Зробити пожертву
Укр / Eng
15.04.21

Нагадуємо, що офіси БФ «Право на захист» працюють!

Наші юристи і адвокати продовжують захищати права біженців і консультувати з усіх питань, які стосуються державної міграційної процедури.

Зателефонувавши нам, ви зможете дізнатися:

  • як продовжити довідку про звернення за захистом в період карантину;
  • на якому етапі знаходиться ваша справа в міграційній службі;
  • коли очікувати рішення суду;
  • інші питання щодо допомоги, яку можуть надати біженцям під час карантину і після нього «Право на захист» та партнери УВКБ ООН.
telefon

Телефонуйте нам з 09:00 до 17:00:

Київ: +380930495218, +380443371762

Харків: +380577511764, +380948111763

Львів: +380930230855, +380322761921

Також читайте:

12.04.21

Пропонуємо до вашої уваги дайджест (стислий зміст) альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду (УПО) «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства», підготовленого коаліцією неурядових організацій, які опікуються правами відповідних категорій осіб: БФ «Право на захист», БФ «РОКАДА», ГО «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» та «Регіон Карпат» (NEEKA).

У звіті окреслені основні системні проблеми, які призводять до регулярних порушень прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства (ОБГ), та надані конкретні пропозиції Уряду щодо способів розв’язання цих проблем. З-поміж таких проблем – фактична неможливість тимчасового працевлаштування для шукачів притулку та відсутній або обмежений доступ шукачів притулку та їхніх дітей до безоплатних медичних послуг.

Наприклад, БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу родині громадян Афганістану, які вимушені були покинути країну, рятуючись від війни, і звернулися по захист в Україні. У родині є малолітня дитина, яка потребує медичної допомоги, але підписати декларацію із сімейним лікарем не вдається, адже для цього батьки мають надати документ, який посвідчує особу, яким довідка про звернення за захистом не є… Пошук роботи головою родини призвів до нових розчарувань: побачивши довідку про звернення за захистом, один за одним роботодавці зачиняли перед ним двері, адже українське законодавство вимагає від них отримати дозвіл на працевлаштування й офіційно платити йому заробітну плату не менше 10 мінімальних заробітних плат українця…В результаті він влаштувався на ринок неофіційно. Праця таких шукачів захисту рідко залишається непоміченою: через декілька місяців вони отримують штраф за неофіційне працевлаштування.

Для розв’язання цих проблем коаліція НУО рекомендує внести зміни до низки законів, передбачивши право для осіб, які звернулися за захистом, працювати без отримання дозволу на працевлаштування іноземця, а також Міністерству охорони здоров’я України розробити та подати в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо надання медичних послуг дітям, батьки яких не мають документів, що посвідчують особу.

У Держави є окремі значні досягнення в цьому напрямку за останній рік, такі як створення законодавчого фундаменту для запровадження та функціонування процедури визнання особою без громадянства. Проте деякі з наведених у звіті проблем не вирішуються упродовж багатьох років і були предметом уваги ще під час минулих оглядів у межах УПО.

Серед таких проблем є необгрунтоване затримання одалі ОБГ для ідентифікації та видворення. Наприклад, просто зараз людині, яка не має громадянства, загрожує затримання, про що БФ «Право на захист» повідомляв нещодавно. У цьому контексті вкотре громадські організації рекомендують забезпечити затримання лише в крайньому випадку, коли це необхідно і пропорційно, після того, як усі альтернативи (починаючи з найменш обмежувальних) вичерпані.

Системного характеру набула проблема неможливості ідентифікації (встановлення особи), пов’язана з недосконалим законодавчим регулюванням: при перевірці належності до громадянства, оформленні паспорта громадянина України, отриманні паспорту вперше, встановлення особи в судовому порядку. У другій частині самого звіту наведено цілий перелік законодавчих прогалин та проблем правозастосування.

Наприклад, жінка з інвалідністю пенсійного віку, якій БФ «Право на захист» надає юридичну допомогу, не може працювати за станом здоров’я. Через відсутність документів інвалідність не оформлена, пенсії або інші виплати не отримує, медична допомога їй недоступна, житла свого немає, родичів також. Жінка живе в покинутому будинку без газу, електрики, води. Два рази на тиждень ходить на роздачу безкоштовної їжі, набирає в літрову баночку й розтягує це на тиждень. З 15 квітня їжу роздавати перестануть і вона залишиться взагалі без будь-яких засобів. Без документів отримати якусь іншу допомогу або виплати від держави або волонтерів не може. Усе це є наслідком неможливості ідентифікувати її особу й документувати жінку паспортом громадянина України. Як уже багаторазово зазначалось, через відсутність документів, що посвідчують особу, допускаються численні порушення прав такої людини.

З цього приводу коаліція НУО — авторів звіту рекомендує законодавчо вдосконалити правила процедури встановлення особи, у тому числі порядок оформлення паспорту громадянина України.

Сам альтернативний звіт розміщений на сайті Управління Верховного комісара ООН із прав людини та представлений 15 грудня 2020 року під час громадського обговорення проєкту державного проміжного звіту про стан виконання рекомендацій, отриманих за результатами проходження 3-го циклу УПО.

Що таке Універсальний періодичний огляд (УПО)? Чиї рекомендації має виконати Уряд?

УПО дає оцінку виконання державами зобов’язань у галузі прав людини, проголошених наступними документами:

(1) Статут ООН;

(2) Загальна декларація прав людини;

(3) інструменти в сфері прав людини, учасниками яких є держава (договори у сфері прав людини, ратифіковані відповідною державою); (4) добровільні заяви й зобов’язання держав (в тому числі національна політика в сфері прав людини і / або здійснені програми);

(5) міжнародно-правові інструменти у сфері прав людини.

УПО — це механізм Ради ООН із прав людини, у рамках якого чотири рази на рік проводяться регулярні огляди виконання 193 державами-членами ООН зобов’язань і обов’язків у сфері прав людини. Огляд проводиться Робочою групою УПО, яка складається з 47 членів Ради з прав людини.

Цей огляд відбувається шляхом тригодинного інтерактивного діалогу між розглядуваною державою, країнами — членами Ради і країнами-спостерігачами. Під час цього обговорення будь-яка держава-член ООН може поставити запитання, висловити свої висновки і / або рекомендації на адресу розглядуваної держави.

Востаннє огляд дотримання Україною своїх зобов’язань відбувався у 2017 році, за результатами якого різні країни світу надали 201 рекомендацію Уряду України щодо подолання тих чи інших викликів у сфері дотримання прав людини. Уряд підтримав 171 з цих рекомендацій, іншими словами визнав необхідність їх виконання. Інші 30 лишилися без офіційної підтримки з боку України, однак це не означає, що вони будуть проігноровані. Наприклад, у 2012 році Україні рекомендовано ратифікувати Конвенцію про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенцію про скорочення безгромадянства 1961 року, їх Уряд України просто врахував без підтримки. Водночас, у 2013 році ці документи були ратифіковані.

Таким чином, Уряд має звітувати у 2023 році (наступного огляд стану дотримання прав людини в Україні в рамках УПО) як ним виконані рекомендації, отримані у 2017 році від інших держав. Позитивною ініціативою стало проміжне звітування України у 2020 році про вже досягнуті успіхи, тим більше що таке звітування не є обов’язковим. Цей звіт не оминув увагою деякі питання щодо прав вказаних категорій у Додатку звіту зокрема.

У нашому ж звіті дана оцінка виконанню деяких із цих рекомендацій, а також оцінка стану дотримання прав біженців, шукачів притулку й ОБГ у країні загалом. Сподіваємось на те, що за допомогою механізму УПО й незалежно від нього, становище даних вразливих категорій буде покращено шляхом розв’язання сучасних і застарілих викликів.

Ви можете ознайомитися з інфографікою до цього огляду українською та англійською мовами.

Огляд альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства»

Читайте також:

06.04.21

Всередині березня 2021 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Турдікходжаєв проти України» (заява № 72510/12). Суд визнав порушення Україною Статті 3, та частин першої та п’ятої Статті 5 Конвенції щодо захисту прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) в аспекті заборони нелюдського поводження та права на свободу та особисту недоторканність.

Справа стосувалася скарги громадянина Узбекистану щодо його тримання під екстрадиційним арештом в Україні після того, як Уряд Швеції визнав його біженцем, а також умов тримання його у Київському слідчому ізоляторі (СІЗО) та у металевій клітці у залі суду.

Україна має виплатити 9000 євро громадянину з Узбекистану

Заявник був затриманий після прильоту до аеропорту «Бориспіль» у червні 2012 року, оскільки знаходився у міжнародному розшуку за заявою Узбекистану, та Бориспільський суд застосував до нього тимчасовий арешт на строк 30 діб. Після арешту заявник подав заяву про визнання його біженцем.


У липні 2012 року Узбекистан надіслав екстрадиційний запит, обвинувативши його у членстві в екстремістській (фундаменталістській) організації, розповсюдженні «підривної» літератури та спробі повалити конституційний лад в Узбекистані. Шевченківський районний суд застосував до заявника екстрадиційний арешт на строк екстрадиційних процедур, але не більше ніж 18 місяців.


У грудні 2012 року Державна міграційна служба України (ДМС) відмовила заявникові у визнанні біженцем. Декілька разів у 2012 та 2013 роках суд переглядав та продовжував екстрадиційний арешт. У січні 2013 Генеральна прокуратура України (ГПУ) прийняла рішення про екстрадицію заявника до Узбекистану. У лютому 2013 року Шевченківський суд підтримав це рішення.

У березні 2013 року Окружний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні його біженцем. Коли екстрадиційна справа слухалася в апеляційному суді, заявника тримали у металевій клітці, попри те, що він благав цього не робити, адже не скоїв жодного насильницького злочину та мав вважатися невинуватим згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості.

У квітні 2013 року заявника було визнано біженцем шведським Урядом та дозволено оселитися у Швеції, про що Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) одразу повідомило ГПУ. Так само, ГПУ про цей факт попередило шведське посольство в Україні. Відповідно до положень КПК України, визнання заявника біженцем унеможливлювало його екстрадицію у принципі.

Втім, працівники прокуратури не приділили цій обставині належної уваги та продовжували відстоювати своє рішення про екстрадицію, попри те, що у середині травня 2013 року навіть отримали від шведського посольства копію рішення про визнання заявника біженцем.

Наприкінці травня Київський апеляційний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні біженцем.
На початку червня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення ГПУ про екстрадицію заявника. Наступного дня після рішення заявника було звільнено. У подальшому, він переїхав до Швеції, де й живе по сьогодні.

З кінця червня 2012 року по початок червня 2013 року заявника тримали у Київському СІЗО у різних камерах: 7 днів його тримали у камері площею 31,6 кв. м разом з 28ма іншими заарештованими, 45 днів – у камері площею 34 кв. м з 30ма співкамерниками, 5 місяців у камері площею 39,2 кв. м разом з 22 особами та ще 5 місяців – у камері площею 53,3 кв. м з 33ма співкамерниками. В усіх цих камерах не працювала вентиляція та були нестерпні умови тримання. Заявника захищали у національних судах та ЄСПЛ адвокати БФ «Право на захист».

Україна має виплатити 9000 євро громадянину з Узбекистану

ЄСПЛ визнав порушення Статті 3 ЄКПЛ щодо умов тримання заявника у Київському СІЗО та поміщення його у металеву клітку під час судових засідань, порушення частини першої Статті 5 щодо тримання заявника під екстрадиційним арештом з моменту, коли Генеральна прокуратура отримала копію рішення шведського Уряду про визнання його біженцем, до моменту фактичного звільнення (півтора місяця), та порушення частини п’ятої Статті 5 щодо відсутності дієвого правового механізму щодо отримання компенсації за незаконне ув’язнення на національному рівні.

Справедлива сатисфакція, призначена судом у цій справі, склала 9000 євро, які має отримати заявник від України протягом трьох місяців.

Попри те, що з часів, коли відбулися ці події, вже не фіксувалися випадки тримання під вартою з метою екстрадиції визнаних біженців, порушення прав шукачів притулку під час екстрадиційної процедури існують дотепер. Так, до сьогодні існує колізія між вимогами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який вимагає особистого подання заяви про визнання біженцем, та законодавством щодо ув’язнення, яке не передбачає подання такої заяви до ДМС з місць позбавлення волі.

Читайте також:

30.03.21
R2P logo Ukrainian

Комітет Верховної Ради

України з правоохоронної

діяльності
вул. Грушевського, 5, м. Київ,

01008

drapyatyi@v.rada.gov.ua

shportko@v.rada.gov.ua

Baranets@v.rada.gov.ua

Вих. № 134

від  05.03.2021

Пропозиції БФ «Право на захист» до проекту Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції

Вступ

20.11.2020р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції.

Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на становище шукачів захисту в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цьому аспекті.

Суть законопроекту

Законопроект розроблений Міністерством внутрішніх справ України для підвищення рівня запобігання та протидії нелегальній міграції в Україні, забезпечення безпеки держави та наближення українського законодавства до міжнародних стандартів.

Він передбачає вдосконалення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, що встановлюють відповідальність за порушення міграційного законодавства.

Так, зокрема, стаття 203 КУпАП пропонується у складі восьми частин, кожна з яких передбачає різні санкції.

Щодо накладення адміністративного стягнення на шукачів захисту

Відповідно до проекту закону, ч.2 ст. 203 КУпАП України передбачає відповідальність за перебування в Україні без довідки про звернення за захистом в Україні у вигляді накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 1700 до 3400 гривень).

Таким чином, проектом вперше окремо виділяється спеціальний суб’єкт правопорушення  – шукач захисту (особа, яка звернулися за захистом в Україні).

Порядок звернення за захистом та правовий статус шукачів захисту в Україні регламентований Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Цим же законом встановлено, що довідка про звернення за захистом в Україні – документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України. Довідка про звернення за захистом не є документом, що посвідчує особу. 

Порядок поводження з біженцями, які перебувають у країні незаконно, врегульовано  статтею 31 Конвенції про статус біженців. Агентство ООН у справах біженців, посилаючись на цю статтю зазначає, що заходи, що застосовуються державою у цих випадках мають бути пропорційними законній мети і застосовуватися індивідуально в кожному конкретному випадку.

Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати “гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства”.

Особи, законність перебування яких в Україні засвідчена довідкою про звернення за захистом, зазвичай, не володіють українською мовою, не мають законних способів для самозабезпечення, не знайомі з вимогами законодавства України щодо правил перебування в Україні  та, відповідно, потребують суттєвого проміжку часу на інтеграцію в українське суспільство. Ефективність правового впливу на цих осіб залежить, в першу чергу, від урахування вказаних особливостей.

Однією з альтернативних санкцій за ст. 203 проекту ініціатор законопроекту передбачає попередження. Попередження фактично поєднує у собі офіційний осуд протиправної поведінки особи (адміністративного правопорушення із незначним ступенем суспільної шкідливості, в тому числі малозначного) й інформування особи про неприпустимість такої поведінки у майбутньому. Враховуючи вищезазначене, саме така реакція держави на порушення, допущене шукачем захисту, є оптимальною і пропорційною законній меті в контексті подальшої інтеграції цієї особи в українське суспільство. 

Щодо доступу до процедури визнання особою без громадянства

16 червня 2020 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”, яким передбачено процедуру визнання особою без громадянства в Україні. 

Відповідно до абзацу другого частини двадцять другої статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” особа, яка не може отримати паспортний документ у зв’язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до Державної міграційної служби із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Керівництво Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з питань захисту осіб без громадянства зазначає у пп. 68-69, що держави, які запроваджують процедуру визнання особою без громадянства, мають забезпечити фактичний доступ осіб до процедури з метою її ефективності та справедливості. Наголошується, що доступ до процедури визнання особою без громадянства має бути забезпечений для кожної особи. 

Досягнення цієї мети неможливе, якщо недокументована особа, яка відповідає критеріям особи без громадянства та має намір звернутися про визнання особою без громадянства, боїться адміністративної відповідальності за вимушене порушення порядку перебування на території України. Маємо зауважити, що особи з невизначеним громадянством, які звертаються за юридичною допомогою до БФ “Право на захист” з метою оформлення громадянства та отримання паспорту, повідомляють про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу. 

В практиці європейських країн, таких як Франція, Молдова, Швейцарія, Іспанія, Болгарія, штрафи/збори для заявників щодо визнання особою без громадянства, не передбачені. 

Пропозиції

З метою приведення статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність до положень статей 4 та 6-1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вважаємо за необхідне доповнити частину третю статті 203 Кодексу, передбачивши, що дія цієї статті не поширюється на випадки відсутності вказаних документів в особи, яка звертається в установленому порядку із заявою про визнання особою без громадянства на момент звернення.

З метою забезпечення ефективності правового впливу на шукачів захисту з урахуванням гуманітарного компоненту вважаємо за необхідне доповнити частину другу статті 203 Кодексу альтернативною санкцією – попередження.

Додаток на 4 арк.: Порівняльна таблиця з пропозиціями БФ «Право на захист» 

З повагою,

Президент БФ «Право на Захист»

Олександр Галкін



16.03.21

ПТПІ – пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

В Україні є три таких пункти, які знаходяться у с. Розсудів (Чернігівська область), с.  Мартинівське (Миколаївська область) і с.  Журавичі (Волинська область).

Особа може бути поміщена у ПТПІ за таких умов:

  • Якщо судом щодо такої особи було прийняте рішення щодо примусового видворення.
  • Якщо щодо такої особи судом було прийняте рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
  • Якщо така особа була затримана представниками Державної міграційної служби України та не має документів, які підтверджують перебування в Україні на законних підставах.
  • Якщо така особа була затримана за рішенням суду до завершення розгляду заяви про надання захисту в Україні (статусу біженця або додаткового захисту).

Якщо Вас затримали і Вам необхідна допомога адвоката – телефонуйте за номером телефону БФ «Право на захист» для екстрених звернень: 

+38 (093) 038 95 62

Більше корисної інформації, яка стосується прав біженців та осіб, що потребують додаткового захисту Ви можете знайти на Facebook сторінці боту Refugee Helper.

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні


Читайте також:

26.02.21

05.11.2020 р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань, пов’язаних із військовополоненими та інтернованими особами в особливий період».

Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроєкту розповсюджуються не тільки на військовополонених, але й на цивільних осіб-іноземців, які знаходяться на території України, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроєкту в цьому аспекті.

Суть законопроєкту

Законопроєкт розроблений Міністерством оборони України для забезпечення виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань щодо утримання військовополонених та інтернованих осіб в особливий період.

Він втілює зміни і доповнення до таких законів України: «Про Службу безпеки України»; «Про місцеве самоврядування в Україні”; «Про місцеві державні адміністрації»; «Про Збройні Сили України»; «Про оборону України»; «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»; «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; «Про Національну гвардію України»; «Про Національну поліцію».

Інтернованими особами, за текстом проєкту, іменуються особи, яких піддано інтернуванню (примусовому оселенню у визначених місцях громадян держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України, що перебувають на території України, якщо це є абсолютно необхідним для забезпечення національної безпеки України).

«Після того, як проєкт закону №4327 був зареєстрований, до нас почали звертатися наші бенефіціари, вони просили пояснень чи не порушують окремі положення законопроєкту їхні права. В процесі аналізу ми встановили що їхні побоювання не є безпідставними, адже проєкт не містить чіткого порядку прийняття рішення про інтернування та його оскарження» ,

– коментує Світлана Бутенко, старший юрист з питань стратегічного судочинства БФ «Право на захист».

Ризики для біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, шукачів захисту

1. Міністерством оборони у Пояснювальній записці до законопроєкту зазначено, що у проєкті Закону немає положень, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Європейською Конвенцією), впливають на забезпечення рівноправних прав та можливостей жінок і чоловіків, містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією, створюють підстави для дискримінації.

Однак БФ «Право на захист» вважає за необхідне вказати, що певні положення цього законопроєкту можуть призвести до порушення прав та свобод, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, право на свободу та особисту недоторканність, передбачене Статтею 29 Конституції України та Статтею 5 Європейської Конвенції; право на приватність, передбачене Статтею 32 Конституції України та Статтею 8 Європейської Конвенції; право на свободу пересування, передбачене Статтею 33 Конституції України та Статтею 2 Протоколу № 4 до Європейської Конвенції, а також порушує гарантії, встановленні у Статтях 35, 43 та 44 IV Женевської Конвенції.

Окрім того, положення проєкту не відповідають принципу правової визначеності, тобто не є чіткими, доступними і передбачуваними для правозастосувачів, що суперечить ЄКПЛ в її тлумаченні Європейським судом з прав людини. 

2. Проєкт суттєво розширює повноваження Служби безпеки України, Національної поліції України та Збройних сил України щодо виявлення на території України громадян держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України, які становлять загрозу національній безпеці України, та вирішення питання щодо їх інтернування. Необмеженість цих повноважень у часі, просторі і застосування достатньо широкого формулювання щодо кола осіб, до яких вони можуть бути застосовані, створює загрозу свавілля. 

Така позиція поділяється УВКБ ООН, про що зазначено у підготовленому на підставі правового аналізу законів та державної політики, що стосується біженців, шукачів притулку, осіб без громадянства, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих від конфліктів в Україні Тематичному оновленні за листопад 2020 року.

У проєкті не визначено чіткого порядку прийняття рішення про інтернування особи, зокрема не закріплено, що таке рішення приймається щодо кожної особи виключено індивідуально.

Це суперечить статті 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 року, яка забороняє колективні покарання щодо осіб, які перебувають під владою сторони.

3. Проєкт не надає визначення особам, які «становлять загрозу національній безпеці України» та не гарантує інформування особи про причини її інтернування, що прямо передбачено статтею 75 Протоколу І. Це суттєво обмежує можливості такої особи щодо оскарження прийнятого рішення. 

Недотримання принципу правової визначеності у проєкті може призвести до того, що вищезазначені виняткові повноваження органів державної влади можуть бути застосовані до необмеженого кола громадян Російської Федерації, які знаходяться на території України у тому числі до біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, шукачів захисту.

При цьому проєкт Закону не містить будь-яких запобіжників від інтернування цивільних осіб-громадян Російської Федерації, які є біженцями або особами, які потребують додаткового захисту чи шукачами захисту, що прямо суперечить положенням Статті 44 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (IV Женевської Конвенції).

Особи, які можуть бути піддані інтернуванню за вимогами цього проєкту, всупереч запобіжникам і гарантіям, передбаченим у Статті 35 та Статті 43 ІV Женевської Конвенції, не захищені ані правом  залишити територію країни на початку та під час збройного конфлікту, ані невідкладним судовим контролем (та подальшим переглядом не рідше ніж двічі на рік).

При цьому проєктом пропонується доповнити підстави для заборони виїзду з України іноземців або осіб без громадянства, що передбачені частиною другою статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» абзацом «відносно нього прийнято рішення про інтернування — до відміни рішення про інтернування».

4. Законопроєктом передбачено внесення змін до статті 11 Закону України “Про оборону України”, згідно із якими інтернована особа має право оскаржити рішення про своє інтернування у порядку, передбаченому законодавством. 

Враховуючи те, що інтернування є особливою процедурою, то оскарження відповідного рішення також повинно мати певні особливості, наприклад, скорочений строк розгляду таких справ та їх апеляційного перегляду, у порівнянні з іншими категоріями справ.  Зважаючи на це, законопроєкт мав би містити відповідні положення про порядок оскарження такого рішення.

Разом з тим у тексті проєкту вони відсутні. Враховуючи це, такий підхід може викликати протиріччя із положеннями статей 55 і 124 Конституції України, які гарантують право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади, а також поширюють юрисдикцію судів на будь-який юридичний спір.

Незважаючи на загальні норми про право на оскарження, наявні в тексті законопроєкту, законом в такому випадку має бути передбачена відповідна процедура оскарження з її особливостями у разі потреби, що своєю чергою надасть гарантії реалізації права інтернованої особи на справедливе судочинство.

Однак прикінцеві і перехідні положення законопроєкту так само не містять відповідних пропозицій щодо законодавчих змін. У зв’язку із цим навіть якщо інтернована особа матиме право на оскарження, вона не зможе ним скористатися в умовах відсутності необхідної спрощеної процедури.

З іншого боку, відсутність відповідних положень у тексті законопроєкту не дозволяє здійснювати судовий контроль за рішеннями органів державної влади – Генерального штабу Збройних Сил України, а також Служби безпеки України, навіть якщо йдеться про рішення, прийняті в особливий період. Зазначимо, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційне право людини і громадянина на оскарження, передбачене статтею 55 Конституції України, не може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Висновок

Враховуючи ризики, вказані вище, мета розроблення проєкту – виконання  Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни, дія якої спрямована на захист певного кола осіб і починається з моменту, коли у разі конфлікту чи окупації особа опиняється  під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянином якої вона не є – не є досягнутою. 

У зв’язку із цим, звертаємо увагу, що проєкт має бути приведений у відповідність до міжнародних зобов’язань України за Женевською Конвенцією про захист цивільного населення під час війни. Виходячи з цього, БФ «Право на захист» надає наступні рекомендації для доопрацювання законопроєкту № 4327:

1. Зі сфери регулювання цього законопроєкту має бути виключено біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, шукачів захисту (притулку).

2. Законопроєкт має бути доповнено гарантією вільного залишення території України особами, які підлягають інтернуванню, на початку та під час збройного конфлікту, як альтернативи інтернуванню.

3. До законопроєкту має бути додане чітке визначення «особи, яка  становить загрозу національній безпеці України» та гарантовано індивідуальність прийняття рішення про інтернування осіб та належне інформування особи про причини її інтернування.

4. Законопроєкт має бути доповнено процедурою невідкладного судового контролю інтернування осіб з певною періодичністю (не рідше ніж раз на шість місяців) законності застосування інтернування з можливістю апеляційного оскарження.


UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також:

24.02.21

В Україні заборонено висилати, екстрадувати, примусово повертати не тільки біженців, але й осіб, які звернулися за міжнародним захистом (шукачів захисту).

Це запобіжник для захисту від загроз життю, свободі чи застосування до цих осіб катування у країні належності. 

«У правовій консультації ми ділимося з юристами та адвокатами своїм багаторічним досвідом захисту шукачів захисту, які опинилася під екстрадиційною перевіркою в Україні. Ми наголошуємо, що доступ до міграційної процедури в Україні повинна мати кожна людина, а екстрадиційна перевірка має проводитися виключно на підставі закону»,

— зазначає Світлана Бутенко, старший юрист з питань стратегічного судочинства БФ «Право на захист».

Детальніше про екстрадицію шукачів захисту відтепер можна дізнатися на платформі правових консультацій WikiLegalAid.

У новому матеріалі наші юристи детально описали законодавче регулювання та практичні аспекти питання екстрадиції шукачів захисту в Україні

Пропонуємо іншим юристам та правозахисникам користуватися цим матеріалом й у своїй практиці!

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні


Читайте також:

12.02.21

Людина, яка має статус біженця в Україні, може отримати громадянство України.  Для прийняття до громадянства України біженець повинен підготувати такі документи:

  • Заяву про прийняття до громадянства України (у двох примірниках);
  • Три фотографії (розміром 35 x 45 мм);

Один з документів:

  • Документ про володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Видається в Україні керівником навчального закладу або місцевим органом влади;
  • Копія атестата або виписка із залікової відомості диплома — для особи, яка має документ про закінчення навчального закладу з вивченням української мови;
  • Документ, що підтверджує інвалідність.

Один з документів:

  • Декларація про відсутність іноземного громадянства — для осіб без громадянства;
  • Декларація про відмову особи, якій надано статус біженця або притулок в Україні, від іноземного громадянства – для іноземців;
  • Документи, що підтверджують надання статусу біженця в Україні, а також факт безперервного проживання на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту надання цього статусу (довідка з Державної міграційної служби України, копія посвідчення біженця, копія проїзного документа біженця).

Заяви про прийняття до громадянства України подається біженцем особисто до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації в Україні.

Рішення про прийняття біженця в громадянство України приймає Президент України.

Загальний термін розгляду заяв про прийняття біженця в громадянство України не повинен перевищувати дев’яти місяців з дня їх надходження.

Біженцям, які набули громадянство України, територіальні підрозділи Державної міграційної служби видають паспорти громадянина України.

refugee citizen Ukraine passport паспорт біженець громадянство України

 Більше корисної та актуальної інформації

 читайте на сторінці бота Refugee Helper 


UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також:

27.01.21

Яка різниця між статусами шукача захисту та особи, яка потребує додаткового захисту? Як оскаржити рішення про відмову у визнанні біженцем? Які права має людина, яку визнано особою без громадянства (ОБГ)? Як підтвердити належність до громадянства України?

Вичерпні відповіді на ці та інші запитання відтепер можна знайти у брошурі «Правовий захист шукачів захисту, біженців та осіб без громадянства в Україні». Її розробила команда БФ «Право на захист» спеціально для юристів та адвокатів, які працюють або починають працювати зі справами шукачів захисту, біженців та осіб без громадянства.

Брошура допоможе систематизувати знання та навички у сфері захисту прав вищеперерахованих категорій населення. На сторінках посібника кожен правозахисник знайде для себе практичну інформацію, яку необхідно знати в разі надання юридичної допомоги клієнтам. Брошура має два розділи з відповідними підрозділами.

Розробники сподіваються, що інформація, зібрана в цій брошурі, буде корисною та цікавою для користування!

Брошура доступна для завантаження за посиланням


Читайте також:

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні