування складалося з двох частин: загальної, із запитаннями щодо досвіду користування публічними цифровими послугами в цілому, та частини щодо застосунку Дія, яка включала запитання про послуги в цьому застосунку і досвід користування ним.

За результатами дослідження сформульовано рекомендації для Кабінету Міністрів України та Міністерства цифрової трансформації України, реалізація яких сприятиме покращенню якості публічних цифрових послуг та їх поширенню серед зазначених груп населення. 

Повна версію звіту доступна українською та англійською мовами.

15.07.22

У травні 2022 р. набув чинності новий Порядок формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб (далі – Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 р. № 495

Запропонований ним механізм покликаний вирішити одне з найбільш актуальних на сьогодні питань – питання забезпечення внутрішньо переміщених осіб (далі – «ВПО») житлом, принаймні на певний проміжок часу. Тож, нижче ми розглянемо, як саме ВПО можуть отримати тимчасове житло за новими правилами, встановленими Порядком. 

Тимчасове житло для ВПО: нові умови та механізм надання

І.   Фонд житла, призначеного для тимчасового проживання ВПО

Тимчасове житло надається ВПО з фонду житла, призначеного для тимчасового проживання ВПО (далі – фонд), що формується сільськими, селищними, міськими радами або уповноваженими ними органами (далі – «уповноважені органи»), зокрема, шляхом будівництва або придбання житла.

Уповноважений орган, який прийняв рішення про формування фонду, веде облік житлових приміщень такого фонду за спеціальною формою, встановленою законодавством. Житлові приміщення з фонду не підлягають приватизації, обміну та поділу, передачі їх у піднайм, використанню для вселення до них інших осіб!

УВАГА!

Згідно з Порядком, у разі якщо для фінансування формування фонду використовуються кошти міжнародних донорів (міжнародна технічна допомога), умови формування фонду житла, а також надання його ВПО для тимчасового проживання можуть бути визначені окремими угодами з такими міжнародними донорами та іншими прирівняними до них документами. Тож, вони можуть відрізнятись від умов, встановлених Порядком! 

ІІ.   Загальні правила надання тимчасового житла

ВПО та членам її сім’ї безоплатно надається житлове приміщення з фонду за місцем фактичного проживання/перебування в межах території уповноважених органів.

Житло надається на строк до 1 року, але цей строк може бути продовжено.  

Площа житла – не менш як 6 кв. метрів на одну особу.

УВАГА! Першочергове право на забезпечення житловим приміщенням з фонду мають:  

  • багатодітні сім’ї; 
  • сім’ї з дітьми; 
  • вагітні жінки; 
  • особи, які втратили працездатність; 
  • особи пенсійного віку з числа тих, житло яких було зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок збройної агресії Російської Федерації (раніше першочергове право на забезпечення таким житлом мали всі особи пенсійного віку з числа ВПО).  
Тимчасове житло для ВПО: нові умови та механізм надання

ІІІ.   Механізм надання тимчасового житла

КРОК 1.  Подання документів для взяття на облік громадян, що потребують житла для тимчасового проживання

ВПО має стати на облік громадян, що потребують житла для тимчасового проживання (далі – Облік).

Для цього ВПО подає заяву за формою згідно з додатком 1 до Порядку із підписами всіх повнолітніх членів сім’ї до уповноваженого органу, у межах території якого вони перебувають на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

При цьому термін “сім’я” вживається у значенні, наведеному в статті 3 Сімейного кодексу України.

Взяття на Облік може здійснюватися за заявою представників, уповноважених ВПО, на основі письмової довіреності, завіреної в установленому законом порядку.


НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ДОДАЮТЬСЯ ДО ЗАЯВИ

(пункт 12 Порядку) 

1.Копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.У разі подання заяви уповноваженим представником ВПО пред’являються документи, що посвідчують особу представника, та копія довіреності.
2.Копія довідки ВПО про взяття на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та копії відповідних довідок членів сім’ї (за наявності).
3.Копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини заявника та всіх членів його сім’ї (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, посвідчення опікуна або піклувальника тощо).
4.Копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (не надається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від його прийняття, повідомили про це відповідному територіальному органу ДФС і мають відмітку в паспорті громадянина України).
5.Копії документів, що підтверджують підстави пріоритетності в наданні ВПО житлових приміщень із фонду. Факт знищення або пошкодження житла, яке призвело до неможливості його використання за призначенням, підтверджується особистою заявою заявника та членів його сім’ї!

УВАГА!  У разі подання документів, що містять недостовірні відомості, ВПО несе відповідальність згідно із законом!

Уповноважений орган, що здійснює взяття на Облік, повинен видати особі, яка подала відповідну заяву, опис документів, в якому зазначається: 

  • інформація про дату подання та реєстрації заяви; 
  • реєстраційний номер заяви; 
  • перелік документів, доданих до заяви. 

Опис видається за підписом посадової особи, яка прийняла відповідні документи.

Пам’ятайте! Перебування на Обліку не є підставою для відмови ВПО в подальшому взятті такої особи на:

  • соціальний квартирний облік;
  • облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов;
  • облік осіб, які мають право на отримання житла (пільгових кредитів на будівництво і придбання житла) за державними житловими програмами для окремих категорій осіб, визначених законодавством;
  • інші види обліку для отримання житла.
Тимчасове житло для ВПО: нові умови та механізм надання

КРОК 2.  Рішення про взяття на облік або відмову у взятті на облік

Рішення про взяття ВПО на Облік / відмову у взятті на Облік приймається уповноваженим органом протягом 1 робочого дня після подання відповідної заяви.

У взятті на Облік може бути відмовлено з наступних підстав: 

  • неподання необхідного пакета документів, зазначених у пункті 12 Порядку (крім випадків, коли такі документи були знищені або пошкоджені, що підтверджується відповідною заявою громадянина);
  • подання документів, що містять недостовірні відомості.

УВАГА!  Якщо ВПО було взято на Облік, в подальшому її може бути знято з Обліку з наступних підстав: 

  • заява ВПО про зняття з Обліку;
  • зміна особою місця проживання;
  • скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;
  • неотримання протягом 30 календарних днів без поважних причин ордера на вселення в житлове приміщення або неповідомлення протягом цього самого строку про поважні причини, що не дають їй можливості отримати ордер на вселення в житлове приміщення;
  • подання завідомо недостовірних відомостей, що є підставою для взяття ВПО на Облік.

КРОК 3.  Рішення про надання житла

У разі надходження до фонду житлових приміщень, придатних для надання в тимчасове користування ВПО та членам їх сімей, відповідний уповноважений орган протягом 3 робочих днів з дня надходження такого житла зобов’язаний прийняти рішення про надання житла ВПО.

Визначення осіб, яким будуть надані житлові приміщення, здійснюється уповноваженим органом за результатами нарахування балів за бальною системою оцінювання потреби в житлі для ВПО (див. Розділ IV “БАЛЬНА СИСТЕМА”).

УВАГА!  

У разі зміни обставин, що були підставою для взяття на Облік та/або отримання житлових приміщень із фонду, ВПО зобов’язана протягом 7 робочих днів повідомити про це уповноважений орган! 

КРОК 4.  Ордер на вселення в житлове приміщення

На підставі рішення про надання ВПО та членам їх сімей житлових приміщень із фонду уповноваженим органом видається ордер на вселення в житлове приміщення. Ордер видається за формою згідно з додатком 2 до Порядку.

Ордер вручається: 

  • ВПО, на ім’я якої він виданий, або 
  • представнику, уповноваженому такою ВПО, на основі письмової довіреності, завіреної в установленому законом порядку.

УВАГА!

У разі коли ВПО або уповноважений нею представник не отримали протягом 30 календарних днів без поважних причин ордер або не повідомили протягом цього самого строку про поважні причини, що не дають їм можливості отримати ордер, вони позбавляються права на отримання ордера, а ВПО – на вселення в житлове приміщення. 

Це також є підставою для зняття ВПО з Обліку, але не позбавляє ВПО права повторно звернутися для взяття на Облік.

Поважними визнаються причини, які не залежать від волі ВПО або уповноваженого нею представника.

Пам’ятайте! Рішення про надання ВПО та членам їхніх сімей житлових приміщень із фонду може бути переглянуте до або після видачі ордера в разі виявлення обставин, що не були раніше відомі та могли вплинути на таке рішення!

КРОК 5.  Договір користування житловим приміщенням

Користування житловими приміщеннями з фонду здійснюється на підставі договору за формою, встановленою наказом Держжитлокомунгоспу від 14 травня 2004 р. № 98 (далі – “договір користування”).

Договір користування укладається після видачі ордера на житлове приміщення з фонду між (і) уповноваженим органом або уповноваженою ним особою та (іі) ВПО, якій надається житлове приміщення в тимчасове користування.

У договорі користування зазначаються особи, які проживатимуть разом із ВПО. Такі особи набувають рівних із нею прав та обов’язків щодо користування житловими приміщеннями!

Строк проживання розраховується з дати підписання договору користування.

КРОК 6.  Вселення в житлове приміщення

Ордер і договір користування є підставою для вселення в житлове приміщення з фонду і користування таким житловим приміщенням на договірних умовах.

Після вселення в житлове приміщення з фонду ВПО здає ордер балансоутримувачу будинку (приміщення).

ІV.   Бальна система

Пріоритетність надання ВПО житлових приміщень із фонду визначається за кількістю балів, що набере ВПО/сім’я, за передбаченою Порядком системою нарахування балів.

Бали нараховуються за такими критеріями: 

1) пріоритетні критерії, нараховуються на сім’ю за найвищим показником (тобто якщо сім’я відповідає кільком пріоритетним критеріям, то обирається критерій з найвищим балом).  

До пріоритетних критеріїв належать такі: 

  • сім’ї з трьома і більше дітьми – 27 балів;
  • сім’ї з двома дітьми – 26 балів;
  • сім’ї з однією дитиною – 25 балів;
  • сім’ї, у складі яких є вагітні жінки, – 24 бали;
  • сім’ї, у складі яких є особи, які втратили працездатність, – 23 бали;
  • сім’ї, у складі яких є особи пенсійного віку, – 22 бали;

2)  загальні критерії, які нараховуються за наявності відповідних підстав. 

До загальних критеріїв належать, серед іншого, такі: 

  • сім’ї з дітьми, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) під час збройної агресії Російської Федерації, – 3 бали на сім’ю;
  • сім’ї загиблих (померлих) ветеранів війни, визначені абзацом першим  пункту 1 статті 10, та сім’ї загиблих (померлих) захисників і захисниць України, визначені статтею 101 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у складі яких є ВПО, – 2 бали на сім’ю;
  • ВПО з числа осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 11 – 15 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та члени їх сімей – 1 бал на особу;
  • наявність у складі сім’ї дитини, якій надано статус постраждалої внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту, – 2 бали на кожну дитину;
  • сім’ї з дітьми з інвалідністю – 3 бали на кожну дитину;
  • багатодітні сім’ї – 2 бали на сім’ю;
  • неповні сім’ї з дітьми, де мати чи батько виховують їх самостійно, – 2 бали на сім’ю;
  • сім’ї, у складі яких є непрацездатні особи, – 2 бали на сім’ю;
  • особи з інвалідністю I і II групи з числа ВПО – 2 бали на особу;
  • особи, нагороджені державними нагородами за безпосередню участь в АТО, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, – 1 бал за одну нагороду;
  • сім’ї, які мають клопотання щодо потреби в забезпеченні житлом для тимчасового проживання від підприємства, установи, організації в галузі науки, охорони здоров’я, освіти, культури та фізичної культури і спорту щодо спеціаліста з числа ВПО, який є висококваліфікованим фахівцем у відповідній галузі, – 2 бали на сім’ю.

Ці та інші загальні критерії наведено у пункті 20 Порядку. При цьому рішенням уповноваженого органу може бути затверджений перелік додаткових загальних критеріїв, загальна кількість балів за якими може становити не більше 20 балів на сім’ю! 

У разі рівної кількості балів пріоритет на отримання житлових приміщень має особа, заява якої була зареєстрована раніше за часом.

V.   Користування житлом

ВПО та члени її сім’ї зобов’язані: 

  • дотримуватися умов договору користування, правил користування житловими приміщеннями, утримання житлового будинку та прибудинкової території;
  • своєчасно вносити плату за житлово-комунальні та інші послуги.

Перелік житлово-комунальних та інших послуг, умови їх оплати визначаються укладеним договором користування.  Обов’язок внесення плати за них виникає з дня підписання такого договору!

Встановлені законодавством пільги та субсидії надаються користувачам житлових приміщень на загальних підставах.

УВАГА! Надане в тимчасове користування житло забороняється: 

  • приватизувати; 
  • обмінювати; 
  • здійснювати поділ житла;
  • використовувати для провадження підприємницької діяльності;
  • здавати у піднайм; 
  • вселяти до наданого житла інших осіб, не зазначених у відповідному договорі користування житлом.

VІ.   Строк користування житлом та його продовження  

Житлові приміщення з фонду безоплатно надаються ВПО та членам їхніх сімей у тимчасове користування на строк до 1 року з можливістю продовження на наступний строк у разі відсутності змін у їх статусі та якщо вони не набули іншого місця проживання.

Продовження строку користування житлом передбачає такі кроки: 

  • ВПО, в разі відсутності істотних змін, що спричинили внутрішнє переміщення, або обставин, що раніше існували, та якщо вона не набула іншого місця проживання не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення строку договору користування подає заяву уповноваженому органу про продовження строку надання житлового приміщення з фонду.

До такої заяви додаються документи, передбачені пунктом 12 Порядку;

  • уповноважений орган зобов’язаний розглянути відповідну заяву не пізніше ніж за 50 календарних днів до закінчення строку дії договору користування та письмово повідомити заявнику про прийняте рішення.

Продовження строку проживання у житлових приміщеннях з фонду здійснюється відповідно до умов, передбачених Порядком.

УВАГА! 

У разі коли ВПО не повідомила про свій намір продовжити дію договору користування в установлені строки та порядку, вона втрачає право на продовження договору користування та зобов’язана звільнити житлове приміщення протягом 3 робочих днів після закінчення строку дії договору користування!

Пам’ятайте! Уповноважений орган за 14 робочих днів до закінчення строку проживання, визначеного договором користування, попереджає ВПО про необхідність звільнення житла.

VІІ.   Дострокове припинення надання житлового приміщення

Підставами для прийняття рішення про дострокове припинення надання житлового приміщення з фонду є:

  • отримання в користування ВПО або придбання нею іншого житла (житлового приміщення);
  • скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
  • подання завідомо недостовірних відомостей, що стали підставою для надання ВПО житлового приміщення з фонду;
  • систематичне порушення ВПО та/або членами її сім’ї правил користування житловим приміщенням з фонду;
  • приведення ВПО та/або членами її сім’ї житлового приміщення з фонду в непридатний для використання стан;
  • порушення умов договору користування після застосування до ВПО заходу впливу, передбаченого пунктом 38 Порядку (див. Розділ VIII “ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ВПЛИВУ”); 
  • непроживання ВПО в житловому приміщенні безперервно більше половини строку, на який укладено договір користування;
  • зміна обставин непереборної сили, які унеможливлюють повернення громадянином до місця свого постійного проживання;
  • інші підстави, встановлені законом.

VІІІ.   Застосування заходів впливу

Не слід забувати, що порушення ВПО умов договору користування житлом тягне за собою: 

  • письмове попередження про порушення умов договору користування;
  • розгляд питання про дострокове припинення надання житлового приміщення з фонду;
  • подання позову до суду про виселення без надання іншого житлового приміщення.

УВАГА! Примусове виселення ВПО та членів її сім’ї із житлових приміщень фонду здійснюється лише на підставі рішення суду!

ВПО, яка за договором користування не виконує обов’язки, передбачені законодавством і таким договором, несе відповідальність, передбачену законом.

IX.   Переваги та недоліки нового порядку   

Новий Порядок має низку переваг в порівнянні з попереднім регулюванням відповідних питань. Нагадаємо, що раніше механізм надання тимчасового житла ВПО визначався Порядком надання в тимчасове користування житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 582 (далі – Порядок № 582), який наразі втратив свою чинність. Водночас, деякі питання виникають і щодо положень нового Порядку. Тож, розглянемо більш детально основні його переваги та недоліки. 

До переваг нового Порядку можна віднести такі: 

  • одночасно із затвердженням Порядку, постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 р. № 495 було затверджено Порядок викупу, будівництва житла з метою передачі для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, а також Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на викуп, будівництво житла з метою передачі для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Тож, Урядом було створено комплекс нового регулювання механізмів формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання ВПО, та надання ВПО житла з таких фондів;
  • хоча загальний підхід до надання тимчасового житла ВПО не зазнав кардинальних змін (як і раніше, спочатку особа має стати на Облік, а потім – після надходження до фонду відповідних приміщень – приймається рішення про надання ВПО тимчасового житла), сам процес став простішим та коротшим. Якщо раніше висновок щодо взяття особи на Облік спочатку затверджувався спеціальною комісією, після чого остаточне рішення приймалось уповноваженим органом протягом 30 календарних днів з дня подання йому такого висновку, зараз відповідне рішення уповноважений орган має прийняти протягом 1 робочого дня після подання ВПО заяви і визначених Порядком документів. Безперечно, це є значним плюсом нового Порядку; 
  • спрощено перелік документів, які додаються до заяви про взяття особи на Облік. Наразі Порядок не вимагає подання такого документа, як довідка про доходи заявника та всіх членів його сім’ї за попередні шість місяців. 

Крім цього, плюсом нового Порядку можна вважати і можливість підтвердження факту знищення або пошкодження житла, яке призвело до неможливості його використання за призначенням, особистою заявою ВПО-заявника та членів його сім’ї. Ці умови видаються достатньо простими та необтяжливими. Так само, у випадку відсутності інших документів, необхідних для взяття на Облік, через їх знищення або пошкодження, особа може підтвердити це відповідною заявою;

  • новий Порядок більше не містить таких передумов взяття на Облік, як відсутність у ВПО та будь-якого з членів її сім’ї у власності житлового приміщення або його частини, придатного для проживання, розташованого в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій і Луганській областях, АР Крим і м. Севастополь, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), у районі проведення АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ у Донецькій і Луганській областях, та інших, пов’язаних з цим вимог.  Це свідчить про адаптування механізму надання тимчасового житла до умов сьогодення. 

Водночас, слід звернути увагу на те, що форма заяви про взяття на Облік, що міститься в додатку 1 до Порядку, все ж передбачає питання щодо наявності (і) у будь-кого з членів сім’ї у власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, придатного для проживання, та (іі) у власності ВПО або будь-кого з членів сім’ї житлового приміщення/частини житлового приміщення, що зруйноване або непридатне для проживання внаслідок збройної агресії Російської Федерації.  

При цьому, серед недоліків Порядку можна відзначити такі: 

  • раніше питання надання ВПО тимчасового житла регулювались декількома постановами Кабінету Міністрів України. Окрім згаданого вище Порядку № 582, який визначав основні умови і правила надання тимчасового житла, основа для надання такого житла ВПО була закладена Порядком надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 422. Згідно з його п. 3, надання ВПО житлових приміщень з фондів  житла  для  тимчасового  проживання внутрішньо переміщених осіб здійснюється  відповідно  до  цього  порядку,  за  винятком особливостей, визначених Порядком № 582

Наразі ж, після ухвалення нового Порядку в квітні цього року, Порядок № 582 втратив свою чинність. Водночас, зміни до згаданої вище постанови Кабінету Міністрів України № 422 та затверджених нею документів Урядом внесені не були. Тож, фактично, наведені вище положення продовжують діяти і зараз, так само посилаючись на вже нечинний на сьогодні Порядок № 582. Слід зазначити, що така ситуація це тільки не полегшує сприйняття норм законодавства, але може додатково заплутати тих, хто намагатиметься одержати тимчасове житло. Тож, сподіваємось, що ця ситуація буде виправлена в майбутньому; 

  • як уже зазначалось, визначення пріоритетності надання ВПО житла здійснюється за передбаченою Порядком системою нарахування балів. При цьому, одним із загальних критеріїв нарахування балів, згідно з Порядком, є такий: 

сім’ї, у яких середньомісячний сукупний дохід за попередні шість місяців, розрахований уповноваженим органом відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мінфіну, Держстату, Держкоммолодьспорттуризму від 15 листопада 2001 р. № 486/202/524/455/3370, менший від прожиткового мінімуму на сім’ю в розрахунку на місяць та величини регіонального показника опосередкованої вартості наймання житла, – 3 бали на сім’ю. 

Однак зазначена Методика втратила чинність ще в серпні 2021 р. Тож, наразі новий Порядок посилається на нечинний нормативний акт. Питання обчислення середньомісячного доходу для всіх видів соціальної допомоги наразі регулюється іншим документом  – Порядком обчислення середньомісячного сукупного доходу сім’ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632

  • попередній Порядок № 582, визначаючи умови та строк повідомлення заявника про відмову у взятті на Облік, не містив відповідних положень щодо того, яким чином і коли особу повідомляють про її зняття з Обліку, а також про необхідність отримання ордера на вселення в житлове приміщення. Наразі новий Порядок не містить чітких умов повідомлення заявника ані щодо прийнятого рішення про взяття на Облік / відмову у цьому, ні про зняття з Обліку, ані щодо видачі та необхідності отримання ордеру.  

При цьому слід зазначити, що адреса, за якою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер заявника мають бути зазначені в заяві про взяття на Облік. Тож, можна дійти висновку, що повідомлення будуть надаватись за вказаними контактними даними. При цьому, однак, залишається питання щодо строків надання таких повідомлень уповноваженим органом, що може бути критично важливим, коли повідомлення стосується необхідності одержання ордеру, адже неодержання ордера протягом 30 календарних днів без поважних причин або неповідомлення в цей строк про поважні причини, що не дають можливості отримати його, можуть призвести до втрати ВПО права на вселення у відповідне приміщення; 

  • згідно з Порядком № 582, при вселенні та виселенні ВПО з житлового приміщення з відповідного фонду мав складатись акт стану житлового приміщення та приймання-передачі приміщення з описом майна, інвентарю тощо за формою, встановленою Порядком № 582. Наразі новий Порядок не передбачає ані відповідних положень щодо складення акту, ані його форми. Водночас, фіксація стану приміщення та майна, що знаходиться в ньому, може бути доцільною для захисту інтересів як ВПО, так і уповноважених органів; 
  • Порядок містить певні технічні недоліки (помилкові посилання на певні з його положень). 

Однак, незважаючи на всі зазначені вище питання, що переважно носять технічний характер і можуть бути врегульовані шляхом внесення змін до Порядку, основним відкритим питанням все ж таки залишається питання формування фонду, а саме наявності коштів для будівництва або придбання приміщень, а також достатньої кількості відповідних приміщень, що можуть бути надані ВПО.  При цьому видається, що головною перешкодою, яка може завадити ефективному функціонуванню Порядку, може стати саме відсутність коштів для формування уповноваженими органами фондів житла. В такому разі Порядок навряд чи зможе принести переселенцям будь-яку користь. Водночас, за умови наявності відповідних ресурсів, новий Порядок і передбачений ним механізм можуть стати одним зі шляхів вирішення житлових питань, що наразі постали перед тисячами людей в результаті збройної агресії Російської Федерації.  

14.07.22

Вступ. З 19 лютого 2014 року частина території України перебуває під тимчасовою окупацією Російської Федерації (далі – РФ). З 24 лютого 2022 року в результаті повномасштабного вторгнення під окупацією опинилися більш як 20 відсотків усієї території України. Міжнародна спільнота засудила такі дії агресора в низці офіційних політичних заяв на рівні Парламентської асамблеї Ради Європи (далі – ПАРЄ) (Резолюції від 21 квітня 2016 року № 2122, від 12 жовтня 2016 року № 2132, від 12 жовтня 2016 року № 2133) та Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (Резолюції від 27 березня 2014 року № 68/262, A/RES/71/205 (2016), A/RES/72/190 (2017), A/RES/73/263 (2018), A/RES/74/168 (2019), A/RES/75/192 (2020), A/RES/73/194 (2018), A/RES/74/17 (2019), A/RES/75/29 (2020), а також у Резолюції “Агресія проти України” A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року, якою визнається, що Росія вчинила збройну агресію проти України, порушивши базові принципи ООН).

Між тим, внаслідок збройної агресії РФ свої домівки були вимушені покинути понад 10 млн. українців. Мільйони продовжують жити на окупованих територіях, позбавлені доступу до товарів першої необхідності, медичних послуг та критично важливої соціальної інфраструктури. При цьому, понад 2,5 млн.  жителів тимчасово окупованих територій мають право на пенсії та інші соціальні виплати, які є для них основним джерелом існування.

Довідково: Соціальні виплати – це такі виплати, які держава нараховує для забезпечення права на соціальний захист у випадку настання соціальних ризиків, таких як старість, непрацездатність, втрата годувальника або, наприклад, як у випадку з внутрішньо переміщеними особами –  вимушена зміна місця проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту. 

Внаслідок агресії РФ жителі тимчасово окупованих територій зустрічаються з такими типовими проблемами при отриманні соціальних виплат (довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та пенсій):

  • призупинення або припинення відповідних виплат;
  • неможливість отримати нараховані виплати через припинення діяльності українських банків та окупованих територіях;
  • недоступність електронних довірчих послуг через блокування інтернет-з’єднання з боку РФ;
  • примушування до отримання паспорта громадянина (громадянки) РФ та переходу на пенсійне забезпечення від окупаційної влади.

Метою цієї аналітичної записки є аналіз національного та міжнародного правового регулювання здійснення соціальних виплат на окупованих територіях і пошук шляхів для його вдосконалення.

Поняття тимчасово окупованих територій за національним та міжнародним правом. Види контролю. Відповідно до статті 42 Гаазької конвенції “територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії противника”. Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території” від 15 квітня 2014 року визначає тимчасово окуповані території як частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ. З цього визначення випливає, що фактичний контроль може бути встановлений там, де є водночас збройні формування РФ та окупаційна адміністрація. Якщо ж відповідна територія контролюється військами РФ без створення окупаційної адміністрації, то, в залежності від конкретних обставин, мова може йти лише про загальний контроль. 

На жаль, Закон не конкретизує, які іще матеріальні критерії повинні братись до уваги при встановленні того, що має місце “фактичний” або “загальний” контроль.  Однак відповіді на ці питання можна знайти в практиці міжнародних судових органів, звідки, власне, згадані види контролю і були запозичені національним законодавцем.

Розрізняють дві концепції покладення на державу відповідальності за дії чи бездіяльність приватних осіб – концепції ефективного та загального контролю.

Концепція ефективного контролю була розроблена Міжнародним Судом ООН у справі “Нікарагуа проти США”, в рішенні якого зазначено, що держава може нести міжнародно-правову відповідальність за діяння приватних осіб на території іншої держави у випадку, якщо вона керувала або надавала різного роду допомогу (через озброєння, підготовку та фінансування) цим особам у конкретних операціях, а також керувала їхніми діями. На відміну від цієї концепції концепція загального контролю, яка була розроблена Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії у справі “Прокурор проти Душко Тадича”, передбачає, що для покладення на державу відповідальності за діяння організованих груп необхідна наявність загального контролю цієї держави над діяльністю організацій, а саме: надання їм допомоги, фінансування та тренування загалом, а не у певних конкретних ситуаціях (як у випадку з тестом на ефективний контроль). Відповідно, основною відмінністю цих концепцій є те, що вони застосовуються до різних суб’єктів міжнародних правопорушень: концепція ефективного контролю може бути використана для кваліфікації дій приватних осіб, які діяли за вказівками та під керівництвом іноземної держави у конкретних операціях, а концепція загального контролю застосовується для покладення відповідальності на державу-агресора за всі дії організованих ієрархічних груп, якими вона керує.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у своїй діяльності також використовує поняття ефективного контролю при визначенні того, юрисдикція якої саме держави повинна поширюватись на ті чи інші порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., але тлумачить відповідне поняття інакше – у світлі завдань і цілей Конвенції.

Свою концепцію ефективного контролю ЄСПЛ сформував при розгляді справ, які стосувались порушення Конвенції на Північному Кіпрі (Cyprus v. Turkey № 25781/94, 10 May 2001), в Придністров’ї (Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia [GC], No. 43370/04, 8252/05 and 18454/06, ECHR, 19 October 2012) та в Нагірному Карабасі (Chiragov and Others v. Armenia [GC], № 13216/05, ECHR, 16 June 2015). Згідно з позицією, яку ЄСПЛ сформував у справі Лоізіду проти Туреччини,  зобов’язання забезпечити на підконтрольній території конвенційні права та свободи випливає з самого факту контролю, незалежно від того, чи здійснюється він безпосередньо через збройні сили такої держави, чи через підпорядковану їй адміністрацію (Loizidou v. Turkey (preliminary objections), № 15318/89, ECHR, March 1995). Перший вид ефективного контролю називається прямим, а другий, відповідно, непрямим. 

У справах про відшкодування шкоди, завданої на окупованих територіях, Верховний Суд, услід за ЄСПЛ, застосовує поняття “ефективного контролю”. Так, в своїй постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 Велика Палата Верховного Суду обґрунтовувала неможливість покладення на Україну відповідальності за смерть матері позивача у зв’язку з тим, що село Бетманове у Ясинуватському районі Донецької області, де сталась трагедія, перебувало під “ефективним” контролем РФ (пар. 84). 

Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території” (далі – Закон) характеризує окуповані території через поняття “правового статусу” і “правового режиму”. І хоча Закон не подає визначення відповідних понять, з його системного тлумачення випливає, що “правовий статус” є нормативним інваріантом – сукупністю правових властивостей тимчасово окупованих територій, що є стабільними та однаковими. Іншими словами, правовий статус тимчасово окупованої території є тим, що собою становить будь-яка тимчасово окупована територія, тоді як правовий режим – категорія динамічна, що передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Відповідно, якщо правовий статус тимчасово окупованих територій однаковий для всіх територій такого роду, то правові режими на них можуть відрізнятись.

Закон передбачає, що правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України. Згідно з абзацом другим частини третьої статті 4 Закону, в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України (далі – РНБО України), введеним у дію указом Президента України. Так само згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону в умовах воєнного стану регламентується і визнання певних територій тимчасово окупованими. Отже, в умовах воєнного стану РНБО України має виключну компетенцію на визначення, зміну і скасування правового режиму тимчасово окупованої території.

 У світлі цього видається непослідовним і таким, що суперечить Закону, абзац 2 пункту 10 Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 р. № 562, згідно з яким територіальні громади набувають статусу таких, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) з дати затвердження Міністерством реінтеграції України (далі – Мінреінтеграції) зазначених пропозицій. У світлі того, що РНБО України з початку повномасштабного вторгнення окупаційних сил РФ не ухвалила жодного рішення про визнання тієї чи іншої території окупованою, саме на Мінреінтеграції покладається обов’язок компенсувати цю прогалину в правовому регулюванні.

Тим не менш, в силу презумпції законності підзаконних нормативно-правових актів органи державної влади та інші суб’єкти правовідносин повинні за замовчуванням застосовувати порядок, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 р. № 562, тобто керуватись рішеннями Мінреінтеграції України про надання територіальним громадам відповідного статусу.

Міжнародно-правові зобов’язання України та РФ у контексті здійснення соціальних виплат. Міжнародний пакт про економічні соціальні і культурні права 1966 року (далі – МПЕСКП), державами-учасницями якого є сторони збройного конфлікту в Україні, містить вказівку на те, що держави-учасниці Пакту «визнають право кожної людини на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, у тому числі право на достатнє харчування”, а також “право на постійне покращення умов життя». Російська Федерація, як безпосередньо, так і за допомогою дій підконтрольних квазі-державних утворень, порушила свої зобов’язання за МПЕСКП, фактично перешкоджаючи місцевому населенню отримувати соціальні виплати з України через обмеження свободи пересування населення тимчасово окупованих територій та блокування на деяких із них можливості використання електронних довірчих послуг.

Згідно з Маастрихтськими принципами щодо екстратериторіальних зобов’язань держав РФ має зобов’язання дотримуватися, захищати та здійснювати економічні, соціальні та культурні права на тимчасово окупованих територіях, виходячи з наступних критеріїв:

  • держава здійснює владні повноваження або фактичний контроль, незалежно від того, чи здійснюється такий контроль відповідно до міжнародного права;
  • дії чи бездіяльність держави призводять до передбачуваних негативних наслідків для реалізації економічних, соціальних і культурних прав, на її території чи за її межами;
  • держава, діючи одноосібно чи спільно з будь-ким, або ж через свої виконавчі, законодавчі чи судові органи, здатна надавати вирішальний вплив або вживати заходів для екстериторіального здійснення економічних, соціальних та культурних прав відповідно до міжнародного права.

І хоч головна відповідальність за погіршення соціальних та економічних прав місцевого населення лежить на РФ та фактичній владі на тимчасвово окупованих територіях, Україна також має зобов’язання в галузі прав людини, яких вона повинна дотримуватися, коли йдеться про людей, які перебувають під її юрисдикцією. Україна ратифікувала МПЕСКП, відповідно до якого держави-учасниці Пакту «визнають право кожного на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, у тому числі право на достатнє харчування… та право на постійне покращення умов життя». Стаття 2.1 МПЕСКП зобов’язує Україну максимально використовувати наявні в її розпорядженні ресурси для поступового досягнення повної реалізації прав, передбачених Пактом.

При здійсненні соціальної політики, зокрема при запровадженні нових виплат, зміні обсягу чи умов виплати, необхідно враховувати міжнародні зобов’язання України щодо соціальних прав, що втілені, зокрема, в МПЕСКП та у Європейській соціальній хартії (переглянутій) (1996). Так, згідно з пунктом 13 Маастрихтських керівних принципів, що стосуються порушень економічних, соціальних і культурних прав, при визначенні того, чи певна дія або бездіяльність становить порушення певного соціального права, важливо відмежовувати “неспроможність держави виконувати свої договірні зобов’язання від небажання цього робити”.

Особливості здійснення соціальних виплат на тимчасово окупованих територіях. Частина 4 статті 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території” передбачає, що Україна зобов’язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв’язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території. Водночас частина 6 статті 13 цього ж Закону чітко забороняє переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України. Означена норма ґрунтується на міркуваннях економічної та фінансової безпеки, і все ж, її абсолютний характер викликає деякі застереження з урахуванням екстериторіального обов’язку України дбати про своїх громадян, зокрема в аспекті забезпечення права на соціальний захист та мінімально необхідний життєвий рівень.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 492 від 26 квітня 2022 року, у разі звернення одержувачів пенсій до органів Пенсійного фонду України особисто, за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку чи в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, а також особистого звернення або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку одержувачів грошових допомог до органів соціального захисту населення щодо тимчасової зміни їх фактичного місця проживання виплата пенсій, грошових допомог здійснюється за бажанням осіб АТ “Укрпошта” у виплатному об’єкті чи з доставкою додому за місцем їх перебування або шляхом переказу коштів одержувачам без відкриття рахунка в банку. Виплата пенсій, грошових допомог за місяць, в якому надійшло звернення, здійснюється після надходження від АТ “Укрпошта” інформації про невиплату сум пенсій, грошової допомоги таким одержувачам за попереднім місцем проживання”.

Постанова № 602 від 17 травня 2022 року містить схожий механізм: кошти, які повернулися від АТ “Ощадбанк” Міністерству соціальної політики у зв’язку з неотриманням грошових переказів одержувачами, спрямовуються АТ КБ “ПриватБанк” разом з відповідними електронними реєстрами для зарахування їх на банківські рахунки одержувачів, відкриті в цьому банку. Якщо в одержувача немає відкритого рахунка в АТ КБ “ПриватБанк”, кошти виплачуються одержувачам після укладення ними договору про відкриття банківського рахунка з банком шляхом їх зарахування на такий рахунок. При цьому плата за оброблення електронних реєстрів та зарахування коштів на банківські рахунки одержувачів не справляється.

На практиці жителі тимчасово окупованих територій часто-густо переставали отримувати соціальні виплати, а для їх відновлення пропонувалось покинути місце проживання та отримати статус внутрішньо переміщеної особи. Однак і в цьому випадку їх могли чекати “неприємні сюрпризи” у вигляді припинення виплати на непередбачених законом підставах.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 визнав протиправною дії Управління Пенсійного фонду України в частині призупинення виплат для внутрішньо переміщеної особи з підстав перевірки місця її фактичного проживання. Проведення таких перевірок було передбачено Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365. Верховний Суд наголосив на тому, що підстави для припинення пенсійних виплат згідно зі статтею 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” повинні бути передбачені саме законом, а не законодавством (що, на відміну від закону, охоплює й інші нормативно-правові акти). Суд також дійшов висновку про порушення заборони дискримінації в діях ПФУ, адже очевидно, що ті громадяни, які отримували пенсійні виплати та не пройшли у встановленому Законом порядку процедури реєстрації як ВПО, не зазнавали подібних обмежень.

На жаль, дискримінаційні норми такого роду і досі діють в українському законодавстві. Так, згідно з абзацом 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Якщо стосовно допомоги для проживання ВПО призупинення у випадку повернення в місця свого проживання на тимчасово окупованих територіях може вважатись логічним (особа, яка повернулася для проживання на відповідну територію, не може більше вважатись ВПО), то стосовно пенсійних виплат обґрунтованість такої норми викликає сумніви.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. В тому ж руслі розвивається практика Верховного Суду. У пункті 8 постанови від 03.05.2018 № 805/402/18 зазначалось: «Такий підхід [Конституційного Суду України] можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв’язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов’язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України». 

В цьому ж ключі обґрунтовує свою правову позицію ЄСПЛ. В рішенні у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та  № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Суд постановив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У світлі викладеного є підстави стверджувати, що положення, передбачене абзацом 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” є дискримінаційним стосовно жителів тимчасово окупованих територій.

Водночас завдяки розширенню функціоналу Додатку “Дія” вдається пом’якшити негативні наслідки такого роду, адже соціальні послуги стають дедалі доступнішими. Зокрема постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 28 червня 2022 року врегульовано питання порядку формування кваліфікованого сертифіката відкритого ключа, що дає змогу пройти верифікацію особи дистанційно з використанням Додатку “Дія” та відновити відповідні соціальні виплати.

Висновки та рекомендації:

  • Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території” потребує конкретизації понять “фактичний контроль” та “загальний контроль”, а також пояснення, які критерії використовуються при встановленні першого і другого;
  • відповідальність за порушення права на соціальні виплати громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях,  покладається на РФ, з огляду на здійснення нею ефективного контролю за більш як 20% території України. Це, однак, не звільняє від позитивних обов’язків Уряд, зокрема в частині створення все більш доступних сервісів електронних послуг, якими можуть користуватись жителі територій, що перебувають під тимчасовою окупацією;
  • законодавство України, що регулює питання виплат для жителів тимчасово окупованих територій, потребує гармонізації, а також має бути скоректоване у світлі позицій Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Зокрема, необхідно скасувати положення, передбачене абзацом 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” як таке, що є дискримінацією в здійсненні жителями тимчасово окупованих територій права на соціальний захист та суперечить частині першій статті 49 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
07.07.22

Соціальні послуги стають доступнішими для ВПО, зокрема у разі втрати паспорта, а також для жителів тимчасово окупованих територій, які мають електронні засоби для біометричної ідентифікації особи з використанням мобільного додатка Дія 

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 28 червня 2022 року (далі – Постанова) врегульовано питання порядку формування кваліфікованого сертифіката відкритого ключа. Який використовується для створення, перевірки та підтвердження віддаленого кваліфікаційного електронного підпису “Дія.Підпис”. 

Довідково: Сертифікат відкритого ключа – це електронний документ, який засвідчує належність відкритого ключа фізичній або юридичній особі, підтверджує її ідентифікаційні дані. Сам по собі відкритий ключ – це ключ, котрий дозволяється передавати по відкритому каналу зв’язку. Сертифікат відкритого ключа засвідчує право і реальну можливість використовувати свій електронний підпис для дистанційного отримання адміністративних послуг (призначення або поновлення виплати пенсій, інших соціальних виплат тощо).

Важливо! Для отримання сертифікату відкритого ключа від особи не вимагається мати в наявності документи,  які ідентифікують особу, як-от паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання чи посвідка на тимчасове проживання. Достатньо, аби ці документи були реально видані особі із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. 

Процедура з отримання кваліфікованого сертифіката відкритого ключа передбачає виконання  наступних обов’язкових процедур:

  • ідентифікація особи з використанням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, що дає змогу ідентифікувати особу. Для проведення цієї процедури особа може використовувати або систему BankID, через яку ідентифікаційні дані особи передаються до мобільного додатка Порталу Дія, і на підставі яких засобами інформаційної системи МВС передається відповідний запит. Окрім BankID перевірка може бути проведена і з використанням безконтактного електронного носія, імплантованого у видані особі ідентифікаційні документи (паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання чи посвідка на тимчасове проживання, оформлені із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру) – відповідно, також з використанням мобільного додатка Портала Дія;

  • перевірка дійсності документів, які посвідчують особу;

  • розпізнавання обличчя, що відбувається шляхом порівняння фотозображення особи, створеного нею за допомогою мобільного додатка Дія, з відцифрованим образом обличчя відповідної особи, переданим з Єдиного державного демографічного реєстру до мобільного додатка Дія.
27.06.22

Аналітична записка щодо прав дітей, які отримали поранення, контузію або каліцтво внаслідок воєнних дій в Україні

ВСТУП

З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації майже кожного дня стає відомо про нові випадки поранення, контузії або каліцтва дітей внаслідок воєнних дій в Україні.

Статтею 38 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці зобов’язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними. Однак воєнні дії Російської Федерації призводять до систематичного порушення прав дітей. 

За інформацією Офісу Генерального прокурора України, станом на 15 червня 2022 року більше ніж 892 дитини постраждало в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації: 313 дітей загинуло і 579 було поранено. Встановити реальну кількість постраждалих дітей у зонах активних воєнних дій та на окупованих територій поки що неможливо. 

Кожна постраждала дитина потребує відповідного лікування, реабілітації, психологічної підтримки та соціального захисту.

Метою цієї аналітичної записки є огляд вже наявного в Україні підходу щодо допомоги та захисту дітей, які отримали поранення, контузію або каліцтво внаслідок воєнних дій і пошук можливих шляхів його вдосконалення. 

Визначення поняття “дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів”

До початку повномасштабного збройного вторгнення 24 лютого 2022 року, законодавство України вже містило норми щодо поняття “дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів”. 

Так, відповідно до Закону України “Про охорону дитинства” (далі – Закон), дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів – це дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні.

Згідно зі статтею 30-1 Закону, держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, догляду за ними та возз’єднання їх із членами сім’ї, включаючи розшук, звільнення з полону, повернення в Україну дітей, незаконно вивезених за кордон.

Закон передбачає можливість отримати статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів. 

Серед різних підстав для отримання цього статусу є і отримання поранення, контузії або іншої шкоди здоров’ю.

Законодавство передбачає певні гарантії для дітей, які отримали поранення, зокрема право на медичну допомогу та деякі заходи соціального захисту, які будуть розглянуті нижче.

Право на медичну допомогу 

Стаття 24 Конвенції про права дитини гарантує, що Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я. 

Статтею 49 Конституції України передбачено право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості коштом Державного бюджету України встановлюються Законом України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення”.  

Відповідно до Закону України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення”, держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

У межах програми медичних гарантій держава гарантує повну оплату коштом Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням – медичної допомоги дітям до 16 років. 

Програма медичних гарантій затверджується щорічно. Зокрема, програма медичних гарантій-2022 складається із 37 пакетів медичних послуг (повний перелік з відповідними специфікаціями за посиланням: https://contracting.nszu.gov.ua/vimogi-pmg-2022).

Окремих пакетів послуг для дітей, які отримали поранення, контузію, каліцтво від воєнних дій, на жаль, не передбачено.

Право на соціальний захист 

На виконання частини шостої статті 30-1 Закону, Кабінетом Міністрів України розроблено порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів (далі – Порядок), який було затверджено постановою від 05 квітня 2017 року  № 268.

Відповідно до Порядку, право на отримання статусу має дитина, яка внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, серед іншого, отримала поранення, контузію або каліцтво.

Порядок надає можливість отримати статус дітям з числа внутрішньо переміщених осіб та дітям, які проживають в населеному пункті, на території якого здійснювалася АТО і заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Перелік таких населених пунктів затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275 та до нього не вносилися зміни після 24 лютого 2022.  

Враховуючи вищезазначене, необхідно внести зміни до Порядку, які б враховували актуальні дані про те, де  ведуться або велись бойові дії, або які є чи були тимчасово окупованими чи перебувають в оточенні/блокуванні, а також на деблокованих територіях. 

Соціальний захист дітей, які отримали статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів

Найважливішим невирішеним питанням залишається належний соціальний захист та підтримка постраждалих дітей. Відповідно до законодавства, статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, навіть який було їй надано через отримане поранення, контузію, каліцтво, не передбачає надання жодних пільг та компенсацій, крім безкоштовного харчування в закладах освіти.

Так, у січні 2020 року Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення безкоштовним харчуванням дітей внутрішньо переміщених осіб” передбачено, що діти, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, які навчаються у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, забезпечуються безкоштовним харчуванням у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Спеціального порядку забезпечення безкоштовним харчуванням таких дітей розроблено так і не було. Проте Міністерством освіти України надано роз’яснення, що фінансування безкоштовного харчування дітей з числа дітей, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів в закладах дошкільної освіти та інших закладах освіти, має здійснюватися органами місцевого самоврядування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2002 року № 1243 “Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів”, як харчування “осіб інших категорій, визначених законодавством та/або рішенням органу місцевого самоврядування”.

Однак, покладання обов’язку щодо забезпечення таких дітей безкоштовним харчуванням органами місцевого самоврядування призводить до різного рівня такого забезпечення. Тому, необхідним є розроблення Кабінетом Міністрів України окремого порядку забезпечення безкоштовним харчуванням всіх дітей, які отримали статус, як це передбачено вищезазначеним Законом. 

Водночас крім безкоштовного харчування, необхідно забезпечити належний соціальний захист таких дітей, адже саме лише отримання статусу без належних соціальних гарантій не надає жодної підтримки постраждалим дітям.

Статус  дитини з інвалідністю внаслідок війни

Крім отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, деякі діти можуть отримати ще один статус. Мова йде про дитину, яка внаслідок отриманого поранення стала дитиною з інвалідністю. 

У пункті 4 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” закріплено, що особи з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року – на території проведення АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. 

Такі особи, в тому числі й діти, мають право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Зазначені особи мають право на:

  • пільги у сфері медицини (безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів, зубопротезування, забезпечення протезами, санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду, позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами, а також позачергова госпіталізація та ін.);
  • пільги щодо оплати комунальних послуг;
  • пільги у сфері праці (позачергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи, переважне право на залишення на роботі при скороченні, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів та ін.);
  • пільги у сфері забезпечення житлом та авто (позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель та ін.,  позачергове безоплатне забезпечення автомобілем);
  • пільги у сфері соціального захисту (позачергове обслуговування закладами та установами, що надають соціальні послуги з догляду та ін.);
  • право на державну цільову підтримку для здобуття ними та їх дітьми професійної (професійно-технічної), фахової вищої освіти.

Процедура отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 306 “Деякі питання встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я”.

Факт отримання поранення від вибухових речовин, боєприпасів на території проведення АТО/заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а з 01 грудня 2014 року – лише на контрольованій території та на лінії зіткнення встановлюється Міжвідомчою комісією з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції. Комісія приймає відповідне рішення.

Важливо, що змін ні до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ні до вищезазначеної постанови, які б надали право на отримання статусу не лише особам, які отримали поранення на території проведення АТО/заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а іншим особам, які отримали поранення після 24 лютого 2022 року на інших територіях України, не внесено. Тобто фактично зазначені норми права не відповідають реальним подіям та  не можуть бути застосовані до осіб, які отримали поранення не на території проведення АТО або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Крім того, оскільки статус особи з інвалідністю внаслідок війни поширюється і на дорослих і на дітей, то більшість пільг (наприклад, щодо оплати комунальних послуг, забезпечення авто тощо), передбачених Законом, не є актуальними для дітей. Спеціальних же пільг для дітей з-поміж таких осіб не передбачено.

 Пільги та компенсація дітям, постраждалим внаслідок дії вибухонебезпечних предметів 

У цьому розділі йдеться про постраждалих дітей, які зазнали фізичних і психологічних травм, фінансових втрат або законні права та інтереси яких були порушені використанням та (або) наявністю вибухонебезпечних предметів або діями чи бездіяльністю відповідальних осіб і яким встановлено гарантії, передбачені статтею 10 Закону Україн предметів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2021 року “Про протимінну діяльність в Україні”, а також Порядком надання одноразової компенсації особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, постраждалим внаслідок дії вибухонебезпечних року № 1020.

Закон передбачає забезпечення дітей:

  •  компенсацією за шкоду, заподіяну здоров’ю, та щорічною допомогою на оздоровлення (дітям з інвалідністю до 18 років, яким встановлено інвалідність унаслідок одержаних на території України ушкоджень здоров’я, спричинених вибухонебезпечними предметами);
  •  проходженням постраждалими особами безоплатної психологічної, медико-психологічної реабілітації у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до таких центрів і назад та вартості проживання протягом проходження реабілітації (процедура отримання реабілітації та відшкодування проїзду та проживання законодавством не встановлена);
  •  позачерговим обов’язковим забезпеченням постраждалих дітей місцями у закладах дошкільної освіти незалежно від відомчої підпорядкованості;
  •  виплатою постраждалій дитині у підвищеному розмірі державної соціальної допомоги, призначеної дітям з інвалідністю віком до 18 років відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”.

Отримання компенсації

Для отримання компенсації необхідно:

  •  отримати копію висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про встановлення категорії “дитина з інвалідністю”, в якій має бути встановлено зв’язок інвалідності з ушкодженнями, спричиненими вибухонебезпечними предметами;
  •  не пізніше ніж через 60 календарних місяців звернутись до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних у м. Києві державних адміністрацій або до виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а в разі надання такої послуги через центр надання адміністративних послуг – до центрів надання адміністративних послуг з заявою.

Компенсація виплачується одноразово. Розмір компенсації становить: 

  •  дитині з інвалідністю підгрупи А до 18 років – у п’ятикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня поточного року для осіб, які втратили працездатність;
  •  дитині з інвалідністю до 18 років – у чотирикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня поточного року для осіб, які втратили працездатність.

Отримання допомоги на оздоровлення

Призначення постраждалій особі допомоги на оздоровлення проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад на підставі заяви, поданої постраждалою особою або її законним представником до 15 жовтня поточного року за зареєстрованим або фактичним місцем проживання.

Документи, які додаються до заяви – аналогічні тим, що подаються для отримання компенсації.

Допомога на оздоровлення надається особам кожен рік, за умови якщо вона протягом поточного року не отримувала безоплатну санаторно-курортну путівку/путівку на оздоровлення/будь-яку грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки/компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування/щорічну допомогу на оздоровлення коштом державного або місцевого бюджетів.

 Допомога на оздоровлення нараховується і виплачується в розмірі округлених 40 відсотків розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня поточного року для осіб, які втратили працездатність.

Позачергове забезпечення постраждалих дітей місцями у закладах дошкільної освіти

Відповідно до пункту 10 Положення про заклад дошкільної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 305, першочергово до державних (комунальних) закладів дошкільної освіти зараховуються, зокрема, діти з числа внутрішньо переміщених осіб чи діти, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, а також діти, які мають право на першочергове зарахування до закладів освіти відповідно до закону.

Під час подання заяви про зарахування дитини до державного (комунального) закладу дошкільної освіти один з батьків або інший законний представник дитини повинен пред’явити оригінал документа, що підтверджує право на першочергове зарахування дитини, та зазначити його реквізити у заяві. 

Після зарахування до державного (комунального) закладу дошкільної освіти дітей, які мають право на першочергове зарахування, здійснюється зарахування на вільні місця інших дітей, батьками або іншими законними представниками яких подано в установленому порядку заяви про зарахування.

Отримання державної соціальної допомоги, призначеної дітям з інвалідністю віком до 18 років у підвищеному розмірі

Частиною 2 статті 2 Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” передбачено, що розмір державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років, інвалідність яких пов’язана з пораненням чи іншим ушкодженням здоров’я від вибухонебезпечних предметів, з урахуванням всіх надбавок, підвищень та інших доплат, у тому числі передбачених Кабінетом Міністрів України, підвищується на 50 відсотків розміру державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років на підставі документів, визначених Кабінетом Міністрів України. Зв’язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров’я від вибухонебезпечних предметів, отриманим дитиною з інвалідністю до 18 років, встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров’я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура отримання зазначеної допомоги передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 року № 79 “Деякі питання призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що дитина, яка отримала поранення від вибухонебезпечного предмета, має право на отримання як статусу дитини з інвалідністю внаслідок війни та відповідних пільг, так і на отримання гарантій як дитина з інвалідністю до 18 років, якій встановлено інвалідність внаслідок одержаних на території України ушкоджень здоров’я, спричинених вибухонебезпечними предметами. 

Висновки

Законодавство України надає право дитині, яка отримала поранення, контузію, каліцтво на декілька різних за своїми підставами та порядком набуття статусів з відповідними гарантіями:

1) дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів;

2) дитина з інвалідністю внаслідок війни;

3) дитина з інвалідністю внаслідок одержаних на території України ушкоджень здоров’я, спричинених вибухонебезпечними предметами, та;

4) дитина з інвалідністю.

При цьому жоден з них не надає достатнього релевантного переліку  пільг та гарантій.

Тобто, на сьогодні, законодавство України не містить єдиного підходу щодо захисту дітей, які отримали поранення. Крім того, більшість наявних гарантій не мають практичного застосування через відсутність порядку їх реалізації або невідповідність сучасним реаліям. 

На практиці, лише діти, які отримали інвалідність мають доступ до соціальних, медичних, реабілітаційних прав тощо. При цьому процедура отримання інвалідності є тривалою та подекуди неможливою через бойові дії. 

Однак постраждалі діти вже зараз мають отримати належну та вчасну підтримку від держави. Зокрема:

  •  запровадження для дітей, які отримали поранення, контузію, каліцтво внаслідок воєнних дій, одноразової грошової допомоги;
  •  усунення “категоризації” та запровадження єдиного підходу в забезпеченні прав дитини, яка отримала поранення, контузію, каліцтво, незалежно від отримання інвалідності;
  •  розробити та затвердити порядок забезпечення безплатним харчуванням постраждалих дітей;
  •  розробити та затвердити порядок проходження безоплатної психологічної, медико-психологічної реабілітації таких дітей;
  •  скасувати пільги, які є неактуальними для дітей (зокрема, частина пільг, передбачених статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) та запровадити окремий, актуальних для них перелік гарантій та пільг;
  •  затвердити для дітей, які отримали поранення, контузію, каліцтво внаслідок воєнних дій окремий пакет медичних послуг, передбачивши надання розширеного переліку необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів.


07.06.22

В цій публікації хочеться звернути увагу наших читачів та взагалі усього суспільства на проблеми із документуванням кількості жертв російської збройної агресії, причини невідповідності офіційних цифр таких жертв реальним обставинам та можливі способи захисту прав та інтересів родичів загиблих.

Так, у багатьох інтернет-ЗМІ було розповсюджено інтерв’ю міського голови міста Маріуполя Вадима Бойченка, який зазначив про те, що:

«Російська армія вбила більше двадцяти тисяч місцевого населення. Дуже важливе порівняння: фашистські війська за два роки окупації Маріуполя в 1941-1943 роках вбили десять тисяч місцевого населення. Це за два роки. Зараз за два місяці маємо понад двадцять тисяч убитого населення».

Разом з тим, відповідно до звіту Управління Верховного комісара ООН з прав людини від 12 травня 2022 року:

«З 4:00 ранку 24 лютого 2022 року, коли почався збройний напад російської федерації на Україну, до опівночі (за місцевим часом) 11 травня 2022 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН) зафіксувало 7326 жертв серед цивільного населення країни: 3541 загиблих та 3785 поранених. Загалом загинула 3541 особа, серед яких 1300 чоловіків, 844 жінки, 77 дівчаток і 93 хлопчики, а також 69 дітей та 1158 дорослих, стать яких поки що невідома».

ООН звертає увагу на те, що більшість людей загинуло від вибухової зброї із широкою зоною поразки — важкої артилерії, реактивних систем залпового вогню, ракет та авіаударів.

Як зазначає голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матільда Богнер, реальна кількість жертв на тисячі перевищує офіційні дані.

За офіційною інформацією ювенальних прокурорів, станом на ранок 28 травня 2022 року більше ніж 682 дитини постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, з яких 242 дитини загинуло.

Причина такої суттєвої різниці у цих жахливих цифрах жертв злодійської агресії росії полягає у неможливості повідомлення державними органами влади кількості жертв поза механізмами офіційного визнання і підтвердження державою фактів смерті фізичних осіб.

На сьогодні, для того щоб держава в особі своїх компетентних органів визнала факт смерті конкретної фізичної особи зацікавленій особі, тобто родичам загиблої людини, потрібно надати до органів державної реєстрації актів цивільного стану один з наступних документів:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Але, як напевно усі розуміють, в умовах реальних бойових дій, які точаться в населеному пункті, в умовах оточення чи окупації населених міст та кризи роботи медичних установ, отримати такі документи взагалі не представляється можливим.

В середовищі правозахисників відбулися та і зараз відбуваються довгі дискусійні спори щодо того, як допомогти родичам загиблих отримати свідоцтва про смерть, як повинні реагувати органи виконавчої влади та органи правосуддя на такі виклики, з якими стикнулося наше суспільство і до якого не було готове.

Є думки про те, що потрібно доповнювати зазначений вище перелік документів, на підставі яких компетентні органи влади зможуть зареєструвати смерть конкретної фізичної особи та видати зацікавленим особам свідоцтво про смерть чи змінити процедуру та строки оголошення особи померлою чи визнання безвісно відсутньою.

Є думки, що потрібно почекати закінчення бойових дій і потім вирішувати такі питання, звертаючись або до органів державної влади з наявними доказами смерті особи чи до судів із заявами щодо оголошення особи померлою чи визнання безвісно відсутньою.

По фіксації смертей фізичних осіб навіть була публікація Верховного суду із формою відповідного акту настання смерті чи поховання.

Ми прийшли до спільної думки щодо захисту населення в таких питаннях через звернення до органів правосуддя із заявами про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, про встановлення факту смерті особи в певний час та таким чином спробувати допомогти судам сформувати нову судову практику. Звичайно, на нашу думку, ініціювати такі судові спори можна лише за умови, коли маються певні беззаперечні докази настання смерті особи.

В даний час, судова практика у справах щодо встановлення факту смерті осіб після 24.02.2022 р., які супроводжували адвокати БФ «Право на захист», наступна:

В справі № 199/1675/22 рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2022 р. було відмовлено у задоволені заяви про встановлення факту смерті малолітньої особи на території м. Маріуполь. Вмотивовуючи висновок про необхідність відмови в задоволені заяви нашого бенефіціара про встановлення смерті, суд зазначим, що ця заява подана передчасно.

В справі 199/1676/22 рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2022 року також було відмовлено у задоволені аналогічної заяви нашого бенефіціара. Суд обґрунтував відмову у встановленні факту смерті на території м. Маріуполь, тим, що Верховною Радою України на момент розгляду справи не визначено м. Маріуполь тимчасово окупованою територією України, а також відсутністю доказів, що свідчать про смерть особи. На думку суду робити висновки щодо встановлення цього факту на підставі показань свідків не є припустим, бо вони не є достатніми доказами.

Застосовувати положення цивільного процесуального закону, які дозволяли в спрощений порядок розглядати справи щодо встановлення фактів смерті на тимчасово окупованих територіях не вбачається можливим через те, що Верховною Радою України території, на яких настала смерть родичів заявників не визначені як тимчасово окуповані.

11 травня 2022 року по справі № 206/1260/22 щодо встановлення факту смерті 21 березня 2022 р. в м. Маріуполь чоловіка нашого бенефіціара, Самарський районний суд м. Дніпропетровська, на підставі пояснень Заявниці, акту про поховання, витягу з кримінального провадження та загальновідомих обставин, пов’язаних із початком нової фази агресії росії проти України, заяву задовольнив.

16.05.2022 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 203/1416/22 заява щодо встановлення факту смерті батьків заявниці, які загинули в районі воєнних (бойових) дій в м. Маріуполь, також була задоволена. Факт смерті був встановлений на підставі листів сусідів та знайомих про поховання тіл загиблих, фотокарток з місця поховання.

Таким чином, ми бачимо, що звернення до суду із заявою щодо встановлення факту смерті є робочим способом захисту хоча думки щодо правильності вибору такого способу захисту різняться і в середовищі суддів.