Зробити пожертву
Укр / Eng
06.10.21

Як важливо зустрічатися з колегами та мати можливість обговорити нагальні питання за «круглим столом»!

Ми раді, що днями в Луцьку продовжили щорічну традицію збиратися з представниками державних органів влади, які працюють із шукачами захисту, затриманими на кордоні й розміщеними до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

На круглому столі разом з нашими колегами були представники Державної міграційної служби України , Державної прикордонної служби України, Пункту тимчасового перебування іноземців, судді Ківерцівського районного суду Волинської області за сприяння Національної школи суддів України та адвокатів центрів із надання безоплатної вторинної правової допомоги Ківерцівського бюро правової допомоги та Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Під час пандемії ми всі зустрічалися онлайн, тому круглий стіл є саме платформою для живого обговорення, можливості поділитися особистим досвідом та навіть розв’язати окремі питання щодо співпраці.

Так, цьогоріч представник Волинського пункту розповів про те, як в умовах пандемії їм вдалося не допустити жодного випадку хвороби на своїй території серед затриманих. Лейтенант Луцького прикордонного загону поділився досвідом наших закордонних сусідів із Польщі та порівняв його з українськими реаліями. Суддя Ківерцівського районного суду висловився щодо особливостей розгляду справ про затримання та продовження строків перебування в ПТПІ щодо шукачів захисту та поділився своєю різноманітною судовою практикою. Адвокати центрів також надали цікаву інформацію стосовно представлення інтересів бенефіціарів ПНЗ в судах по справах щодо затримання та видворення.

Такі круглі столи (і цей в першу чергу) насправді створюють простір для спілкування, обміну думками та вирішення багатьох питань. Тож ми вдячні всім, хто долучився до заходу та, передусім, до діалогу!

Круглий стіл «Права шукачів захисту та ОБГ, які були затримані та розміщені в ПТПІ»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

05.10.21

На засіданнях Комітету міністрів Ради Європи (далі – КМРЄ), що відбулись 14-16 вересня 2021 року у Страсбурзі, було вчергове розглянуто питання виконання нашою державою рішень у групах справ «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04),  «Жовнер проти України» (заява № 56848/00) та «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13). 

За результатами розгляду КМРЄ було прийнято рішення, основні пункти якого можна коротко викласти таким чином:

  • Уряду України нагадали про його обов’язок повністю вирішити багатогранну проблему невиконання або затримок у виконанні рішень національних судів, а також про обов’язок України виконувати рішення Європейського суду з прав людини відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас КМРЄ зауважив, що наразі Уряд далекий від належного виконання зазначеного обов’язку;
  • КМРЄ було зауважено про виконання Україною індивідуальних заходів  у 18 справах з групи Жовнер/Іванов, та знято з контролю ці справи відповідною резолюцією; при цьому Уряд України має надати інформацію щодо виконання інших 31 рішень з цієї групи;
  • КМРЄ висловив занепокоєння відсутністю прогресу у виконанні Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року (далі – Національна стратегія) та Плану дій, які, у свою чергу, не передбачають необхідних для вирішення проблеми бюджетних асигнувань.
  • КМРЄ було зазначено, що реформування інституту приватних виконавців не вирішує проблем виконання рішень національних судів.
  • КМРЄ висловив зацікавленість конституційним поданням Верховного Суду до Конституційного Суду України (затверджене Постановою Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року) щодо перевірки на конституційність законів про мораторій та їхню відповідність критеріям верховенства права. 
  • КМРЄ закликав Уряд нарешті створити систему обліку даних, яка б відображала ситуацію щодо виконання рішень національних судів, винесених проти держави.
  • зазначено про необхідність втілювати пакет законодавчих та інституційних реформ, викладених в Національній стратегії та в Плані дій, а також виділити достатньо бюджетних асигнувань.
  • КМРЄ доручив Секретаріату підготувати до наступного розгляду групи справ детальний меморандум щодо питань фінансових та бюджетних асигнувань  для забезпечення автоматичного виконання рішень і щодо питань мораторію, які перешкоджають виконанню рішень, винесених не на користь державних підприємств. 

Також, з огляду на нагальну необхідність вирішити термінову проблему, КМРЄ закликав Уряд України до 1 січня 2022 року надати інформацію щодо зазначених пунктів, зокрема щодо прогресу у запровадженні необхідного пакету реформ, а також вирішив продовжити розгляд цих груп справ на засіданні в березні 2022 року. Також доручив Секретаріату підготувати проєкт проміжної резолюції для розгляду на засіданні у випадку, якщо отримана інформація не демонструватиме певного прогресу, зокрема в імплементації Національної стратегії та Плану дій. 

Так, відповідно до Правила 16 Регламенту Комітету Міністрів у процесі контролю за виконанням постанови чи умов дружнього врегулювання Комітет Міністрів може приймати проміжні резолюції, у тому числі з тим, щоб надати інформацію про хід процесу виконання чи, якщо необхідно, висловити занепокоєння  і/або надати пропозиції щодо виконання.

У зазначених групах справ КМРЄ виніс вже 8 проміжних резолюцій. Остання така резолюція була в жовтні 2020 року, у якій зазначено, що Україна не виконала своїх зобов’язань і не досягла прогресу у виконанні рішень ЄСПЛ до визначеного строку, зокрема у справі «Бурмич та інші проти України» (докладніше про неї ми писали тут).

Існують занепокоєння, що в березні 2022 року Україну знову очікує негативна проміжна резолюція. Уряд не встигне за такий короткий строк кардинально змінити ситуацію в нормативно-правовій та інституційній сферах.    

Однак суттєві зміни можуть бути досягнуті принаймні в одному з аспектів. Найближчі місяці розглядатиметься Закон України «Про державний бюджет на 2022 рік», і важливою буде та кількість бюджетних коштів, яка буде закладена на покриття заборгованості за рішеннями національних судів, у тому числі у соціальній сфері. Водночас, з огляду на пандемію та економічну кризу, якій вона сприяє, буде надто сміливим прогнозувати закладення значних бюджетних асигнувань на такі цілі. 

З огляду на зазначене, БФ “Право на захист”  закликає державні органи до рішучих та скоординованих дій з вирішення системної проблеми невиконання рішень національних судів і вітатиме всі ефективні кроки держави, здійснені в цьому напрямку.

R2P logo Ukrainian

Ярослава Зволінська,

Стратегічний юрист БФ “Право на захист”


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

28.09.21

Нещодавно в Луцьку команда проєкту Фонду «Правова допомога біженцям та шукачам захисту в Україні» долучилась до круглого столу «Взаємодія органів державної влади, центрів надання правової допомоги та громадського сектору у справах шукачів захисту в Україні». Колеги продовжили щорічну традицію збиратися з представниками державних органів влади, які працюють із шукачами захисту, затриманими на кордоні й розміщеними в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Окрім БФ «Право на захист» до заходу долучилися представники Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України, Пункту тимчасового перебування іноземців, судді (Ківерцівський районний суд Волинської області) за сприяння Національної школи суддів України та адвокатів центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (Ківерцівське бюро правової допомоги, Луцький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги).

Такі зустрічі проводились і під час жорстких карантинних обмежень, хоча і у онлайн-форматі. Цьогорічний круглий стіл став платформою саме для живої дискусії, обміну досвідом та навіть для обговорення можливостей для співпраці.

Наприклад, у цьому році представник Волинського пункту розповів про те, як в умовах пандемії їм вдалося не допустити жодного випадку хвороби на своїй території серед затриманих. Лейтенант Луцького прикордонного загону поділився досвідом наших закордонних сусідів із Польщі та порівняв його з українськими реаліями. Суддя Ківерцівського районного суду висловився щодо особливостей розгляду справ про затримання та продовження строків перебування в ПТПІ щодо шукачів захисту та поділився досвідом зі своєї судової практики. Адвокати центрів також надали цікаву інформацію стосовно представлення інтересів бенефіціарів БФ «Право на захист» в судах по справах щодо затримання та видворення.

Основною метою таких заходів є створення простору для спілкування, обміну думками та вирішення багатьох питань. Тому ми щиро вдячні всім, хто мав можливість долучився до круглого столу та, передусім, до діалогу!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

28.09.21

Цього тижня наші колеги мали можливість поспілкуватися з біженками із різних країн світу. В рамках нового проєкту підтримки та створення самостійних біженських спільнот, співробітники БФ «Право на захист» у Харкові долучилися до дуже цікавого та інтерактивного формату.

Минулого місяця наші колеги вже проводили ознайомчі зустрічі та спілкувалися про серйозні та важливі речі з представницями жіночої спільноти біженок з Афганістану, Ірану, Судану та Камеруну. Але цього разу ми перейшли на абсолютно новий формат взаємодії – первинна мобілізація.

На нашу думку, у неформальній атмосфері, під час цікавого майстер-класу та зі смачною їжею набагато простіше згуртувати невелику групу людей та залучити їх до наступних рішучих кроків у майбутньому.

Отже, що ж ми робили? Юристки БФ «Право на захист» разом із жіночою спільнотою біженок відвідали в Харкові майстер-клас із ліпки глиною, а потім поїли смачної піци неподалік. Метою саме майстер-класу було показати дівчатам, що серйозні питання стосовно розбудови власних громад, підготовки проєктів і розв’язання колективних проблем можливо (і потрібно!) обговорювати під час дружньої зустрічі та невимушеного спілкування.

Неформальна комунікація – ключ до нових ідей. Як Фонд допомагає біженським спільнотам знайти себе в Україні

Саме в такі моменти, коли ви, наприклад, показуєте один одному готові вироби з кераміки, що зробили своїми руками, або ж насолоджуєтесь смачним шматочком піци, на думку приходять чудові ідеї!

Неформальна комунікація – ключ до нових ідей. Як Фонд допомагає біженським спільнотам знайти себе в Україні

Так сталося і цього разу. Наші дівчата – біженки з різних країн, зрозуміли, що хотіли б і надалі так спілкуватися та об’єднатися заради спільної мети. Наступного разу вони вже самостійно, без допомоги Фонду, організують схожу зустріч і насолоджуватимуться дружнім спілкуванням, вигадуючи круті ідеї, що наблизить їхню спільноту до реалізації якогось невеличкого, але водночас важливого проєкту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

16.09.21

Аби відкрити документ в інтерактивному режимі,
натисніть на зображення:

Вимога Комітету міністрів РЄ до України про створення засобу ефективного захисту

ЗАВАНТАЖИТИ У ФОРМАТІ .PDF

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

08.09.21
R2P logo Ukrainian

Обґрунтування та рекомендації щодо визначення форми адміністративного судочинства для розгляду справ у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту[1] та пропозиції щодо внесення змін до КАС України

Постановка проблеми

В 2020 році в судах першої інстанції одночасно перебувало 949 справ, що стосувалися вирішення питання про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту[2]. Ця категорія справ склала трохи менше 3% усіх адміністративних справ, що розглядалися судами першої інстанції за цей період. Незважаючи на невеликий обсяг, ці справи мають суттєве значення для міграційної політики України в цілому та ілюструють виконання нашою країною міжнародних зобов’язань, зокрема, за Конвенцією про статус біженців 1951 року.

На момент 2021 року склалася неоднозначна судова практика щодо цих категорій справ.  Більша частина суддів перших інстанцій вважають ці справи справами незначної складності або іншими справами, які можуть бути розглянуті за правилами спрощеного провадження. В результаті ці справи розглядаються без виклику сторін виключно на підставі матеріалів справи, шукач захисту обмежуються в праві особисто подати свій основний доказ – свої показання, а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовляє у відкритті касаційного провадження за скаргами у таких справах, посилаючись на те, що вони були розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а тому касаційному оскарженню не підлягають[3].

Проблема розглядалася на міжнародних конференціях[4] та була приводом для дискусії в суддівських колах[5].  БФ «Право на Захист» вважає, що окреслена ситуація не відповідає процедурам і критеріям визначення статусу біженців, що сформульовані УВКБ ООН, відповідно до його наглядових повноважень, на підставі Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, а тому підтримує ідею її вирішення шляхом внесення змін до КАС України.

Обґрунтування

Відповідно до статті 12 КАС України, у спрощеному позовному провадженні розглядаються справи незначної складності та інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

1. Справи у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, не є справами незначної складності

1.1. Характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників у справах цієї категорії вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення їх обставин.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) – адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

·         Справи у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, за характером спірних правовідносин вимагають судового засідання для повного та всебічного встановлення їх обставин.

Вказані справи вирішують спір публічно-правового характеру, який виникає між органом державної влади і іноземцем, який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань не може користуватися захистом країни своєї громадянської належності  або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, особою без громадянства, яка перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.  Спір виникає щодо рішення органу державної влади – Державної міграційної служби – за результатами подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

·         Предмет доказування у справах цієї категорії вимагає судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин щодо:

–          громадянства особи, яка звернулася за захистом, її перебування за межами своєї країни, причин її залишення;

–          обґрунтованості побоювань переслідування особи, яка звернулася за захистом, за конвенційними підставами (через расу, віросповідання, національність, громадянство, належність до соціальної групи, політичні переконання);

–          небажання/неможливості особи, яка звернулася за захистом, користуватися захистом країни походження;

–          добросовісного виконання ДМС покладених на неї обов’язків щодо розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Одним з основних, а у більшості випадків, саме основним доказом у справах цієї категорії є показання особи, яка звернулася за захистом. Іноді важливі для предмета доказування обставини можуть повідомити також свідки з боку особи, яка звернулася за захистом. На відміну від інших категорій справ, у цих справах ця особа обмежена у наданні письмових доказів на підтвердження фактів переслідування за конвенційними ознаками. Про це, у тому  числі, зазначено у Керівництві по процедурам і критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції 1951 року і протоколу 1967 року, які стосуються статусу біженців), що видано відповідно до наглядових повноважень УВКБ ООН, передбачених п. 8 Статуту УВКБ ООН 1950 року у поєднанні зі статтями 35, 36 Конвенції 1951 року і статтею ІІ Протоколу 1967 року[6].

·         Склад учасників у справах цієї категорії вимагає проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин.

Однією зі сторін цієї справи є іноземець або особа без громадянства, який у встановленому порядку звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Актуальна нормативно-правова база, у тому числі, низка міжнародних договорів, закріплює особливу вразливість такої категорії іноземців та осіб без громадянства, зокрема, через вимушеність їхнього переміщення, ускладненість доступу до документів, що підтверджують їхню особу, низький рівень освіти, відсутність достатніх коштів задля забезпечення гідного рівня життя, досвід пережитих фізичних та психологічних страждань, не володіння мовою країни, до якої вони звертаються за захистом.

1.2. Справи у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, є суттєво відмінними від справ щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Відповідно до пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Справами щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України, відповідно до вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також відповідно до судової практики, є справи щодо:

·         відмови у наданні дозволу на імміграцію[7];

·         скасування дозволу на імміграцію[8];

·         продовження строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства[9];

·         скасування рішення про примусове повернення до країни походження[10];

·         відмови в обміні посвідки на постійне проживання[11];

·         оформлення набуття громадянства України[12];

·         перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну[13];

·         примусового видворення іноземця[14];

·         затримання іноземця[15]).

Натомість суттєва частина положень Закону України «Про іноземців та осіб без громадянства», зокрема, щодо скорочення строку тимчасового перебування на території України, примусового повернення, примусового видворення, видачі, передачі іноземця та особи без громадянства, не застосовується до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Спеціальним законом, який визначає правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, а також порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Особи, які оскаржують до суду рішення ДМС за результатами подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно статей 8, 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», продовжують перебувати на території України у порядку та на підставах, передбачених саме спеціальним законом.

Унікальними особливостями категорії справ у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, також є:

–          вступ іноземця або особи без громадянства у процес завжди в якості позивача (на відміну від вступу у статусі відповідача у справах щодо перебування іноземців та осіб без громадянства);

–          наслідки винесення судового рішення для долі іноземця чи особи без громадянства: зобов’язання ДМС повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або залишення рішення ДМС в силі (на відміну від наслідків у справах щодо перебування іноземців на території України – видворення, примусове повернення, затримання тощо);

–          відсутність терміновості процедури розгляду справи (на відміну від спеціальної термінової десятиденної процедури у деяких категоріях справ щодо перебування іноземців та осіб без громадянства на території України);

–          підсудність справ окружним адміністративним судам (на відміну від підсудності загальним судам як адміністративним деяких категорій справ про перебування іноземців та осіб без громадянства на території України).

Крім цього, на особливості справ у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, порівняно зі справами щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України звертав увагу Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», а Верховним судом у 2021 році зроблено окремий огляд практики у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту[16].

2. Справи у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, не є справами для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Пріоритетом справ у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, є дотримання Україною вимог Конвенції про статус біженців 1951 року: надання міжнародного захисту тим іноземцям і особам без громадянства, які відповідають вимогам, зазначеним у Конвенції.

Шлях вирішення

Таким чином, справи у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, не можуть бути віднесені до справ незначної складності або до справ, для яких пріоритетом є швидке вирішення. Вказане свідчить про неможливість розгляду такої категорії справ у спрощеному позовному провадженні. Справи у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, мають розглядатися виключно у загальному позовному провадженні.

На підставі викладеного, рекомендуємо частину четверту статті 12 КАС України доповнити пунктом 7 такого змісту:

7) щодо оскарження рішень:

– про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;

– про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.


[1] Під справами у спорах щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, мається на увазі справи щодо оскарження рішень:

– про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;

– про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

[2] https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/rik_2020

[3] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/87045411-ebd9ad1f9f03561b9745405f60632289

[4] http://ajee-journal.com/upload/files/Conference_Book_Small_Claims_Ukraine2018.pdf

[5] https://6aas.gov.ua/ua/media-kaas/news/3257-osnovnoyu-metoyu-j-zavdannyam-nadannya-statusu-bizhentsya-e-gumanitarna-dopomoga-tobto-nematerialne-blago-u-lvovi-vidbuvsya-seminar-z-rozglyadu-sprav-shchodo-statusu-bizhentsya-j-dodatkovogo-zakhistu.html

[6] https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44

[7] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/96544205-bb802584a275e65d22c19ab8c05f2078

[8]Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/96592101-12817ab71edf3198e961fedf7d48934a

[9] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/96731656-9fdcc47331b6d3d8e5b3fc36e2dae1c8

[10] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/96866512-5e593ff1fd008811b711849fd66c7352

[11] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/96866534-301376be1d98eb01cd631ec4529828f1

[12] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/96977505-05a8f760410d5351de4e48d32467adcb );

[13]Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/97075226-fe2e08187e76510e0e7a8fe0ffb294ae

[14] Дивись, наприклад, рішення у справі – https://opendatabot.ua/court/97357054-f92a3390473ab2a811bd0cd40e8241dd

[15] Дивись, наприклад, рішення у справі https://opendatabot.ua/court/97431318-87a0b94d38e89f964f7b466e6806bb01 432

[16] https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Oglyad_bigenci_2018_2021.pdf

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

07.09.21

№ 5463 від 05.05.2021р.

Вступ

15.07.2021р. Верховною Радою України в першому читанні прийнято проект Закону про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні № 5463 від 05.05.2021р.

Положення цього законопроекту впливають на становище шукачів захисту в Україні, а тому БФ «Право на Захист» вважає за необхідне надати Комітету свої зауваження та рекомендації щодо підготовки законопроекту до другого читання.

Суть зауважень

Законопроектом вперше прямо передбачений обов’язок всіх осіб, які звернулися за захистом в Україні (далі – шукачі захисту),  декларувати місце свого перебування (проживання).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон про біженців), тож  з метою забезпечення правової визначеності закони, що впливають на шукачів захисту, мають відповідати цьому закону.

Шукачі захисту в Україні, зазвичай, не володіють українською мовою, не знайомі з вимогами законодавства України щодо правил перебування в Україні  та, відповідно, потребують суттєвого проміжку часу на інтеграцію в українське суспільство. Доступ шукачів захисту до працевлаштування ускладнений. Єдиним місцем для тимчасового розміщення шукачів захисту, перебування в якому відповідно до Положення про пункти тимчасового розміщення біженців, затвердженого  Наказом МВС України від 14 червня 2018 року № 503, забезпечується державою, є Пункт тимчасового розміщення біженців (далі – ПТРБ). Станом на вересень 2021 р. в Україні є три ПТРБ, однак кількість наявних в них місць не достатня для розміщення всіх шукачів захисту, які перебувають в Україні.

Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати «гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства».

Щодо обов’язку іноземця чи особи без громадянства, який отримав довідку про звернення за захистом в Україні, задекларувати місце свого перебування

Частина 1 статті 7 законопроекту встановлює, що «іноземець чи особа без громадянства, який отримав довідку про звернення за захистом в Україні протягом тридцяти календарних з дня її отримання повинен задекларувати місце свого перебування».

Вказана вимога суперечить статті 13 Закону про біженців, яка встановлює, що право на проживання у родичів, у готелі, піднаймання житлового приміщення або користування житлом, наданим у ПТРБ, має лише особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Порядок винесення цього рішення регламентований статтею 8 цього ж закону.

Враховуючи той факт, що право найму (оренди) житлового приміщення та право користування житлом у ПТРБ у шукача захисту виникає лише після прийняття щодо нього рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов’язок шукача захисту декларувати місце свого перебування до винесення такого рішення не відповідає чинному законодавству України та не може бути практично реалізованим.

Щодо неможливості дотримання порядку декларування місця проживання (перебування) особи шукачами захисту

Стаття 10 законопроекту закріплює порядок декларування місця проживання (перебування) особи, у тому числі, перелік документів та інформації, яка має бути подана.

Дотримання вимог цього порядку не є можливим для більшості шукачів захисту, які не розміщені в ПТРБ, з причин, узагальнених нижче:

– шукачі захисту не мають у своєму розпорядженні паспортного документа (відповідно до ст. 7-8 Закону про біженців, документи, що посвідчують особу заявника, додаються до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і залишають на зберіганні в територіальному органі ДМС до закінчення розгляду його заяви); деякі діти шукачів захисту не мають свідоцтв про народження з цієї ж причини;

– шукачі захисту, які не мають паспортного документа, не можуть отримати реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків у порядку, передбаченому Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженому  Наказом Міністерства фінансів України  від 29.09.2017 р. № 822;

– шукачі захисту не зможуть подати документи, що підтверджують право на проживання в житлі, адреса якого декларується для проживання, або отримати згоду власника житла (інших житлових приміщень) через відсутність у більшості з них житла у приватній власності, а також неможливість укласти договір найму (оренди) житла через відсутність у своєму розпорядженні паспортного документа або іншого документа, що посвідчує особу.

Покладення за таких умов на шукачів захисту, які не розміщені в ПТРБ,  обов’язку декларувати місце перебування (проживання) є негуманним та не співмірним із відповідним обов’язком для громадян України.

Щодо недоступності для шукачів захисту декларування місця проживання (перебування) як бездомних осіб або осіб, які не мають постійного місця проживання                 

Більшість шукачів захисту, які не розміщені в ПТРБ, не мають постійного місця проживання, але для них не буде доступна можливість декларування місця проживання (перебування) за адресою спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, створених відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», як це передбачено статтею 14 законопроекту через причини, зазначені нижче.

Відповідно до частині 2 статті 14 законопроекту, подання декларації про місце проживання (перебування) / зміну місця проживання (перебування), таких осіб покладається на відповідну уповноважену особу спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до Закону України «Про соціальні послуги».

Відповідно до альтернативного проміжного звіту в межах Універсального періодичного огляду (УПО) «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства», підготовленому коаліцією неурядових організацій, які опікуються правами відповідних категорій осіб[i], доступ шукачів захисту до соціальних послуг обмежено. Отримання таких послуг передбачено для тих, хто внесений в Реєстр отримувачів соціальних послуг, однак більшість шукачів захисту не можуть бути внесені до цього реєстру через неможливість отримати реєстраційний номер облікової картки платників податків.

Разом з цим, законопроектом не передбачено подання декларації про місце перебування шукачів захисту, тимчасово розміщених у ПТРБ, уповноваженою особою ПТРБ.

Висновок і рекомендації

Положення законопроекту щодо обов’язку шукачів захисту декларувати місце свого перебування (проживання), порядку такого декларування, особливостей декларування місця перебування (проживання) осіб, які не мають місця постійного проживання мають бути приведені у відповідність до Закону про біженців та Стратегії державної міграційної політики України. На підставі викладеного, пропонуємо:

–          останнє речення частини 1 статті 7 законопроекту № 5463 «іноземець чи особа без громадянства, який отримав довідку про звернення за захистом в Україні протягом тридцяти календарних з дня її отримання повинен задекларувати місце свого перебування» виключити;

–          пункт 9 статті 9 законопроекту виключити;

–          пункт 10 статті 9 законопроекту перед словами «декларує місце проживання» доповнити фрагментом « та розміщена в пункті тимчасового розміщення біженців».

Додаток на 2 арк.: Порівняльна таблиця з пропозиціями БФ «Право на Захист» до законопроекту.


[i] https://drive.google.com/file/d/10HrJK_R8FPD7pmLXYdrWn_Ngz5hGx21u/view

Порівняльна таблиця змін до проекту Закону про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні № 5463 від 05.05.2021р.

Редакція законопроектуЗапропоновані зміни
Стаття 7. Загальний порядок декларування (реєстрації) місця проживання (перебування) особи 1. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти календарних днів після прибуття до нового місця проживання задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, який отримав довідку про звернення за захистом в Україні протягом тридцяти календарних з дня її отримання повинен задекларувати місце свого перебування.Стаття 7. Загальний порядок декларування (реєстрації) місця проживання (перебування) особи 1. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти календарних днів після прибуття до нового місця проживання задекларувати або зареєструвати його. Речення виключити.
Стаття 9. Декларування місця проживання (перебування) особи9. Особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні декларує місце перебування. Декларування місця перебування такими особами здійснюється на визначений цим Законом строк на підставі документів, визначених цією статтею (крім квитанції про сплату адміністративного збору).10. Особа, щодо якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, декларує місце проживання.Стаття 9. Декларування місця проживання (перебування) особиЧастину 9 виключити    Частину 10 відповідно вважати частиною 99. Особа, щодо якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розміщена в пункті тимчасового розміщення біженців, декларує місце проживання.
Стаття 14. Особливості декларування місця проживання (перебування) бездомних осіб та інших осіб, які не мають постійного місця проживанняЧастина 4 відсутняСтаття 14. Особливості декларування місця проживання (перебування) бездомних осіб та інших осіб, які не мають постійного місця проживанняДоповнити статтю частиною 4:4. Особи, які звернулися за захистом в Україні, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, які розміщені в пункті тимчасового розміщення біженців, декларують місце проживання (перебування) за адресою цього пункту тимчасового розміщення біженців. Подання декларації про місце проживання (перебування) / зміну місця проживання (перебування), таких осіб у порядку і строки, встановлені цим Законом, покладається на відповідну уповноважену особу пункту тимчасового розміщення біженців.
Розділ VІІПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ…8. Внести зміни до таких законів України:…12) у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 15, ст. 232 із наступними змінами):…б) у статті 3:абзаци четвертий та п’ятий викласти у такій редакції:…місце перебування –  житло або спеціалізована соціальна установа, заклад соціального обслуговування та соціального захисту, в якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;»;Розділ VІІПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ…8. Внести зміни до таких законів України:…12) у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 15, ст. 232 із наступними змінами):…б) у статті 3:абзаци четвертий та п’ятий викласти у такій редакції:…місце перебування –  житло або спеціалізована соціальна установа, заклад соціального обслуговування та соціального захисту, в якому особа, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;»;

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

03.09.21

Нещодавно юристки та адвокатки БФ «Право на захист» Олександра Журко, Світлана Бутенко, Олександра Новікова та Ганна Хицевич відвідали Львів. Але відвідали не лише для того, щоб насолодитися багатовіковою архітектурою та магічною атмосферою цього прекрасного міста, а й аби передати власний досвід та навчити представників органів державної влади взаємодії з шукачами захисту та біженцями.

pexels-iryna-olar-4252764

Наші колеги провели два освітніх заходи для співробітників Управлінь ДМСУ у Львові, Хмельницькому, Луцьку та Житомирі.

«Ми проговорили з міграційною службою всі складні та проблемні питання, які зазвичай виникають під час подачі заяв на статус біженця в Україні, при зверненні із відповідними заявами із місць несвободи, при аналізі справ і підготовці рекомендаційних висновків, а також послухали цікавий і багатий досвід самих представників територіальних підрозділів ДМС щодо роботи з шукачами захисту»

, – зазначає Ганна Хицевич, координаторка з розвитку потенціалу БФ «Право на захист».
Співробітники Фонду провели освітні семінари для представників ДМС та центрів БПД у Львові, Хмельницькому, Луцьку та Житомирі

Ще один тренінг відвідали адвокати державних центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги: окрім інших справ, вони також опікуються справами шукачів захисту та біженців.

«Ми розповідали адвокатам про процедуру надання статусу біженця, досудові та судові види оскарження негативних рішень ДМС України, а також про процедуру оскарження рішень про екстрадицію у справах шукачів захисту»,

– додала Ганна.

Під час тренінгів учасники займалися вирішенням практичних завдань, підготовкою власних мініпрезентацій, а такою обговоренням спільних напрацювань.

Співробітники Фонду провели освітні семінари для представників ДМС та центрів БПД у Львові, Хмельницькому, Луцьку та Житомирі

Наші колеги надали інформацію представникам обох сторін, що безпосередньо працюють із біженцями: Державній міграційній службі України та безоплатним державним адвокатам правового клубу PRAVOKATOR.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

19.08.21

БФ «Право на захист» у партнерстві із Комітетом з міжнародного права Національної асоціації адвокатів України здійснили огляд актуальної судової практики Верховного Суду України за період з 2018 по 2021 на користь шукачів захисту у спорах щодо вирішення питання про визнання їх біженцями та особами, які потребують додаткового захисту. Юридичний огляд здійснили Олена Калашник, адвокат, старший юрист БФ «Право на захист» та Віталій Власюк – адвокат, Голова Комітету з міжнародного права НААУ.

Через війни та збройні конфлікти значна кількість людей по всьому світу вимушені шукати захист в інших країнах. Зараз увага світової спільноти прикута до шукачів захисту з Афганістану, Сирії, Сомалі тощо. Адже коли людина у країні свого походження стикається зі значними складнощами через релігійні переконання, політичні погляди, належність до певної соціальної групи або через свою етнічну належність, її життя на батьківщині стає неможливим. Саме тому, люди змушені шукати щастя деінде – там, де їхньому життю не буде загрожувати небезпека.

Overview of the practice of the Supreme Court in disputes concerning the recognition of persons as refugees or in need of the complementary protection (2018-2021) Огляд практики Верховного Суду у спорах щодо визнання осіб біженцями або такими, що потребують додаткового захисту (за період з 2018 по 2021)

«В Україні шукач захисту, який звернувся до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем та отримав відмову, опиняється у досить стресовій ситуації. Йому треба оскаржити таку відмову у суді та довести наявність у нього підстав для отримання того чи іншого статусу. Іноді від рішення суду залежить життя людини. Зважаючи на це ми підготували огляд актуальної судової практики Верховного Суду, який має полегшити роботу адвокатів, міграційної служби та суду у вирішенні спорів щодо визнання осіб біженцями або такими, які потребують додаткового захисту. Сподіваюсь, що рішення, які включені у збірку, при правозастосуванні допоможуть врятувати не одне життя та сприятимуть справедливому вирішенню спорів між шукачами захисту та міграційною службою»,

– зазначає Олена Калашник, адвокат БФ «Право на захист».

Огляд можна
переглянути та завантажити за посиланням

Читайте також: