Зробити пожертву
Укр / Eng
23.04.21

Пропонуємо до вашої уваги – моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ» за 2020 рік, підготовлений БФ «Право на захист» на основі даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ. Більше статистичних даних можна знайти за посиланням: https://www.unhcr.org/ua/en/eecp-monitoring-2020.

ГОЛОВНЕ:  

✅ 12 березня Уряд України затвердив низку заходів, спрямованих запобігти поширенню COVID-19. Від 22 березня було призупинено роботу КПВВ на підконтрольній території, з іншого боку це сталося днем раніше. Стрімкий розвиток подій поставив багато людей, які прибували на пункти пропуску, у скрутне становище, деякі навіть не мали коштів на тимчасове розміщення. Зокрема, на КПВВ «Станиця Луганська» застрягли 40 осіб, які прямували до НПУТ.

✅ Впровадження карантинних обмежень призвело до різкого скорочення кількості перетинів. Тисячі людей були позбавлені можливості отримати соціальні виплати, пенсії, свідоцтва про народження та смерть; відвідати близьких чи власне майно; дехто був відірваний від місця постійного проживання.

✅ У липні 83 особи були вимушені провести декілька днів у буферній зоні на КПВВ «Новотроїцьке», не маючи змоги ані повернутися на підконтрольну територію, ані пройти далі.

✅ Щодня в серпні-вересні до 10 осіб були вимушені ночувати під навісом у нейтральній зоні на КПВВ «Станиця Луганська», бо їм відмовляли в поверненні до непідконтрольної уряду України території (НПУТ) через неможливість підтвердити місце реєстрації.

✅ Як і у 2019 році, відвідування родичів було основною причиною перетину в обох напрямках. Отримання пенсії або соціальних виплат, зняття готівки ж були найбільш поширені серед людей, що приїжджали з НПУТ.

✅ До карантинних обмежень довгі черги найчастіше спричиняли занепокоєння респондентів на всіх КПВВ. Проте в четвертому кварталі 2020 року, оскільки перетин лінії розмежування був можливим лише на двох КПВВ за ускладненою процедурою, більшість турбували радше проблеми з перепусткою (52% проти 8% у першому кварталі 2020).

✅ У 2020 році не менше 3 000 осіб отримали допомогу від моніторів БФ «Право на захист» у встановленні додатку «Вдома». Крім того, монітори допомогли приблизно 800 людям отримати дозволи на перетин лінії розмежування від Координаційної групи.

Документ можна завантажити українською та англійською мовами.

Звіт містить інформацію, зібрану БФ «Право на захист» в межах опитування, що регулярно проводиться з червня 2017 року. КПВВ розташовані в Донецькій («Майорське», «Мар’їнка», «Гнутове» та «Новотроїцьке») та Луганській («Станиця Луганська») областях. Опитування є частиною моніторингу порушення прав населення, що постраждало від конфлікту, та проводиться в межах проекту «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам України», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Таке опитування має на меті з’ясувати причини, умови та ризики, які супроводжують перетин лінії зіткнення через КПВВ. Зібрана під час опитування інформація допоможе визначити потреби, прогалини та тенденції, а також забезпечити доказову базу для діяльності з адвокації.    

16.04.21

Пропонуємо до вашої уваги – моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ»за березень 2021 року, підготовлений БФ «Право на захист» на основі даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ. Більше статистичних даних можна знайти за посиланням: https://www.unhcr.org/ua/en/eecp-monitoring-2021.   

ГОЛОВНЕ:  

  • Протягом місяця перетин лінії розмежування можливо було здійснити лише через два КПВВ: «Новотроїцьке» в Донецькій області та «Станиця Луганська» в Луганській. Це призвело до зменшення кількості перетинів у порівнянні з періодом до введення карантинних обмежень. У порівнянні з лютим, загальна кількість перетинів лінії розмежування збільшилась на 37%: 52 823 та 33 000 відповідно.
  • 18 березня на КПВВ «Станиця Луганська» нарешті були запроваджені безоплатні експрес-тести на COVID-19 та встановлений Державний лабораторний пункт. Великий потік людей перевищував наявні можливості, що призводило до великих черг. Тому багато людей надавали перевагу платним ПЛР-тестам в будь-який з п’яти приватних лабораторій.
  • В Луганській області все ще були відсутні місця для обсервації. Тим часом в Донецькій області 40 людей були відправлені на обсервацію в березні, у яких була невідповідна модель телефону, або його взагалі не було. В Донецької області 771 (87%) людей, які перетнули лінію розмежування на КПВВ «Новотроїцьке» здали експрес-тест на COVID-19 та 754 людей (1%) – на КПВВ «Станиця Луганська».
  • Завдяки відділу адвокації БФ «Право на захст» 22 березня до Постанови №1236 щодо протидії COVID-19 були внесені поправки, які значно полегшили процедуру перетину для іноземців. Тому, тим з них, хто має постійне місце проживання в Україні, поліс страхування при перетині лінії розмежування до підконтролної уряду України території не потрібен.
  • Протягом березня 3 657 вразливих осіб похилого віку отримали допомогу в транспортуванні на КПВВ «Станиця Луганська» електромобілем від НУО «Проліска».

Документ можна завантажити українською та англійською мовами.

Звіт містить інформацію, зібрану БФ «Право на захист» в межах опитування, що регулярно проводиться з червня 2017 року. КПВВ розташовані в Донецькій («Майорське», «Мар’їнка», «Гнутове» та «Новотроїцьке») та Луганській («Станиця Луганська») областях. Опитування є частиною моніторингу порушення прав населення, що постраждало від конфлікту, та проводиться в межах проекту «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам України», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Таке опитування має на меті з’ясувати причини, умови та ризики, які супроводжують перетин лінії зіткнення через КПВВ. Зібрана під час опитування інформація допоможе визначити потреби, прогалини та тенденції, а також забезпечити доказову базу для діяльності з адвокації.    

15.04.21

Наприкінці червня 2020 року був відновлений виїзд із тимчасово окупованої території України на підконтрольну уряду територію через КПВВ «Новотроїцьке». Сталося це після трьох місяців карантинних обмежень, протягом яких КПВВ не працювали. Для людей, які хотіли здійснити перетин, були запроваджені обмеження, зокрема, кожен мав встановити на смартфон додаток «Дій вдома» для проходження самоізоляції. Однак інформування населення про такі обмеження, ба більше — їхнього належного нормативного закріплення тоді не відбулося, що призвело до критичної ситуації на КПВВ уже 24 червня.

Кілька десятків людей, діставшись до КПВВ, дізнавалися про необхідність встановлення додатку, але зробити цього не могли через відсутність смартфонів сучасних моделей або відсутність телефонів взагалі. Люди просили направити їх на обсервацію до медичних закладів, адже саме такий механізм був запроваджений для наших громадян, які перетинали державний кордон. Однак представники Держприкордонслужби (ДПСУ) пояснювали: оскільки лінія розмежування не є державним кордоном, відповідно до наказу Командувача об’єднаних сил, особи, які не мають технічної можливості встановити додаток «Дій вдома», не можуть бути пропущені через КПВВ навіть за наявності згоди на проходження обсервації.

Водночас представники незаконних збройних формувань заборонили нашим громадянам повертатися на окуповану територію під час їх виїзду.

Отже, кілька десятків наших громадян, які хотіли потрапити на рідну землю, опинилися в пастці: представники ДПСУ заборонили їм дістатися до контрольованої урядом території, а представники незаконних збройних формувань — повернутися на окуповану територію. Люди були змушені сидіти й чекати своєї долі в так званій «сірій зоні» просто неба під пекучим сонцем. На жаль, їм не забезпечили  ані укриття, ані доступу до їжі, води й туалетів. Важливо зазначити, що територія між КПВВ і окупованою територією є замінованою і єдиною вільною від мін зоною є асфальтована дорога.

Увечері 24 червня всіх людей доставили на територію КПВВ, де їх розмістили в наметах Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), що, безперечно, покращило їхній стан (водночас, про дотримання карантинних заходів у наметі на кілька десятків людей не могло бути й мови). Але зранку 25 червня всіх знову відвезли в «сіру зону» за кілька кілометрів від КПВВ в аналогічні умови. Увечері 25 червня і зранку 26 червня жахлива ситуація повторилася.

Лише ввечері 26 червня всіх, хто чекав, направили на обсервацію (як згодом виявилось — на підставі нового наказу Командувача об’єднаних сил).

Фактично людей піддавали нелюдському й небезпечному поводженню протягом майже трьох діб лише на підставі того, що Кабінет Міністрів України не передбачив можливості обсервації для осіб, які перетинають лінію розмежування й не можуть встановити додаток «Дій вдома» в постанові № 815, Командувач об’єднаних сил встановив заборону для перетину такими особами КПВВ, а працівники ДПСУ «просто виконували наказ». Про те, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто з посадовців не згадав.

На жаль, в Україні не передбачено термінового розгляду судових справ у випадку, коли дії або бездіяльність органів державної влади загрожують життю і здоров’ю, тому кілька позовів, які ми подали в інтересах постраждалих, досі розглядаються в судах України.

Однак 13 квітня 2021 року одну зі справ було успішно завершено. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції, ухвалене в грудні минулого року, яким було визнано протиправною заборону прикордонного загону пропустити позивачку на контрольовану урядом територію.  Крім того, на користь позивача було стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 тисяч гривень. Прикордонний загін подав апеляційну скаргу, яку й було відхилено на цьому тижні, тому рішення суду вже набрало законної сили. З текстом рішення суду першої інстанції можна ознайомитися за посиланням (рішення апеляційного суду буде опубліковано трохи згодом).

На черзі розгляд ще кількох справ, кожна з яких унікальна по-своєму, але всі вони стосуються ігнорування й байдужості до фундаментальних прав людини з боку представників влади в критичній ситуації, яка сталася спекотного червня минулого року.

Хочеться сподіватися, що органи державної влади почнуть поважати права українців не тільки після вказівки суду, і не допускатимуть повторення подібних ситуацій у майбутньому, адже збереження життя і здоров’я людей є важливішим за накази керівництва.

Ми вітаємо минулорічні зміни до законодавства, які дозволяють особам, що перетинають лінію розмежування, обрати обсервацію у випадку неможливості встановити додаток «Дій вдома», а також запровадження процедури перетину лінії розмежування з гуманітарних підстав, що допоможе не допустити повторення ситуації, яка сталася в березні минулого року на КПВВ «Станиця Луганська».

Oleh Tarasenko Олег Тарасенко

Олег Тарасенко,

Адвокат, Старший стратегічний юрист БФ «Право на захист»

14.04.21

У 2017 році за ініціативи низки правозахисних організацій було розроблено, а згодом і ухвалено постанову № 268 «Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів».

Згідно з цим документом, такий статус може отримати дитина, а також особа, яка під час проведення АТО/ООС у Донецькій та Луганській областях не досягла повноліття — тобто 18 років, та яка внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів:

  1. отримала поранення, контузію, каліцтво;
  2. зазнала фізичного, сексуального насильства;
  3. була викрадена або незаконно вивезена за межі України;
  4. залучалася до участі в діях воєнізованих чи збройних формувань;
  5. незаконно утримувалася, у тому числі в полоні;
  6. зазнала психологічного насильства.

Станом на кінець 2020 року такий статус отримали понад 52 тисячі дітей — з них 93 дитини – у зв’язку з отриманням поранень, контузії, каліцтва, одна дитина зазнала фізичного насильства.

Цифри вражають. Але, на жаль, це лише верхівка айсбергу. Річ у тому, що більшість батьків діток, які могли б отримати цей статус, просто не знають про цю можливість або не бачать необхідності в ньому. Бо він не дає можливості отримання пільг: ані надання кваліфікованої психосоціальної допомоги, ані забезпечення безплатними ліками тощо. На додаток, як доводить наш досвід, трапляються непоодинокі випадки відмови місцевої влади в наданні цього статусу й навіть скасування вже наданого. Ми маємо такі приклади.

Наприкінці 2020 року моніторингова команда маріупольського офісу БФ «Право на захист» виявила системне порушення прав малолітніх та неповнолітніх дітей у Нікольському районі Донецької області. Ми розповідали про це. Порушення полягало в незаконному та безпідставному скасуванні статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Говорить юрист Руслан Беретелі:

«Коли отримав цей кейс для аналізу та відпрацювання, відразу зрозумів, що ситуація вимагає оперативного втручання, а робота обіцяє бути нелегкою, втім цікавою з огляду на те, що з таким порушенням прав я стикнувся вперше. Та й системність проблеми вимагала активних, я сказав би агресивних інтервенцій. Порушення не давало потерпілим змоги користуватися пільгою щодо безкоштовного харчування, а це — діти, тож реагувати треба було якомога швидше».

Колеги одразу почали ініціювати зустрічі з усіма, хто міг би допомогти і вплинути на ситуацію. У цій справі директорка Нікольського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) була єдиною незгодною із поточним станом справ. Утім і в департаменті соціального захисту Донецької області ми мали союзницю — його директорка завжди є надійною партнеркою в поновленні порушених прав людей та належним чином розглядає подібні звернення в межах своїх компетенцій. І цього разу після зустрічі ми визначились з алгоритмами співпраці та реагування. Крім того, ми попросили втрутитися в ситуацію й голову Донецької облдержадміністрації, надіславши йому листа з описом проблеми та юридичним аналізом.

Вдалося залучити до розв’язання проблеми і представника Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. Результатом співпраці стали лист на Уповноваженого Верховної ради України з прав людини та відкриття провадження з цього питання (кейс перебував у провадженні регіонального представництва в Донецькій та Луганській областях).

Активно підключився адвокаційний відділл БФ «Право на захист» – колеги наполегливо працювали з департаментом із питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Національної сервісної служби України. Вони оформили достатню кількість звернень до служби, звернулися та задіяли в процес депутатів Верховної Ради України. Все це стало приводом для подання запиту від народного депутата України щодо реагування та проведення розслідування діяльності відповідної служби в справах дітей

 Зрештою, розпорядженням голови Маріупольської РДА були скасовані розпорядження, які незаконно скасовували статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, дітей Нікольського району. 

Вітаємо всіх причетних до цієї перемоги!

12.04.21

8 квітня 2021 року, в Міжнародний день ромів я мав нагоду провести лекцію на тему захисту прав ромської спільноти для відвідувачів засідання кіноклубу медіаосвіти з прав людини Центральної бібліотеки ім. В.Г. Короленка.

Страшна статистика. Під час Другої світової війни було знищено 80% усього ромського населення країн Європи. Жертвами нацистського геноциду ромів 1933-45 років, за різними оцінками, стали від 200 до 500 тисяч ромів з різних країн. Лише на території Росії, України та Криму знищено 300 тисяч ромів – їх було розстріляно, депортовано або репресовано радянською владою.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

Ромська національна меншина і сьогодні є найбільш дискримінованою в Європі. Ситуацію з ромами в Україні європейські правозахисники взагалі вважають катастрофічною.

Незважаючи на декларовані державою рівні права для представників усіх національностей, саме роми є найбільш незахищеними та вразливими серед інших національних меншин,  представлених в Україні. 

Вони не мають поза межами України власної державності, офіційного представництва, їх права не захищені міжнародним правом. 

В Україні проживають понад 300 тисяч ромів, 87% з них стверджують, що зазнають переслідувань через свою національну приналежність як з боку влади, так і з боку пересічних громадян.   Не позбавлені проблем і роми, які перемістилися з зони ООС – зокрема через відсутність документів та необізнаність.

Правові проблеми – за межами прав національних меншин

Водночас потреби ромів через соціальні проблеми виходять за межі захисту прав національних мешин. Це доводить і досвід Центрів правової інформації та консультацій. 

Основні невирішені питання, з якими роми звертаються до юристів: неможливість отримати основні документи, зареєструвати житло, отримати соціальні виплати, медичну допомогу, освіту, соціальна та інформаційна ізоляція, тотальна бідність та інші. Тому саме ромська громада потребує додаткових позитивних дій.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

І хоча Кабінет Міністрів України затвердив план заходів щодо реалізації стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, механізмів реалізації не розробив.

Самотужки розв’язати клубок проблемних питань роми не в силах. Причини – різні. Зокрема, цікавим є той факт, що свої проблеми роми не ідентифікують як правові. Вони (правові проблеми) часто мають соціальне підґрунтя. Так, за результатами спільного опитування Міжнародного фонду «Відродження» та Харківського інституту соціальних досліджень,  саме низький соціальний статус ромів є одним із найголовніших бар’єрів, що перешкоджають розв’язанню правових проблем. Сьогоднішні проблеми ромського народу мають, перш за все, соціальне, а не етнічне підґрунтя:  жертвами множинної дискримінації роми стають, в першу чергу, через обмежені фінансові й соціальні можливості реалізувати свої права.

Часто ізольованими від суспільства роми стають і через культурні особливості, певний стиль життя. Проблеми, що виникають, вони воліють вирішувати здебільшого у своїй громаді, не вірячи в допомогу державних структур.  Це є ще й наслідком боязні бути присоромленими через свою неосвіченість, відсутність елементарної грамотності, можливості чітко висловити думки, нерозуміння того, що від них вимагається – часто навіть через елементарне незнання державної мови.

В Україні поширені негативні стереотипи й упередження щодо ромів. Це призводить до дискримінації та несправедливого поводження з боку як державних, так і недержавних суб’єктів, а також породжує випадки насильства. Особливо це стосується ромських жінок, які часто зазнають множинної дискримінації на підставі поєднання кількох факторів, включно з етнічним походженням, статтю, соціальним статусом та додатковими факторами, такими як інвалідність, вік тощо. 

Як було зауважено в матеріалах Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН), роми в Україні часто стереотипно зображуються в засобах масової інформації як злочинці. Повідомлення про ромів здебільшого зосереджують увагу на злочинності, насильстві та імміграції як загрозах суспільній безпеці. Ромські жінки часто звинувачуються в шахрайстві, крадіжках та викраданні дітей.

Журналісти і засоби масової інформації лише частково усвідомлюють свою роль і внесок, який вони роблять як у розпалювання расизму та дискримінації, так і в боротьбу з ними.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

Руслан Беретелі

Юрист

БФ «Право на захист»


Читайте також:

09.04.21

До початку воєнних дій на Донбасі Володимир разом з родиною проживав в селі Серебрянка в Донецькій області. Внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру будинок чоловіка було зруйновано. 

Це сталося 16 липня 2014 року під час артилерійського обстрілу. Тоді снаряд влучив у покрівлю будинку і повністю зруйнував його. Зокрема, була пошкоджена й літня кухня. Тоді родина Володимира опинилася без житла та особистих речей. Добре, що в цей момент нікого вдома не було, тому всі члени сім’ї залишилися живими.

Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»

Через бойові дії та неможливість жити у зруйнованій оселі Володимир був у відчаї. Він був змушений переїхати та винаймати житло. Свою історію чоловік розповів Ірині Абрамовій, спеціалістці з моніторингу БФ «Право на захист».

До зустрічі з нашими колегами чоловік не знав, що у 2020 році було внесено зміни до порядку надання та визначення розміру грошової допомоги від надзвичайних ситуацій та розміру компенсації постраждалим за зруйноване житло.

Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»

Завдяки співпраці та взаємодії з місцевими об‘єднаними територіальними громадами, спеціалісти БФ «Право на захист» відразу змогли звернулися до керівництва Сіверської громади з проханням допомогти чоловіку отримати відповідну компенсацію.

Сіверська територіальна громада відреагувала швидко. Була створена комісія, яка виїхала до Серебрянки для аналізу ситуації та захисту інтересів жителів громади. Згодом було прийнято позитивне рішення щодо надання грошової компенсації нашому бенефіціару.

Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»

Нарешті Володимир з сім‘єю зможуть відбудувати власне житло. А команда БФ «Право на захист» буде й надалі в межах співпраці з місцевими громадами надавати безоплатну юридичну допомогу тим, хто цього потребує.

Читайте також:

08.04.21

7 квітня представники БФ «Право на захист» Сергій Галемський та Яніна Ребенкова зустрілися з Олександром Куркчи, новообраним головою Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області. Під час зустрічі обговорили майбутній розвиток Сартанської селищної територіальної громади (далі — громада) і питання, які найбільше турбують мешканців і управлінців.

За словами керівника ВЦА, зараз формується штатний розпис із посадами фахівців, що опікуватимуться питаннями соціального захисту населення. Також тривають співбесіди з кандидатами, які залучатимуться до роботи із програмним комплексом «Інтегрована інформаційна система «Соціальна громада» (далі — Соціальна громада). Щоправда, спочатку обраним спеціалістам ще доведеться пройти тренінг, уже найближчим часом запланований БФ «Право на захист» та Департаментом соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації.

Після ліквідації та утворення нових районів до громади приєдналася частина населених пунктів, які раніше входили до Волноваського району. Вони розташовані на лінії розмежування, а місцеві мешканці мають певні складнощі із доступом до соціальних послуг, більша частина з них — це особи віком старше 60 років. Тож команда БФ «Право на захист» розповіла про можливість юридичної підтримки таких людей. Обговорили й допомогу особам, рідні яких загинули під час проведення АТО/ООС, зокрема, порядок звернення до суду для отримання грошової компенсації за моральні страждання, спричинені загибеллю рідних. А також — проблеми осіб, які постраждали від проведення АТО/ООС та залишилися без своїх домівок. Крім того, йшлося і про співпрацю з Коаліцією «На лінії зіткнення» для вироблення алгоритму допомоги громадам, які є найбільш активними та зацікавленими в покращенні якості життя місцевих мешканців.

Уже в цьому році ВЦА планує подати клопотання до Мінцифри для отримання субвенції з державного бюджету для будівництва нового ЦНАП у селищі Сартана.

«Подібні зустрічі, – розповідає Сергій Галемський, – це відкритий процес діалогу представників влади з представниками громадського сектору. Дуже важливо, щоб діалог був результативним і допомагав ухвалювати оптимальні рішення у суспільно важливих справах. Такі зустрічі в усіх територіальних громадах Донецької області, – постійні в нашій роботі, адже саме ОТГ сьогодні є рушійною силою реформи децентралізації».

08.04.21

1 березня 2021 року у Верховній Раді України був зареєстрований проект Закону України «Про захист права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії» (далі – «законопроект»), реєстраційний номер – 5177.

Законопроект покликаний визначити правові та організаційні засади державної політики щодо захисту права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії.

Відповідно до п. 2 Пояснювальної записки до нього, метою законопроекту є “захист майнових прав осіб, порушених внаслідок збройної агресії, шляхом запровадження механізмів реституції, а також відшкодування майнової шкоди, завданої особам, які постраждали внаслідок збройної агресії у відповідності до міжнародних та європейських стандартів прав людини, зокрема практики ЄСПЛ”. Нижче подаємо свій аналіз законопроекту щодо основних новацій та ризиків. 

проект

Основні нововведення, запропоновані законопроектом: 

  1. Збройна агресія. На відміну від положень Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 947 від 18.12.2013 р. (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 767 від 02.09.2020 р.), далі – «Порядок», законопроект інакше встановлює причину, з якої було пошкоджено або зруйновано майно постраждалих – замість «надзвичайної ситуації» такою причиною визначено «збройну агресію», що в більшій мірі відповідає фактичним обставинам та положенням Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018 року. 
  2. Постраждалі особи. Згідно з ч. 1 ст. 1 законопроекту, постраждалими особами є «особи, яким заподіяно майнову шкоду у зв’язку з втратою, знищенням або пошкодженням майна внаслідок збройної агресії, що належить їм на праві власності або іншого речового права, зареєстрованому у порядку, встановленому законодавством»

Таким чином, в даному визначенні йдеться не тільки про пошкоджені / зруйновані житлові будинки або квартири, як наразі передбачено Порядком, але й про інші види майна.  

Право на захист зруйноване житло

Крім цього, законопроект робить наголос на захисті не лише власників певного майна, але також і осіб, які мають інші речові права на таке майно. Щодо нерухомого майна такі права можуть включати, наприклад, право господарського відання, право оперативного управління, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки тощо, за умови, однак, що відповідні права є зареєстрованими у встановленому законом порядку, тобто відомості про які належним чином внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 

Водночас, з деяких положень законопроекту можна зробити висновок, що захист, який він надає власникам майна та особам, яким належать інші речові права на відповідне майно, не є однаковим. В ряді випадків формулювання положень про надання постраждалим особам компенсації говорять виключно про власників майна, оминаючи осіб, які мають інші речові права, про що більш детально йтиметься нижче.

Більше того, щодо деяких категорій постраждалих осіб законопроект прямо передбачає певні відмінності в способах захисту, що їм надається. Згідно з ч. 5 ст. 2 законопроекту, він поширюється на правовідносини, пов’язані із захистом права власності та інших речових прав, порушених внаслідок збройної агресії, що належать державі, територіальним громадам, юридичним особам, а також фізичним особам – підприємцям (щодо майна, що використовується ними для здійснення підприємницької діяльності), виключно в частині норм щодо реституції, строків позовної давності та обліку належного їм майна, яке було втрачено, знищено або пошкоджено.

В ч. 7 ст. 2 законопроекту додатково конкретизовано, що порядок відшкодування збитків, виплат компенсацій (в т.ч. у разі неможливості здійснення реституції) зазначеним особам / їх правонаступникам здійснюватиметься у порядку, встановленому законодавством України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що норми стосовно надання компенсації, передбачені законопроектом, не застосовуватимуться до вказаних вище осіб.

  1. Знищене та пошкоджене майно. Законопроект пропонує визначити, яке майно буде вважатись втраченим, пошкодженим або знищеним.

За ч. 1 ст. 1 законопроекту, втраченим майном вважатиметься «майно, місцезнаходження якого та/або незаконного володільця якого встановити неможливо, зокрема в результаті можливого його знищення, крадіжки, недбалого ставлення, інших дій або бездіяльності третіх осіб, які не є законними власниками такого майна внаслідок обставин, пов’язаних із збройною агресією».

Пошкодженим вважатиметься «майно, яке внаслідок обставин, пов’язаних із збройною агресією, частково втратило свої споживчі властивості та економічну цінність, що обмежує його використання за призначенням (при цьому таке майно може бути відновлене і знову набути повністю або частково втрачених корисних якостей для використання його за призначенням)»

Знищене майно – це «майно, яке, внаслідок обставин, пов’язаних із збройною агресією, стало непридатним для використання за призначенням, повністю втратило споживчі властивості,  економічну цінність або повністю припинило існування (при цьому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені)»

Запровадження таких визначень можна вважати кроком вперед в порівнянні з нормами Порядку. Водночас, якщо мова йде про пошкоджені або зруйновані будинки та квартири, використання виключно таких визначень може виявитись недостатнім для визначення, чи відповідний об’єкт має вважатись зруйнованим або пошкодженим, що може потребувати більш глибоких технічних знань та складнішої експертизи. 

  1. Реституція. Одним з найголовніших нововведень законопроекту є запровадження механізму реституції, тобто «відновлення права власності чи іншого речового права, порушеного внаслідок збройної агресії, в обсягах, що відповідають змісту такого права до його порушення». 

Виходячи з наведеного визначення, відновленню підлягає не тільки право власності на майно, але й інші речові права (наприклад, право оренди (суборенди) земельної ділянки тощо), зареєстровані у порядку, встановленому законодавством. Водночас, за ч. 2 ст. 8 законопроекту, встановлення порядку застосування реституції передано на розсуд Кабінету Міністрів України. 

Згідно з законопроектом, реституція підлягає переважному застосуванню в порівнянні з іншими способами захисту прав постраждалих осіб. При цьому, її застосування є можливим лише за умови здійснення органами державної влади за місцем знаходження майна, своїх повноважень у порядку, передбаченому Конституцією та законодавчими актами України. Таким чином, реституція не здійснюватиметься в разі знаходження майна на тимчасово окупованих територіях. 

Законопроект також передбачає декілька шляхів, в які держава забезпечує можливість реституції майна. Одним з таких шляхів є незастосування позовної давності на вимоги осіб щодо захисту їх прав на майно, порушених внаслідок збройної агресії, з метою відновлення фактичного володіння цим майном.

Згідно зі ст. 5 законопроекту, «на вимоги про захист права власності чи іншого речового права, порушення, оспорювання чи невизнання яких є наслідком збройної агресії, позовна давність не поширюється». Відповідні зміни також пропонується внести і до ст. 268 Цивільного кодексу України.  

  1. Компенсація. Законопроект також передбачає такий спосіб захисту порушених прав, як компенсація. Згідно з  ч. 1 ст. 1 законопроекту, компенсація – це «відшкодування майнової шкоди, завданої особам, які постраждали внаслідок збройної агресії, у зв’язку з порушенням їх права власності у спосіб, передбачений цим Законом». 

На відміну від визначення терміну «реституція», яке прямо передбачає відновлення «права власності чи іншого речового права, порушеного внаслідок збройної агресії», відповідні положення ст. 1 законопроекту стосовно компенсації говорять виключно про відшкодування майнової шкоди у зв’язку з порушенням права власності постраждалих осіб.

Таким чином, на підставі  цього можна дійти висновку, що компенсація надається виключно власникам майна і не застосовується до осіб, які мають інші речові права на майно (наприклад, до наймачів відповідного майна).

Той самий підхід закріплено і в ч. 1 ст. 9 законопроекту, яка визначає, що «постраждалі особи, майнові права яких порушено внаслідок збройної агресії, мають право на отримання компенсації, передбаченої цим Законом, за умови можливості їх ідентифікації та підтвердження належних їм прав власності на майно», а ч. 2 ст. 9 передбачає, що компенсація за пошкоджене/знищене нерухоме майно не надається у випадку, якщо встановлено, що виявлені пошкодження були завдані до моменту реєстрації права власності на таке майно (крім випадків, прямо передбачених законопроектом). 

В той же час, інший підхід зафіксовано в ч. 9 ст. 3 законопроекту, яка передбачає, що компенсація «надається особам, чиє майно було втрачено, знищено або пошкоджено та право власності або інші речові права порушено в результаті дій країни агресора чи внаслідок дій, вжитих з метою протидії збройній агресії».

Крім цього, абз. 2 ч. 2 ст. 8 законопроекту встановлює можливість заміни реституції, що являє собою «відновлення права власності чи іншого речового права», компенсацією у деяких випадках, а саме: «У разі неможливості застосування реституції щодо нерухомого майна, які знаходяться на території населеного пункту або на частині території населеного пункту, що за комплексом безпекових факторів не може бути придатним для безпечного повернення … застосовуються заходи щодо забезпечення компенсації за принципами, передбаченими цим Законом».

При цьому, однак, законопроект не містить конкретних норм, які б пояснювали процедуру та особливості надання компенсації тим особам, які мають відповідні речові права (але не право власності) на знищене або пошкоджене майно, співвідношення розмірів компенсації, яка може надаватись таким особам та власникам майна тощо.

Таким чином, з огляду на суперечливість наведених вище підходів, низка питань щодо випадків та механізмів надання компенсації залишаються відкритими та потребують ретельного доопрацювання на друге читання.  

проект 5177

Способи надання компенсації.  В порівнянні з Порядком, який передбачає виплату виключно грошової компенсації постраждалим, законопроект розширює перелік можливих способів надання компенсації.

Як встановлено ст. 10 законопроекту, компенсація постраждалій особі може бути надана шляхом:

  • (і) перерахування грошових коштів (грошова компенсація);
  • (іі) надання нерухомого майна (передбачає передачу постраждалій особі у власність майна, яке перебуває в державній або комунальній власності, збудовано чи будується для цієї мети за рахунок визначених законопроектом джерел);
  • (ііі) здійснення на користь постраждалої особи дій (шляхом внесення на її користь частини внеску, компенсації сплати відсотків тощо), пов’язаних із забезпеченням житлом, в тому числі, але не виключно, за рахунок державних чи місцевих програм щодо придбання житла, програм кредитування будівництва або придбання житла за програмами пільгового кредитування, що реалізуються банківськими установами чи іншими організаціями, фондами, які створені з метою розподілу та надання цільових грантів, наданих іншими державами, міжнародними організаціями, іншими програмами;
  • (iv) надання, виключно за згодою постраждалої особи, інших активів. 

Подібне розширення способів надання компенсації є безперечною перевагою законопроекту. Водночас, наразі він не визначає порядок надання компенсації, який має бути встановлений Кабінетом Міністрів України, у зв’язку з чим на сьогодні неможливо повністю визначити всі особливості та оцінити можливі плюси і мінуси нових способів надання компенсації, введених законопроектом.  

Порядок надання компенсації. На сьогодні законопроект передбачає лише основні етапи процесу отримання компенсації постраждалими особами, що включають: (і) подання заяви на отримання компенсації; (іі) проведення обстеження знищеного або пошкодженого майна комісією з обстеження майна, знищеного або пошкодженого внаслідок збройної агресії (надалі – «комісія з обстеження»); та (ііі) прийняття рішення про надання компенсації за знищене або пошкоджене майно комісією з розгляду питань, пов’язаних з наданням компенсації постраждалим особам (надалі – «комісія з надання компенсації»). 

Такий механізм є загалом подібним до існуючої на сьогодні процедури отримання грошової компенсації, передбаченої Порядком. Проте, оскільки встановлені законопроектом норми стосовно виплати компенсації є значно ширшими за відповідні положення Порядку (зокрема, в частині майна, у зв’язку з пошкодженням або знищенням якого надається компенсація, шляхів надання компенсації тощо), надзвичайно важливим є чітке визначення порядку та умов надання компенсації. Однак, на даний момент це питання також залишається відкритим. Згідно з ч. 2 ст. 12 законопроекту, порядок та умови надання компенсації постраждалим особам, створення комісій з обстеження, а також комісій з надання компенсації встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.

Розмір компенсації.  Згідно зі ст. 11 законопроекту, порядок визначення розміру компенсації встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України. Водночас, законопроект встановлює граничний розмір компенсації в залежності від видів пошкодженого або знищеного майна. Відповідно до законопроекту, розмір компенсації: 

  • за знищене житло визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України, що є чинними на дату прийняття рішення про надання компенсації, та не може становити більше ніж 135 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один об’єкт знищеного житла.
  • за пошкоджене житло визначається з урахуванням ступеню пошкодження житла та не може становити більше ніж 85 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один об’єкт пошкодженого житла.
  • за знищене нежитлове нерухоме майно визначається з урахуванням розміру фактичних збитків на підставі висновків будівельно-технічної та інших експертиз, та не може становити більше ніж 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один знищений об’єкт нежитлового нерухомого майна;
  • за знищене нежитлове нерухоме майно визначається з урахуванням розміру фактичних збитків на підставі висновків будівельно-технічної та інших експертиз, та не може становити більше ніж 65 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один пошкоджений об’єкт нежитлового нерухомого майна;
  • за знищені або пошкоджені побутові речі визначається з урахуванням факту знищення житла або ступеню його пошкодження та не може становити більше ніж 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на один об’єкт знищеного або пошкодженого житла; 
  • за знищені колісні транспортні засоби визначається за висновками автомобільно-товарознавчої експертизи та не може становити більше ніж 45 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один знищений колісний транспортний засіб.

Обстеження знищеного та пошкодженого майна. Важливим нововведенням в питаннях обстеження знищеного та пошкодженого майна є врегулювання порядку документування фактів такого пошкодження / руйнування у випадку неможливості доступу до населеного пункту (частини населеного пункту), на території якого знаходиться відповідний об’єкт.  

Відповідно до ч. 3 ст. 14 законопроекту, у разі неможливості проведення документування фактів пошкодження або зруйнування майна у зв’язку із неможливістю доступу до населеного пункту, або частини населеного пункту, на території якого знаходиться відповідний об’єкт, комісія з обстеження здійснює документування за наявними матеріалами. Законопроект дозволяє комісії з обстеження прийняти рішення про підтвердження факту повної руйнації нерухомого майна на підставі аеро-фото зйомки, даних супутникових карт, інформації, отриманої на її запит від керівника відповідного органу військового управління. У разі неможливості прийняття рішення за наявними матеріалами, комісія з обстеження здійснює обстеження пошкодженого майна після отримання доступу до такого майна на підставі письмового дозволу керівника відповідного органу військового управління (за відсутності загрози життю чи здоров’ю людини). 

Ще одним цікавим нововведенням, передбаченим ч. 5 ст. 14 законопроекту, є можливість проведення обстеження знищеного або пошкодженого майна до моменту отримання відповідної заяви від постраждалої особи, за ініціативою органів місцевого самоврядування (а в разі їх відсутності – військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту). В такому разі постраждалу особу має бути повідомлено про дату такого обстеження не пізніше ніж за 14 робочих днів до дати обстеження. 

Повторна виплата компенсації. Важливими є положення ч. 3 ст. 9 законопроекту, які передбачають, що постраждала особа може скористатися своїм правом на отримання компенсації лише один раз, крім випадків, коли внаслідок збройної агресії майно було повторно пошкоджено та/або повністю знищене.

Аналогічні положення передбачені і ч. 4 ст. 18 законопроекту, якою встановлюється, що постраждалі, житлові будинки (квартири) яких пошкоджено чи зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, які отримали грошову допомогу або компенсацію до моменту набрання ним чинності, не мають права на повторне отримання компенсації відповідно до нього за той самий об’єкт нерухомого майна, крім випадків, коли внаслідок збройної агресії майно було повторно пошкоджено та/або повністю знищене.

В той же час, законопроект не торкається питання виплати компенсації постраждалим особам, включеним до узагальненого списку постраждалих, стосовно яких прийнято рішення про виплату компенсації згідно з Порядком, проте яким не було виплачено відповідну компенсацію на дату набрання ним чинності.

  1. Державний реєстр майна, знищеного, пошкодженого та втраченого внаслідок збройної агресії.  Ще одним з нововведень законопроекту є створення Державного реєстру майна, знищеного, пошкодженого та втраченого внаслідок збройної агресії (надалі – «Реєстр»). Згідно із законопроектом, Реєстр є єдиною державною інформаційно-телекомунікаційною системою, яка, зокрема, призначена для збирання, накопичення, обробки, зберігання та захисту інформації про майно, знищене, пошкоджене або втрачене внаслідок збройної агресії, обліку осіб, які мають право на компенсацію за таке майно або реституцію, а також нараховані розміри компенсації, здійснені реституції тощо

Дані Реєстру використовуватимуться для формування консолідованої претензії України до держави-агресора щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України.

Порядок створення, ведення, доступу до даних Реєстру та їх використання, взаємодії з іншими інформаційними системами державних органів має бути додатково визначений Кабінетом Міністрів України.

pytannya

Недоліки і відкриті питання

Незважаючи на те, що реєстрація законопроекту є позитивним кроком, його текст містить певні недоліки, які потребують доопрацювання, однак можуть бути усунені шляхом врахування правок під час процедури другого читання. Серед них є наступні:

–  Необхідність додаткового узгодження положень законопроекту. На сьогодні деякі з положень законопроекту потребують доопрацювання з метою забезпечення їх узгодженості та відповідності одне одному. Наприклад, це стосується норм, що регулюють питання надання компенсації. 

– Питання відбудованого житла. Існують непоодинокі випадки, коли житло, зруйноване внаслідок бойових дій, надалі було відновлене і відбудоване за рахунок власника або інших осіб, в тому числі благодійних організацій. Наразі діючий Порядок не містить прямої заборони щодо виплати грошової компенсації особам, чиє житло було певною мірою відновлено на дату проведення його обстеження, проте і не регулює це питання в достатній мірі. Текст законопроекту на даний момент також не містить положень, які б стосувались цього питання. 

Крім цього, ряд питань щодо захисту права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії були окреслені законопроектом лише в загальних рисах. Більш детально вони мають бути визначені та врегульовані Кабінетом Міністрів України. Таким чином, багато питань, що стосуються, зокрема, реституції та надання компенсації постраждалим особам, залишаються поки що поза сферою регулювання закону. 

Повну версію статті Ви можете прочитати на сайті Юридичної Газети

Читайте також:

01.04.21

Триває восьмий рік окупації. Здебільшого внутрішньо переміщені особи вже давно проживають у нових громадах. Ці люди нарешті вибороли право голосувати на місцевих виборах, але держава досі ставиться до них, як до тимчасового явища, ба більше, і далі застосовує до них спеціальні норми там, де вже давно мають застосовуватися загальні.

Це, наприклад, обмеження щодо вибору банку, у якому можна отримувати соціальні й пенсійні виплати, численні перевірки тих, хто ці виплати одержує, тощо. Настав час визнати, що тимчасовість цієї ситуації затягнулася, відтак потрібні зміни в законодавстві, щоби дати можливість переселенцям інтегруватися на місцях.

Такі зміни має забезпечити нещодавно зареєстрований законопроєкт 4487 «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Він має врегулювати багато питань: і житло, і довідка ВПО й ще багато інших, не менш важливих. Та, на мою думку, одним із найважливіших елементів є норма, відповідно до якої наявність або відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Винятковими мають бути випадки, коли довідка ВПО гарантує додаткові пільги чи гарантії, наприклад, отримання адресної допомоги, безкоштовне харчування дітей в освітніх закладах, щорічне оздоровлення тощо.

Ці зміни мають стати першим кроком для врегулювання проблем переселенців. Потім на виконання норм прийнятого закону мають бути прийняті зміни до низки підзаконних актів. Адже необхідно нарешті дати переселенцям право самостійно обирати банк, у якому вони хочуть обслуговуватись (державним банком є не лише Ощадбанк), треба скасувати постанову № 365 і так звані перевірки на дому, які на час карантину не проводяться, та ми знаємо, що після зняття карантинних обмежень можуть відновитись усі кола пекла для переселенців.

Держава завжди каже про уніфікацію підходів, але мало що робить для цього, особливо коли це стосується переселенців. Настав час діяти, стирати ті лінії між «наші» і «ваші», оскільки ми — єдиний і неподільний український народ, на чию територію прийшла війна, яка має нас об’єднувати, а не розділяти.

Анастасія Одінцова: про менторський досвід, навчання інших та маленькі кроки для великих змін Anastasia Odintsova tells about her mentoring experience, teaching others and small steps for big changes

Анастасія Одінцова,

юристка з питань адвокації БФ «Право на захист»


Читайте також: