Зробити пожертву
Укр / Eng
15.03.23

Монітори БФ “Право на захист” без перебільшення, універсальні спеціалісти. Вони не лише найчастіше першими знайомляться з вами, коли ви потребуєте допомоги фонду, а й самі сприяють вирішенню багатьох проблем. Тому ми будемо щомісяця розповідати вам про найяскравіші історії та події, що сталися з нашими колегами у дайджесті моніторингової служби. Отже, що цікавого трапилось протягом січня-лютого – читайте далі.

70 переселенців уникнули виселення. Переселенці на Вінниччині, які жили в місці компактного проживання (МКП) та опинилися під загрозою виселення, отримали допомогу від нашої моніторки в пошуку нового житла. Вона також звернулася до місцевої влади та домовилася про автобус для ВПО, на якому люди могли оглянути можливі локації. Переселенці вже переїхали в одне із запропонованих місць.

Пильність моніторів повертає рідних. На вокзалі міста Апостолове, що в Дніпропетровській області, чергова помітила розгублену бабусю. Працівниця вокзалу подзвонила нашій колезі та запитала, чи може хтось з фонду  зустріти жінку в Павлограді, куди вона збиралася їхати, щоб та не заблукала. Моніторка поспілкувалася із жінкою. Жінці 84 роки, вона з Херсонщини, документів не мала. Монітор фонду попросила чергову викликати поліцію на вокзал, щоб перевірити,  чи не знаходиться бабуся в розшуку. Після приїзду поліції з’ясувалося, що жінку дійсно шукає донька, яка незабаром приїхала на вокзал та забрала її.

Ініціювали запровадження правил в МКП. Інколи до наших моніторів звертаються адміністрації МКП з приводу конфліктних ситуацій в колективних центрах. Є випадки, коли мешканці не дотримуються правил проживання в прихистках. Монітори запропонували розглянути проєкти договору на проживання та надалі застосувати практику укладання договорів з мешканцями. Також домовилися про інформаційні сесії в МКП для мешканців від юристів фонду.

Немає важких шляхів, якщо ціль – допомогти. Монітори “Право на захист” дізналися про самотню жінку-переселенку у с.Верхні Петрівці, що на Буковині. Щоб поспілкуватися з нею, оглянути умови проживання та з’ясувати потреби жінки, наші колеги подолали пішки довгий шлях через поле та ліс. Виявилося, що жінка хворіє та має інвалідність, майже не пересувається. Її житло в Харкові зруйноване, а соціальних виплат на проживання вона не отримує. Було здійснено перенаправлення на юриста та укладено договір про безоплатну правову допомогу. Через декілька днів жінку забрала швидка в лікарню  Чернівців. Монітори відвідували жінку в лікарні протягом всього перебування, а юристи працювали над відновленням виплат. Наразі жінка отримала всі кошти, а монітори займаються пошуком місця в геріатричному центрі, щоб вона могла отримати необхідний догляд.

Переселенці змогли отримати доступ до медичних послуг. Мешканці МКП на Львівщині не могли дістатися лікаря. Все через віддаленість МПК та відсутність транспортного сполучення. Наш монітор запропонував керівництву влаштувати виїзне консультування переселенців медичними працівниками та зв’язався з приватними лікарнями, які мали програми безкоштовних послуг для ВПО. Згодом для людей провели безкоштовні консультації терапевт, кардіолог та гінеколог. Люди також отримали необхідні ліки. 

Адвокація на місцевому рівні. Наші колеги монітори знаються і на змінах в законодавстві щодо ВПО. Деякі зміни стосуються також членів приймаючої громади. Як, наприклад, “Положення про порядок складення та видачі акта встановлення факту здійснення догляду”. З’ясувалось, що існує потреба у громад в юридичній консультації та роз’ясненнях щодо цих законодавчих актів. Протягом лютого монітори знаходили зацікавлені громади та організували зустрічі юристів фонду з представниками громад, де фахівці отримали всі необхідні роз’яснення та прийняли рішення здійснити необхідні дії для встановлення факту догляду.

13.03.23

Війна принесла в нашу країну багато біди…Особливо гостро це відчувають літні люди. Їм складно залишати свої домівки, де так багато спогадів про часи, коли вони були щасливими. До того ж їм важко зробити це фізично. 

Пані Надії* – 87 років і вона до останнього відмовлявся  покидати свій дім у м. Часів Яр. Рідним  було важко її вмовити, адже навіть щоденні обстріли довгий час не могли змусити жінку переїхати в більш безпечне місце. З кожним днем волонтери вивозять з нього та інших гарячих точок все більше літніх людей, щоб врятувати їм життя. Саме з їх допомогою пані Надія змогла дістатись Дніпропетровської області.

Знайшовши прихисток в Жовтоводській громаді, жінка потребувала юридичного та соціального супроводу, тому до неї виїхали фахівці Дніпровського офісу  БФ «Право на захист»: юристка Анна Лактюшина та фахівець  з моніторингу ситуації ВПО Олена Пазенко.

  “Два тижні минуло, як пані Надію вивезли волонтери до м. Жовті Води на Дніпропетровщині. Зараз вона у безпеці, її доглядає близька родині людина,  але й досі з острахом здригається від незначного гуркоту.  Жінка нещодавно перенесла інсульт, а її емоційне виснаження від життя під обстрілами та довга дорога евакуації також мали негативний вплив на здоров’я – вона не може пересуватися без сторонньої допомоги. Саме тому її родичі, що проживають за кордоном, звернулися до БФ «Право на захист по допомогу”, – розповідає Анна Лактюшина.

Наші колеги надали пані Надії юридичну підримку та супровід до державних установ: допомгли відкрити рахунок в банку, отримати довідку ВПО та написати заяву на допомогу на проживання. 

«Цей день був непростий, адже ми переживали, щоб у пані Надії вистачило сил, на відвідування необхідних установ, але все склалося добре. Літня жінка, яка рік провела під обстрілами, легко здолала всі сходинки й жодного разу не поскаржилася на втому. В кожній установі Жовтоводської  громади до нас поставились з розумінням та увагою. За що ми їм безмежно вдячні!», – згадує Олена Пазенко.

В’ячеслав Стасюк, старший юрист Дніпровського офісу розповів, що останнім часом до Фонду все частіше звертаються люди, які перебувають за кордоном, з проханням надати юридичну допомогу та супровід їх літнім батькам, дідусям та бабусям. Команда Фонду робить усе можливе, щоб допомогти таким людям розв’язати їх правові питання й відчути підтримку, що їх не залишили сам на сам зі своїми проблемами, адже кожен з них має право на захист!

*ім’я змінено

21.02.23

Рятуючись від війни, мільйони українців їхали за кордон. Багато хто свій шлях прокладав через Буковину. Від Чернівців до румунсько-українського кордону всього 40 кілометрів. Однак, коли людина без машини, з дітьми, домашніми улюбленцями та купою речей, навіть цей відрізок може тривати кілька годин й навіть діб.

Після початку повномасштабного вторгнення з Чернівців на пункт пропуску «Порубне» курсував щоденний безкоштовний автобус. Щомісяця він перевозив близько двох тисяч людей. Однак в липні 2022 року рух автобуса припинили.

«Під час моніторингових візитів ми фіксували значну кількість людей з дітьми, які перетинають державний кордон та стикаються з проблемою відсутності транспортного сполучення до м. Чернівці. Це мешканці Чернівецької області, люди, які повертаються по репатріації та не мають можливості дістатися хоча б до найближчого населеного пункту», – зазначає регіональний монітор БФ «Право на захист» Кетеван Казановська.

У людей залишилася єдина можливість подолати шлях до обласного центру – винаймати таксі. Одна така подорож вартувала 700-1000 грн  – велика сума для багатьох. Тож люди були змушені були долати шлях автостопом чи шукати попутників.

Монітор Кетеван Казановська в січні ініціювала звернення до Чернівецької обласної військової адміністрації від імені благодійного фонду щодо відновлення автобусного маршруту № 270 «Чернівці – Порубне КПП». Під час моніторингу автовокзалу наприкінці січня вона дізналась, що рух автобусу поновлений. А в середині лютого надійшла офіційна відповідь від Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг, що автобус відновили на маршруті. 

Ми дуже раді цій новині, адже автобус покращить життя багатьох людей! У майбутньому, спільно з нашими партнерами, наша колега планує облаштувати місце очікування з навісом поряд з MПП «Порубне» та стенду з розкладом pyxy автобусу. 

16.09.22

Герой нашого посту, Руслан, у 33 роки дізнався що його…не існує, юридично. Річ у тому, що він народився в сім’ї, де діти росли самостійно. Батьки не переймались утриманням і вихованням малечі. Як наслідок – діти не ходили до садочка та школи, вели ізольований спосіб життя, вільний час проводили на вулиці, їх часто підгодовували сусіди.

 «Мати пішла з родини, коли нам ще не було 12 років. Потім помер батько. Нам довелося будувати своє життя наново. Потім я дізнався, що в мене немає свідоцтва про народження, я ніде не зареєстрований, навіть у лікарні. Ніде немає підтвердження, що я народився», – згадує ті часи Руслан.

Через те, що юридично чоловік не існував – навіть не зміг поховати батька. Він шукав допомоги в держави та правозахисників, так і познайомився з нашим фондом кілька років тому.

«Справа дійсно унікальна. Підтримку в проблемі документування надали сусіди Руслана, які пам’ятають його з дитинства, гарно про нього говорять та яким не байдуже його майбутнє. Також впевненості Руслану надала його родина. Разом з дівчиною вони очікували малюка. Це додало Руслану сил та віри, що все-таки, не дивлячись на сумніви та складнощі в документуванні, він колись отримає документ, що посвідчує його особу», – розповідає Вікторія Волинська, адвокат БФ «Право на захист». Саме вона пройшла з чоловіком всі етапи надання правової допомоги – від «юридичного народження» до документування паспортом громадянина України.

У 2020 році в судовому порядку було встановлено факт народження Руслана, що надало можливість провести державну реєстрацію у відділі РАЦС.

«Цей день запам’ятався, оскільки вперше в моїй практиці на державну реєстрацію народження мого клієнта супроводжував його шестимісячний син. І на той час це був перший в його житті документ», – згадує Вікторія Волинська, адвокат БФ «Право на захист».

Надалі для отримання паспорта громадянина України Руслану довелось пройти процедуру визнання особою без громадянства, отримати посвідку на тимчасове проживання на території України, отримати ідентифікаційний податковий номер, зареєструвати місце проживання, набути громадянства України. За кожним етапом – складний шлях написання та подання заяв, збору інформації, очікування результату тощо.

Весь цей час пліч-о-пліч з Русланом були наші колеги. А в серпні 2022 року чоловік нарешті отримав такий довгоочікуваний паспорт. Відтепер для Руслана доступні такі прості та важливі речі, які для кожного з нас майже не помітні.

«Коли я отримав паспорт, найперше, що зробив – записав дитину на себе. Нарешті я можу влаштуватися на офіційну роботу, звернутися до лікарні, отримати медичну допомогу. Хочу подякувати юристам “Право на захист” за те, що вони допомогли мені отримати довгоочікуваний паспорт!».

Цей позитивний результат надихає нас в роботі, адже для людини це не просто документ, а можливість на гідне майбутнє!

Переглянути історію Руслана ви можете в нашому сюжеті.

25.08.22

Героїня нашої сьогоднішньої історії – Катерина (ім’я змінено) з Маріуполя. Рано вранці 9 березня в пологовому будинку вона народила дівчинку. А вже через кілька годин приміщення медзакладу було знищено внаслідок прямого попадання авіаційної бомби… Сталося диво, Катерина та її новонароджена дитина вижили в той страшний день.

Весь персонал закладу, вагітні та породіллі були евакуйовані з приміщення, а вся паперова документація була знищена або зникла. Звісно, що в таких умовах медичне свідоцтво про народження дитини ніхто Катерині не оформлював. Усі речі та документи жінки також залишилися в палаті закладу.

Фото з відкритих джерел

Маріуполь постійно обстрілювали, породілля з сім’єю ховалися в бомбосховищі, тож не могли звернутись до лікаря для оформлення довідки про народження дитини. Молода мама мала лише бирку, що була прикріплена до руки її доньки.

Катерина згадує, що на околицях Маріуполя та в деяких його районах в той час вже велись вуличні бої. Війська росії свідомо блокували виїзд цивільного населення в напрямку територій, підконтрольних українській владі та обстрілювали дорогу. Проте родина понад усе хотіла вирватися з того пекла, а безпеку. Тож знайшли автобус, що мав їхати в сторону Запоріжжя. Проте вже в дорозі виявилося, що автобус везе їх зовсім в іншу сторону. Так сім’я опинилася в росії.

Катерина з родиною одразу вирішили повернутись до України. Проте, через відсутність у жінки свідоцтва про народження дитини, встановленого законодавством України зразка, її не випускали з території росії.

В розпачі жінка звернулась по допомогу до нашого фонду. За справу взявся регіональний адвокат з Чернівецького офісу БФ «Право на захист» Отарі Какулія. Він зібрав необхідні дані, допоміг Катерині подати всі заяви та представляв родину в суді.

«Через те, що схожої практики встановлення факту народження дитини в Чернівцях ще не було, справа тривала три місяці. Для нас важливо було довести працівникам державних структур, що ця родина стала заручником ситуації. Добре, що ми знайшли спільну мову», – розповів Отарі Какулія.

У результаті рішення суду було позитивним – народження донечки Катерини зареєстрували у відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Через деякий час Катерина отримала довгоочікуване українське свідоцтво про народження своєї дитини. Маючи цей документ, родина нарешті змогла виїхати з росії.

04.08.22

Колектив Благодійного фонду «Право на захист» – це не просто команда однодумців. Це велика родина, спільнота небайдужих людей, що хочуть і можуть допомагати іншим, розуміючи, що таке бути переселенцем, адже більшість наших співробітників також переселенці, а деяких така доля спіткала двічі.

«Те, що ми робимо зараз, це неймовірно, як і те, наскільки ми зросли та збільшили наші можливості. Я дуже вдячний команді, на яку я можу покластися. А також вдячний нашим міжнародним партнерам та друзям за їхню підтримку. Разом ми можемо робити більше – допомагати українцям, що постраждали від війни, покинули свої домівки», – сказав Олександр Галкін, президент благодійного фонду «Право на захист» під час зустрічі з колективом Вінницького регіонального офісу фонду.

Зараз тут працює понад 40 людей – юристів, моніторів, психологів, соціальних працівників, водіїв, які допомагають переселенцями Вінниччини та Хмельниччини. За 5 місяців війни тут вже надали понад 15 000 консультацій внутрішньо переміщеним особам. А починалося все з трьох співробітниць, які перемістилися сюди з Донеччини разом з родинами та одразу ж почали працювати з нуля.

З кінця лютого працює й офіс БФ «Право на захист» у Чернівцях. Наразі він схожий на вулик, а починалась його робота з кількох працівників фонду з Харківщини та Донеччини. Зараз на новому місці працює потужна команда спеціалістів, що допомагає вирішити будь-які проблеми переселенців Буковини та Франківщини.

”Коли ти приїжджаєш “в поля”, ти можеш краще відчувати, яка тут динаміка, які потреби, поспілкуватися з партнерами і, звісно, перше, за чим ми сюди їдемо – до нашої команди. Все, чим є фонд – це заслуга людей, як залучені в роботу команди. Тим паче більшість з них знають, що таке біль переміщення”, – зазначила Надія Ковальчук, заступниця президента фонду.

Під час спілкування з колективами обговорили нагальні потреби переселенців в цих регіонах та можливості організації їх вирішити. Керівництво фонду також зустрілося з представниками регіональних партнерських організацій – Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), ACTED та відвідали місця компактного проживання переселенців.

22.07.22

Село Катерини (ім’я змінено) та її багатодітної родини знаходиться в окупації з березня. Ховаючись від обстрілів, родина майже жила в погребі. Але буденність окупації – це не тільки постійний страх за життя дітей та своє, а й страх перед візитами «непроханих гостей» у твою оселю…  

Виїхати родина не могла, бо не мала коштів на перевізника. Пішки теж не пішли – Катерина перебувала на останніх тижнях вагітності п’ятою дитиною… Після народження дочки, чоловік згадує, як віз Катерину з немовлям із пологового під обстрілами та молився, щоб тільки вибратися з цього пекла. 

🛥 Допомогли виїхати на територію, підконтрольну Україні, сусіди – доправили їх на берег річки, де чекав човен. Далі незнайомий чоловік безкоштовно перевіз батьків з малечею на інший берег району Дніпропетровської області. Родина нарешті була в безпеці.

Сім’ю зустріли та доправили до Кривого Рогу, де заселили в місце компактного проживання з харчуванням. Здавалось, що всі проблеми позаду, але… З’ясувалося, що у батьків не вклеєні вчасно фото в паспорт, не зареєстрований шлюб і мама дітей не має місця реєстрації (прописки). Також жінка не мала телефона й банківських рахунків, а молодша дитина не має свідоцтва про народження… Тож довідки переселенців та допомогу на проживання вони отримати не могли. 

Почався ще один довгий шлях цієї родини, щоб вирішити всі ці проблеми та не залишитися без засобів до існування. Проте вже разом з нашими колегами з Дніпровського офісу БФ “Право на захист” та працівниками соціальних служб. 

“Реєструючи народження немовляти у відділу ДРАЦСу, з’ясувалося, що в Катерини був національний паспорт зразка 1993 року, де не була вклеєна фотокартка по досягненню 25 років. Вказана обставина унеможливлювала отримання усіх державних послуг. Цю проблему вирішили в територіальному підрозділі ДМС. Тож батьки отримали свідоцтво державного зразка про народження їхньої доньки”, – розповів В’ячеслав Стасюк, регіональний адвокат фонду. 

Найскладнішим завданням було взяття родини Катерини на облік ВПО. Для цього необхідно було підтвердити проживання людей в селі, що знаходиться на окупованій території та навчання там старших дітей. Однак прописки у жінки не було.

“Оскільки в Катерини не було інформації з банку про отримання коштів (вона не мала рахунку, отримувала допомогу на дитину через Укрпошту) й не було інформації за останні місяці в довідці з Пенсійного фонду, то лишалося сподіватися на диво… І диво сталося! Під час моніторингового візиту в Кривому Розі ми зустріли односельця Катерини, який знав не тільки жінку, а і її маму з бабусею та погодився це письмово підтвердити”, –  ділиться регіональний монітор Олена Пазенко. Вона супроводжувала родину до всіх установ та консультувала на місці.

“Нами був розроблений проєкт бланка акта-опитування свідків, що використали для підтвердження свідчень односельця про фактичне проживання Катерини з родиною в цьому селі. Також планувалося направити адвокатський запит, щоб отримати підтвердження виплат соц.допомоги родині через відділення “Укрпошти” в селі”, – пояснив В’ячеслав Стасюк.

Проте комісія УСЗН розглянула всі докази та надала мамі й дітям довідки ВПО та прийняла заяву на допомогу на проживання.
“Виклики, з якими стикнулася ця родина та кількість запитів від них на надання правової допомоги були безпрецедентними. Ми безмежно вдячні партнерам, що в тісній співпраці з державними службами можемо допомагати людям з документуванням, отриманням довідок та соціальних виплат”, – наголосила тім-лідер Дніпровського офісу БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко.  

20.07.22

Тамара Іванівна та Катерина Олександрівна зі Слов’янська. Жінкам 79 та 73 роки. Життя познайомило їх в найскладніший період – під час евакуації з рідного краю. Родичів, які надали б підтримку у стареньких немає, тож вирішили в усьому допомагати одна одній.

Подруги опинилися в Петриківському обласному геріатричному пансіонаті, що на Тернопільщині. Там одразу стали активістками серед мешканців та переймалися дотриманням їх прав як ВПО. Тож не дивно, що наші колеги – регіональний юрист Львівського офісу Ілля Федотов та регіональний монітор Ольга Яшина – під час візиту до пансіонату найпершими познайомилися саме з ними.

“Жінки мали питання щодо відрахування 75% пенсії за проживання в геріатричному пансіонаті. Ми роз’яснили порядок проживання та утримання людей в подібних установах, перевірили документи та запевнили, що все гаразд”, – розповів Ілля Федотов.

У пансіонаті наразі проживають 22 переселенці. Серед них і Тетяна Миколаївна, яку евакуювали до закладу з Харкова. Жінці 65 років. Мала житло в сумнозвісному районі Північна Салтівка. Зараз воно пошкоджене та непридатне до проживання. Жінку хвилювало, як правильно оформити заявку на компенсацію.

“Ми рекомендували зафіксувати факт зруйнування житла та написати заяву до поліції. А також звернутись до ЦНАПу із заявою щодо пошкодженого житла”, – зазначив наш колега.

Люди також питали про надання грошової допомоги на проживання ВПО. Багато переселенців не мали сучасних телефонів, тож наші колеги допомогли всім охочим подати заяви на отримання допомоги від міжнародних організацій через портал єДопомога.

Якщо ви маєте питання, що стосуються перетину кордону, відновлення втрачених документів, соціальних виплат, житла для тих, хто змушений був покинути власну оселю тощо, телефонуйте щодня з 7.00 до 22.00 за номерами гарячої лінії:

VODAFONE: +380995075090

KYIVSTAR: +380685075090

LIFECELL: +380935075090

12.07.22

Бабуся Ірини померла в червні в Маріуполі. Через окупацію міста жінка не змогла приїхати на похорони особисто та попрощатися з рідною людиною. Про організацію поховання старенької родина домовилася телефоном. 

Отримати свідоцтво про смерть бабусі жінка, звісно, не змогла. Оскільки зараз на території Маріуполя органи української влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Вона була в розпачі й не знала, що робити, ситуація здавалася безвихідною. Аж поки знайомі не порадили Ірині звернутися до нашого фонду за юридичною допомогою.

Наші колеги Львівського офісу БФ “Право на захист”- регіональна юристка Вікторія Клокол та адвокат Катерина Демченко пояснили жінці, що законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є:

  • лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми;
  • фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми;
  • лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
  • рішення суду про оголошення особи померлою;
  • рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
  • повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
  • повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Поїхати в Маріуполь та зібрати необхідні документи Ірина, звісно, не могла. За допомогою знайомих та інтернету вдалося отримати фото місця поховання та мінімальні копії документів із лікарні.  Наші колеги склали та подали до суду відповідну заяву. Все вдалося зробити через підсистему Електронний суд, не залишаючи офіс “Право на захист”.

Саму справу розглянули без особистої участі Ірини. Це зекономило жінці час та кошти. Завдяки злагодженим та професійним діям фахівців, питання з встановлення факту смерті бабусі Ірини було вирішено судом невідкладно та у найкоротші строки. 

Наразі Ірина вже отримала свідоцтво про смерть бабусі встановленого державного зразка. Сподіваємося, що Ірина зовсім скоро зможе без перепон та безпечно відвідати місце поховання бабусі та попрощатися з дорогою людиною.