Зробити пожертву
Укр / Eng
26.10.20



2 вересня 2020 року Верховною Радою у першому читанні було прийнято проєкт Закону про адміністративну процедуру № 3475 від 14.05.2020 року. БФ “Право на захист” вважає за доцільне надати Комітету свій аналіз законопроєкту та рекомендації щодо підготовки проєкту до другого читання.

Загальні застереження

На думку БФ “Право на захист”, окремі пропозиції проєкту є слушними і здатними покращити реалізацію прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою. До таких пропозицій варто віднести закріплення презумпції правомірності дій та вимог особи у ст. 15 проєкту, зобов’язання адміністративного органу самостійно збирати докази і не перекладати цей обов’язок на заявника у ст. 16 проєкту, деталізацію вимог до адміністративного акту у ст. 67 проєкту, закріплення можливості визнати адміністративний акт недійсним у ст. 85 проєкту тощо.

В цілому, створення уніфікованої процедури розгляду звернень та прийняття рішень за ними здатне гарантувати можливість захисту особою своїх прав та своєчасної їх реалізації. Однак БФ “Право на захист” погоджується з позицією Головного науково-експертного управління і вважає, що у разі прийняття проєкту як закону можуть мати місце негативні наслідки для значної кількості існуючих порядків, процедур та адміністративних послуг, які за своєю специфікою не можуть бути імплементовані у рамках загальної адміністративної процедури.

Ризики для процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Актуальна нормативно-правова база, у тому числі, низка міжнародних договорів, закріплює особливу вразливість такої категорії іноземців та осіб без громадянства як шукачі захисту, зокрема, через вимушеність їхнього переміщення, ускладненість доступу до документів, що підтверджують їхню особу, низький рівень освіти, відсутність достатніх коштів задля забезпечення гідного рівня життя, досвід пережитих фізичних та психологічних страждань, не володіння мовою країни, до якої вони звертаються за захистом.

Тож, для забезпечення прав цих осіб і недопущення дискримінації законодавчими актами встановлені певні гарантії, якими користуються шукачі захисту під час адміністративного провадження. Серед найважливіших гарантій доступу до міжнародного захисту, закріплених у діючому законодавстві, слід виділити:

  • порядок подання заяви особою, яка є неписьменною або має фізичні вади;
  • право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача;
  •  порядок подання заяви особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;
  • порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом дитини, розлученої із сім’єю;
  • право подати заяву особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;
  • вичерпний перелік підстав для прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо.

Разом з тим вказаний законопроект не враховує особливу вразливість шукачів захисту.Так, у статті 7 проєкту передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час здійснення адміністративного провадження користуються гарантіями, однак ці гарантії окремо не закріплені і не перераховані, що вказує на їх декларативний характер.

2. Проєкт суттєво розширює коло можливостей для захисту особою своїх прав під час адміністративного провадження, зокрема, право на подання клопотань,  невичерпний перелік яких прямо закріплений у проєкті, доступ до матеріалів справи, право подавати пояснення і зауваження, право бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, право ініціювати та брати участь у слуханнях у справі, тощо, однак через особливу вразливість шукачів захисту для більшості з них реалізація цих прав не є можливою без представництва.

При цьому, слід звернути увагу, що проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є ускладненим: 1) коло шукачів захисту, які мають право на таку допомогу, є суттєво звуженим; 2) чітка процедура та порядок залучення чи то призначення адвоката з центру безоплатної правової допомоги не визначені; 3) обов’язок органів державної міграційної служби повідомити відповідний центр з надання безоплатної правової допомоги про необхідність такої допомоги шукачеві захисту не передбачений; 4) строк розгляду звернення про надання безоплатної правової допомоги в два рази перевищує строк оскарження рішень ДМС тощо.

Зважаючи на це, у разі прийняття проєкту, шукачі захисту будуть позбавлені можливості реалізувати свої права під час здійснення адміністративного провадження.

3. Однією з гарантій доступу до міжнародного захисту, як зазначалося вище, є закріплення у законі вичерпного переліку підстав для ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У противагу, за проєктом, можливості адміністративного органу для відмови у розгляді заяви суттєво розширюються. Так, наприклад, стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху. Вказане може позбавити шукачів захисту можливості звернутися за захистом, порушуючи таким чином міжнародні зобов’язання України.

4. Особлива вразливість шукачів захисту вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав шукачів захисту.

Ризики для процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства (ОБГ)

Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, встановлюються Кабінетом Міністрів України (протягом трьох місяців з дня набуття чинності законом). Проєкт суперечить цьому положенню закону, оскільки намагається врегулювати зокрема порядок розгляду заяв про визнання ОБГ, не зазначаючи цей порядок у списку виключень зі сфери дії проєкту. Натомість значна кількість положень проєкту не узгоджується з процедурою визнання особою без громадянства, деякі прямо суперечать їй:

1. Частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 вказаного закону, який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

2.    Хоча статтею 36 проєкту передбачено форму подання заяви, яка включає усну (в тому числі подану при особистому зверненні, що фіксується в матеріалах справи шляхом переведення її посадовою особою в письмову форму), не врахована можливість подання заяви неписьменною особою або особою з фізичними вадами. Натомість абзац другий частини першої статті 6-1 вказаного Закону зазначає порядок подання заяви такою особою. Окрім того, практика БФ “Право на захист” показує, що серед недокументованих осіб з невизначеним громадянством, які відповідають критеріям визначення ОБГ, часто є неписьменні люди, які не отримували освіти.

3.  Вказаний Закон передбачає, що у разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, визначених законом документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві (абзац третій частини першої статті 6-1 Закону). Проєктом передбачений статус «осіб, які сприяють розгляду справи», однак не може бути враховано, що опитування проводиться виключно за письмовою згодою заявника. Окрім того, сам порядок опитування осіб під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства буде встановлено Кабінетом Міністрів України.

4.  Стаття 33 проєкту передбачає можливість ініціювання адміністративного провадження адміністративним органом, що потенційно здатне позитивно вплинути на процес виявлення недокументованих осіб, які не мають громадянства. Однак, розгляд заяви про визнання ОБГ не передбачений вищезазначеним законом в якийсь інший спосіб, ніж за заявою особи.

5.     Порядок тимчасового зупинення та поновлення адміністративного провадження, передбачений в статті 60 проєкту, також не узгоджується з процедурою визнання ОБГ, визначеною законом. Проєкт вводить можливість зупиняти розгляд заяви за клопотанням заявника, натомість він не здатний врахувати порядок припинення та поновлення розгляду заяви про визнання ОБГ (зокрема на час розгляду заяви про звернення за захистом в Україні та заяви про встановлення належності до громадянства України, абзаци четвертий і пятий частини другої статті 6-1 вказаного Закону).

6.     Адміністративне оскарження, запропоноване проєктом (статті 74-81 проєкту), не буде доступним для заявника про визнання ОБГ, оскільки Закон передбачає лише можливість судового оскарження. Тільки на час судового оскарження передбачено продовження дії довідки про звернення за визнанням особою без громадянства.

Висновки та рекомендації

Таким чином, особлива вразливість шукачів захисту та осіб, які подають заяву про визнання особою без громадянства, в процесі здійснення адміністративного провадження проєктом не врахована. Окремі гарантії для цих категорій не закріплені. В процесі реалізації прав під час адміністративного провадження, запропонованих проєктом, як шукачі захисту, так і особи, які подають заяву про визнання особою без громадянства, очевидно, зіштовхнуться із суттєвими складнощами, тож, вказані права залишиться для них декларативними.

На підставі викладеного, рекомендуємо до частини 2 статті 1 законопроєкту додати пункти 6 та 7 такого змісту:

6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату  і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”.

20.10.20

18 жовтня мав бути введений у дію законопроєкт, який чітко визначав процедуру визнання особою без громадянства в Україні. Але станом на сьогодні цього так і не сталось. У свою чергу, це є серйозною проблемою для людей, з якими щодня працюють спеціалісти БФ “Право на захист”. Пані Лариса (ім’я змінене) – одна з тих, кому допомогли юристи Фонду. Її історія — свідчення нагальної потреби введення адекватної процедури визнання особою без громадянства в Україні.

Лариса втратила паспорт під час розпаду СРСР. Вона прожила 30 років на межі безгромадянства, і ця юридична невизначеність поширилося й на її чотирьох дітей. Старший син жінки своєю чергою передав цей статус власним двом дітям. Безгромадянство – це покоління. Лариса народилася в місті Коломия на Івано-Франківщині, але за юних років вона часто їздила Радянським Союзом, тому що її батько був військовим. Його часто призначали на посади в різних радянських республіках. Лариса фактично провела дитинство на території всього СРСР, але в 1987 році, повернувшись додому в Україну, жінка вийшла заміж і переїхав до маленького села Бородянка, що на Київщині.

У 1990 році, незадовго до створення незалежної України, Лариса втратила паспорт. Кілька разів вона намагалася його замінити, але це не мало успіху через хаос радянської системи, яка й без того руйнувалася. Нестабільність того моменту вперемішку із заплутаним процесом заміни та отримання паспорта, нескінченні бюрократичні процедури, а також довгий перелік кроків та документів для замінити паспорта – це все, з чим стикнулася Лариса.

Одного разу їй навіть довелося зв’язатися з естонською владою, аби отримати підтвердження попереднього проживання там. Втім, попри українське свідоцтво про народження жінки та документ про шлюб, спроби Марини були марними. Було встановлено, що у неї недостатньо підтверджень свого проживання в Україні на момент проголошення незалежності в 1991 році. Цікаво, що матері Марини, яка на той час мешкала в Естонії, вдалося замінити радянський паспорт на український. Однак це не допомогло спробам Марини.

Протягом десятиліть Лариса була особою без громадянства. Внаслідок її юридичної невизначеності труднощі помножилися. Жінка не могла офіційно працювати, оскільки паспорт є необхідною умовою під час працевлаштування; вона не могла отримати державну допомогу, оскільки жінки юридично не існувало; вона не могла відкрити банківський рахунок, здавати в оренду житло або володіти власним майном. Повільно, крок за кроком, її існування припинилося. Без паспорта чи документів її нормальне життя було неможливим. Цей статус юридичної невизначеності передався також дітям жінки, й потім їх дітям, а через деякий час вся сім’я юридично зникла взагалі.

Лише у 2018 році, майже через 30 років у статусі особи без громадянства, Лариса почула про БФ «Право на захист» від подруги з Вірменії. Вона раніше також була особою без громадянства, і незадовго до того отримала паспорт завдяки допомозі адвокатів БФ «Право на захист». Лариса зателефонувала до офісу Фонду, і зв’язалася з Вікторією, яка й стала її адвокатом.
Вікторія передала справу Марини до суду, підтвердивши факт проживання жінки в Україні в 1991 році завдяки довідці з місця роботи в Бородянці. Суд розглянув докази, і наприкінці 2018 року Лариса вперше за майже 30 років отримала паспорт. Першочергово, жінка поїхала до Росії у місто Сочі, аби побачити свого батька та сестру, а також відвідати місце, де була похована матір жінки. Вона померла в Росії, і Лариса ніколи не мала змоги побачити її могилу.

Після отримання власного паспорта Лариса зайнялася тим самим питанням, але вже для членів її родини, які також були особами без громадянства. Троє дітей жінки отримали власні паспорти, але старший син Марини, який народився в Таллінні до розпаду Радянського Союзу, продовжує мати труднощі з отриманням документа. Свій статус особи без громадянства він передав двох маленьких дітей, і вони, мабуть, зіткнуться з тими ж труднощами в підтвердженні свого громадянства в майбутньому.

Але загалом ситуація покращується, і Лариса вважає, що є надія й для її сина та онуків. Маючи офіційні документи, жінка працює в магазині, а також може отримувати пенсію. Її порада тим, хто постає перед схожими труднощами:

«Не потрібно боятися просити про допомогу. Річ у тім, що ви повинні зробити перший крок, і тоді все буде добре. Але треба докласти зусиль…Ви повинні стукати у всі двері».

За посиланням пропонуємо Вам ознайомитися з аналітичним документом щодо процедури визнання особою без громадянства в Україні, сусідніх державах та у світі, підготовленим благодійним фондом «Право на захист», за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні UNHCR Ukraine

19.10.20

18 жовтня 2020 року повинен був бути введений в дію Закон, яким встановлено процедуру визнання особою без громадянства в Україні. Цей документ став результатом тривалої роботи представників профільних громадських та міжнародних організацій. Однак, на сьогодні він лишається не дієвим, зокрема через відсутність нормативно врегульованого порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства.

Процедура визнання особою без громадянства надасть людям, які не мають громадянства жодної з країн та документів, які посвідчують особу, можливість: бути офіційно визнаними особами без громадянства; отримати документ, який посвідчує особу; відновити доступ до повноцінного життя та до всіх видів послуг; реалізувати свої права та свободи на території України. 

Закон набув чинності 18 липня 2020 року та мав бути введений в дію через три місяці з дня набрання ним чинності, тобто у неділю, 18 жовтня 2020 року. 

Однак, запровадження прописаної в цьому законі процедури можливе було тільки після приведення Урядом та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом. Власне на що і відводилось три місяці. 

У серпні-вересні 2020 року Державна міграційна служба України ознайомилась з закордонним досвідом, підготувала проєкт постанови Кабінету Міністрів України  «Деякі питання визнання особою без громадянства» та організувала громадські обговорення проєкту. Однак, Урядом досі не прийнято необхідних підзаконних актів, які мають фактично впровадити процедуру.

“Не маючи будь-якого іншого виходу, тисячі людей в Україні чекають на процедуру, оскільки жодна з держав не визнає їх своїми громадянами. Особи без громадянства в Україні – люди без документів, які посвідчують особу, та без можливості жити звичайним життям. Команда БФ «Право на захист» вже доклала зусиль до важливих законодавчих зрушень і продовжує працювати в напрямку створення механізму визнання особою без громадянства в Україні. Процедура зробить можливим виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо осіб без громадянства”, – зазначила Ксенія Карагяур, правовий аналітик БФ «Право на захист».

А тому відкритими залишаються питання: коли довгоочікуваний Закон буде введено в дію? Коли людина, яку жодна держава не визнає своїм громадянином, матиме змогу офіційно звернутись до органів влади України? 

За оцінками Агенції ООН у справах біженців (УВКБ ООН), в Україні близько 35 000 осіб без громадянства та під ризиком безгромадянства. Через відсутність документів, які посвідчують особу, вони не в змозі реалізувати права і свободи людини на території України. Втрата громадянства частіше за все пов’язана з наслідками розпаду СРСР та міграцією людей в цей період або пізніше. 

16.10.20

З 19 по 23 жовтня 2020 року київський офіс БФ «Право на захист» буде працювати в обмеженому режимі.

Юридичні консультації будуть надаватися клієнтам у повному обсязі в режимі онлайн за допомогою сервісів ZOOM, Viber, Skype. Для відвідувачів офіс буде закритий. Призначені на цей тиждень інтерв’ю та консультації будуть проведені в режимі онлайн.

Ви можете зв’язатися з нами за наступними номерами:

  • Для шукачів захисту: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62 (пишіть нам на Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62)
  • Для осіб без громадянства: +38 093 039 00 71, +38 093 038 90 31

Слідкуйте за оновленнями та будьте здорові!

12.10.20

Уважаемые клиенты!

С 12.10.2020 года киевский офис БФ «Право на защиту» прекращает прием клиентов до 16.10.2020 года включительно по причине случаев подтвержденного COVID-2019 у сотрудников офиса.

ОФИС ЗАКРЫТ ДЛЯ ПОСЕТИТЕЛЕЙ!Назначенные на эту неделю интервью и консультации будут переведены в режим онлайн с помощью ZOOM, Viber, Skype.

Связаться с нами можно по телефонам: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

Пишите нам в Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62

Контактные номера для лиц без гражданства: 093 039 00 71; 093 038 90 31. Следите за объявлениями и будьте здоровы!

Dear Clients!

From 12.10.2020, Right to Protection office in Kyiv forced to be closed until 16.10.2020 inclusive in connection with cases of confirmed COVID-2019 among office staff. OFFICE IS CLOSED TO VISITORS! Interviews and consultations scheduled for this week will be transferred online using the ZOOM, Viber, Skype service.

You can contact us at the following phones: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

Write to us on Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62Stay tuned for ads and be healthy

اعتبارًا من 12/10/2020 ، تم إغلاق مكتب  “الحق في الدفاع”  في كييف حتى 16/10/2020 بسبب حالات مؤكدة 

بين موظفي المكتب COVID-2019  

المكتب مغلق أمام الزوار

سيتم المقابلات والاستشارات المقررة عبر الإنترنت لهذا الأسبوع 

يمكنك الاتصال بنا عن طريق الهواتف التالية

                                                                                                                                             +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

اكتب إلينا على 

Viber ، WhatsApp:  38 093038 95 62

04.09.20

Ще доволі багато людей навіть не знає, що в Україні проживає 35 тисяч осіб без громадянства. Їхнє життя складається з постійних спроб отримати паспорт та офіційне підтвердження того, що вони дійсно існують. Хтось зневірюється на цьому шляху і продовжує якось жити далі, а інші все ще намагаються прорватися крізь нетрі складної процедури підтвердження громадянства в Україні. Багато таких людей звертається по допомогу до нашого Фонду, тому що без кваліфікованої юридичної підтримки зробити це доволі важко.

У публікації від The Village є п’ять історій наших клієнтів, де вони розповідають про свій складний досвід життя без паспорта, а також про мрії, які неможливо здійснити без документів. Читайте за посиланням.

12.08.20

За оцінкою УВКБ ООН, станом на 2020 рік в Україні проживають близько 35 тисяч осіб, які не є громадянами, чи громадянство яких не визначено. Особи без громадянства — це люди, яких жодна держава світу не вважає своїми громадянами в силу дії її закону.

Фактично ці люди позбавлені таких базових прав, як реєстрація народження, освіта, охорона здоров’я, реєстрація шлюбу та працевлаштування. А в разі смерті такої особи не видається навіть свідоцтво про смерть і не відбувається офіційне поховання. Головна проблема цих людей, яка затьмарює доступ до нормального життя, — це відсутність паспорта та документів.

Чому так сталося?

Розпад СРСР. Проблема безгромадянства в Україні в першу чергу пов’язана з розпадом Радянського Союзу. Люди, які прибували до України з інших колишніх радянських республік після розпаду СРСР, не отримали свій паспорт через суперечливі закони про громадянство та пробіли у законодавстві.

«Після розпаду Радянського Союзу кожна новоутворена держава приймала свій окремий закон про громадянство. І загальним правилом було те, що на території новоствореної держави особа могла визнаватися громадянином тільки на момент, коли приймався закон. Траплялося так, що людина, наприклад, проживала в Казахстані в той момент, коли в Україні було прийнято закон про громадянство. Згодом людина повернулася в Україну, але довести свій зв’язок ані з Казахстаном, ані з Україною вже не змогла», — зазначає Ірина Алексєєва, проєктна менеджерка БФ «Право на захист».

Ризик без громадянства. Крім того, в Україні існує також й така категорія людей як особи під ризиком безгромадянства. Це члени ромських меншин, бездомні, люди похилого віку з радянськими паспортами, засуджені особи та діти, народжені на непідконтрольній уряду території Донецької та Луганської областей (НПУТ).

Як наслідок конфлікту на сході, 57% дітей, які народилися без належного українського свідоцтва про народження на території НПУТ, можуть не отримати український паспорт у 14 років. Це пов’язано з тим, що свідоцтва, видані владою окупованих територій, визнаються лише Росією. Водночас в Україні такі документи не мають юридичної сили, а тому дитина не зможе підтвердити своє громадянство України. Ця проблема вже загрожує понад 40 тисяч дітям з НПУТ.

Детальніше про цю проблему читайте в матеріалі Анни Бабко, правової аналітикині БФ «Право на захист» за посиланням.

Вихід із правової невизначеності

У 2013 році Україна приєдналася до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства, а відтак взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо врегулювання та поліпшення статусу осіб без громадянства, які проживають на території нашої держави. Однак протягом багатьох років в Україні не існувало дієвої процедури для встановлення та надання захисту особам без громадянства.

18 липня 2020 року в Україні таки набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства», до розробки якого долучилися спеціалісти БФ «Право на захист». Ця подія є важливим кроком до подолання безгромадянства в Україні. 

«Безгромадянство принижує людину та робить її невидимою для держави. Так, нова процедура встановлення особою без громадянства — це не прийняття до громадянства, навпаки — людину визнають такою, яка не має громадянства жодної з країн. Однак цей статус надасть шанс людині на повноцінне життя: спочатку тимчасово проживати на території України на законних підставах, згодом отримати дозвіл на імміграцію, с часом — бути прийнятим до громадянства України. Цей шлях надзвичайно довгий, однак люди на цей шанс чекали десятки років або все життя», — коментує Ксенія Карагяур, правовий аналітик БФ «Право на захист».

Як сьогодні живуть особи без громадянства в Україні?

Щороку до БФ «Право на захист» за правовою допомогою звертаються тисячі осіб без громадянства. Ми допомагаємо їм відновити документи та підтвердити або набути громадянство. Деякі справи юристів можуть тривати навіть декілька років, допоки людина не отримує свій заповітний паспорт. Як ось історія Надії, яка протягом 17 років була особою без громадянства. В інтерв’ю жінка розповідає чому так сталося, і що взагалі означає — бути особою без громадянства в Україні. Дивіться інтерв’ю за посиланням.

17.07.20

Фото: UNHCR Ukraine

Завтра, 18 липня, набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства». 16 червня 2020 року закон прийнято Верховною Радою України, 15 липня він підписаний Президентом України.

Мета Закону — створення процедури визнання особою без громадянства, оскільки у 2013 році Україна приєдналася до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства (ратифікована також у 2013 році) і взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо урегулювання та поліпшення статусу осіб без громадянства, які перебувають на території нашої держави.

До цього часу процедури визначення статусу особи без громадянства (далі — ОБГ) в Україні не було.

Про що Закон?

Закон приводить визначення особи без громадянства у відповідність до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року (далі — Конвенція). А саме: «Особа без громадянства — особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону» (замість «відповідно до свого законодавства»). Таке уточнення визначення ОБГ запобігатиме виключенню з цієї категорії осіб, держава походження яких за законом має їх вважати своїми громадянами, проте на практиці відмовляє в громадянстві.

Закон вводить процедуру визнання людини особою без громадянства: передбачає можливість звернення про визнання ОБГ, зокрема заявником, який не перебуває на території України на законних підставах; встановлює строк розгляду заяви у 6 місяців, але не довше 12 місяців; передбачає документування заявника довідкою про звернення за визнанням ОБГ на час розгляду; визначає вичерпний перелік підстав для відмови та порядок оскарження у випадку відмови. Процедура надасть можливість тисячам ОБГ, які проживають в Україні багато років або все життя, нарешті отримати документ, який посвідчує особу, та стати повноцінними членами суспільства і реалізувати свої права і свободи, гарантовані всім без виключення Конституцією України.

Закон надає право особам, які звернулись із заявою про визнання ОБГ, на всі види безоплатної правової допомоги до прийняття остаточного рішення за їх заявою. Зазвичай не документовані особи, які звертаються до Благодійного Фонду «Право на захист» з приводу оформлення громадянства, є соціально незахищеними людьми, це самотні люди похилого віку; роми; особи, звільнені з місць позбавлення волі; внутрішньо переміщені особи. Більшість з них не мають відповідної освіти та коштів на юридичну допомогу, а тому розв’язати проблему свого офіційного статусу майже неможливо без безоплатної правової допомоги.

Щонайменше 12 країн світу запровадили процедуру. Це Франція, Грузія, Угорщина, Італія, Латвія, Косово, Мексика, Молдова, Філіппіни, Іспанія, Туреччина, Великобританія[1]. Найпершими були Франція та Італія (1950-1970), у 2000-х роках ще чотири країни впровадили свою процедуру, інші шість – після 2011 року.

Чинні процедури діляться на ті, що регулюються конкретними нормами права, чітким або відносно чітким порядком; які направлені на захист, вони чітко не врегульовані законодавством, однак механізм функціонує; ті, що одночасно гарантують захист та мають чітко визначену процедуру[2]. Проте єдиним вірним критерієм оцінки ефективності функціонування процедури є стан імплементації положень Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року.

Наприклад, право працювати за наймом або на власному підприємстві; придбавати/орендувати житло; отримувати освіту; на соціальне забезпечення; свобода пересування та інші. Держави мають широку свободу розсуду щодо розробки та функціонування процедури визначення ОБГ, оскільки це прямо не вимагається Конвенцією[3]. Водночас процедура створить можливість забезпечити реалізацію вказаних прав ОБГ.

Досвід Киргизької Республіки у подоланні безгромадянства є найбільш вражаючим на сьогоднішній день. В рамках кампанії IBelong, розпочатої УВКБ ООН у 2014 році з метою припинення безгромадянства, уряд та партнери виявили 13 700 осіб без громадянства в країні, серед яких понад 2000 дітей[4]. Виявлених людей документовано свідоцтвами про народження або оформлено/прийнято до громадянства, чим покладено крапку в національній проблемі безгромадянства. Слід зазначити, що Киргизстан ще не приєднався до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року і не запровадив процедуру визнання ОБГ[5], однак до кінця 2020 року має на меті врегулювати порядок визнання ОБГ[6]. Цей приклад демонструє, що чітка ціль та послідовне виконання запланованих заходів, призводять до відмінного результату.

Україна, як Грузія та Молдова, націлена розв’язати проблему безгромадянства шляхом врегулювання механізму визнання ОБГ. Процедури визнання ОБГ Грузії та Молдови дещо відрізняються від процедури, передбаченої новим законом в Україні. Наприклад, законодавством Молдови передбачено, що ініціатором визнання ОБГ може виступати не тільки заявник, але й державний орган. У Грузії вказаними категоріями справ займається відомство, підзвітне Міністерству юстиції, а не Міністерству внутрішніх справ, як в Молдові та Україні. Як у Молдові, так і у Грузії строк розгляду заяви про визнання ОБГ складає 6 місяців з можливістю продовжити його на 1-3 місяці і не більше. Натомість в українській моделі, як передбачено тільки-но прийнятим законом, надана можливість продовжувати розгляд заяви до 12 місяців. Проте у прикладах Грузії і Молдови перелік підстав для відмови у визнанні ОБГ та відхиленні заяви значно ширше ніж той, що встановлено новим законом в Україні[7].

Позитивними сторонами української моделі, що наразі впроваджуватиметься є:

  • можливість звернення до процедури визнання ОБГ незалежно від наявності законних підстав проживати на території України;
  • Тягар доведення того, що особа не перебуває в громадянстві жодної з країн, покладений на державний орган, а не на людину (зібрати необхідні підтвердження людині, яка не має документу, що посвідчує її особу, майже неможливо);
  • За необхідності заявнику надаватиметься перекладач, здійснюватиметься переклад його документів;
  • Якщо обставини справи свідчитимуть про можливу належність людини до громадянства України, розгляд справи зупинятиметься, натомість здійснюватиметься перевірка належності до громадянства України. Якщо належність не буде встановлена – розгляд поновлюватиметься. Якщо належність до громадянства буде встановлена, розгляд справи припинятиметься, натомість особі оформлятимуть паспорт громадянина України;
  • Якщо під час розгляду заяви з’ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд заяви про визнання ОБГ зупинятиметься до завершення іншої процедури. Залежно від результатів останньої розгляд заяви про визнання ОБГ поновлюватиметься або припинятиметься;
  • Людина, заява якої щодо визнання ОБГ розглядатиметься підрозділом ДМС, або яка оскаржуватиме відмову у визнанні ОБГ, зможе в цей час працювати офіційно з дозволу центру зайнятості;
  • Чітко передбачений порядок оскарження рішення про відмову або про скасування вже прийнятого позитивного рішення.
  • Державна міграційна служба України буде вести облік осіб: звернулися із заявою про визнання ОБГ; щодо яких прийнято рішення про визнання ОБГ або про відмову у визнанні ОБГ; ОБГ, яким видані посвідки на постійне проживання; ОБГ, яким видані посвідки на тимчасове проживання; ОБГ, яким видані проїзний документ (посвідчення ОБГ для виїзду за кордон). 

Як звернутись? Куди? Коли?

Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства будуть затверджені відповідним актом Кабінету Міністрів України. Однак в інфографіці нижче – коротко про те, як людина може звернутись із заявою про визнання ОБГ та як проходить розгляд заяви.


Чи будуть витрачені бюджетні кошти під час виконання Закону?

Реалізація положень Закону не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України. Хіба що оформлення посвідок на тимчасове та постійне проживання ОБГ буде коштом Держави. Слід зазначити, що автори законопроєкту пропонували звільнити від судового збору осіб, які оскаржують відмову у визнанні ОБГ або скасування вже прийнятого рішення про визнання ОБГ. Однак, цю пропозицію було відхилено.

Навпаки, ОБГ після успішного проходження процедури зможуть офіційно працевлаштуватись та стати на облік у фіскальних органах, бути платниками податків. Отже, ці зміни в законодавстві потенційно збільшать кількість платників податків, а тому й наповнення бюджету.

[1] Establishing statelessness determination procedures to protect stateless persons, UNHCR, access address: https://www.refworld.org/pdfid/57836cff4.pdf

[2] Statelessness determination and the protection status, ENS, access address: https://www.refworld.org/pdfid/53162a2f4.pdf?__cf_chl_jschl_tk__=38421593d616c57173c89d40c6c096c695eca1f2-1592750950-0-ATGhxCXMPpc727i__07dAavCzeH4gJZQZxr1UrIQULqqdXYc4WstQWxwNvRG3Z0_DQsK1DLGd_7Umry6wZEEiPO_-x_UPJoN08hLit0xvyumGiaeIaPZYS4f30x1rNDcmr5cRxTEvJB3Tc5ktG1LlacG_u1l55TVD5k35RKQdSibrJqNkEE7zYvpGUG7zmYXDE8vER1gyibTRdTcoZU0oSoYQZbndK3nu0x3oERI7g6hw3guKTbkrLnrWzrys23b1bGcf5IirVHwQP0MMm6x2tTi0IVIjq_sRf2ZUH1iolc7

[3] UNHCR, Handbook on Protection of Stateless Persons, 30 June 2014, available at: http://www.refworld.org/docid/53b676aa4.html

[4] https://www.unhcr.org/news/press/2019/7/5d1da90d4/kyrgyzstan-ends-statelessness-historic-first.html

[5] https://treaties.un.org/Pages/ViewDetailsII.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=V-3&chapter=5&Temp=mtdsg2&clang=_en

[6] https://www.unhcr.org/ibelong/results-of-the-high-level-segment-on-statelessness/

[7] Досвід Грузії та Молдови щодо імплементації Конвенцій ООН про статус апатридів та скорочення безгромадянства, ВГО «Комітет виборців України», адреса доступу: http://cvu.od.ua/ua/likbez/dosvid-gruziyi-ta-moldovi-schodo-implementatsiyi-konventsiy-oon-pro-status-apatridiv-ta-skorochennya-bezgromadyanstva_265/

02.07.20

В середині 2018 року під час візиту до центру сім’ї, дітей та молоді (Далі – ЦСДМ) м. Запоріжжя до монітора БФ «Право на захист» Сергія Чечеля звернулася дівчина Марія (ім’я змінене), яка мала проблеми з отриманням не тільки паспорта, а ще і свідоцтва про народження. Задокументувавши всі обставини та зібравши копії документів, наш колега скерував заяву на правовий супровід до проєкту із допомоги особам без громадянства, який ми реалізовуємо за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Колеги з’ясували, що дівчина від народження не отримувала свідоцтва (а їй вже було 24 роки!). Також виявилося, що батько Марії не мав паспорта громадянина України, адже після проголошення незалежності та подальшої заміни чинних на той момент паспортів СРСР на українські, чоловік не обміняв паспорт та продовжував жити з документом країни, якої вже давно нема. Щодо матері дівчини, вона також не змінила паспорт СРСР на український. Згодом жінка все ж почала процедуру заміни, проте до логічного завершення – отримання паспорта громадянина України – так і не дійшло. 

Марія – середня дитина в сім’ї – одна з трьох сестер. Для найстаршої з дівчат батьки встигли отримати свідоцтво про народження, але згодом через те, що самі не мали паспортів, не змогли подати документи на отримання паспорта громадянки України для старшої дитини. Наймолодша дівчинка народилася вже в Запоріжжі та під контролем ЦСДМ отримала і свідоцтво про народження, і український паспорт. Ці обставини змусили Марію почати діяти.

Наші колеги активно включилися в роботу. Вони з’ясували, в якому пологовому будинку дівчина народилася, проте на адвокатські запити надати дублікат медичного свідоцтва про народження в установі не змогли. Відтак, ми не могли звернутися до відділу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) за отриманням свідоцтва про народження в позасудовому порядку. Під час підготування документів для подання в суд з’ясувалося, що і навчалася Марія без свідоцтва про народження – батьки не надали ані його оригіналу, ані копії при зарахуванні до школи, тож дівчина мала проблеми при отриманні атестату після завершення навчання. Дівчинка отримала довідку з фотокарткою про закінчення школи, яка тривалий час фактично заміняла Марії будь-який документ, який посвідчував би особу.  

Після підготування матеріалів заяву про встановлення факту народження було направлено до Заводського районного суду м. Запоріжжя, а супровід справи здійснював адвокат запорізького офісу БФ «Право на захист» Сергій Щеголь. Під час судових засідань за клопотанням представника заявниці, суд двічі направляв до пологового будинку ухвалу про витребування доказів – медичного свідоцтва про народження. Також проблема полягала і в тому, що матір дівчини не хотіла співпрацювати, відмовлялася приходити на судові засідання та сприяти більш швидкому розв’язанню проблеми.

Окремо суд хвилювало, чому дівчина майже до 24 років не зверталася та не намагалася отримати паспорт? Відповідь на нього дуже проста відповідь: відповідно до чинного законодавства, повнолітня особа не може самостійно звертатися до державних органів без паспорта, оскільки тільки цей документ  може підтвердити особу заявника. 

Заслухавши свідків, зокрема і молодшу сестру Марії, яка за підтримки соціальних служб отримала паспорт громадянки України, суд задовольнив вимоги, викладені в заяві про встановлення факту народження. 

Після набуття законної сили рішення подали до відділу РАЦС за місцем фактичного проживання Марії і вона змогла отримати свідоцтво про народження. Маючи оригінал документу, Марія звернулася до відділу Державної міграційної служби (ДМС) для отримання паспорту в формі ІD-картки. ДМС усіляко сприяли дівчині та без будь-яких перепон після проведення необхідних, передбачених законодавством, видали довгоочікуваний паспорт громадянки України. 

«Будь-які справи з отримання паспорта замість втраченого або видача нового документа – це дуже тривалі в часі справи. Від звернення до нашої організації до фактичного отримання документа минуло майже півтора роки. – Розповідає Сергій Щеголь. – На мою думку, це неприпустимо та певною мірою є порушенням прав тих, хто залишився в скрутних обставинах без документів, які би встановили  особу. Відсутність чіткого алгоритму дій та інформування населення  призводять до того, що люди не можуть вчасно та повною мірою відреагувати та виклики, з якими їм доведеться стикнутися під час відновлення/отримання паспорта».