Зробити пожертву
Укр / Eng
25.06.21

Стаття вперше була опублікована у виданні “Юридична Газета” і доступна за посиланням. Нижче публікуємо повний текст аналітичного матеріалу.


Бутенко Butenko

СВІТЛАНА БУТЕНКО

старша юристка з питань стратегічного судочинства БФ «Право на захист»

У 2020 році Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) виніс рішення у трьох справах («М.С. проти Словакії та України» (заява №17189/11), «Нур Ахмед та інші проти України» (заява № 42779/12), «Нур та інші проти України» (заява № 77647/11), які стосуються поводження з шукачами захисту на території Україні. 

Указані рішення згруповані з «Кебе та інші проти України» (заява №12552/12) як такі, що містять повторювані порушення. Одним з таких порушень  Департамент з питань виконання рішень ЄСПЛ назвав відсутність ефективного засобу правового захисту з автоматичним призупиняючим ефектом для оскарження  рішення про відмову у в’їзді на територію країни шукача захисту [1].

Мова йде про рішення про відмову в перетинанні державного кордону, яке відповідно до Закону України «Про державний прикордонний контроль», може бути оскаржене в адміністративному порядку чи до суду, однак таке оскарження не призупиняє його виконання, тож на час розгляду справи, зазвичай, людина вже знаходиться на шляху до країни походження.

Актуальність проблеми

За 2020 рік Державна прикордонна служба України (далі – ДПкС) відмовила в перетинанні державного кордону України більше, ніж 26 000 іноземцям. За п’ять місяців 2021 року кількість відмов перевищила вже 10 000. Більше 3 000 з цих відмов стосувалися, за визначенням самої ДПкС, іноземців-потенційних нелегальних мігрантів [2 , 2]. 

Не зважаючи на те, що Україна ратифікувала Конвенції про статус біженців 1951 року, ситуація з дозволом на перетинання державного кордону особам, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в’їзд в Україну і при цьому звертаються за міжнародним захистом, залишається неврегульованою. 

Така неурегульованість дозволила у 2017 році відмовити у перетинанні державного кордону шукачам захисту і могла б закінчитися їх поверненням до Єфіопії та Еритреї без належної перевірки їхніх звернень, якби не спрацював тимчасовий захід за правилом 39 Регламенту ЄСПЛ [3].

У цій справі ЄСПЛ зазначив, що в Україні відсутній ефективний засіб правового захисту від вислання у країну, де людині загрожує небезпека, у ситуації, коли щодо неї винесено рішення про відмову в перетинанні державного кордону.

Stateless Children in Ukraine. Why and How? Як в Україні народжуються діти без громадянства?

Як має бути

За загальним правилом, обґрунтованим міжнародними правовими нормами, відмова у в їзді в країну шукачу захисту в принципі не повинна бути можливою. 

Так, наприклад, відповідно до ч.1 ст. 16 Шенгенського кодексу про кордони, відмова у в’їзді громадянину третьої країни, який не виконує вимоги щодо в’їзду, не може наносити шкоди застосуванню спеціальних положень, які стосуються права на притулок і міжнародного захисту. 

У справі «М.К. та інші проти Польщі» (заяви № 40503/17, 42902/17, 43643/17) ЄСПЛ зазначив, що положення законодавства Європейського Союзу, включаючи Шенгенський кодекс про кордони та Директиву 2013/32/ЄС Європейського Парламенту, чітко охоплюють принцип невислання, гарантований Женевською конвенцією і передбачають застосування цього принципу, у тому числі перед тим, як допустити людину на територію однієї з держав-членів. Положення цих документів спрямовані на надання всім шукачам захисту ефективного доступу до належної процедури та зобов’язують державу забезпечити, щоб особи, які подають заяви про міжнародний захист, могли залишатися у відповідній державі до закінчення розгляду їхніх заяв.

Реалії сьогодення

Але як свідчить практика ЄСПЛ, у тому числі щодо України, а також досвід правозахисників, сам факт звернення за захистом на кордоні часто є спірним питанням, щодо якого органи державної влади – у випадку України  – Державна прикордонна служба  – та сам іноземець/особа без громадянства дотримуються протилежних позицій.  Перші, зазвичай, обстоюють погляд, що іноземець за міжнародним захистом не звертався, тож, відповідно і не є шукачем захисту, а тому відмова йому у в’їзді є цілком правомірною; другий – стверджує, що за міжнародним захистом звертався і вважає себе шукачем захисту. 

Такі суперечки не є поодинокими у практиці ЄСПЛ (дивись рішення «М.К. та інші проти Польщі»), тож, на погляд ЄСПЛ і Департаменту з питань виконання рішень ЄСПЛ, кожна країна зобов’язана забезпечити ефективний засіб правового захисту з автоматичним призупиняючим ефектом для оскарження  рішення про відмову у в’їзді на територію країни шукача захисту.

ЄСПЛ зобов’язав Україну створити ефективний засіб правового захисту для шукачів захисту на кордоні.  Який він у країнах Європейського Союзу?

Як виглядає цей ефективний засіб правового захисту в країнах ЄС?

Звернімося до практики країн ЄС. Одразу зазначимо, що призупиняючий ефект оскарження рішення про відмову у в’їзді за загальних обставин (не пов’язаних зі зверненням за міжнародним захистом) є скоріше винятком, ніж правилом. 

Політика з цього питання Бельгії побудована на положеннях Шенгенського кодексу про кордони і Бельгійського закону про імміграцію, який йому відповідає. Рішення про відмову у перетинанні кордону приймається за стандартною формою, закріпленою Шенгенським кодексом про кордони. Ця форма включає інформацію про особу, якій відмовлено, причину відмови і процедуру оскарження рішення.  Апеляція на це рішення має призупинячий виконання самого рішення ефект і подається до Бельгійської Ради з іноземних судових процесів.

Політика Швейцарії так само відповідає Шенгенському кодексу про кордони і передбачає можливість особи у випадку відмови їй у в’їзді на територію країни залишитися в транзитній зоні аеропорту до 15 днів. Цей період дає можливість організувати зворотній рейс та/або подати протягом 48 години апеляцію на рішення про відмову до Федерального адміністративного суду. 

Порядок відмови в перетині кордону у Франції крім іншого регулюється Кодексом про в’їзд та проживання іноземців та право на притулок. При відмову у в’їзді людина повідомляється письмово вмотивованим рішенням. Це рішення може бути оскаржено до судді адміністративного суду. Особи, які отримали відмову у в їзді, розміщуються в зонах очікування на час, необхідний для організації їх повернення. У випадку звернення такої людини за міжнародним захистом, період її перебування обумовлюється періодом розгляду її заяви. Для вразливих категорій перебування в зоні очікування заміняється пропуском на територію на підставі тимчасової візи, оскільки перебування у таких зонах більше 4 днів вимагає перевірки законності суддею, бо вважається позбавленням волі. Максимальний строк перебування у транзитній зоні становить 20, а у деяких випадках – 26 днів [4]. 

Щодо стосується «безквиткового» шукача захисту, тобто людини, яка таємно опинилася на борту і була виявлена командою (дивись рішення «Кебе та інші проти України»), країни ЄС є одностайними: така людина має бути висаджена на територію портової держави і з нею мають поводитися як з шукачем захисту. 

За практикою Бельгії, в таких ситуаціях вступають в дію процедури, передбачені Законом про іноземців 1980 року: шукач захисту заявляє прохання надати міжнародний захист  при першому питанні про мотиви перетнути кордон з Бельгією, його висаджують на територію і утримують у Центрі тримання під вартою до вирішення питання за його заявою про міжнародний захист.

Фінляндія керується схожою практикою. В Німеччині рішення щодо висадки шукача захисту «без квитка» і подальшого поводження з ним приймає Федеральна поліція на підставі національного закону про іноземців та/чи закону про надання притулку. 

За практикою Нідерландів, шукач захисту «без квитка» після подання заяви про міжнародний захист передається до імміграційної служби для опрацювання такого звернення. Рішення щодо його пропуску на територію країни буде прийнято уже в результаті розгляду заяви про міжнародний захист. Це відбувається на підставі положень Закону про іноземців. 

В Іспанії рішення по прийняття заяви про міжнародний захист від «безквиткового» шукача захисту автоматично призводить до рішення про дозвіл на в’їзд [5]. 

Висновки

ЄСПЛ не вправі нав’язувати Україні ту або іншу ефективну практику, адже за принципом субсідіарності  національні органи влади знаходяться у значно вигіднішому становищі для того, щоб обрати, який засіб правового захисту буде ефективним в їхній країні. 

Разом з цим, наведена вище практика ЄСПЛ та країн ЄС може стати вагомим підґрунтям для змін законодавства і практики України. Вважаємо за можливе узагальнити її таким чином: заяви про міжнародний захист мають розглядатися незалежно від того, чи відповідають шукачі захисту одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в’їзд в Україну; якщо щодо іноземця чи особи без громадянства винесено рішення про відмову в перетинанні державного кордону, але він/вона звертається на кордоні за захистом, оскарження цього рішення повинно мати призупиняючий ефект;  «безквитковий» шукач захисту має бути висаджений на територію України і отримати доступ до процедури розгляду заяви про міжнародний захист. 

Stateless Children in Ukraine. Why and How? Як в Україні народжуються діти без громадянства?

Джерела та посилання:

  1. Country factsheet – Ukraine https://rm.coe.int/1680709769 
  2.  Загальні результати діяльності 2020 https://dpsu.gov.ua/upload/%D0%A0ezyltati_%D0%9E%D0%A1%D0%94.pdf Результати ОСД за 5 місяців 2021 https://dpsu.gov.ua/ua/potochniy-rik/ 
  3. CASE OF KEBE AND OTHERS v. UKRAINE https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22\%22CASE%20OF%20KEBE%20AND%20OTHERS%20v.%20UKRAINE\%22%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-170058%22]}
  4. EMN Ad-Hoc Query on PL Ad Hoc Query on procedure of issuing decisions for refusal of entry at the border. Requested by PL EMN NCP on 29th June 2017 https://ec.europa.eu/home-affairs/sites/default/files/2017.1211_pl_ahq_procedure_of_issuing_decisions.pdf 
  5. Ad-Hoc Query on the National legal framework concerning the status of stowaways Requested by BE EMN NCP on 11th December 2014 Compilation produced on 2 nd February 2015 https://ec.europa.eu/home-affairs/sites/default/files/what-we-do/networks/european_migration_network/reports/docs/ad-hoc-queries/illegal-immigration/2014_637_emn_ahq_on_national_legal_framework_on_the_status_of_stowaways_%28wider_dissemination%29.pdf

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

10.06.21

Офіси БФ «Право на захист» у Києві, Харкові та Львові відкриті для відвідувачів! Ми консультуємо і надаємо юридичну підтримку всім біженцям, які змушені були покинути свої країни через переслідування або військовий конфлікт та масові порушення прав людини.

Наші юристи та адвокати проконсультують вас з усіх питань, які стосуються державної міграційної процедури. Завітайте в офіс або телефонуйте нам, аби отримати безоплатну юридичну допомогу щодо:

  • звернення до міграційної служби за статусом біженця в Україні;
  • отримання довідки – документа шукача захисту в Україні;
  • супроводу міграційної справи та справи в суді (в разі відмови міграційною службою).

Ви також зможете отримати від наших юристів корисну інформацію щодо:

  • допомоги, яку надає УВКБ ООН в Україні для біженців і шукачів захисту;
  • інших організацій-партнерів УВКБ ООН, які допомагають біженцям, та варіанти допомоги від них;
  • можливостей для навчання, працевлаштування і розвитку для вас в Україні.

R2P logo Ukrainian

Звертайтеся або телефонуйте нам
з понеділка по п’ятницю
з 09:00 до 18:00:

ОФІС БФ «ПРАВО НА ЗАХИСТ» В М. КИЇВ

вул. Щекавицька, 57

+380930495218

+380443371762

ОФІС БФ «ПРАВО НА ЗАХИСТ» В М. ХАРКІВ


вул. Мала Гончарівська, 28/30 (2 поверх)

+380577511764

+380948111763

ОФІС БФ «ПРАВО НА ЗАХИСТ» В М. ЛЬВІВ


вул. Шота Руставелі, 13, офіс 10

+380930230855

+380322761921

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

08.06.21

Менеджерка проєкту «Правова допомога біженцям та особам без громадянства» БФ «Право на захист» Олександра Журко розповіла історію нашого клієнта, біженця з Афганістану, який з 1989 року мешкає в Маруполі і якому нещодавно вдалося відновити паспорт біженця.

Повернути втрачений документ та надію Чоловік народився в Афганістані, у Кабулі. У 1981-83 роках проходив військову…

Posted by Oleksandra Zhurko on Thursday, June 3, 2021

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

25.05.21

Попри пандемію та карантинні обмеження, команда «Право на захист» активно залучає спільноти біженців до співпраці й навчання. Ми не припиняли проводити навіть групові консультації. Усе, щоправда, у форматі відеоконференцій.

Від початку року наші колеги організували і провели шість онлайн-зібрань для майже 70 біженців із Сомалі, Афганістану, Росії, Білорусі, Узбекистану, Таджикистану та групи шукачів захисту, які мешкають у пункті розміщення біженців у м. Яготин Київської області.

Які запитання цікавлять наших клієнтів? Неважливо з якої вони країни походять і яким чином опинилися в Україні, біженці цікавляться «міграційною процедурою».

R2P Proposals to the draft Law on Amendments to the Code of Administrative Offenses for improving the Migration legislation проект-4411
  • Що відбувається після звернення за захистом до Державної міграційної служби?
  • Які документи отримують шукачі захисту в Україні, які права й обов’язки в них з’являються?
  • Як довго триває процедура та які етапи включає?
  • Що робити в разі отримання негативного рішення Державної міграційної служби і як його оскаржити?
  • Які є можливості працевлаштування, навчання?
  • Як отримати доступ до медичних послуг?
  • Як відкрити власний бізнес в Україні? Які можливості дає грантова підтримка Агентства ООН у справах біженців (UNHCR)? Що пропонує наша держава та міжнародні організації?
  • Як зареєструвати новонароджених дітей? Як набути громадянство (коли це можливо, а коли — ні), отримати посвідку на проживання (чому для біженців вона не є панацеєю та «більш правильним» документом)?
  • Що робити в разі перевірки документів органами правопорядку, затримання, екстрадиції тощо.

Водночас кожна спільнота має свої особливості й потреби, знаючи які ми можемо будувати ефективну комунікацію й допомагати в розв’язанні актуальних проблем.Слідкуйте за оновленнями проєкту із надання правової допомоги біженцям та шукачам захисту на сторінці у фейсбук та активностями, які ми проводимо задля розвитку біженських спільнот та повноцінної інтеграції цієї вкрай вразливої категорії людей до українського суспільства. Адже ми щиро віримо в те, що кожна людина повинна мати доступ до процедури отримання захисту, а мультикультурність — це перевага України.

R2P logo Ukrainian

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

14.05.21

Уму Діалло родом з Гвінеї. Зараз жінка живе та працює в Одесі. Вона професійно робить зачіски, що особливо популярно в курортний період, а також керує власною крамничкою із продажу взуття. У неї є донечка Ругіяту, якій ще немає й двох рочків.

Уму живе в Україні з 2011 року. У 2012 році вона отримала статус особи, яка потребує додаткового захисту. Жінка ділить життя на до та після. І відправною точкою є саме 2011 рік, коли вона намагалася перетнути кордон України та була затримана.

Уму не могла залишатися у своїй країні, бо ще неповнолітньою була видана заміж. Чоловік систематично бив і знущався з неї, а шансів захистити себе не було. На момент затримання жінка перебувала в стані психофізичного стресу, який за словами лікарів був обумовлений домашнім насиллям над нею у Гвінеї. 

Історія Уму. 6 місяців страждань в ПТПІ заради вільного життя в Україні Umu’s Story. 6 months of sufferings in a Migrant Detention Centre to be able to live freely in Ukraine

Але й ситуація в Україні спочатку давала достатньо приводів для відчаю. Уму була затримана в групі вимушених мігрантів. Усіх їх помістили в Пункт тимчасового тримання Державної прикордонної служби для того, аби встановити особу, а згодом — видворити з України. Молода жінка не розуміла мови і юридичних підстав її тримання під вартою, та ще й через пережиті страждання мала проблеми зі здоров’ям. 

Неповнолітній вік Уму встановили не одразу, а коли встановили, у порушення всіх можливих норм, продовжували тримати в Пункті тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ). Коли вона отримала юридичну допомогу, то рішення про її затримання було оскаржено, однак ця скарга розглядалася судом фактично вже після її звільнення з-під варти. Юристи також допомогли жінці звернутися за міжнародним захистом до міграційної служби. 

З ПТПІ Уму було звільнено лише через рік після затримання. За міжнародним захистом вона змогла звернутися через 2 місяці після її затримання. Майже 6 місяців Уму утримували в ПТПІ незаконно. Юристи жінки не змогли добитися справедливості в національних судах, тому у 2012 році подалися до Європейського суду з прав людини. 

European_Court_of_Human_Rights ECtHR Європейський суд з прав людини ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини встановив у цій справі («Нур та інші проти України») порушення Україною статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: права на свободу і особисту недоторканність. Україну було зобов’язано виплатити Уму 9800 євро компенсації моральної шкоди.

Зараз Уму нарешті почувається вільною та щасливою! Говорить, що по закінченню карантинних обмежень готова активно взятися за свою справу, дуже хоче, аби її донька набула громадянства України та будувала своє життя в країні, яка надала їй захист!

За словами старшої юристки з питань стратегічного судочинства БФ «Право на захист» Світлани Бутенко, порушення прав шукачів захисту з різних країн відбуваються в Україні донині. Це і неможливість доступу до міжнародного захисту на кордоні та в місцях позбавлення свободи, і надтривалий термін розгляду позовів про оскарження незаконних рішень органів влади у судах. 

Бутенко Butenko

«Історія Уму дає нам можливість показати обличчя тих, хто страждає від таких порушень. Ми наголошуємо на тому, що всі люди, де б вони зараз не перебували (у СІЗО, у ПТПІ, ПТТ, на свободі), незалежно від того, як вони потрапили у країну (легально/нелегально), повинні мати доступ до процедури визнання біженцем. Всі шукачі захисту мають право на свободу, а затримання не може бути свавільним.»

– підсумувала Світлана

UNHCR Ukraine

Читайте також:

27.04.21

Днями Україна виплатила жінці з Гвінеї у справі «Нур та інші проти України» (заява № 77647/11) компенсацію у розмірі 9800 євро, яку було призначено Європейським судом з прав людини за порушення права на свободу та особисту недоторканність.

Заявниця зазнала у Гвінеї гендерного насильства і була вимушена тікати та просити міжнародного захисту. На перших етапах затримання жінка супроводжувалася братом, однак потім їх разом помістили в різні пункти тимчасового перебування іноземців (ПТПІ). На момент тримання під вартою жінка була неповнолітньою.

Україна виплатила 9800 євро за незаконне тримання під вартою шукачки захисту

Рішення у справі було винесено ще 16 липня 2020 року, але наші юристи утримувалися від доповіді про нього через складнощі, з якими стикнулася заявниця у зв’язку з неправильним перекладом її імені. Наразі рішення вдалося відредагувати.

Старша юристка з питань стратегічного судочинства БФ «Право на захист» Світлана Бутенко коментує:

Бутенко Butenko

«Порушення, допущені Україною, стосувалися затримання та утримання заявниці під вартою в пунктах тимчасового тримання (ПТТ). ЄСПЛ встановив, що заявницю тримали в ПТТ з метою ідентифікації для подальшого видворення понад можливі за законодавством на той момент 10 днів. Надалі, попри те, що було доведено неповнолітність жінки, її продовжували тримати в ПТПІ майже 6 місяців, хоча закон прямо забороняв це. Апеляційне оскарження затримання не було «оперативним», а тому, відповідно, і ефективним, оскільки скарга заявниці була розглянута вже після її звільнення з-під варти».

Читайте також:

15.04.21

Нагадуємо, що офіси БФ «Право на захист» працюють!

Наші юристи і адвокати продовжують захищати права біженців і консультувати з усіх питань, які стосуються державної міграційної процедури.

Зателефонувавши нам, ви зможете дізнатися:

  • як продовжити довідку про звернення за захистом в період карантину;
  • на якому етапі знаходиться ваша справа в міграційній службі;
  • коли очікувати рішення суду;
  • інші питання щодо допомоги, яку можуть надати біженцям під час карантину і після нього «Право на захист» та партнери УВКБ ООН.
telefon

Телефонуйте нам з 09:00 до 17:00:

Київ: +380930495218, +380443371762

Харків: +380577511764, +380948111763

Львів: +380930230855, +380322761921

Також читайте:

12.04.21

Пропонуємо до вашої уваги дайджест (стислий зміст) альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду (УПО) «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства», підготовленого коаліцією неурядових організацій, які опікуються правами відповідних категорій осіб: БФ «Право на захист», БФ «РОКАДА», ГО «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» та «Регіон Карпат» (NEEKA).

У звіті окреслені основні системні проблеми, які призводять до регулярних порушень прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства (ОБГ), та надані конкретні пропозиції Уряду щодо способів розв’язання цих проблем. З-поміж таких проблем – фактична неможливість тимчасового працевлаштування для шукачів притулку та відсутній або обмежений доступ шукачів притулку та їхніх дітей до безоплатних медичних послуг.

Наприклад, БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу родині громадян Афганістану, які вимушені були покинути країну, рятуючись від війни, і звернулися по захист в Україні. У родині є малолітня дитина, яка потребує медичної допомоги, але підписати декларацію із сімейним лікарем не вдається, адже для цього батьки мають надати документ, який посвідчує особу, яким довідка про звернення за захистом не є… Пошук роботи головою родини призвів до нових розчарувань: побачивши довідку про звернення за захистом, один за одним роботодавці зачиняли перед ним двері, адже українське законодавство вимагає від них отримати дозвіл на працевлаштування й офіційно платити йому заробітну плату не менше 10 мінімальних заробітних плат українця…В результаті він влаштувався на ринок неофіційно. Праця таких шукачів захисту рідко залишається непоміченою: через декілька місяців вони отримують штраф за неофіційне працевлаштування.

Для розв’язання цих проблем коаліція НУО рекомендує внести зміни до низки законів, передбачивши право для осіб, які звернулися за захистом, працювати без отримання дозволу на працевлаштування іноземця, а також Міністерству охорони здоров’я України розробити та подати в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо надання медичних послуг дітям, батьки яких не мають документів, що посвідчують особу.

У Держави є окремі значні досягнення в цьому напрямку за останній рік, такі як створення законодавчого фундаменту для запровадження та функціонування процедури визнання особою без громадянства. Проте деякі з наведених у звіті проблем не вирішуються упродовж багатьох років і були предметом уваги ще під час минулих оглядів у межах УПО.

Серед таких проблем є необгрунтоване затримання одалі ОБГ для ідентифікації та видворення. Наприклад, просто зараз людині, яка не має громадянства, загрожує затримання, про що БФ «Право на захист» повідомляв нещодавно. У цьому контексті вкотре громадські організації рекомендують забезпечити затримання лише в крайньому випадку, коли це необхідно і пропорційно, після того, як усі альтернативи (починаючи з найменш обмежувальних) вичерпані.

Системного характеру набула проблема неможливості ідентифікації (встановлення особи), пов’язана з недосконалим законодавчим регулюванням: при перевірці належності до громадянства, оформленні паспорта громадянина України, отриманні паспорту вперше, встановлення особи в судовому порядку. У другій частині самого звіту наведено цілий перелік законодавчих прогалин та проблем правозастосування.

Наприклад, жінка з інвалідністю пенсійного віку, якій БФ «Право на захист» надає юридичну допомогу, не може працювати за станом здоров’я. Через відсутність документів інвалідність не оформлена, пенсії або інші виплати не отримує, медична допомога їй недоступна, житла свого немає, родичів також. Жінка живе в покинутому будинку без газу, електрики, води. Два рази на тиждень ходить на роздачу безкоштовної їжі, набирає в літрову баночку й розтягує це на тиждень. З 15 квітня їжу роздавати перестануть і вона залишиться взагалі без будь-яких засобів. Без документів отримати якусь іншу допомогу або виплати від держави або волонтерів не може. Усе це є наслідком неможливості ідентифікувати її особу й документувати жінку паспортом громадянина України. Як уже багаторазово зазначалось, через відсутність документів, що посвідчують особу, допускаються численні порушення прав такої людини.

З цього приводу коаліція НУО — авторів звіту рекомендує законодавчо вдосконалити правила процедури встановлення особи, у тому числі порядок оформлення паспорту громадянина України.

Сам альтернативний звіт розміщений на сайті Управління Верховного комісара ООН із прав людини та представлений 15 грудня 2020 року під час громадського обговорення проєкту державного проміжного звіту про стан виконання рекомендацій, отриманих за результатами проходження 3-го циклу УПО.

Що таке Універсальний періодичний огляд (УПО)? Чиї рекомендації має виконати Уряд?

УПО дає оцінку виконання державами зобов’язань у галузі прав людини, проголошених наступними документами:

(1) Статут ООН;

(2) Загальна декларація прав людини;

(3) інструменти в сфері прав людини, учасниками яких є держава (договори у сфері прав людини, ратифіковані відповідною державою); (4) добровільні заяви й зобов’язання держав (в тому числі національна політика в сфері прав людини і / або здійснені програми);

(5) міжнародно-правові інструменти у сфері прав людини.

УПО — це механізм Ради ООН із прав людини, у рамках якого чотири рази на рік проводяться регулярні огляди виконання 193 державами-членами ООН зобов’язань і обов’язків у сфері прав людини. Огляд проводиться Робочою групою УПО, яка складається з 47 членів Ради з прав людини.

Цей огляд відбувається шляхом тригодинного інтерактивного діалогу між розглядуваною державою, країнами — членами Ради і країнами-спостерігачами. Під час цього обговорення будь-яка держава-член ООН може поставити запитання, висловити свої висновки і / або рекомендації на адресу розглядуваної держави.

Востаннє огляд дотримання Україною своїх зобов’язань відбувався у 2017 році, за результатами якого різні країни світу надали 201 рекомендацію Уряду України щодо подолання тих чи інших викликів у сфері дотримання прав людини. Уряд підтримав 171 з цих рекомендацій, іншими словами визнав необхідність їх виконання. Інші 30 лишилися без офіційної підтримки з боку України, однак це не означає, що вони будуть проігноровані. Наприклад, у 2012 році Україні рекомендовано ратифікувати Конвенцію про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенцію про скорочення безгромадянства 1961 року, їх Уряд України просто врахував без підтримки. Водночас, у 2013 році ці документи були ратифіковані.

Таким чином, Уряд має звітувати у 2023 році (наступного огляд стану дотримання прав людини в Україні в рамках УПО) як ним виконані рекомендації, отримані у 2017 році від інших держав. Позитивною ініціативою стало проміжне звітування України у 2020 році про вже досягнуті успіхи, тим більше що таке звітування не є обов’язковим. Цей звіт не оминув увагою деякі питання щодо прав вказаних категорій у Додатку звіту зокрема.

У нашому ж звіті дана оцінка виконанню деяких із цих рекомендацій, а також оцінка стану дотримання прав біженців, шукачів притулку й ОБГ у країні загалом. Сподіваємось на те, що за допомогою механізму УПО й незалежно від нього, становище даних вразливих категорій буде покращено шляхом розв’язання сучасних і застарілих викликів.

Ви можете ознайомитися з інфографікою до цього огляду українською та англійською мовами.

Огляд альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства»

Читайте також:

06.04.21

Всередині березня 2021 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Турдікходжаєв проти України» (заява № 72510/12). Суд визнав порушення Україною Статті 3, та частин першої та п’ятої Статті 5 Конвенції щодо захисту прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) в аспекті заборони нелюдського поводження та права на свободу та особисту недоторканність.

Справа стосувалася скарги громадянина Узбекистану щодо його тримання під екстрадиційним арештом в Україні після того, як Уряд Швеції визнав його біженцем, а також умов тримання його у Київському слідчому ізоляторі (СІЗО) та у металевій клітці у залі суду.

Україна має виплатити 9000 євро громадянину з Узбекистану

Заявник був затриманий після прильоту до аеропорту «Бориспіль» у червні 2012 року, оскільки знаходився у міжнародному розшуку за заявою Узбекистану, та Бориспільський суд застосував до нього тимчасовий арешт на строк 30 діб. Після арешту заявник подав заяву про визнання його біженцем.


У липні 2012 року Узбекистан надіслав екстрадиційний запит, обвинувативши його у членстві в екстремістській (фундаменталістській) організації, розповсюдженні «підривної» літератури та спробі повалити конституційний лад в Узбекистані. Шевченківський районний суд застосував до заявника екстрадиційний арешт на строк екстрадиційних процедур, але не більше ніж 18 місяців.


У грудні 2012 року Державна міграційна служба України (ДМС) відмовила заявникові у визнанні біженцем. Декілька разів у 2012 та 2013 роках суд переглядав та продовжував екстрадиційний арешт. У січні 2013 Генеральна прокуратура України (ГПУ) прийняла рішення про екстрадицію заявника до Узбекистану. У лютому 2013 року Шевченківський суд підтримав це рішення.

У березні 2013 року Окружний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні його біженцем. Коли екстрадиційна справа слухалася в апеляційному суді, заявника тримали у металевій клітці, попри те, що він благав цього не робити, адже не скоїв жодного насильницького злочину та мав вважатися невинуватим згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості.

У квітні 2013 року заявника було визнано біженцем шведським Урядом та дозволено оселитися у Швеції, про що Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) одразу повідомило ГПУ. Так само, ГПУ про цей факт попередило шведське посольство в Україні. Відповідно до положень КПК України, визнання заявника біженцем унеможливлювало його екстрадицію у принципі.

Втім, працівники прокуратури не приділили цій обставині належної уваги та продовжували відстоювати своє рішення про екстрадицію, попри те, що у середині травня 2013 року навіть отримали від шведського посольства копію рішення про визнання заявника біженцем.

Наприкінці травня Київський апеляційний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні біженцем.
На початку червня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення ГПУ про екстрадицію заявника. Наступного дня після рішення заявника було звільнено. У подальшому, він переїхав до Швеції, де й живе по сьогодні.

З кінця червня 2012 року по початок червня 2013 року заявника тримали у Київському СІЗО у різних камерах: 7 днів його тримали у камері площею 31,6 кв. м разом з 28ма іншими заарештованими, 45 днів – у камері площею 34 кв. м з 30ма співкамерниками, 5 місяців у камері площею 39,2 кв. м разом з 22 особами та ще 5 місяців – у камері площею 53,3 кв. м з 33ма співкамерниками. В усіх цих камерах не працювала вентиляція та були нестерпні умови тримання. Заявника захищали у національних судах та ЄСПЛ адвокати БФ «Право на захист».

Україна має виплатити 9000 євро громадянину з Узбекистану

ЄСПЛ визнав порушення Статті 3 ЄКПЛ щодо умов тримання заявника у Київському СІЗО та поміщення його у металеву клітку під час судових засідань, порушення частини першої Статті 5 щодо тримання заявника під екстрадиційним арештом з моменту, коли Генеральна прокуратура отримала копію рішення шведського Уряду про визнання його біженцем, до моменту фактичного звільнення (півтора місяця), та порушення частини п’ятої Статті 5 щодо відсутності дієвого правового механізму щодо отримання компенсації за незаконне ув’язнення на національному рівні.

Справедлива сатисфакція, призначена судом у цій справі, склала 9000 євро, які має отримати заявник від України протягом трьох місяців.

Попри те, що з часів, коли відбулися ці події, вже не фіксувалися випадки тримання під вартою з метою екстрадиції визнаних біженців, порушення прав шукачів притулку під час екстрадиційної процедури існують дотепер. Так, до сьогодні існує колізія між вимогами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який вимагає особистого подання заяви про визнання біженцем, та законодавством щодо ув’язнення, яке не передбачає подання такої заяви до ДМС з місць позбавлення волі.

Читайте також: