Зробити пожертву
Укр / Eng
05.06.20

Кожний громадянин України з числа внутрішньо переміщених осіб рано чи пізно стикається з питанням оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, а саме коли постає питання:

  • оформлення паспорта громадянина України по досягненню 14-річного віку;
  • відновлення втраченого паспорта громадянина України;
  • вклеювання фотографій до паспорта громадянина України по досягненню 25- та 45-ти річного віку (протягом місяця після досягнення відповідного віку);
  • заміну паспорта громадянина України у зв’язку зі зміною прізвища та з інших причин;
  • оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Законодавче врегулювання питання паспортизації та надання інших послуг кримчанам, які були змушені залишити окупований півострів, були вирішені ЗУ Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України та Порядком оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України, затвердженим Постановою КМУ № 289 від 04.06.2014р.

Тобто, кримчани можуть отримати перелічені паспортні послуги у найближчому підрозділі ДМС України за місцем прибуття.

Інакше стояло та стоїть питання щодо надання таких самих послуг громадянам України з числа внутрішньо переміщених осіб з території тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Так, особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України у Донецькій та Луганській областях та які мали діючи довідки про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, мали можливість подавати відповідну заяву та необхідні документи до територіального підрозділу ДМС за місцем фактичного проживання, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

А в разі, якщо особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України у Донецькій та Луганській областях не мали довідок про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, то таким особам завжди рекомендували звертатися із заявами до територіальних підрозділів ДМС, розташованих в тих областях, в яких такі особи були зареєстровані («прописані»).

Такий нерівний підхід в питаннях надання міграційних послуг до різних категорій внутрішньо переміщених осіб (за принципом зареєстрованого місця проживання) тривав дуже довгий час. Це викликало багато незручностей, надмірної витрати часу та коштів, бо таким внутрішньо переміщеним особам, які оселилися, наприклад у містах Львові, Києві, Дніпрі, та не становилися на облік внутрішньо переміщених осіб, доводилося виїжджати по декілька разів до відповідних міст Донецької та Луганської областей. Врешті решт такі обставини тягли за собою обґрунтовані обурення громадян.

Але, нарешті ЗУ «Про внесення зміни до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо особливостей оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України» (371-IX) такі незручності нівелював.

Так, до ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» були внесені доповнення, а саме, закон був доповнений статтею «9-3», яка передбачає можливість оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянам, які переселилися із зони проведення антитерористичної операції в територіальних органах ДМС за фактичним місцем проживання, перебування особи.

Зміни набули чинності з 27 грудня 2019 року.

Відповідно фактичне місце проживання або перебування особи можуть бути підтверджені:

  • довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
  • актом обстеження умов проживання або довідкою відповідного органу місцевого самоврядування про підтвердження фактичного місця проживання особи без реєстрації;
  • документом, що засвідчує право власності на відповідне житло;
  • рішенням суду, що набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання;
  • документом, що засвідчує право користування житлом (договір найму/піднайму/оренди тощо), укладений між фізичними особами (за умови його реєстрації або нотаріального посвідчення) чи між юридичною і фізичною особами, зокрема щодо користування кімнатою в гуртожитку.

Таким чином, особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України у Донецькій та Луганській областях та які не мають довідок про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, при наявності в них якого-небудь документа з перелічених вище, вже можуть сміло звертатися до територіальних підрозділів ДМС саме за місцем свого фактичного проживання.

Матеріал підготував В’ячеслав Стасюк, консультант із судового провадження БФ “Право на захист”

27.05.20

26 травня представники БФ «Право на захист» провели пресбрифінг, присвячений проблемі помилкового внесення громадян до санкційних списків та відсутності ефективного механізму оскарження дій органів влади в таких випадках.

Приводом для проведення заходу стало підписання 14 травня 2020 року указу Президента України про зняття санкцій та засідання Верховного Суду у справі щодо зняття санкцій з пенсіонерки, яку було помилково включено до санкційних списків. Інтереси жінки у суді представляв адвокат БФ «Право на захист».

Дві події були пов’язані між собою та стали перемогою юристів організації: ще до засідання Суду стало відомо, що пенсіонерку вилучено зі списків Указом Президента. Це відбулося завдяки місяцям роботи та зусиллям представників БФ «Право на захист». Проте ця перемога — це відновлення справедливості та прав людини в одному конкретному випадку. Вона не стала розв’язанням системної проблеми, з якою доводиться стикатися багатьом українцям. 

Як зазначила під час пресбрифінгу координатор з питань надання правової допомоги БФ «Право на захист» Юлія Трало, у цієї проблеми є два аспекти, які значно погіршують і без того непросту ситуацію з  помилковим застосуванням санкцій щодо законослухняних громадян. Перший з них — це питання документації. Адже жодна людина, документи якої залишилися на непідконтрольній території, не може достеменно знати, хто, яким чином та  для чого їх використовує. Другий аспект — це питання недосконалості чинного санкційного законодавства.  «Основна проблема полягає в тому, що громадяни мають дуже обмежені можливості для захисту своїх прав. Йдеться і про не визначені чітко підстави для застосування санкцій, і про механізм, який дозволяє тримати громадянина у незнанні щодо факту застосування до нього санкцій.

Саме так і трапилося у випадку з нашою бенефіціаркою, яка звернулася по допомогу до юристів БФ «Право на захист», – зауважила Юлія Трало. – Літня людина дізналася про накладені на неї санкції від банку і лише у відповідь на запит щодо підстав блокування її рахунку».

 Як розповів старший стратегічний юрист Олег Тарасенко, у квітні 2019 року пенсіонерка-переселенка з Луганщини не змогла отримати пенсію у банкоматі «Ощадбанку». Звернувшись до банку, вона дізналася, що до неї застосовано санкції. Тож жінка прийшла по допомогу до юристів БФ «Право на захист» – вони склали низку запитів до СБУ та РНБО. З’ясувалося, що жінку помилково внесено до уточненого списку осіб, щодо яких застосовано персональні санкції, як причетної до організації й проведення незаконних «виборів» у так званій «ЛНР» у листопаді 2018 року.

В якості санкцій до пенсіонерки  держава застосувала блокування активів, тож вона втратила можливість отримувати пенсію. 

«Чинна процедура накладання санкцій не передбачає перевірки інформації, яка стає підставою для внесення до списків, а особа, щодо якої планують накласти такі санкції, не має можливості надати пояснення щодо фактів або припущень, які мають державні органи. – Розповідає Олег Тарасенко. – До осені 2019 року рахунок пенсіонерки не був розблокований, тож ми звернулися до суду для оскарження указу Президента. Після великої кількості звернень, запитів та місяців нашої роботи і подачі позову держава, нарешті, визнала свою помилку. А після додаткової перевірки було підтверджено, що підстав для застосування санкцій до пенсіонерки не було. В результаті прізвище пенсіонерки внесли до переліку осіб, з яких було знято санкції указом Президента, підписаним в травні. У судовому засіданні представник Президента України визнав, що санкції щодо пенсіонерки були застосовані помилково».

Очевидно, що ситуація потребує зміни системного підходу. Наразі, найбільшою проблемою є відсутність механізму захисту прав людини, щодо якої було безпідставно застосовано санкції. Зараз фактично відсутня позасудова процедура оскарження такого рішення, а судова процедура містить багато суперечностей. Тож особа не має можливості самотужки захистити свої права.

«Ми розуміємо, що наша перемога, попри те, що є знаковою подією, не змінила ситуацію в цілому, — підсумувала Юлія Трало. – Наша організація вважає, що саме законодавство про застосування санкцій має бути змінене. Зокрема, особам, щодо яких планується застосування санкцій, має бути надано можливість отримувати попередження про це та можливість вчасно надати пояснення чи спростувати таку інформацію. Має бути запроваджено адміністративний — тобто позасудовий — метод оскарження прийнятого рішення про застосування санкцій щодо особи. Бо державі ще не раз доведеться визнавати свої помилки». 

21.05.20

Від початку бойових дій на Сході багато людей були змушені залишити місце проживання та переїхати на безпечну, підконтрольну уряду України, територію (далі — ПУТ). Внутрішнє переміщення громадян потребувало реакції з боку держави, тож у жовтні 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». На виконання цього закону Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про облік внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО). Ці нормативно-правові акти встановили додаткові гарантії для ВПО. Йдеться про отримання адресної допомоги; можливості оформлення документів, що підтверджують особу, за фактичним місцем проживання; права на взяття на облік безробітної особи за браком документів, що підтверджують факт припинення трудових відносин; взяття на соціальний квартирний облік тощо. Умовою реалізації цих прав є наявність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зазвичай при зверненні по таку довідку не виникає труднощів — достатньо надати паспорт із позначкою про реєстрацію місця проживання на непідконтрольній території (далі — НПУТ). Однак трапляються випадки, коли особа має зареєстроване місце проживання на підконтрольній території (і відповідну позначку в паспорті), але фактично проживала на непідконтрольній.

Саме з такою проблемою зіткнувся Сергій (ім’я змінено), який звернувся по правову допомогу до бахмутського офісу БФ «Право на захист».

Чоловік має зареєстроване місце проживання у м. Бахмуті з 2008 року. Однак із 2013 року він проходив службу в пожежно-рятувальній частині в у м. Донецьку, де постійно проживав у відомчому гуртожитку. У листопаді 2014 року за наказом командування Державної служби України з надзвичайних ситуацій Донецької області він був переведений для проходження служби у м. Бахмуті.

У 2018 році набули чинності зміни до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», відповідно до якого ВПО внесли до категорії осіб, які мають право стати на соціальний квартирний облік. Для того, щоби стати на соціальний квартирний облік Сергію потрібно було разом з іншими документами надати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Щоби реалізувати своє право на взяття на соціальний квартирний облік, Сергій звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (далі — УПТСЗН) з заявою про видачу довідки про взяття на облік ВПО. Оскільки в паспорті він не мав позначки про реєстрацію місця проживання на НПУТ, Сергій надав довідку про проживання в гуртожитку у м. Донецьку з червня 2013 року до 11 листопада 2014 року, наказ командира про переведення, довідку з лікарні про проходження чергового медичного огляду за місцем проживання у м. Донецьку.

В управлінні розглянули документи, надані Сергієм, та відмовили у видачі довідки про взяття на облік ВПО. На їхнє переконання, докази заявника для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв’язку з обставинами, визначеними в статті 1 Закону, не доводять факту його проживання на цій території.

Рішення УПТСЗН Бахмутської міської ради було оскаржено в Донецькому окружному адміністративному суді. Наводимо обґрунтування позовних вимог, надане правниками БФ «Право на захист».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або для уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі — Закон), адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Підставою для взяття на облік ВПО є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їхнього виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону).

Разом із заявою заявник надає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (далі — Документ), або свідоцтво про народження дитини (ч. 7 ст. 4 Закону).

У разі наявності в Документі позначки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв’язку з обставинами, визначеними в статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік ВПО або рішення про відмову у видачі довідки з обов’язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

У разі відсутності в Документі позначки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв’язку з обставинами, визначеними в статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (військовий квиток із відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної в місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної в місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

У передбаченому абзацом третім цієї частини випадку уповноважений орган зобов’язаний розглянути заяву про отримання довідки про взяття на облік ВПО упродовж 15 робочих днів та прийняти рішення про видачу заявнику довідки або про відмову  ній із обов’язковим зазначенням підстави. Рішення  підписує керівник цього органу.

Відповідно до норми визначеної в ч. 10 ст. 4 Закону, яка кореспондується з нормою п. 8 Порядку, затвердженого постановою КМ України № 509 від 01.10.2014 (далі — Порядок) заявнику можуть відмовити у видачі довідки про взяття на облік ВПО, якщо:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені в статті 1 цього Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їхнього відновлення;

4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв’язку з обставинами, визначеними в статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання на її території.

Особа має право звернутися із заявою повторно, якщо в неї з’явилися визначені законом підстави, або в разі усунення підстав для відмови, або ж оскаржити рішення про відмову в суді.

Отже, Сергію не мали права відмовити у видачі довідки про взяття на облік ВПО з посиланням на п.п.5 п. 8 Порядку. Оскільки Порядок зазначає, що доказами можуть бути документи, у тому числі і про трудову діяльність, медичні документи, які Сергій надав. А відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», документом є матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання в часі та просторі.

Тож рішення Донецького окружного адміністративного суду залишене без змін – Перший апеляційний адміністративний суд позов задовольнив, зобов’язав Управління поставити Сергія на облік та видати йому відповідну довідку.

19.05.20

У березні 2016 року внутрішньо переміщених осіб (ВПО) внесли до переліку осіб, які мають право на отримання довгострокових кредитів для будівництва, придбання, реконструкції житла у сільській місцевості за програмою «Власний дім». Тривалий час ця програма, започаткована постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 р. № 1597, залишалася незмінною. Та нещодавно правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі оновили на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 р. № 181. 

Яких же аспектів програми торкнулися зміни та чого тепер чекати переселенцям?

1. Збільшується сума кредиту, яка надається позичальнику.

Із березня 2020 року граничний розмір кредиту за програмою «Власний дім» становить:

  • 400 тис. грн замість 300 тис. грн – для спорудження нового житлового будинку;
  • 250 тис. грн замість 150 тис. грн – для реконструкції житлового будинку або добудови незавершеного будівництвом житла;
  • 300 тис. грн замість 200 тис. грн – для придбання житла;
  • 100 тис. грн замість 50 тис. грн – для спорудження інженерних мереж та підключення їх до наявних комунікацій.

Водночас сума кредиту може змінюватися відповідно до змін вартості будівництва, що виникли за період будівництва. Це можливо за умови надання фонду детальних обґрунтувань із розрахунками та підтверджувальними документами, але сума не може перевищувати граничної суми кредиту, наведеної вище.

2. Встановлюється обмеження щодо віку, майнового стану та місця реєстрації проживання потенційних учасників програми.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 181 передбачено, що позичальниками кредитів коштом кредитних ресурсів фондів можуть бути громадяни України, які підтвердили свою платоспроможність, мають зареєстроване місце проживання на території села або розглядають варіант переселення для постійного проживання у сільську місцевість та реєстрацію місця проживання там ТА працюють на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності, в особистих селянських господарствах, що функціонують у сільській місцевості та розташовані у межах району проживання чи суміжних районах, в тому числі громадяни України, які перебувають на обліку ВПО.

Важливо розуміти, що означає платоспроможність у розумінні програми. При сплаті щомісячного платежу в рахунок погашення кредиту з урахуванням процентів залишок середньомісячного доходу кандидата та повнолітніх членів сім’ї не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум, визначений законодавством на відповідний період, з розрахунку на кожного члена сім’ї.

Своєю чергою, вік кандидата на момент звернення за кредитом не має перевищувати пенсійний вік, передбачений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

3. Запроваджується обмеження щодо строку надання кредиту.

Від березня 2020 року кредит індивідуальному забудовникові надається строком до 20 років, але не більш як до досягнення позичальником пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Щодо молодих сімей (подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років) або неповних сімей (мати (батько) віком до 35 років) – вони можуть отримати кредит строком до 30 років. Раніше постанова не передбачала верхньої вікової межі.

4. Оновлюється перелік документів, які необхідно подати для участі у програмі.

Тепер внутрішньо переміщеній особі, яка претендує на отримання кредиту за програмою «Власний дім», слід надати до фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі:

  • заяву про надання кредиту;
  • клопотання органу місцевого самоврядування про надання кредиту;
  • копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України заявника (наприклад, паспорта);
  • у разі відсутності у документі, що посвідчує особу, відомостей про зареєстроване місце проживання – довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (крім осіб, місце проживання яких зареєстроване на тимчасово окупованих територіях АРК, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей);
  • документи для визначення рівня платоспроможності заявника (довідку про доходи позичальника і членів його сім’ї, одержані за попередні шість місяців, та/або довідку, видану органом місцевого самоврядування, про ведення особистого селянського господарства);
  • інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність або відсутність у власності житла;
  • копію документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків придбання житла);
  • проєктну документацію або будівельний паспорт, вартість виготовлення яких може входити за згодою позичальника до суми кредиту (крім придбання житла);
  • документи, що підтверджують працевлаштування в сільській місцевості;
  • заяву власника житла чи об’єкта незавершеного житлового будівництва про згоду продати його із зазначеннямпогоджених з позичальником ціни та інших істотних умов договору купівлі-продажу (у разі придбання житла);
  • документи, що підтверджують статус осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 ч. 1 ст. 6 та абз. 4 п.1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у разі наявності);
  • копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

5. Зникає можливість погашення кредиту та внесення плати за користування ним частково чи повністю сільськогосподарською продукцією власного виробництва за цінами та на умовах, визначених кредитним договором.

Незмінним при цьому залишається розмір коштів за користування кредитом, який становить 3% річних. При цьому від сплати відсотків звільняються:

  • позичальник, який має трьох і більше дітей (у тому числі усиновлених та/або таких, що перебувають під його опікою/піклуванням), – з дати подання копії підтверджувальних документів; 
  • позичальники, які є військовослужбовцями, подружжя, в якому чоловік або дружина є військовослужбовцем, що підтверджується копією військового квитка, – з початку і до закінчення особливого періоду; 
  • позичальники, які є резервістами, військовозобов’язаними, подружжя, в якому чоловік або дружина є резервістом чи військовозобов’язаним, що підтверджується довідкою військового комісаріату або військової частини про перебування на військовій службі, – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення проходження військової служби в особливий період.


Звертаємо увагу, що у 2020 році програма «Власний дім» діє у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Київський, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненський, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях.

15.05.20

Прем’єр-міністру України 

Шмигалю Д.А.

Шановний Денисе Анатолійовичу!

Ми, громадські  організації, що опікуються питаннями захисту прав людини, звертаємося до Вас з приводу формування Програми діяльності Уряду та плану заходів з її реалізації. 

7 травня 2020 року Комітетом Верховної Ради України з питань економічного розвитку було прийнято рішення щодо направлення на доопрацювання проєкту Програми діяльності Уряду, затвердженої 2 квітня 2020 року Кабінетом Міністрів України. Також проєкт Програми не був підтриманий й іншими парламентськими Комітетами, зокрема й Комітетом ВР з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Ми, як представники правозахисних організацій, не могли не звернути увагу на те, що в Програмі діяльності Уряду України питання захисту прав людини та основоположних свобод не знайшли належного місця. Номінальну згадку необхідності вирішення системних проблем у сфері захисту прав і свобод людини у передостанньому підпункті останнього пункту Програми неможливо вважати належним для програми діяльності уряду сучасної демократичної країни.

Ми розуміємо всю складність поточної ситуації. Пандемія COVID-19, економічний спад, світова фінансова криза, війна з Росією та багато інших проблем знаходяться у фокусі уваги Кабінету Міністрів. Втім, нехтування питанням розбудови державної політики щодо забезпечення прав людини та основних свобод у стратегічному документі може призвести до тяжких наслідків для всієї країни.

Права людини мають бути змістоутворюючим базовим елементом для всієї діяльності Уряду. Це відповідає Конституції України: відповідно до статті 3, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. На жаль, в Програмі діяльності Уряду цієї базової складової немає. Це неодмінно відобразиться і на роботі міністерств, і на реалізації базового документу – Національної стратегії в сфері прав людини.

Ця Стратегія спрямована на вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав  людини та основоположних свобод, створення дієвого механізму їхнього захисту в Україні та вирішення системних проблем. Стратегія також сприяє виконанню Україною своїх зобов’язань у сфері реалізації Цілей сталого розвитку ООН, щодо чого наша держава звітуватиме цього року. Стратегія та План дій до неї сприяли і тому, що Україна тримала на порядку денному і виконання своїх зобов’язань за різноманітними угодами в сфері захисту прав людини. На Кабінет Міністрів покладається обов’язок напрацювання Плану дій на її виконання. Зокрема, Міністерство юстиції України відповідає за збір та аналіз інформації від органів державної влади щодо виконання Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, організацію публічного звітування про її виконання, доопрацювання з урахуванням результатів такого обговорення. 

Тому ми, громадські  організації, що опікуються питаннями захисту прав людини, звертаємося до Вас із проханням при доопрацюванні Програми діяльності і розробці Плану дій Уряду, що міститиме конкретні індикатори досягнення успіху в різних сферах, включити тематику прав людини в пріоритети своєї роботи та роботи Міністерства юстиції України. Це важливо для того, щоб захист прав людини в Україні не залишився лише на папері, не відбувався за залишковим принципом, а став справжньою основою роботи Уряду. Ми переконані, що Міністерство юстиції має відігравати провідну роль в імплементації цієї державної політики через регулярне звітування Уряду про реалізацію Національної стратегії в сфері прав людини та інформування громадськості про дії, вчинені Урядом для покращення ситуації з правами людини в Україні. 

Центр прав людини ZMINA

Кримська правозахисна група

Український Рух Пацифістів

Центр громадянських свобод

Правозахисний ЛГБТ-Центр “Наш світ”

ГО Центр “Соціальна Дія”

БФ “Право на захист”

ГО “КримСОС”

Освітній дім прав людини – Чернігів

ГО “Точка опори ЮА”

ГО “Асоціація “Жінки в медіа”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

ГО “Україна без тортур”

БФ “Восток SOS”

ГС “Фундація Відкритий Діалог”

ГО “Донбас СОС”

ГО “Асоціація ЛГБТ “ЛІГА”

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Харківський інститут соціальних досліджень

Проєкт “Без кордонів”

14.05.20

У січні 2019 року до маріупольського офісу БФ «Право на захист» по консультацію щодо встановлення факту поранення в районі проведення АТО звернулася місцева мешканка Ірина (ім’я змінене). Жінка розповіла, що 5 вересня 2014 року внаслідок артилерійського обстрілу с. Лебединське Волноваського району Донецької області вона отримала осколкові поранення.  Потім були складні операції та як результат – третя група інвалідності. Через тривалу реабілітацію Ірина не змогла працевлаштуватися. Більша частина її доходів – це пенсія й адресна допомога, які  витрачаються на придбання дорогих медикаментів. 

Уже в квітні 2019 року Міжвідомча комісія з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення АТО (Далі – Міжвідомча комісія) винесла рішення про встановлення факту отримання Іриною поранення. Завдяки цьому рішенню жінка отримує додаткові пільги, передбачені державою.

Для оформлення такого статусу постраждала особа має звернутися до Міжвідомчої комісії, яка діє при Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. 

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я» від 25.04.2018 р. № 306 встановлюють часові та територіальні межі отримання поранення цивільними особами:

  • до 01.12.2014 р. на території проведення антитерористичної операції;
  • після 01.12.2014 р. на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), під час проведення антитерористичної операції .

Для звернення до Міжвідомчої комісії для оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни постраждалій особі необхідно:

  1. пройти медичне обстеження отриманих поранень.
  2. звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину.
  3. пройти медико-соціальну експертну комісію для встановлення статусу особи з інвалідністю.
  4. оформити довідку про відсутність судимості.
  5. подати заяву до Міжвідомчої комісії для встановлення факту отримання ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції.

До заяви додаються:

  • копії сторінок паспорта громадянина України або копія ID-картки;
  • копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, виданого органом доходів і зборів;
  • копії первинної медичної облікової документації;
  • висновок медичного експерта, що засвідчує факт отримання поранень чи інших ушкоджень здоров’я від боєприпасів;
  • копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу і причину інвалідності;
  • довідка про відсутність (наявність) судимості;
  • витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження стосовно факту отримання постраждалою особою поранень чи інших ушкоджень здоров’я від боєприпасів;
  • інші документи, які можуть засвідчити отримання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції.

Відповідну заяву і документи постраждала особа направляє поштою на адресу  Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції: 01001, м. Київ-1, провулок Музейний, 12.

Міжвідомча комісія розглядає подані документи, надсилає необхідні запити, у разі потреби уточнює інформацію про постраждалу особу, стосовно якої подані документи, і в місячний строк з дня надходження документів ухвалює рішення про встановлення факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції або рішення про відмову у встановленні факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції.

Якщо особі відмовили у встановленні факту одержання ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції, вона має право:

  • повторно звернутися до Міжвідомчої комісії та надати уточнюючу інформацію;
  • оскаржити рішення Міжвідомчої комісії в судовому порядку.
  • звернутися до медико-соціальної експертної комісії для оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Після отримання рішення Міжвідомчої комісії про встановлення факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції, особа має звернутися до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), яка проводила медико-соціальну експертизу щодо такої особи раніше, із копією зазначеного рішення.

Протягом п’яти днів МСЕК розглядає направлені документами і за результатами розгляду видає особі, яка подала документи, довідку про групу та причину інвалідності.

14.05.20

Пропонуємо до вашої уваги звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ». Він ґрунтується на даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ у квітні, а також інформації з відкритих джерел. Попри роботу КПВВ в обмеженому режимі та призупинення опитування цивільних осіб, працівники БФ «Право на захист» продовжували виїзди на всі КПВВ та за можливості надавали допомогу людям, які не могли перетнути лінію розмежування.

ГОЛОВНЕ:

  • КПВВ продовжують працювати в обмеженому режимі у зв’язку з карантином. Наразі перетин через КПВВ вимагає спеціального дозволу з обох сторін. Однак, навіть після отримання дозволу на перетин лінії розмежування з одного боку, інша сторона може не надати згоди. Працівники ДПСУ можуть дозволити перетин лінії розмежування у термінових випадках і тільки за рішенням штабу ООС. Тому люди вимушені були подавати заявки та чекати рішення. Відомо про більш ніж 10 випадків, коли люди отримували дозвіл на перетин КПВВ на стороні КУУТ, але були вимушені повернутися, тому що їм не надали дозволу на перетин на боці НКУУТ.
  • Карантин, спрямований на припинення поширення COVID-19, став пасткою для тисяч внутрішньо переміщених осіб та інших громадян, які мають прописку на одному боці лінії розмежування, але фактично проживають на іншому боці. До закриття КПВВ тисячі людей похилого віку кожного дня приїжджали на КУУТ задля отримання  соціальних виплат.  Тим часом, жителі НКУУТ, які перебувають у карантині протягом останніх 45 днів, не мають доступу до різних державних послуг та власних коштів.
  • Протягом квітня було виявлено понад 200 осіб, які намагалися перетнути лінію розмежування на п’яти КПВВ. У більшості випадків, дозвіл не був наданий, навіть попри те, що частина людей мала поважні причини для перетину. Зокрема, ПнЗ спостерігав випадки, коли батьки були  розлучені зі своїми дітьми через різну реєстрацію за місцем проживання або коли люди подорожували з метою медичного лікування або відвідування похорону.
  • 16 квітня на КПВВ «Майорське» відбувся обмін полоненими між українським урядом і НКУУТ. 20 осіб були повернуті на НКУУТ в обмін на 14 осіб, повернутих на КУУТ; ще 4 людини відмовилися повертатися на НКУУТ. Громадяни, що повернулися на КУУТ, були поміщені на двотижневу самоізоляцію.

Більше інформації знайдете у звіті. Він доступний українською та англійською мовами.

12.05.20

Галина (ім’я змінене) звернулася до юриста БФ «Право на захист» Руслана Беретеліпід час консультування на КПВВ – мала запитання щодо перетину лінії розмежування. В процесі розмови вона сказала, що не отримує адресної допомоги на дитину-ВПО. Наш колега акцентував на цьому увагу.

Він з’ясував: у 2016 році після того, як перемістилася з м. Донецька на підконтрольну уряду України територію і отримала довідку ВПО, жінка народила дитину. Після – звернулася до районного управління соціального захисту населення (УСЗН) за місцем обліку як ВПО із заявою про призначення дитині адресної допомоги. Та їй відмовили. Відмову аргументували тим,  що дитина не є внутрішньо переміщеною особою, а отже не має права на одержання адресної допомоги (адже фактично вона не перемістилася з непідконтрольної території). 

Насправді ж виходило, що жінка не отримувала законних виплат майже 4 роки!

Руслан Беретелі розповідає: «Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України №505, дитина, народжена особою-ВПО теж має право отримати довідку ВПО та необхідну допомогу на проживання та сплату послуг».  Тож юрист зв’язався з управлінням УСЗН та наголосив на недопущенні таких випадків.

Галина ж повторно звернулася до УСЗН і вже цього разу її дитині призначили адресну допомогу

07.05.20

Як показує практика, не завжди тлумачення законодавства є однаковим для всіх. Це відбулося і з нашою бенефіціаркою Ганною, якій відмовили у виплаті адресної допомоги, незважаючи на те, що вона доглядає за трьома неповнолітніми дітьми. 

Через збройний конфлікт і тимчасову окупацію у 2018 році жінка разом із дітьми змушена була покинути своє місце проживання у м. Ровеньки, що на Луганщині, та стати на облік як внутрішньо переміщені особи (ВПО). На новому місці проживання Ганна звернулася до Управління соціального захисту населення (УСЗН) із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, та їй відмовили, оскільки вона не працевлаштована. А от на те, що жінка доглядає за трьома неповнолітніми дітьми, зовсім не зауважили.

Відмовляючи у призначенні допомоги Ганні, УСЗН виходив із того, що її старші діти вже навчаються у школі, а молодший син відвідує дошкільну групу денного перебування, а отже – вона не здійснює постійного догляду за дітьми. Ця відмова була повністю абсурдною та необґрунтованою, оскільки п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, зазначено, що громадяни, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними і не працевлаштовані, мають право на отримання щомісячної адресної допомоги. Але спеціалісти УСЗН мали інший погляд на ситуацію.

Упродовж року бенефіціарка намагалася розв’язати проблему з призначенням щомісячної адресної допомоги в досудовому порядку, неодноразово зверталася до Міністерства соціальної політики, УСЗН, Уповноваженого з прав людини тощо.  Все було безрезультатно й ускладнювалося тим, що Ганна є одинокою матір’ю, її сім’я є малозабезпеченою, а отже – ця допомога є життєво необхідною.

Звернувшись до нашого офісу у м. Сєвєродонецьку, бенефіціарка отримала кваліфіковану допомогу у складенні документів та адміністративного позову до суду. А пізніше – і судове рішення на свою користь.  Закон був на її боці.  Суд визнав дії УСЗН протиправними.

Оскільки такі випадки є не поодинокими, ми закликаємо кожного – боріться за свої права! Юристи БФ «Право на захист» готові вам у цьому допомогти, адже ми працюємо для вас!

05.05.20

Нещодавно Донецький апеляційний суд залишив у силі рішення Мар’їнського суду про стягнення з держави на користь матері загиблого внаслідок бойових дій громадянина. Загиблий не перебував у складі Збройних сил України та інших формувань, тобто був суто цивільною особою. Перегляд рішення районного суду відбувся за скаргою представника Кабінету Міністрів України (КМУ).

Висновки апеляційного суду такі: факт, що представник відповідача в скарзі посилається на те, що слідство щодо загибелі сина позивачки триває, лише підтверджує наявність ознак порушення процесуального зобов`язання держави з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин цієї справи (за ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). На цьому також зауважив суд першої інстанції.

На думку Європейського Суду з прав людини, висловлену в рішенні від 08.01.2004 р. у справі «Айдер та інші проти Туреччини», відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їхніх посадових осіб.

Тривання слідства не позбавляє позивачку права звертатися до суду із цивільним позовом про відшкодування немайнової шкоди, спричиненої загибеллю сина в терористичному акті, в форматі цивільного судочинства, а не суто в межах порушеної кримінальної справи, як помилково вважає представник КМУ, незважаючи на положення ч. 1, 7 ст. 128 КПК України.

Держава не тільки визнає основні права і свободи, а й захищає їх як необхідну умову свого існування. В нашій країні основні (природні) права закріплені в Конституції України.

Особисті права – невід’ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість із них носить абсолютний характер, вищий ступінь охорони і забезпеченості. Держава зобов`язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їхнє порушення або втручання в їхню реалізацію. Водночас виконання своїх позитивних зобов’язань, тобто обов’язку забезпечення і захисту прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних), вимагає активного втручання держави. У такому випадку порушення прав людини відбувається через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їхню реалізацію.

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Відповідно до практики ЄСПЛ, принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створювати правові й практичні умови для втілення їх у життя (п. 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96).

Тож у нашій справі суд у оскаржуваному рішенні стверджував, що відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача. Із цим колегія суддів цілком погоджується, зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. у справі № 15-рп/2004 (п. 4.1). Із нього витікає, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Відтак відсутність порядку, про який йдеться у ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», не виключає і не анулює наявне у позивачки, як матері загиблого у терористичному акті сина, право на відшкодування в судовому порядку моральної шкоди. Це право гарантоване ч. 6 ст. ст. 22, 55 Конституції України, статтями 1, 6, 13 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (зобов`язання поважати права людини, право на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту), та втілене безпосередньо у положеннях національного законодавства – ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і п. 9 ч. 2 ст. 16, ст. 23 ЦК України.

Все наведене вище беззаперечно вказує на те, що відсутність обвинувального вироку суду щодо винної особи не є перешкодою в реалізації права особи на компенсацію з боку держави. А відсутність окремо розробленого Порядку надання компенсації або використання на це бюджетних коштів не повинно впливати на обсяг прав громадянина, оскільки якість Закону – це виключно зобов’язання держави та її інституцій, на які покладений обов’язок законотворення та правозастосування.