Зробити пожертву
Укр / Eng
17.07.20

Фото: UNHCR Ukraine

Завтра, 18 липня, набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства». 16 червня 2020 року закон прийнято Верховною Радою України, 15 липня він підписаний Президентом України.

Мета Закону — створення процедури визнання особою без громадянства, оскільки у 2013 році Україна приєдналася до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства (ратифікована також у 2013 році) і взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо урегулювання та поліпшення статусу осіб без громадянства, які перебувають на території нашої держави.

До цього часу процедури визначення статусу особи без громадянства (далі — ОБГ) в Україні не було.

Про що Закон?

Закон приводить визначення особи без громадянства у відповідність до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року (далі — Конвенція). А саме: «Особа без громадянства — особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону» (замість «відповідно до свого законодавства»). Таке уточнення визначення ОБГ запобігатиме виключенню з цієї категорії осіб, держава походження яких за законом має їх вважати своїми громадянами, проте на практиці відмовляє в громадянстві.

Закон вводить процедуру визнання людини особою без громадянства: передбачає можливість звернення про визнання ОБГ, зокрема заявником, який не перебуває на території України на законних підставах; встановлює строк розгляду заяви у 6 місяців, але не довше 12 місяців; передбачає документування заявника довідкою про звернення за визнанням ОБГ на час розгляду; визначає вичерпний перелік підстав для відмови та порядок оскарження у випадку відмови. Процедура надасть можливість тисячам ОБГ, які проживають в Україні багато років або все життя, нарешті отримати документ, який посвідчує особу, та стати повноцінними членами суспільства і реалізувати свої права і свободи, гарантовані всім без виключення Конституцією України.

Закон надає право особам, які звернулись із заявою про визнання ОБГ, на всі види безоплатної правової допомоги до прийняття остаточного рішення за їх заявою. Зазвичай не документовані особи, які звертаються до Благодійного Фонду «Право на захист» з приводу оформлення громадянства, є соціально незахищеними людьми, це самотні люди похилого віку; роми; особи, звільнені з місць позбавлення волі; внутрішньо переміщені особи. Більшість з них не мають відповідної освіти та коштів на юридичну допомогу, а тому розв’язати проблему свого офіційного статусу майже неможливо без безоплатної правової допомоги.

Щонайменше 12 країн світу запровадили процедуру. Це Франція, Грузія, Угорщина, Італія, Латвія, Косово, Мексика, Молдова, Філіппіни, Іспанія, Туреччина, Великобританія[1]. Найпершими були Франція та Італія (1950-1970), у 2000-х роках ще чотири країни впровадили свою процедуру, інші шість – після 2011 року.

Чинні процедури діляться на ті, що регулюються конкретними нормами права, чітким або відносно чітким порядком; які направлені на захист, вони чітко не врегульовані законодавством, однак механізм функціонує; ті, що одночасно гарантують захист та мають чітко визначену процедуру[2]. Проте єдиним вірним критерієм оцінки ефективності функціонування процедури є стан імплементації положень Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року.

Наприклад, право працювати за наймом або на власному підприємстві; придбавати/орендувати житло; отримувати освіту; на соціальне забезпечення; свобода пересування та інші. Держави мають широку свободу розсуду щодо розробки та функціонування процедури визначення ОБГ, оскільки це прямо не вимагається Конвенцією[3]. Водночас процедура створить можливість забезпечити реалізацію вказаних прав ОБГ.

Досвід Киргизької Республіки у подоланні безгромадянства є найбільш вражаючим на сьогоднішній день. В рамках кампанії IBelong, розпочатої УВКБ ООН у 2014 році з метою припинення безгромадянства, уряд та партнери виявили 13 700 осіб без громадянства в країні, серед яких понад 2000 дітей[4]. Виявлених людей документовано свідоцтвами про народження або оформлено/прийнято до громадянства, чим покладено крапку в національній проблемі безгромадянства. Слід зазначити, що Киргизстан ще не приєднався до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року і не запровадив процедуру визнання ОБГ[5], однак до кінця 2020 року має на меті врегулювати порядок визнання ОБГ[6]. Цей приклад демонструє, що чітка ціль та послідовне виконання запланованих заходів, призводять до відмінного результату.

Україна, як Грузія та Молдова, націлена розв’язати проблему безгромадянства шляхом врегулювання механізму визнання ОБГ. Процедури визнання ОБГ Грузії та Молдови дещо відрізняються від процедури, передбаченої новим законом в Україні. Наприклад, законодавством Молдови передбачено, що ініціатором визнання ОБГ може виступати не тільки заявник, але й державний орган. У Грузії вказаними категоріями справ займається відомство, підзвітне Міністерству юстиції, а не Міністерству внутрішніх справ, як в Молдові та Україні. Як у Молдові, так і у Грузії строк розгляду заяви про визнання ОБГ складає 6 місяців з можливістю продовжити його на 1-3 місяці і не більше. Натомість в українській моделі, як передбачено тільки-но прийнятим законом, надана можливість продовжувати розгляд заяви до 12 місяців. Проте у прикладах Грузії і Молдови перелік підстав для відмови у визнанні ОБГ та відхиленні заяви значно ширше ніж той, що встановлено новим законом в Україні[7].

Позитивними сторонами української моделі, що наразі впроваджуватиметься є:

  • можливість звернення до процедури визнання ОБГ незалежно від наявності законних підстав проживати на території України;
  • Тягар доведення того, що особа не перебуває в громадянстві жодної з країн, покладений на державний орган, а не на людину (зібрати необхідні підтвердження людині, яка не має документу, що посвідчує її особу, майже неможливо);
  • За необхідності заявнику надаватиметься перекладач, здійснюватиметься переклад його документів;
  • Якщо обставини справи свідчитимуть про можливу належність людини до громадянства України, розгляд справи зупинятиметься, натомість здійснюватиметься перевірка належності до громадянства України. Якщо належність не буде встановлена – розгляд поновлюватиметься. Якщо належність до громадянства буде встановлена, розгляд справи припинятиметься, натомість особі оформлятимуть паспорт громадянина України;
  • Якщо під час розгляду заяви з’ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд заяви про визнання ОБГ зупинятиметься до завершення іншої процедури. Залежно від результатів останньої розгляд заяви про визнання ОБГ поновлюватиметься або припинятиметься;
  • Людина, заява якої щодо визнання ОБГ розглядатиметься підрозділом ДМС, або яка оскаржуватиме відмову у визнанні ОБГ, зможе в цей час працювати офіційно з дозволу центру зайнятості;
  • Чітко передбачений порядок оскарження рішення про відмову або про скасування вже прийнятого позитивного рішення.
  • Державна міграційна служба України буде вести облік осіб: звернулися із заявою про визнання ОБГ; щодо яких прийнято рішення про визнання ОБГ або про відмову у визнанні ОБГ; ОБГ, яким видані посвідки на постійне проживання; ОБГ, яким видані посвідки на тимчасове проживання; ОБГ, яким видані проїзний документ (посвідчення ОБГ для виїзду за кордон). 

Як звернутись? Куди? Коли?

Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства будуть затверджені відповідним актом Кабінету Міністрів України. Однак в інфографіці нижче – коротко про те, як людина може звернутись із заявою про визнання ОБГ та як проходить розгляд заяви.


Чи будуть витрачені бюджетні кошти під час виконання Закону?

Реалізація положень Закону не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України. Хіба що оформлення посвідок на тимчасове та постійне проживання ОБГ буде коштом Держави. Слід зазначити, що автори законопроєкту пропонували звільнити від судового збору осіб, які оскаржують відмову у визнанні ОБГ або скасування вже прийнятого рішення про визнання ОБГ. Однак, цю пропозицію було відхилено.

Навпаки, ОБГ після успішного проходження процедури зможуть офіційно працевлаштуватись та стати на облік у фіскальних органах, бути платниками податків. Отже, ці зміни в законодавстві потенційно збільшать кількість платників податків, а тому й наповнення бюджету.

[1] Establishing statelessness determination procedures to protect stateless persons, UNHCR, access address: https://www.refworld.org/pdfid/57836cff4.pdf

[2] Statelessness determination and the protection status, ENS, access address: https://www.refworld.org/pdfid/53162a2f4.pdf?__cf_chl_jschl_tk__=38421593d616c57173c89d40c6c096c695eca1f2-1592750950-0-ATGhxCXMPpc727i__07dAavCzeH4gJZQZxr1UrIQULqqdXYc4WstQWxwNvRG3Z0_DQsK1DLGd_7Umry6wZEEiPO_-x_UPJoN08hLit0xvyumGiaeIaPZYS4f30x1rNDcmr5cRxTEvJB3Tc5ktG1LlacG_u1l55TVD5k35RKQdSibrJqNkEE7zYvpGUG7zmYXDE8vER1gyibTRdTcoZU0oSoYQZbndK3nu0x3oERI7g6hw3guKTbkrLnrWzrys23b1bGcf5IirVHwQP0MMm6x2tTi0IVIjq_sRf2ZUH1iolc7

[3] UNHCR, Handbook on Protection of Stateless Persons, 30 June 2014, available at: http://www.refworld.org/docid/53b676aa4.html

[4] https://www.unhcr.org/news/press/2019/7/5d1da90d4/kyrgyzstan-ends-statelessness-historic-first.html

[5] https://treaties.un.org/Pages/ViewDetailsII.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=V-3&chapter=5&Temp=mtdsg2&clang=_en

[6] https://www.unhcr.org/ibelong/results-of-the-high-level-segment-on-statelessness/

[7] Досвід Грузії та Молдови щодо імплементації Конвенцій ООН про статус апатридів та скорочення безгромадянства, ВГО «Комітет виборців України», адреса доступу: http://cvu.od.ua/ua/likbez/dosvid-gruziyi-ta-moldovi-schodo-implementatsiyi-konventsiy-oon-pro-status-apatridiv-ta-skorochennya-bezgromadyanstva_265/

02.07.20

В середині 2018 року під час візиту до центру сім’ї, дітей та молоді (Далі – ЦСДМ) м. Запоріжжя до монітора БФ «Право на захист» Сергія Чечеля звернулася дівчина Марія (ім’я змінене), яка мала проблеми з отриманням не тільки паспорта, а ще і свідоцтва про народження. Задокументувавши всі обставини та зібравши копії документів, наш колега скерував заяву на правовий супровід до проєкту із допомоги особам без громадянства, який ми реалізовуємо за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Колеги з’ясували, що дівчина від народження не отримувала свідоцтва (а їй вже було 24 роки!). Також виявилося, що батько Марії не мав паспорта громадянина України, адже після проголошення незалежності та подальшої заміни чинних на той момент паспортів СРСР на українські, чоловік не обміняв паспорт та продовжував жити з документом країни, якої вже давно нема. Щодо матері дівчини, вона також не змінила паспорт СРСР на український. Згодом жінка все ж почала процедуру заміни, проте до логічного завершення – отримання паспорта громадянина України – так і не дійшло. 

Марія – середня дитина в сім’ї – одна з трьох сестер. Для найстаршої з дівчат батьки встигли отримати свідоцтво про народження, але згодом через те, що самі не мали паспортів, не змогли подати документи на отримання паспорта громадянки України для старшої дитини. Наймолодша дівчинка народилася вже в Запоріжжі та під контролем ЦСДМ отримала і свідоцтво про народження, і український паспорт. Ці обставини змусили Марію почати діяти.

Наші колеги активно включилися в роботу. Вони з’ясували, в якому пологовому будинку дівчина народилася, проте на адвокатські запити надати дублікат медичного свідоцтва про народження в установі не змогли. Відтак, ми не могли звернутися до відділу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) за отриманням свідоцтва про народження в позасудовому порядку. Під час підготування документів для подання в суд з’ясувалося, що і навчалася Марія без свідоцтва про народження – батьки не надали ані його оригіналу, ані копії при зарахуванні до школи, тож дівчина мала проблеми при отриманні атестату після завершення навчання. Дівчинка отримала довідку з фотокарткою про закінчення школи, яка тривалий час фактично заміняла Марії будь-який документ, який посвідчував би особу.  

Після підготування матеріалів заяву про встановлення факту народження було направлено до Заводського районного суду м. Запоріжжя, а супровід справи здійснював адвокат запорізького офісу БФ «Право на захист» Сергій Щеголь. Під час судових засідань за клопотанням представника заявниці, суд двічі направляв до пологового будинку ухвалу про витребування доказів – медичного свідоцтва про народження. Також проблема полягала і в тому, що матір дівчини не хотіла співпрацювати, відмовлялася приходити на судові засідання та сприяти більш швидкому розв’язанню проблеми.

Окремо суд хвилювало, чому дівчина майже до 24 років не зверталася та не намагалася отримати паспорт? Відповідь на нього дуже проста відповідь: відповідно до чинного законодавства, повнолітня особа не може самостійно звертатися до державних органів без паспорта, оскільки тільки цей документ  може підтвердити особу заявника. 

Заслухавши свідків, зокрема і молодшу сестру Марії, яка за підтримки соціальних служб отримала паспорт громадянки України, суд задовольнив вимоги, викладені в заяві про встановлення факту народження. 

Після набуття законної сили рішення подали до відділу РАЦС за місцем фактичного проживання Марії і вона змогла отримати свідоцтво про народження. Маючи оригінал документу, Марія звернулася до відділу Державної міграційної служби (ДМС) для отримання паспорту в формі ІD-картки. ДМС усіляко сприяли дівчині та без будь-яких перепон після проведення необхідних, передбачених законодавством, видали довгоочікуваний паспорт громадянки України. 

«Будь-які справи з отримання паспорта замість втраченого або видача нового документа – це дуже тривалі в часі справи. Від звернення до нашої організації до фактичного отримання документа минуло майже півтора роки. – Розповідає Сергій Щеголь. – На мою думку, це неприпустимо та певною мірою є порушенням прав тих, хто залишився в скрутних обставинах без документів, які би встановили  особу. Відсутність чіткого алгоритму дій та інформування населення  призводять до того, що люди не можуть вчасно та повною мірою відреагувати та виклики, з якими їм доведеться стикнутися під час відновлення/отримання паспорта».

26.06.20

Фото: UNHCR Ukraine

16 червня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні та в цілому законопроєкт №2335 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства».

Ми раді з тих, для кого цей законопроєкт стане рішенням реальних проблем. Та пишаємося нашими колегами, які довго та наполегливо працювали над створенням цього документа.

Сподіваємося, він зовсім скоро полегшить життя осіб без громадянства в Україні.

Детальніше про нову процедуру визнання особою без громадянства читайте у нашій інфографіці за посиланням.

18.06.20

Institute on Statelessness and Inclusion підготували звіт про вплив глобальної пандемії на життя людей без громадянства. Стан нерівності та дискримінації, які відчували на собі апатриди і до спалаху COVID-19, в звіті порівнюється із хронічною хворобою. Тому захистити себе та забезпечити базові потреби в умовах карантину – це подвійне випробування для них.


Підтвердженням цього є, зокрема, дані по Україні, зібрані «Право на захист». Так, в Україні 46% осіб без громадянства не можуть звернутися до сімейного лікаря через брак ідентифікаційних документів. А 57% апатридів втратили роботу через карантин. Тому Уряд, місцева влада, міжнародні гуманітарні та неурядові організації мають об’єднати зусилля для ідентифікації осіб без громадянства та їх включенні в програми охорони здоров’я та надання допомоги.

Ознайомитися зі звітом можна за посиланням (англійською).

29.05.20

Надія (ім’я змінене) народилася та мешкала в Криму, де у 2006 році отримала паспорт громадянки України. Жінка мешкала у Джанкойському районі разом зі старенькою матір’ю, працювала, а в 2005 народила доньку. Вісім років по тому, у 2013, познайомилася з чоловіком, який запропонував їй поїхати з ним до м. Алчевська Луганської області. Вона погодилась.

В Алчевську знайшла роботу, уклала шлюб. Наступним кроком планувала забрати до себе доньку. Та раптом чоловік помер. Грошей Надії ледь вистачало на їжу, а ще почався військовий конфлікт. Тож навесні 2014 року жінка виїхала з Алчевська до с.Войтового Станично-Луганського району. Там знайшла роботу й тимчасове житло.

Та от халепа: паспорт громадянки України, виданий в Криму, трудову книжку та свідоцтво про шлюб Надія загубила. На руках залишилося тільки свідоцтво про її народження.

Відтоді жінка неодноразово зверталася до районного підрозділу Державної Міграційної служби (ДМС) із проханням відновити втрачений паспорт, але завжди отримувала усну відмову. У ДММ Надії пропонували надати документ, який посвідчує її особу з фотокарткою, або привести двох свідків (родичів або сусідів за пропискою), які б підтвердили її особу. Ні документів, ані вказаних свідків у жінки не було. На підтвердження громадянства жінці запропонували надати документи, які б підтвердили її проживання на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991. Надати такі документи вона не могла, оскільки в цей час мешкала в Криму, а отже документи залишилися на тимчасово окупованій території.

Жінка опинилася під ризиком безгромадянства. Вона була в розпачі і, за її власними словами, не почувалася людиною. Без документів Надія не могла працевлаштуватися, отримати гуманітарну допомогу. Їй доводилося підпрацьовувати на городах в односельців, допомагати в господарстві, аби отримати хоча б їжу. До того ж вона довго не могла відвідати доньку, яка увесь час залишилася зі старенькою бабусею в Криму.

Минуло п’ять років з моменту втрати паспорта і жінка звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». Адвокат Сергій Михайлов допоміг Надії поновити свідоцтво про шлюб та знайти необхідну інформацію й документи, які посприяли швидкому отриманню паспорта.

Жінка отримала омріяний документ цього травня року в м. Сєвєродонецьку.

Нещодавно Лариса дізналася, що її матір померла, а дочку забрали до дитячого будинку. Дитину вже вдочерили інші люди і зв’язок із нею обірвався. Зараз жінка намагається зробити все, щоб виїхати до Криму і зустрітися з донькою.

22.05.20

Особи без громадянства та під ризиком безгромадянства – одна з найвразливіших категорій в Україні. Із запровадженням карантину їхні проблеми нікуди не ділися, а навпаки – стали ще гострішими.

Благодійний фонд «Право на захист» продовжує надавати юридичні консультації і в період карантину, але у новому форматі – без особистого прийому в офісі. Незмінною лишилася готовність допомогати навіть в умовах нових викликів. Наші юристи підтримують контакт із клієнтами телефоном та за допомогою відеозв’язку; адвокати беруть участь у судових засіданнях попри логістичні перепони, спричинені зупиненням роботи громадського транспорту.

Щоб стримати розповсюдження коронавірусної інфекції та захистити здоров’я наших клієнтів з перших днів введення урядом України обмежувальних заходів Фонд проінформував всіх клієнтів про зміни в графіку роботи державних органів та правилах гігієни, яких слід дотримуватись.

Керуючись принципом гуманності, ми скерували запити клієнтів на отримання продуктів харчування та медикаментів до благодіників та волонтерів, які допомагають родинам, що опинилися в скрутному становищі через втрату роботи в період карантину.

Розповідає Ірина Алексєєва, керівниця проєкту «Правова допомога особам без громадянства»: «Наші клієнти, особи без громадянства, були дуже занепокоєні щодо реалізації свого права на охорону здоров’я та медичну допомогу. Тому аналітики «Право на захист» здійснили дослідження та отримали інформацію від МОЗ про надання первинної та невідкладної медичної допомоги у випадку підозри на COVID-19 всім, незалежно від наявності документа, що посвідчує особу».

Результат дослідження ми презентуємо сьогодні. Документ доступний англійською та українською мовами.

17.04.20

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання медичної допомоги, в тому числі первинної медичної допомоги, у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Це право визначено Законом України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я», і жоден інший закон або підзаконний акт його не звужує і не обумовлює, зокрема, і через відсутність обраного сімейного лікаря.

Це також стосується іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту: Україна гарантує їм повну оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів коштом державного бюджету.

Тож навіщо обирати лікаря та як це зробити в умовах карантину? Що робити, якщо ви не маєте документа, що посвідчує особу? Та які закони захищають ваше право на отримання медичної допомоги? Відповіді на ці запитання ви знайдете у нашому новому звіті «Порядок отримання медичної допомоги за наявності симптомів CoVID-19 особами, які не мають документів, що посвідчують особу, або не обрали сімейного лікаря».

15.02.20

Одержувачами соціальних послуг в Україні є особи/сім’ї, що належать до вразливих груп населення та/або ті, які знаходяться у складних життєвих обставинах, у тому числі ромське населення. Юристи БФ «Право на захист» підготували брошуру з інформацією про те, які соціальні послуги можуть надаватися, як і де їх отримати, а також особливості реєстрації народження дитини. Читайте брошуру російською за посиланням.

12.02.20

Важко реалізувати свої права, коли ти про них не знаєш або не знаєш, куди звернутися, аби отримати потрібну інформацію. Саме тому наші колеги за підтримки Шведського інституту (SI) і Лундського університету розробили інформаційний буклет “Сприяння доступу ромського населення до основних соціальних послуг”. Юристи БФ “Право на захист”  Sonya Kordonets та Костянтин Фунжий вже встигли спільно з партнерами розказати про нього, а також про основні питання, які в ньому розглянуті, представникам ромської громади Київщини. Зустріч-презентація 12 березня з рештою перетворилась на консультацію, адже проблем, які потребують коментарів юристів та профільних спеціалістів, у гостей було чимало — і стосувалися вони здебільше можливості отримання українського паспорта. Дякуємо представникам Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Дарницького Району за підтримку та допомогу в організації зустрічі.