Зробити пожертву
Укр / Eng
15.04.21

Наприкінці червня 2020 року був відновлений виїзд із тимчасово окупованої території України на підконтрольну уряду територію через КПВВ «Новотроїцьке». Сталося це після трьох місяців карантинних обмежень, протягом яких КПВВ не працювали. Для людей, які хотіли здійснити перетин, були запроваджені обмеження, зокрема, кожен мав встановити на смартфон додаток «Дій вдома» для проходження самоізоляції. Однак інформування населення про такі обмеження, ба більше — їхнього належного нормативного закріплення тоді не відбулося, що призвело до критичної ситуації на КПВВ уже 24 червня.

Кілька десятків людей, діставшись до КПВВ, дізнавалися про необхідність встановлення додатку, але зробити цього не могли через відсутність смартфонів сучасних моделей або відсутність телефонів взагалі. Люди просили направити їх на обсервацію до медичних закладів, адже саме такий механізм був запроваджений для наших громадян, які перетинали державний кордон. Однак представники Держприкордонслужби (ДПСУ) пояснювали: оскільки лінія розмежування не є державним кордоном, відповідно до наказу Командувача об’єднаних сил, особи, які не мають технічної можливості встановити додаток «Дій вдома», не можуть бути пропущені через КПВВ навіть за наявності згоди на проходження обсервації.

Водночас представники незаконних збройних формувань заборонили нашим громадянам повертатися на окуповану територію під час їх виїзду.

Отже, кілька десятків наших громадян, які хотіли потрапити на рідну землю, опинилися в пастці: представники ДПСУ заборонили їм дістатися до контрольованої урядом території, а представники незаконних збройних формувань — повернутися на окуповану територію. Люди були змушені сидіти й чекати своєї долі в так званій «сірій зоні» просто неба під пекучим сонцем. На жаль, їм не забезпечили  ані укриття, ані доступу до їжі, води й туалетів. Важливо зазначити, що територія між КПВВ і окупованою територією є замінованою і єдиною вільною від мін зоною є асфальтована дорога.

Увечері 24 червня всіх людей доставили на територію КПВВ, де їх розмістили в наметах Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), що, безперечно, покращило їхній стан (водночас, про дотримання карантинних заходів у наметі на кілька десятків людей не могло бути й мови). Але зранку 25 червня всіх знову відвезли в «сіру зону» за кілька кілометрів від КПВВ в аналогічні умови. Увечері 25 червня і зранку 26 червня жахлива ситуація повторилася.

Лише ввечері 26 червня всіх, хто чекав, направили на обсервацію (як згодом виявилось — на підставі нового наказу Командувача об’єднаних сил).

Фактично людей піддавали нелюдському й небезпечному поводженню протягом майже трьох діб лише на підставі того, що Кабінет Міністрів України не передбачив можливості обсервації для осіб, які перетинають лінію розмежування й не можуть встановити додаток «Дій вдома» в постанові № 815, Командувач об’єднаних сил встановив заборону для перетину такими особами КПВВ, а працівники ДПСУ «просто виконували наказ». Про те, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто з посадовців не згадав.

На жаль, в Україні не передбачено термінового розгляду судових справ у випадку, коли дії або бездіяльність органів державної влади загрожують життю і здоров’ю, тому кілька позовів, які ми подали в інтересах постраждалих, досі розглядаються в судах України.

Однак 13 квітня 2021 року одну зі справ було успішно завершено. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції, ухвалене в грудні минулого року, яким було визнано протиправною заборону прикордонного загону пропустити позивачку на контрольовану урядом територію.  Крім того, на користь позивача було стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 тисяч гривень. Прикордонний загін подав апеляційну скаргу, яку й було відхилено на цьому тижні, тому рішення суду вже набрало законної сили. З текстом рішення суду першої інстанції можна ознайомитися за посиланням (рішення апеляційного суду буде опубліковано трохи згодом).

На черзі розгляд ще кількох справ, кожна з яких унікальна по-своєму, але всі вони стосуються ігнорування й байдужості до фундаментальних прав людини з боку представників влади в критичній ситуації, яка сталася спекотного червня минулого року.

Хочеться сподіватися, що органи державної влади почнуть поважати права українців не тільки після вказівки суду, і не допускатимуть повторення подібних ситуацій у майбутньому, адже збереження життя і здоров’я людей є важливішим за накази керівництва.

Ми вітаємо минулорічні зміни до законодавства, які дозволяють особам, що перетинають лінію розмежування, обрати обсервацію у випадку неможливості встановити додаток «Дій вдома», а також запровадження процедури перетину лінії розмежування з гуманітарних підстав, що допоможе не допустити повторення ситуації, яка сталася в березні минулого року на КПВВ «Станиця Луганська».

Олег Тарасенко,

Адвокат, Старший стратегічний юрист БФ «Право на захист»

14.04.21

У 2019 році зі сльозами на очах Ліда вперше зайшла до харківського офісу БФ «Право на захист», тримаючи за руку п’ятирічну донечку.

Жінка розповіла, що народилася за часів Радянського Союзу в ромській родині. З кінця 1970-х років вона постійно проживає у Куп’янському районі Харківської області, але документального підтвердження цьому немає. 

Міграційна служба зробила для Ліди все можливе — встановила її особу, про що видала відповідну довідку;  але встановити належність до громадянства будь-якої держави не вдалося. Розповідаючи про свої поневіряння Ліда тихо втирала сльози, обіймаючи маленьку донечку, яка мала всі шанси повторити долю матері та залишитись без документів, освіти та шансів на краще життя.

Розповідаючи про свої поневіряння, жінка тихо втирала сльози, обіймаючи донечку. Маленька дівчинка мала всі шанси повторити долю матері та залишитись без документів, освіти та шансів на краще життя.

Паспорт заради щасливого майбутнього донечки. Історія Ліди

З Лідою ми уклали договір про надання безоплатної правової допомоги, почалася тривала та кропітка робота.

У судовому порядку було встановлено факт проживання Ліди на території України станом на 24 серпня 1991 року. Пізніше було підготовано та подано пакет документів для встановлення належності Ліди до громадянства України. Завдяки високій кваліфікації, старанності та наполегливості працівників ГУ ДМСУ в Харківській області (зокрема, Ульянченко Катерини Миколаївни), неймовірними зусиллями було сформовано необхідні для Ліди довідки та направлено документи для вирішення питання.

Паспорт заради щасливого майбутнього дитини. Історія Ліди

Врешті решт Ліда отримала довгоочікувану довідку про реєстрацію її громадянкою України, а через 2 тижні — омріяний паспорт. Жінка щаслива: вона має можливість офіційно працювати, зареєструвати місце свого проживання, а найголовніше — уникнути проблем з документами для донечки в майбутньому. Наразі працівники Куп`янського РВ ГУ ДМСУ в Харківській області, разом з адвокатом БФ «Право на захист» вирішують питання реєстрації Лідиної семирічної доньки громадянкою України.

Тепер очі Ліди виблискують сльозами радості та вдячності. Бажаємо родині новоспеченої громадянки України успіхів. Вірте – і все вдасться!

Паспорт заради щасливого майбутнього дитини. Історія Ліди

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також:

14.04.21

У 2017 році за ініціативи низки правозахисних організацій було розроблено, а згодом і ухвалено постанову № 268 «Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів».

Згідно з цим документом, такий статус може отримати дитина, а також особа, яка під час проведення АТО/ООС у Донецькій та Луганській областях не досягла повноліття — тобто 18 років, та яка внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів:

  1. отримала поранення, контузію, каліцтво;
  2. зазнала фізичного, сексуального насильства;
  3. була викрадена або незаконно вивезена за межі України;
  4. залучалася до участі в діях воєнізованих чи збройних формувань;
  5. незаконно утримувалася, у тому числі в полоні;
  6. зазнала психологічного насильства.

Станом на кінець 2020 року такий статус отримали понад 52 тисячі дітей — з них 93 дитини – у зв’язку з отриманням поранень, контузії, каліцтва, одна дитина зазнала фізичного насильства.

Цифри вражають. Але, на жаль, це лише верхівка айсбергу. Річ у тому, що більшість батьків діток, які могли б отримати цей статус, просто не знають про цю можливість або не бачать необхідності в ньому. Бо він не дає можливості отримання пільг: ані надання кваліфікованої психосоціальної допомоги, ані забезпечення безплатними ліками тощо. На додаток, як доводить наш досвід, трапляються непоодинокі випадки відмови місцевої влади в наданні цього статусу й навіть скасування вже наданого. Ми маємо такі приклади.

Наприкінці 2020 року моніторингова команда маріупольського офісу БФ «Право на захист» виявила системне порушення прав малолітніх та неповнолітніх дітей у Нікольському районі Донецької області. Ми розповідали про це. Порушення полягало в незаконному та безпідставному скасуванні статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Говорить юрист Руслан Беретелі:

«Коли отримав цей кейс для аналізу та відпрацювання, відразу зрозумів, що ситуація вимагає оперативного втручання, а робота обіцяє бути нелегкою, втім цікавою з огляду на те, що з таким порушенням прав я стикнувся вперше. Та й системність проблеми вимагала активних, я сказав би агресивних інтервенцій. Порушення не давало потерпілим змоги користуватися пільгою щодо безкоштовного харчування, а це — діти, тож реагувати треба було якомога швидше».

Колеги одразу почали ініціювати зустрічі з усіма, хто міг би допомогти і вплинути на ситуацію. У цій справі директорка Нікольського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) була єдиною незгодною із поточним станом справ. Утім і в департаменті соціального захисту Донецької області ми мали союзницю — його директорка завжди є надійною партнеркою в поновленні порушених прав людей та належним чином розглядає подібні звернення в межах своїх компетенцій. І цього разу після зустрічі ми визначились з алгоритмами співпраці та реагування. Крім того, ми попросили втрутитися в ситуацію й голову Донецької облдержадміністрації, надіславши йому листа з описом проблеми та юридичним аналізом.

Вдалося залучити до розв’язання проблеми і представника Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. Результатом співпраці стали лист на Уповноваженого Верховної ради України з прав людини та відкриття провадження з цього питання (кейс перебував у провадженні регіонального представництва в Донецькій та Луганській областях).

Активно підключився адвокаційний відділл БФ «Право на захист» – колеги наполегливо працювали з департаментом із питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Національної сервісної служби України. Вони оформили достатню кількість звернень до служби, звернулися та задіяли в процес депутатів Верховної Ради України. Все це стало приводом для подання запиту від народного депутата України щодо реагування та проведення розслідування діяльності відповідної служби в справах дітей

 Зрештою, розпорядженням голови Маріупольської РДА були скасовані розпорядження, які незаконно скасовували статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, дітей Нікольського району. 

Вітаємо всіх причетних до цієї перемоги!

09.04.21

До початку воєнних дій на Донбасі Володимир разом з родиною проживав в селі Серебрянка в Донецькій області. Внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру будинок чоловіка було зруйновано. 

Це сталося 16 липня 2014 року під час артилерійського обстрілу. Тоді снаряд влучив у покрівлю будинку і повністю зруйнував його. Зокрема, була пошкоджена й літня кухня. Тоді родина Володимира опинилася без житла та особистих речей. Добре, що в цей момент нікого вдома не було, тому всі члени сім’ї залишилися живими.

Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»

Через бойові дії та неможливість жити у зруйнованій оселі Володимир був у відчаї. Він був змушений переїхати та винаймати житло. Свою історію чоловік розповів Ірині Абрамовій, спеціалістці з моніторингу БФ «Право на захист».

До зустрічі з нашими колегами чоловік не знав, що у 2020 році було внесено зміни до порядку надання та визначення розміру грошової допомоги від надзвичайних ситуацій та розміру компенсації постраждалим за зруйноване житло.

Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»

Завдяки співпраці та взаємодії з місцевими об‘єднаними територіальними громадами, спеціалісти БФ «Право на захист» відразу змогли звернулися до керівництва Сіверської громади з проханням допомогти чоловіку отримати відповідну компенсацію.

Сіверська територіальна громада відреагувала швидко. Була створена комісія, яка виїхала до Серебрянки для аналізу ситуації та захисту інтересів жителів громади. Згодом було прийнято позитивне рішення щодо надання грошової компенсації нашому бенефіціару.

Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»

Нарешті Володимир з сім‘єю зможуть відбудувати власне житло. А команда БФ «Право на захист» буде й надалі в межах співпраці з місцевими громадами надавати безоплатну юридичну допомогу тим, хто цього потребує.

Читайте також:

15.03.21

Наступна наша історія стосується роботи з особливою категорією бенефіціарів. За даними наших колег, які постійно моніторять ситуацію на лінії зіткнення, кількість людей на КПВВ, які звільнилися з місць позбавлення волі, суттєво збільшилася останнім часом. У багатьох з них немає жодних документів, а ті, що є – недійсні. І навіть якщо людина дуже хоче повернутися до звичного життя, без документів така людина – ніхто.

Історія Олександра починається у місті Хрустальний (стара назва – Красний Луч, нині знаходиться на непідконтрольній території), що на Луганщині. 

У 1994 році чоловік отримав паспорт громадянина України. У 2012 році Олександр виїхав на заробітки до Росії, де у нього вкрали всі документи, у тому числі й паспорт. Але біда не приходить одна… Чоловік потрапив до виправної колонії у місті Клінчі, Брянської області. 

1 Поїздка на заробітки, втрата документів та позбавлення волі. Історія Олександра

Звільнившись з колонії у грудні 2020 року, співробітники ФМС РФ видали Олександру посвідчення особи на повернення в Україну. Відтак його було депортовано з Російської Федерації. 

Поїздка на заробітки, втрата документів та позбавлення волі. Історія Олександра

Чоловік опинився в Станиці Луганській без грошей та документів. На руках він мав лише посвідчення особи на повернення в Україну зі строком дії до 21 січня 2021 року. Олександр залишився один — без сім’ї, без домівки, без надії на майбутнє…

Будучи у такому скрутному становищі, Олександр не розумів до кого має звернутися за допомогою. Якось, йдучи містом Станиця Луганська, він побачив оголошення БФ «Право на захист», про те, що фонд надає безоплатну правову допомогу у оформленні та відновленні документів. 

Олександр звернувся до наших спеціалістів для отримання нового паспорта громадянина України. Юрист сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» допоміг Олександру скласти та заповнити необхідні документи, оскільки чоловік не міг вільно писати українською мовою. 

У черговій частині національної поліції міста Новоайдар було зроблено дактилоскопічну експертизу для розширеного запиту на перевірку особи в державній міграційній службі, а також сплачено внесок на виготовлення паспорта та пройдено ідентифікацію особи.

Завдяки високопрофесійній та оперативній роботі міграційної служби, зокрема начальника Новоайдарського районного відділу ДМС, Олександра вдалося зареєструвати громадянином України в позасудовому порядку. 

Станом на сьогодні відомо, що чоловік уже одружився і знаходиться в пошуках роботи.


UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також:

10.03.21

Іван народився наприкінці 1960-х років у Донецькій області (в той час — Українська РСР). Там він навчався у школі-інтернаті. Після закінчення школи Іван вступив до професійно-технічного училища.

Досягнувши 16 років, Іван отримав паспорт зразка СРСР, виданий за місцем проживання. Все життя чоловік мешкав на території України разом зі своєю родиною, працював в одному з селищ Донецької області та не виїжджав з України аж до 2002 року.

Саме тоді стала актуальною потреба у заміні паспорту, адже коли Іван повернувся потрібно було оформити паспорт громадянина України, оскільки паспорти  громадян України, оформлені з використанням бланків колишнього Радянського Союзу були дійсними лише до 1 січня 2005 року.

Коли чоловік звернувся до відділу Державної міграційної служби для отримання паспорта громадянина України йому було відмовлено у зв’язку з тим, що не було встановлено його належності до громадянства України. Крім того, Іван втратив оригінал свідоцтва про народження та не міг його самостійно отримати через відсутність дійсних документів.

Згодом, Іван втратив і свій єдиний радянський паспорт.

У серпні 2019 року Іван звернувся до Слов’янського офісу БФ «Право на захист». Після детального вивчення справи, адвокатом було поновлено свідоцтво про народження та спрямовано до суду заяву про встановлення факту постійного проживання Івана на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Влітку 2020 року, після отримання рішення суду, що встановлює вищевказаний факт Іван звернувся до відділу ДМС для реєстрації його громадянином України. Через карантин це зайняло більше часу, ніж зазвичай. В період очікування на рішення суду Іван отримав травму руки, а через відсутність паспорта він мав труднощі з отриманням доступу до медичної допомоги.

Одразу після отримання довідки про реєстрацію громадянином України, Іван нарешті мав можливість звернувся за оформленням паспорта громадянина України в січні 2021 року. 3 березня 2021 року він вже тримав у руках довгоочікуваний паспорт.

З 16-ти років з радянським паспортом. Історія Івана

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні


Читайте також:

24.02.21

Безгромадянство це проблема багатогранна. Навіть люди, які де-юре є громадянами України без паспорту не мають можливості практично реалізувати більшу частину своїх прав.

Ми неодноразово розповідали історії людей, яким не вдалося замінити радянські паспорти, або ж їм просто не видали нові з якоїсь іншої причини. Історія нижче – про важливість своєчасного оновлення документів, адже документ з неактуальною інформацією вважається недійсним. Щоправда, в таких ситуаціях, іноді, своєчасне оновлення документів просто не є можливим.

Наша бенефіціарка Наталія народилася в м. Шахтарськ Донецької області. Там вона одружилася та народила дитину. Після вступу у шлюб вона змінила прізвище, але їй так і не вдалося отримати на руки паспорт з новим прізвищем. Конфлікт на сході України, який почався незадовго після цього, вніс до життя свої корективи. Не дивлячись на молодий вік (на той момент Наталі було лише 22 роки), їй довелося виїхати до РФ.

У 2020 році дівчина нарешті змогла повернутися до України. Вона дуже хотіла побачити своїх рідних. Однак, для в’їзду на непідконтрольну територію потрібно було привести у відповідність паспорт.

Звернувшись до Державної міграційної служби України для обміну паспорта у зв’язку зі зміною прізвища, Наталія отримала відмову через брак документів. Єдиний паспорт, який був в неї – з відміткою «підлягає обміну». 

Не маючи вже впевненості та розуміння як вирішити таке складне питання Наталія звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». Часу було обмаль. На той момент дівчина проживала в людей, які виявилися не байдужими до її становища і впустили з жалю до себе. Але це було ненадовго — будь-якої миті її могли попросити виїхати з будинку, де вона тимчасово проживала. Був ризик взагалі залишитися без житла та засобів до існування.

«Понад усе я мрію побачити рідних!»

– сказала Наталія.

Юристи фонду проаналізували документи, які були у бенефіціарки, зробили відповідні запити для отримання додаткових відомостей. Згодом було отримано свідоцтво про народження та свідоцтво про шлюб. Врешті-решт Наталія замінила паспорт. Мрія побачити рідних нарешті здійснилася! 

паспорт щоб побачити рідних passport to see relatives

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні


Читайте також:

11.02.21

Наприкінці 2019 року монітори БФ «Право на захист» зустрілися з Галиною в одному з селищ на Донеччині. Весь цей час єдиним її документом був паспорт УРСР, який не вважається юридичним підтвердженням особи та її статусу.

Галина родом з Криму. У 2000 році вона переїхала в Донецьку область. В додаток, вона мала проблеми з опорно-руховим апаратом, через що її мобільність була суттєво ускладнена.

Відповідно до Закону України «Про громадянство» Галина є громадянкою України. В її радянському паспорті була відмітка про зареєстроване місце проживання у Криму станом на 24 серпня 1991 року. Щоправда, український паспорт вона ніколи не отримувала. Спочатку не було бланків паспортів для обміну, а потім просто забула про потребу. 

У Галини навіть було радянське свідоцтво про народження, щоправда, в незадовільному стані. Наявність оригінала такого свідоцтва є обов’язковою вимогою для звернення на отримання паспорта громадянина України вперше. Жінка намагалася самотужки отримати паспорт та поновити свідоцтво про народження в ДМС, але безуспішно.

Адвокат БФ «Право на захист» отримав повторне свідоцтво про народження та підготував усі необхідні документи. Але потім почалася проблема з отриманням талона до електронної черги в міграційній службі. Вільного часу для запису не було взагалі. Навіть опівночі неможливо було отримати талон для оформлення національного паспорта. Довелося чекати понад місяць, аби отримати талон. Раптово виникла нова проблема – почався карантин. Всі записи в електронній черзі було скасовано.

Пізніше адвокат отримав новий талон до ДМСУ. Коли ж Галина приїхала з усіма необхідними документами та двома свідками, їй знову відмовили. Виявилося, що Державна міграційна служба має отримати погодження керівництва для оформлення паспорта громадянина України в таких складних випадках.

Третя спроба з отриманням талона до електронної черги зайняла близько місяця. Враховуючи віддаленість проживання Галини від міста Бахмут, де знаходиться міський відділ ДМСУ, а також стан її здоров’я, ця спроба стала серйозним випробуванням. На щастя, на початку листопада 2020 року, коли жінка знову приїхала до міграційної служби у супроводі монітора та адвоката БФ «Право на захист», її документи прийняли до розгляду та провели процедуру встановлення особи за участю двох свідків.

3 талони в електронній черзі, рік випробувань, ціле життя без паспорту. Історія Галини

В результаті, у січні 2021 року Галина нарешті отримала свій новий паспорт та змогла звернутися за оформленням пенсії. Більш ніж рік – це час, який довелося чекати Галині (ім’я змінене) для того, щоб нарешті отримати паспорт громадянина України.


UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також:

03.02.21

Наш бенефіціар Максим з 1986 року мешкає в м. Слов’янськ. Чоловік ніколи не отримував паспорт громадянина України. Максим інвалід, нічого не бачить та пересувається у візку. У 2016-му він спробував самостійно отримати документ.

Державній міграційній службі України (ДМСУ) вдалося встановити особу чоловіка, але належність до громадянства так і не була встановлена. Через 2 роки Максим ще раз звернувся до служби для того, щоб отримати паспорт, але цього знову не вдалося зробити.

З розумінням, що для отримання документу потрібна фахова юридична допомога, чоловік звернувся до офісу БФ «Право на захист» у м. Слов’янськ.

Адвокат Фонду допоміг Максиму відновити свідоцтво про народження, яке було втрачене. Після цього було подано заяву до суду для встановлення факту постійного проживання Максима з батьками на території України станом на 13.11.1991 року. Задля того, аби підтвердити цей факт довелося навіть здійснити пошук свідка. На щастя, сусід, який знав чоловіка з дитинства, погодився прийти на засідання суду та допомогти.

З судовим рішенням на свою користь Максим звернувся до територіального відділу ДМСУ та нарешті отримав довідку про реєстрацію особи громадянином України, а згодом, у грудні 2020-го – і паспорт.

Історія Максима. Паспорт для того, аби побачити Maksym Story Passport to See

«Коли отримав паспорт, то одразу підписав декларацію з сімейним лікарем і зробив операцію з поновлення зору. Раніше без документів я не міг навіть звернутися по медичну допомогу…»

– радісно прокоментував Максим, нарешті отримавши свій перший у житті паспорт.

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також: