Зробити пожертву
Укр / Eng
02.08.21

Василь Артемович – ВПО з інвалідністю 1-ї групи, він майже нічого не бачить. У своєму рідному місті Луганськ він відчував все на дотик, знав кількість кроків до улюбленого парку, аптеки, лікарні. Але 7 років тому, 5 серпня 2014 року, йому довелося виїхати з Луганська, залишивши свій дім. Виїхати без надії на швидке повернення, виїхати та вчитися жити на новому місці, звикати до нових вулиць, до нового помешкання. 

Спочатку пан Василь проживав протягом року в Павлограді. В листопаді 2015 року він оселився в модульному містечку у Нікополі, згодом поселившись у гуртожиток. Але прийшов лютий 2021 року і цей гуртожиток було виведено з експлуатації в лютому 2021 року. Знову невідомість та передчуття нової втрати, адже помешкання в гуртожитку за п’ять років вже встигло стати чимось дуже схожим на дім, рідний дім.

Дізнавшись від Олени Пазенко, монітора Дніпровського офісу БФ «Право на захист» про можливість переселення до м.Кам’янське, де Український фонд соціальних інвестицій (УФСІ) та місцева влада реконструювали будинок під комфортабельні квартири для внутрішньо переміщених осіб, Василь Артемович отримав надію на нове житло, яке могло б стати йому домівкою. 

Завдячуючи Євгену Романію, директору Комунального підприємства «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради, який надав транспорт, Василь Артемович та ще троє переселенців поїхали до Кам’янського, щоб побачити помешкання, бо якось не вірилося, що його десь може чекати новий дім. 

Переїзд до Кам’янського був досить довготривалим, передували місяці очікування і переживань, але на щастя, то вже все позаду. Попереду довге життя в новій квартирі.

The story of resettlement. He finally found his new home in Kamyanske

Олена Суха, монітор БФ «Право на захист», яка супроводжувала пана Василя в Кам’янському відзначає:

«Кам’янська громада – приклад небайдужого та людяного ставлення до людей. Адже в перший день, як тільки Василь Артемович отримав ключі від однокімнатної квартири, до нього вже завітали соціальні працівниці Кам’янського територіального центру соціального обслуговування, щоб з перших кроків в новій громаді людина відчувала, що про неї  турбуються.»

Василь Артемович віруюча людина, тому в своїх словах подяки, завжди повторює, що  монітори Дніпровського офісу «Право на захист» його янголи-охоронці, які в скрутну годину перенаправляли його на гуманітарну допомогу від УВКБ ООН, взимку поштою надсилали теплі речі від волонтерів, а коли він залишився без житла, скерували його до Кам’янського, де він знайшов свою нову домівку і людей, поруч з якими почуває себе впевнено та затишно.

The story of resettlement. He finally found his new home in Kamyanske

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

27.07.21

Ця історія почалася у травні 2021. Спершу цей випадок здався настільки складним, що надати необхідну допомогу просто неможливо…

Але ми вистояли та змогли допомогти цій маленькій родині впоратися з труднощами, з якими їм довелося зіткнутися!      

До БФ «Право на захист» звернулась Наталія, 27-ми річна вагітна жінка, яка перебувала у складних життєвих обставинах у зв’язку з тим, що в неї були відсутні будь-які документи, які посвідчують її особу.

Історія жінки дуже тяжка. Наталія – сирота, має інвалідність. Її батьки померли ще коли вона була маленькою. Під опіку її разом з сестрою взяла тітка. Всі вони разом проживали в одному з населених пунктів біля міста Волноваха.

Зі слів жінки, тітка часто ображала її. Одного дня, Наталії увірвався терпець: вона зібрала всі свої документи та пішла з дому. Декілька днів та ночей вона ночувала на зупинках, де у неї вкрали документи. Прихистив дівчину місцевий житель Волновахи, який проживав вдвох зі своєю матір’ю.

На обліку у жіночій консультації вагітна не перебувала. Жінка розуміла, що строк вже дуже великий й скоро народжувати, але через відсутність документів вона не в змозі буде зареєструвати свою дитинку та оформити необхідну соціальну допомогу… 

Хвилюючись за долю своєї майбутньої дитини, жінка почала шукати всі можливі способи, аби відновити документи. Одного дня, Наталія звернулася по допомогу до працівників благодійного фонду «Право на захист».

Зробити все можливе і неможливе заради власної дитинки. Історія Наталії Trying to do everything possible and impossible for a child. Natalia's story

У травні вона народила донечку. Співробітники Фонду допомогли жінці відновити втрачені документи. На свій день народження вона отримала новий паспорт, а через декілька днів – дублікат картки платника податків (ІПН). 

Не гаючи часу, було оформлене свідоцтво про народження донечки у Волноваському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану. 

У Центрі надання адміністративних послуг при Волноваській районній державній адміністрації було оформлено державну допомогу при народженні дитини, допомогу матері-одиначці, сім’ям з дітьми, а також отримано «пакунок малюка» – одноразову натуральну допомогу. 

Для отримання державної допомоги також були відкриті рахунки в відділенні банку. Від центру соціальних служб мати з дитинкою отримала підгузки та дитячу ковдру, засоби гігієни, постільну білизну, одяг для матері та дитини, харчі.

​Соціальні працівники допомогли матері з дитиною укласти договір з сімейним лікарем, й відтепер маленька дитинка перебуває під наглядом педіатра.

​Під час одного з відвідувань родини з’ясувалося, що літня жінка, яка проживає в будинку разом із родиною, має серйозне захворювання й потребує  лікування. Працівниками БФ «Право на захист»  терміново було перенаправлено жінку до лікарні, де її негайно оформили у хірургічне відділення. На даний час жінка почувається краще, отримує кваліфіковану медичну допомогу.

Ми дуже раді, що змогли допомогти цій родині. Наталії та її донечці ми бажаємо більше ніколи не потрапляти в таку складну життєву ситуацію!

БФ «Право на захист» висловлює свою щиру вдячність за співпрацю у розв’язанні проблем цієї сім’ї співробітникам Волноваського районного відділу державної міграційної служби, Центру надання адміністративних послуг, Відділу реєстрації актів цивільного стану, Центру соціальних служб.

#InvestInHumanity #UkraineHumanitarianFund

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

16.07.21

Любов Іванівна — пенсіонерка, переселенка, тендітна жінка, якій особисто довелося пережити всі жахи 2014 року.

Родом жінка з Донецька, її житло знаходиться в районі Донецького аеропорту. У 2014 році, зібравши найнеобхідніше, жінка виїхала в Дніпро, де прожила до грудня 2018 року в орендованій квартирі.

Історія переселення: Любов Іванівна знайшла нову домівку в Жовтих Водах

У грудні 2018 року жінка переїхала до гуртожитку у Вільногірську, тому що ціни за комунальні послуги там були більш помірні. Але вже в лютому 2021 року мешканці гуртожитку отримали повідомлення про виселення через проблеми з протипожежною безпекою.

Дізнавшись про можливе виселення ВПО з гуртожитку, монітори нашого Фонду надали інформацію про можливі варіанти для переселення в межах Дніпропетровської області. Але людям, які вже один раз втратили свій дім та облаштувалися на новому місці, не хотілося покидати Вільногірськ. З 16-ти мешканців гуртожитку тільки Любов Іванівна наважилася на переїзд до міста Жовті Води, яке радо зустріло її.

Монітор Фонду Олена Пазенко надала супровід Любові Іванівні в новому місті: 

«Коли людина приїздить в інше місто — це вже для неї певний стрес. І ми намагаємося бути поряд, щоб допомогти максимально швидко й продуктивно відвідати всі установи та зібрати необхідні документи. А завдяки начальниці відділу молоді та спорту Жовтоводської міської ради Олені Лауді та головній спеціалістці відділу Людмилі Шкуренко нам вдається все зробити протягом одного дня: і гуртожиток оглянути, і в лікарні дозвіл на заселення отримати, і довідку ВПО зробити. Кажуть, що непросто бути емпатом, коли ти щодня стикаєшся з проблемами десятків людей, але працівникам Жовтоводської міської ради це вдається. Щиро дякую за нашу співпрацю!».

Сьогодні Любов Іванівна обживається в гуртожитку педагогічного коледжу, де було відремонтовано та умебльовано 4-й поверх для комфортного проживання ВПО.

Маленькі громади з великим серцем. Історія Девладівської ОТГ

«У кінці 2020 року під час спільної зустрічі представники cлов’янського офісу УВКБ ООН наголосили на тому, що варто спрямовувати зусилля на допомогу з переселенням та вирішенням житлових питань ВПО. У нашій роботі ми стикаємося з тим, що багато людей, отримавши інформацію про наявні об’єкти для переселення, потребують нашого супроводу.

Сьогодні з невирішеними житловими питаннями лишаються найбільш незахищені: особи з інвалідністю, літні люди, одинокі мами з дітьми. Навіть переселяючи людей в межах області, нам доводиться їх зустрічати на вокзалі нових міст та супроводжувати до ОМС, УСЗН та в ЦНАПи. Самостійно людина просто не встигне зробити все це протягом дня, а залишитися та винаймати житло подобово не всі можуть собі дозволити.

Саме тут потрібна допомога наших моніторів та їхня тісна співпраця з органами місцевого самоврядування, які завжди йдуть на зустріч. І яскравим прикладом такої співпраці є Жовтоводська громада», 

— зазначає Мирослава Сущенко, керівниця дніпровсько-запорізького офісу БФ «Право на захист».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

15.07.21

Остап народився на теренах України у Луганській області у 1986 році. Ще в дитинстві з родиною переїхав до міста Дебальцеве, Донецької області. Там же він ріс, навчався, познайомився з майбутньою дружиною. За сімейними обставинами, він зміг подати документи на отримання паспорта громадянина України лише у 2014 році. В той момент, коли потрібно було йти за готовим документом почалась війна

Остап з сім‘єю в буквальному сенсі цього слова тікали, залишивши у Донецькій області майже все, що мали – майно, гроші, документи. Згодом він з дружиною переїхав до Тернопільської області. У 2017 році в них народився син. Через відсутність документів Остап не мав змоги офіційно стати чоловіком та засвідчити батьківство. Це, в додаток, суттєво ускладнювало можливості для заробітку гроші на потреби сім‘ї.

Увесь цей час Остап намагався отримати паспорт громадянина України. Після лічених відмов, у 2020 році він звернувся до БФ «Право на захист». З того часу почалися нескінченні дзвінки, поїздки в Державну міграційну службу, звернення, заяви та, на жаль, скарги. 

У лютому 2021 року, міграційна служба нарешті погодилась провести ідентифікацію та підтвердити особу нашого бенефіціара. Проте, громадянство так і залишилося не визнаним. У травні 2021 року, після двох днів переговорів з органами ДМС, було подано документи на визнання особою без громадянства. 

Не дивлячись на три офіційні та десятки неофіційних відмов у видачі паспорту громадянина України, під час подачі документів на статус ОБГ, представники ДМС наполегливо стверджували, що ці дії не мають сенсу, адже особа є громадянином України. 

Що ж, результати цих тверджень ми дізнаємося лише з часом. Водночас, незалежно від результатів розгляду, Остап тепер нарешті зможе отримати документ, що посвідчує особу та відкриває двері до нового життя. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

14.07.21

Світлана народилася в Росії у 1991 році під час розпаду СРСР. Події того часу ще довго впливали на життя дівчини. Коли їй було два рочки, мати перевезла дівчину до України та покинула тут на самоті. Світланою опікувалася чужа жінка, яка змогла стати для неї рідною бабусею. На жаль, опікунство офіційно вона не оформила. Це стало однією із причин початку пекла, до якого потрапила Світлана по досягненню шістнадцятирічного віку. 

У видачі паспорта громадянина України Світлані відмовили. Протягом майже 15 років дівчина виборювала своє право бути частиною цього світу, право мати освіту, працювати, право бути дружиною, мамою. За цей час вона неодноразово зверталася до органів міграційної служби, аби отримати громадянство України. Натомість були лише одні відмови, усні та письмові, або прохання почекати, прийти пізніше, або не до них… За ці роки Світлана вийшла заміж (неофіційно) та народила двох чудових діточок. Через брак документів у Світлани вони з чоловіком були змушені через суд доводити батьківство.

У 2020 році Світлана звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». На жінку та адвоката чекали декілька місяців звернень, скарг, постійних переговорів… І ось, навесні 2021 року, Світлана змогла подати заяву на отримання статусу особи без громадянства після того як в Україні нарешті запрацювала процедура визнання особою без громадянства.

Тим не менш, це тільки початок — попереду пояснення, виклики, запити. Проте, це вже великий крок до майбутнього. Майбутнього для світлої, доброї дівчини та її родини, майбутнього в країні, яка стала для неї рідною майже з народження. Країні, яка нарешті помітила Світлану та інших осіб без громадянства!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

07.07.21

У 2015 році Юлія зі своїми 5-річними синами-двійнятками переїхала з Донецька в модульне містечко Нікополя. Це була її друга спроба порятунку себе і своїх дітей, коли вже стало зрозуміло, що війна на сході України затягнеться надовго.

Рік прожитий під обстрілами, безсонні ночі та прокидання від розірваних снарядів тепер здаються в далекому минулому, але не забуваються… Ще досі діти здригаються, почувши вибухи петард чи святкових салютів. 

Сьогодні ж Юлія та її сини пакують валізи, щоб переїхати з модульного містечка Нікополя до двокімнатної квартири в місті Кам’янське. І звісно ж з ними поїде в новеньке помешкання чорнявий красень, кіт Луї.

Наталя Юхименко, комендант модульного містечка Нікополя, опікується родиною від початку їхнього переміщення до міста:

«Юлія дуже світла людина та неймовірна мама! Вона все робить заради своїх дітей. Мені шкода, що Юлія переїжджає до Кам’янського, але водночас дуже радію за неї, бо вона так мріяла про власний дім!».

До Кам’янського Юлія регулярно їздила у лікарню з одним зі своїх синів, що має інвалідність. Тож дізнавшись від Олени Пазенко, монітора БФ «Право на захист», про реконструйований УФСІ багатоквартирний будинок для ВПО в Кам’янському, Юлія вирішила переїхати до цього міста, аби подати документи на отримання соціального житла.  

Завдяки наданому моніторами дніпровсько-запорізького офісу БФ «Право на захист» супроводу та небайдужому ставленню голови житлової комісії Кам’янської міської ради Альони Скали, мрія Юлії та її синів стала реальністю.

Жінка ледь стримує сльози радості: «Мрії здійснюються! Але я ще досі не можу повірити, що ми з дітьми отримали справжню квартиру! Дякую УФСІ що будуєте для переселенців! Дякую небайдужій громаді Кам’янського, яка приймає нас! Безмежно дякую БФ «Право на захист» за здійснення мрії!».

Мирослава Сущенко, керівниця дніпровсько-запорізького офісу БФ «Право на захист» зазначає:

«Щирі слова подяки від наших підопічних – це для нас дуже цінно, а відчувати свою причетність до здійснення їхніх мрій – дорогого вартує! І саме це відчуття надає сенсу нашій роботі!».

На фото – Юлія та монітор БФ «Право на захист» Олена Пазенко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

02.07.21

До соціальних працівників БФ «Право на захист» звернулися мешканці одного з селищ Волноваської ВЦА та повідомили, що в їхньому населеному пункті є чоловік поважного віку, який вже майже два роки не має постійного місця проживання та періодично мешкає в підвалах багатоквартирних будинків і на вулиці. 

Допомога спільними зусиллями

Наші колеги одразу ж виїхали до селища, де розшукали чоловіка та з’ясували, що зараз він тимчасово проживає на дачі у знайомого. У дачному будинку немає доступу до опалення, водопостачання, водовідведення та інших умов для постійного проживання. Крім того, з’ясувалося, що чоловік офіційно не працевлаштований, не отримує пенсійні виплати та потребує медичного обстеження через перенесений інсульт.

Співробітники БФ «Право на захист» направили клопотання голові Волноваської міської ВЦА щодо соціального захисту бездомного, здійснили спільний візит до чоловіка разом із працівниками Центру соціальних служб та Територіального центру соціального обслуговування Волноваської міської ВЦА.

Допомога спільними зусиллями

В результаті спільної роботи нашого бенефіціара взяли на облік як бездомного, видали відповідне посвідчення. Щоб він почав отримувати пенсію за віком і/або соціальну пенсію, видали направлення до Управління ПФУ у Волноваському районі та УСЗН Волноваської райдержадміністрації

Чоловіку також запропонували розміщення у благодійних реабілітаційних центрах, але він від пропозиції відмовився. Також є можливість організувати його супровід до лікарні і надати гуманітарну допомогу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

24.06.21

Індіра — багатодітна мама. Жінка звернулася по допомогу до БФ «Право на захист» ще у 2018 році. У її старшого сина Роми не було свідоцтва про народження. Завагітніла Індіра ще в юному віці, дітей народжувала вдома. Як отримати свідоцтво про народження, жінка не знала ані в далекому 2005, коли народила Рому, ані при народженні іншої дитини — у 2018-ому.

Адвокат БФ «Право на захист» зробив ряд запитів, після чого було підготовлено заяву до суду про встановлення факту народження дитини. Однак, суд відмовив у відкритті справи, вважаючи, що Індіра має інші шляхи для отримання свідоцтва про народження сина. Харківський апеляційний суд взагалі рекомендував примусити органи реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт народження 13-річного Роми, ігноруючи норми чинного законодавства щодо необхідного переліку документів. 

У 2020 році Верховний суд своєю Постановою зобов’язав Орджонікідзевський районний суд відкрити справу та розглянути заяву про встановлення факту народження Роми. За клопотанням нашого адвоката було призначено вартісну генетичну експертизу, кошти на яку виділив БФ «Право на захист». Експертним висновком було встановлено, що Роман справді є сином Індіри.

Завдяки високому професіоналізму Холодногірського районного у м. Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), у день звернення було зареєстровано народження Роми та видано свідоцтво.

Але радість нашого адвоката раптом трохи затьмарилась — телефонний зв’язок з Індірою втратився, жоден з наявних номерів телефона не обслуговувався. Адвокат знав лише те, що Індіра з дітьми нещодавно переїхала до Кривого Рогу… Відтак розпочалася справжня розшукова робота.

відділу соціальних гарантій та виплат УСЗН виконкому Тернівської

На межі відчаю адвокат звернувся до контакт-центру міста Кривий Ріг — і це спрацювало! Уже наступного дня зателефонувала начальниця відділу соціальних гарантій та виплат УПСЗН виконкому Тернівської районної ради Наталія Рябушенко, і зголосилася допомогти. Вона не лише надала наявну в неї інформацію, але й дізналась інформацію по інших районах міста, сама перетелефонувала та повідомила адвокатові адресу, за якою зареєстрована Індіра. Пізніше для допомоги Ромі до справи долучилась й монітор нашого Фонду Олена Пазенко. Саме вона завершила створення дива для хлопця. Тож хлопець врешті решт отримав довгоочікуваний документ — юридичне підтвердження свого існування.

Свідоцтво про народження для сина. Історія Індіри

Попереду Рому чекають візити до міграційної служби для отримання паспорта громадянина України.

Залишається додати, що дуже важко надавати повноцінну правову допомогу на відстані, враховуючи вразливість та незахищеність наших клієнтів… Але чуйність і людяність долають кілометри, створюючи справжні дива та даруючи віру в краще майбутнє! Дякуємо колегам та всім, хто допоміг у цій справі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

09.06.21

«Інколи здається, що мене мало що може здивувати в роботі, та це не так. Дивлюся на наших бенефіціарів і не розумію, як їм вдається так наполегливо, зціпивши зуби та стиснувши кулаки, долати перепони, штучно створені державою . »

— розповідає юрист БФ «Право на захист» Руслан Беретелі.

Історія співпраці нашої організації з Марією розпочалася взимку 2020 року, коли жінка прийшла до курахівського офісу БФ «Право на захист» по допомогу. Майже годину вона, уродженка Донецька, розповідала, як навчалася і працювала в рідному місті, як одружилася й народила двох доньок. Здавалося би, усе, «як у всіх», але є одне але: увесь цей час її не існувало для держави — у свої 31 вона не мала ані паспорту, ані документів, що посвідчують особу. Ані отримати свідоцтва про народження дітей, ані офіційно працевлаштуватися, ані купити квитки на поїзд.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

«Передусім ми мали підтвердити факт проживання Марії на території України станом на 1991 рік. Зізнаюся, такої мотивованої клієнтки в нашому офісі ще не було. Кожна вказівка щодо збирання доказів виконувалася практично миттєво: родичка нашої клієнтки в Донецьку перевернула і школу, де навчалася наша героїня, і лікарню, де та перебувала на обліку ще з дитинства; отримала довідки з підприємства, де працювала мати Марії. Їй вдалося знайти особисту справу учня, медичну карту, довідки й ще багато чого.» — розповідає Руслан Беретелі. —

Докази проживання Марії в Україні станом на 1991 рік були беззаперечними, а отже, жінка мала право на визнання громадянкою нашої держави. Утім у суді, попри очевидні докази, представниця відділу Державної міграційної служби (ДМС) була проти встановлення цього факту. Адвокат БФ «Право на захист» Леонід Серафимович аргументовано й наполегливо обстоював позицію бенефіціарки й суд задовольнив заяву нашої клієнтки.

Упродовж кількох місяців відповідач не виконував рішення суду: Марії не надавали бланк заяви-анкети, вимагали надання якихось надуманих доказів, пропонували дочекатися керівника тощо. Не вдалося розв’язати складне питання і юридичним супроводом до відділу ДМС, бо вкотре порадили «чекати керівника»…

Тож наші юристи звернулися до керівника Державної міграційної служби України. Справу одразу ж узяли на контроль, документи прийняли. Упродовж трьох місяців Марія отримала довідку про належність до громадянства України, а пізніше — й паспорт.

До цього часу жінці доводилося користуватися копіями нещодавно отриманих свідоцтв про народження дітей. Тепер вона змогла забрати й оригінали. Переоформила Марія і власний загублений реєстраційний номер облікової картки платника податків. Позаду багато роботи, та не менше попереду — тепер жінці доведеться зайнятися облаштуванням комфортного життя для себе та дітей: влаштуватися на офіційну роботу, оформити соціальні виплати тощо. Та вже зараз Марія каже: «Паспорт відчиняє всі двері».

Пропонуємо Вам переглянути розповідь Марії у відео:

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: