Зробити пожертву
Укр / Eng
18.06.20

Протягом періоду дії карантинних обмежень тисячі людей по обидва боки лінії розмежування опинилися в пастці. Більшість навіть з тих, хто мав вагомі причини на перетин КПВВ та всі необхідні підтверджувальні документи, так і не змогла проїхати додому, до родини, потрапити на роботу тощо. Попри зусилля правозахисників розв’язати проблему порушення прав людей – зокрема, йдеться про свободу пересування – так і не вдалося.

9 червня Штаб ООС повідомив, що з 10 червня починають працювати два КПВВ на лінії розмежування: «Станиця Луганська» (Луганська область) і «Мар’їнка» (Донецька область).

Проте станом на 15 червня проблема зі свободою пересування через лінію розмежування залишається не розв’язаною:

  1. в Донецькій області КПВВ працюють лише з боку підконтрольної уряду території (ПУТ);
  2. в Луганській області прохід дозволили лише 13–15 червня за списками, порядок формування яких залишається непрозорим і незрозумілим для громадськості;
  3. інформації про перспективи відновлення нормальної роботи КПВВ та хід перемовин із РФ і де-факто владою на непідконтрольній території (НПУТ) щодо цього питання від української влади немає.

Варто також звернути увагу, що в цей період у Станиці Луганській через КПВВ прошло 34 дитини, які мали намір пройти пробне ЗНО на ПУТ 15 червня. Але Кабмін скасував його очне проведення в останню хвилину.

Детальний огляд подій на КПВВ у період з 10 до 14 червня ви можете знайти у тематичному дайджесті БФ «Право на захист». Він доступний українською та англійською мовами.

18.06.20

У вересні до Маріупольського офісу БФ «Право на захист» звернувся чоловік, Дмитро (ім’я змінене), у якого нещодавно помер батько. Померлий був пенсіонером та отримував страхові виплати, призупинені за життя.

Батько нашого бенефіціара усе життя працював на шахті, дістав кілька хронічних хвороб і у зв’язку з цим отримував допомогу – страхові виплати. Останні роки був прикутий до ліжка, тож не міг виїхати на підконтрольну уряду України територію для продовження отримання цих та пенсійних виплат. Відтак, подібно до багатьох інших громадян-внутрішньо переміщених осіб, втратив усі свої джерела доходу. Пощастило, що поруч був син, який піклувався про батька, допомагав по господарству, купував ліки, їжу тощо.

Одного дня батька не стало, тож Дмитро, як свідомий громадянин, почав оформлення спадщини. У померлого ж накопичилася певна сума заборгованості з пенсії. Вона й увійшла до складу спадщини.

Отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, Дмитро звернувся до Пенсійного Фонду для отримання коштів. Їх йому виплатили, але не всі — на 5 000 грн менше, аніж вказано у свідоцтві на спадщину. Він зажадав роз’яснень від спеціалістів Пенсійоного Фонду, які відповіли: «у сумі на залишок 5 000 грн виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії».

Юристи БФ «Право на захист» звернулися до суду за місцем перебування відповідача із позовною заявою «про стягнення суми пенсії, що належала пенсіонерові й залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю». Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю. Тож ми очікуємо вступу в законну силу рішення суду в цій справі.

Паралельно розглядається справа «про стягнення успадкованої суми страхових виплат, що належала пенсіонерові й залишилася недотриманою у зв’язку з його смертю». Ми очікуємо, що суд стане на сторону позивача та підтвердить право на успадковані страхові виплати. Особливо, коли за такими справами вже висловився Верховний Суд. «Верховний Суд підтвердив право на спадкування страхових виплат, які мешканець тимчасово окупованої території не отримав за життя в справі № 642/6946/18».

Утім подробицями цієї історії ми обов’язково поділимося пізніше.

16.06.20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі – ВАС/КС) розглянув скаргу позивача і скасував ухвалу апеляційного адміністративного суду про повернення позивачеві скарги як не підписаної. Саму ж справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії розв’язання питання щодо відкриття апеляційного провадження, оскільки підписання документа відбувалося через електронний суд.

     ВС/КАС зазначив, що ч.ч. 7,8 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України (Далі – КАС України) встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії – вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. У такому випадку процесуальні документи мають подаватися учасниками справи через заповнення відповідних форм, які визначає Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

     Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги визначені ст. 296 КАС України, відповідно до частини першої якої апеляційна скарга подається у письмовій формі. Наказ Державної судової адміністрації України (ДСА) від 22 грудня 2018 року № 628 запроваджує тестову експлуатацію підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, під час якої місцеві та апеляційні суди зобов’язані дотримуватися вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 у відповідній редакції (Положення).

     За визначеннями, наведеними у підпунктах 14, 16 пункту 1 Положення, електронний документ – оригінал електронного документу з обов’язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі з електронним цифровим підписом автора. Електронний цифровий підпис (ЕЦП) – електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. ЕЦП використовується для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо). Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі електронного документа та ЕКПД (електронної копії паперового документа).

     Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, із попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов’язковим використанням власного ЕЦП.

     Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов’язковим їхнім скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет. Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

     ВС/КАС підкреслив – оскільки подати документ через систему «Електронний суд» без використання власного електронного підпису неможливо, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку, що апеляційна скарга позивачем не підписана.

     ВС/КАС також нагадав, що відповідно до підпункту 15.1 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

     Справа має №2340/4648/18 (від 06.08.19). Із нею можна ознайомитися, натиснувши на посилання.

05.06.20

Сьогодні, 5 червня, під час онлайн-конференції правозахисні організації звернулися до влади з рекомендаціями щодо запуску роботи пунктів пропуску з окупованими територіями після карантину. Правозахисники переконані, що під час розроблення загальнонаціонального плану виходу з карантину необхідно врахувати потенційні ризики для мешканців окупованих територій, які спричинені тривалим обмеженням свободи пересування, та знайти шляхи мінімізації цих ризиків.

Як відомо, 2 червня Головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак повідомив, що вже готують до відкриття перші контрольні пункти в’їзду/виїзду (КПВВ) на лінії розмежування в зоні проведення ООС, які почнуть працювати після 10 червня. Втім, за словами адвокаційної менеджерки Центру прав людини ZMINA Альони Луньової, поки відсутні будь-які роз’яснення щодо процедур та правил перетину КПВВ після відновлення їхньої роботи. “Окрім цього, залишається незрозумілим, коли планується відкриття КПВВ з територією окупованого Криму, адже кримчани також позбавлені можливості вільного перетину адмінкордону з середини березня. Особливо це питання є актуальним зараз, коли розпочинається вступна кампанія”, –  зазначила Луньова.

Правозахисники переконані, що всі елементи плану виходу з карантину треба широко комунікувати жителям окупованих територій, зокрема й через канали громадських і міжнародних організацій.

Віолета Артемчук, координаторка Гарячої лінії ГО “Донбас СОС” каже, що з початку карантину до них надійшло 4845 звернень із запитаннями про режим роботи КПВВ, можливості перетину лінії зіткнення і гуманітарні підстави перетину КПВВ, які наразі не визначені законодавством. “Після того, як влада заявила про відкриття КПВВ, 80% звернень від людей стали стосуватися саме питань перетину. Люди називають різні приводи для перетину: від лікування важкої хвороби до відвідування візового центру. Кожна людина вважає власну причину поважною, і всі люди, які зверталися в ці дні до нас, мають намір їхати, як тільки КПВВ відкриються. Та чи витримають КПВВ таке навантаження – невідомо”, – розмірковує Артемчук.

На думку координаторки адвокації БФ “Право на захист” Анастасії Одінцової, одномоментне відкриття КПВВ може призвести до низки проблем, про вирішення яких необхідно думати вже зараз: “Загальний масштаб проблеми можуть продемонструвати цифри. Через єдиний пункт пропуску в Луганській області до початку карантину щодня проходило 10-16 тис. людей. Проте, ймовірно, після відкриття КПВВ ці показники можуть зрости, тому що за час тривалої ізоляції у людей накопичилося багато потреб і невирішених справ, які можна задовольнити, лише перетнувши КПВВ. І при цьому, якщо будуть запроваджені додаткові медичні перевірки, пропускна спроможність КПВВ знизиться”. Одінцова також додає, що наслідками цього будуть підвищення навантаження на  КПВВ, органи влади в населених пунктах, наближених до КПВВ, транспортну систему, і, очевидно,  це вплине на епідеміологічну ситуацію. Саме тому необхідно на першому етапі зняття карантинних обмежень забезпечити реальну можливість перетину КПВВ з гуманітарних підстав, додавши до них навчання чи вступ до закладів освіти на підконтрольній території.

Валерія Вершиніна, менеджерка програм БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”, зазначає, що  задля зменшення ризиків інфікування під час перетину КПВВ потрібно обладнати їх системами скринінгу та дезінфекції, індивідуальними засобами захисту, експрес-тестами, забезпечити медичну допомогу на КПВВ, належні умови перевезення людей від КПВВ до лінії розмежування та у зворотному напрямку і впровадити проходження обмеженої кількості людей через КПВВ. “Варто посилено інформувати людей, які їдуть оформлювати соціальні виплати, про те, що їм не блокуватимуть виплати протягом 30 днів після припинення карантину, і тому вони можуть не поспішати. Доцільно, щоб Кабінет Міністрів продовжив тривалість цієї відстрочки щонайменше до 90 днів, аби зменшити навантаження на людей, які перетинають КПВВ, та державних службовців”, –  зауважила Вершиніна. 

Інна Голованчук, заступниця міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, прокоментувала, що влада має план виходу з карантину, але він потребує узгодження керівників відомств. До того ж при розробці цього плану враховувались рекомендації як від громадських, так і міжнародних організацій. “Ми знаємо про занепокоєння людей щодо соціальних виплат, але хочемо заспокоїти – “Ощадбанк” продовжив термін дії карток та проходження ідентифікації до 1 вересня. Крім того, для безпеки людей ми розглядаємо можливість надання послуг безпосередньо на території КПВВ. А ще ми обов’язково додамо до гуманітарних підстав перетину задля вступу абітурієнтів на підконтрольній території”, – додала Голованчук. 

Текст рекомендацій доступний українською та англійською мовами.

Відео з онлайн-конференції можна переглянути тут.

Документ підготували Центр прав людини ZMINA, Офіс з розробки гуманітарної політики, “Донбас SOS”, “Крим SOS”, БФ “Право на захист”, “Восток SOS” та Кримська правозахисна група.

05.06.20

Кожний громадянин України з числа внутрішньо переміщених осіб рано чи пізно стикається з питанням оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, а саме коли постає питання:

  • оформлення паспорта громадянина України по досягненню 14-річного віку;
  • відновлення втраченого паспорта громадянина України;
  • вклеювання фотографій до паспорта громадянина України по досягненню 25- та 45-ти річного віку (протягом місяця після досягнення відповідного віку);
  • заміну паспорта громадянина України у зв’язку зі зміною прізвища та з інших причин;
  • оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Законодавче врегулювання питання паспортизації та надання інших послуг кримчанам, які були змушені залишити окупований півострів, були вирішені ЗУ Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України та Порядком оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України, затвердженим Постановою КМУ № 289 від 04.06.2014р.

Тобто, кримчани можуть отримати перелічені паспортні послуги у найближчому підрозділі ДМС України за місцем прибуття.

Інакше стояло та стоїть питання щодо надання таких самих послуг громадянам України з числа внутрішньо переміщених осіб з території тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Так, особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України у Донецькій та Луганській областях та які мали діючи довідки про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, мали можливість подавати відповідну заяву та необхідні документи до територіального підрозділу ДМС за місцем фактичного проживання, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

А в разі, якщо особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України у Донецькій та Луганській областях не мали довідок про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, то таким особам завжди рекомендували звертатися із заявами до територіальних підрозділів ДМС, розташованих в тих областях, в яких такі особи були зареєстровані («прописані»).

Такий нерівний підхід в питаннях надання міграційних послуг до різних категорій внутрішньо переміщених осіб (за принципом зареєстрованого місця проживання) тривав дуже довгий час. Це викликало багато незручностей, надмірної витрати часу та коштів, бо таким внутрішньо переміщеним особам, які оселилися, наприклад у містах Львові, Києві, Дніпрі, та не становилися на облік внутрішньо переміщених осіб, доводилося виїжджати по декілька разів до відповідних міст Донецької та Луганської областей. Врешті решт такі обставини тягли за собою обґрунтовані обурення громадян.

Але, нарешті ЗУ «Про внесення зміни до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо особливостей оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України» (371-IX) такі незручності нівелював.

Так, до ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» були внесені доповнення, а саме, закон був доповнений статтею «9-3», яка передбачає можливість оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянам, які переселилися із зони проведення антитерористичної операції в територіальних органах ДМС за фактичним місцем проживання, перебування особи.

Зміни набули чинності з 27 грудня 2019 року.

Відповідно фактичне місце проживання або перебування особи можуть бути підтверджені:

  • довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
  • актом обстеження умов проживання або довідкою відповідного органу місцевого самоврядування про підтвердження фактичного місця проживання особи без реєстрації;
  • документом, що засвідчує право власності на відповідне житло;
  • рішенням суду, що набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання;
  • документом, що засвідчує право користування житлом (договір найму/піднайму/оренди тощо), укладений між фізичними особами (за умови його реєстрації або нотаріального посвідчення) чи між юридичною і фізичною особами, зокрема щодо користування кімнатою в гуртожитку.

Таким чином, особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України у Донецькій та Луганській областях та які не мають довідок про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, при наявності в них якого-небудь документа з перелічених вище, вже можуть сміло звертатися до територіальних підрозділів ДМС саме за місцем свого фактичного проживання.

Матеріал підготував В’ячеслав Стасюк, консультант із судового провадження БФ “Право на захист”

03.06.20

Як зменшити вразливість до ризику надзвичайних ситуацій на сході України? Про це знають у 3Р Консорціумі, який було створено у 2019 році якраз із цією метою. До складу групи увійшли українські, міжнародні та національні НУО, зокрема і БФ “Право на захист”.

Презентуємо друге видання інформаційного бюлетеня щодо перших результатів роботи Консорціуму з початку 2020 року. Переглянути можна українською та англійською мовами.

01.06.20

Починаючи з 22 березня 2020 року, в Україні запроваджено карантинні обмежувальні заходи, спрямовані на протидію поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Ці обмеження, зокрема, передбачали часткове припинення пропуску осіб через КПВВ на лінії розмежування й адміністративному кордоні з тимчасово окупованими територіями. Перші обмеження щодо перетину почали діяти з 7 березня для КПВВ на лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей. Утім, уже 16 березня, відповідно до наказу командувача Об’єднаних сил, було запроваджено обмеження щодо перетину лінії розмежування на КПВВ з тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей, а з 22 березня перетин лінії розмежування було фактично припинено в обох напрямках, почав діяти наказ командувача ООС «Про повне припинення перетину на невизначений строк».

З 11 травня в Україні відбувається поетапне зняття карантинних заходів. Проте, відповідно до плану зняття обмежень, оприлюдненого у квітні прем’єр-міністром України, відсутня інформація про відкриття КПВВ. Така ситуація створює уявлення про тимчасово окуповані території України як території, що не лежать у полі зору й уваги уряду України.

Публікуємо позицію Коаліції щодо зняття карантинних обмежень на перетин КПВВ на межі тимчасово окупованих територій. Рекомендації напрацьовані експертами громадських організацій, які входять до неформальної Коаліції організацій, що опікуються питаннями захисту прав осіб, постраждалих від конфлікту.

Документ доступний українською та англійською мовами.

29.05.20

Надія (ім’я змінене) народилася та мешкала в Криму, де у 2006 році отримала паспорт громадянки України. Жінка мешкала у Джанкойському районі разом зі старенькою матір’ю, працювала, а в 2005 народила доньку. Вісім років по тому, у 2013, познайомилася з чоловіком, який запропонував їй поїхати з ним до м. Алчевська Луганської області. Вона погодилась.

В Алчевську знайшла роботу, уклала шлюб. Наступним кроком планувала забрати до себе доньку. Та раптом чоловік помер. Грошей Надії ледь вистачало на їжу, а ще почався військовий конфлікт. Тож навесні 2014 року жінка виїхала з Алчевська до с.Войтового Станично-Луганського району. Там знайшла роботу й тимчасове житло.

Та от халепа: паспорт громадянки України, виданий в Криму, трудову книжку та свідоцтво про шлюб Надія загубила. На руках залишилося тільки свідоцтво про її народження.

Відтоді жінка неодноразово зверталася до районного підрозділу Державної Міграційної служби (ДМС) із проханням відновити втрачений паспорт, але завжди отримувала усну відмову. У ДММ Надії пропонували надати документ, який посвідчує її особу з фотокарткою, або привести двох свідків (родичів або сусідів за пропискою), які б підтвердили її особу. Ні документів, ані вказаних свідків у жінки не було. На підтвердження громадянства жінці запропонували надати документи, які б підтвердили її проживання на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991. Надати такі документи вона не могла, оскільки в цей час мешкала в Криму, а отже документи залишилися на тимчасово окупованій території.

Жінка опинилася під ризиком безгромадянства. Вона була в розпачі і, за її власними словами, не почувалася людиною. Без документів Надія не могла працевлаштуватися, отримати гуманітарну допомогу. Їй доводилося підпрацьовувати на городах в односельців, допомагати в господарстві, аби отримати хоча б їжу. До того ж вона довго не могла відвідати доньку, яка увесь час залишилася зі старенькою бабусею в Криму.

Минуло п’ять років з моменту втрати паспорта і жінка звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». Адвокат Сергій Михайлов допоміг Надії поновити свідоцтво про шлюб та знайти необхідну інформацію й документи, які посприяли швидкому отриманню паспорта.

Жінка отримала омріяний документ цього травня року в м. Сєвєродонецьку.

Нещодавно Лариса дізналася, що її матір померла, а дочку забрали до дитячого будинку. Дитину вже вдочерили інші люди і зв’язок із нею обірвався. Зараз жінка намагається зробити все, щоб виїхати до Криму і зустрітися з донькою.

27.05.20

26 травня представники БФ «Право на захист» провели пресбрифінг, присвячений проблемі помилкового внесення громадян до санкційних списків та відсутності ефективного механізму оскарження дій органів влади в таких випадках.

Приводом для проведення заходу стало підписання 14 травня 2020 року указу Президента України про зняття санкцій та засідання Верховного Суду у справі щодо зняття санкцій з пенсіонерки, яку було помилково включено до санкційних списків. Інтереси жінки у суді представляв адвокат БФ «Право на захист».

Дві події були пов’язані між собою та стали перемогою юристів організації: ще до засідання Суду стало відомо, що пенсіонерку вилучено зі списків Указом Президента. Це відбулося завдяки місяцям роботи та зусиллям представників БФ «Право на захист». Проте ця перемога — це відновлення справедливості та прав людини в одному конкретному випадку. Вона не стала розв’язанням системної проблеми, з якою доводиться стикатися багатьом українцям. 

Як зазначила під час пресбрифінгу координатор з питань надання правової допомоги БФ «Право на захист» Юлія Трало, у цієї проблеми є два аспекти, які значно погіршують і без того непросту ситуацію з  помилковим застосуванням санкцій щодо законослухняних громадян. Перший з них — це питання документації. Адже жодна людина, документи якої залишилися на непідконтрольній території, не може достеменно знати, хто, яким чином та  для чого їх використовує. Другий аспект — це питання недосконалості чинного санкційного законодавства.  «Основна проблема полягає в тому, що громадяни мають дуже обмежені можливості для захисту своїх прав. Йдеться і про не визначені чітко підстави для застосування санкцій, і про механізм, який дозволяє тримати громадянина у незнанні щодо факту застосування до нього санкцій.

Саме так і трапилося у випадку з нашою бенефіціаркою, яка звернулася по допомогу до юристів БФ «Право на захист», – зауважила Юлія Трало. – Літня людина дізналася про накладені на неї санкції від банку і лише у відповідь на запит щодо підстав блокування її рахунку».

 Як розповів старший стратегічний юрист Олег Тарасенко, у квітні 2019 року пенсіонерка-переселенка з Луганщини не змогла отримати пенсію у банкоматі «Ощадбанку». Звернувшись до банку, вона дізналася, що до неї застосовано санкції. Тож жінка прийшла по допомогу до юристів БФ «Право на захист» – вони склали низку запитів до СБУ та РНБО. З’ясувалося, що жінку помилково внесено до уточненого списку осіб, щодо яких застосовано персональні санкції, як причетної до організації й проведення незаконних «виборів» у так званій «ЛНР» у листопаді 2018 року.

В якості санкцій до пенсіонерки  держава застосувала блокування активів, тож вона втратила можливість отримувати пенсію. 

«Чинна процедура накладання санкцій не передбачає перевірки інформації, яка стає підставою для внесення до списків, а особа, щодо якої планують накласти такі санкції, не має можливості надати пояснення щодо фактів або припущень, які мають державні органи. – Розповідає Олег Тарасенко. – До осені 2019 року рахунок пенсіонерки не був розблокований, тож ми звернулися до суду для оскарження указу Президента. Після великої кількості звернень, запитів та місяців нашої роботи і подачі позову держава, нарешті, визнала свою помилку. А після додаткової перевірки було підтверджено, що підстав для застосування санкцій до пенсіонерки не було. В результаті прізвище пенсіонерки внесли до переліку осіб, з яких було знято санкції указом Президента, підписаним в травні. У судовому засіданні представник Президента України визнав, що санкції щодо пенсіонерки були застосовані помилково».

Очевидно, що ситуація потребує зміни системного підходу. Наразі, найбільшою проблемою є відсутність механізму захисту прав людини, щодо якої було безпідставно застосовано санкції. Зараз фактично відсутня позасудова процедура оскарження такого рішення, а судова процедура містить багато суперечностей. Тож особа не має можливості самотужки захистити свої права.

«Ми розуміємо, що наша перемога, попри те, що є знаковою подією, не змінила ситуацію в цілому, — підсумувала Юлія Трало. – Наша організація вважає, що саме законодавство про застосування санкцій має бути змінене. Зокрема, особам, щодо яких планується застосування санкцій, має бути надано можливість отримувати попередження про це та можливість вчасно надати пояснення чи спростувати таку інформацію. Має бути запроваджено адміністративний — тобто позасудовий — метод оскарження прийнятого рішення про застосування санкцій щодо особи. Бо державі ще не раз доведеться визнавати свої помилки». 

25.05.20

Маємо хороші новини: нещодавно БФ «Право на захист» підписав Меморандум про співпрацю з Програмою «Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади» (EGAP), що реалізується Фондом Східна Європа та Фондом Innovabridge у партнерстві з Міністерством цифрової трансформації України та фінансується Швейцарською агенцією розвитку і співробітництва. Метою спільної роботи є покращення доступу внутрішньо переміщених осіб (ВПО) до кваліфікованої безоплатної допомоги.

Ми вже розпочали реалізацію спільного проєкту та саме зараз працюємо над розробкою чат-бота «Юридичний порадник для ВПО» на базі платформи Viber. Це означає, що вже зовсім скоро отримати кваліфіковану юридичну допомогу та відповіді на правові запитання переселенці зможуть ще швидше та в зручному для себе форматі в будь-якому куточку країни. Навіть якщо не мають можливості зателефонувати на «гарячу лінію» БФ «Право на захист» або звернутися в один із офісів організації.

«Ми очікуємо, що завдяки цьомму проєкту внутрішньо переміщені особи та особи, які проживають на непідконтрольних територіях, зможуть отримати відповіді на більшість гострих запитань із життєвих ситуацій, з якими вони стикаються, – зазначив Координатор компоненту «Е-демократія» Програми EGAP Сергій Карелін. – Окремо, ми хочемо попередити маніпуляції на непідконтрольних територіях офіційними роз’ясненнями щодо оновлення законодавства або заяв політиків, задля уникнення розповсюдження фейків».

Для БФ «Право на захист» така співпраця — це можливість запропонувати людям ще один зручний канал отримання потрібної інформації та допомоги 24/7.

«Наші юристи вже багато років надають кваліфіковану юридичну допомогу внутрішньо переміщеним особам. І ми, як ніхто інший, знаємо наскільки важливо мати можливість вчасно отримати відповіді на свої запитання, розуміти, куди звернутися чи що робити в тій чи іншій ситуації, — прокоментував Президент БФ «Право на захист» Олександр Галкін. – І розуміємо, що не завжди люди мають можливість завітати на прийом до наших офісів чи навіть зателефонувати на номер нашої «гарячої лінії». Саме тому ми стільки надій покладаємо на новітні технології, які дозволяють забезпечувати нашим клієнтам доступ до перевіреної інформації в будь-який момент. Наразі ми вже маємо подібний інструмент на базі соціальної мережі Facebook, але розуміємо, що є певна категорія бенефіціарів, яка потребує допомоги, проте не користується цим майданчиком. Тож ми сподіваємося, що новий чат-бот дозволить і їм за потреби отримувати юридичні поради швидко та зручно».

Тож найближчим часом чекайте на новини щодо нашого чат-бота!