Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесено рішення у справі щодо права на адресну допомогу при малій частці житла

Порядком  надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам (далі – ВПО) для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі – Порядок), затвердженим постановою КМУ від жовтня 2014 року № 505, серед низки обмежень передбачено, зокрема, що переселенці не можуть претендувати на допомогу, якщо будь-хто з членів сім’ї ВПО має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія України, районах проведення антитерористичної операції та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Водночас у Порядку існує термін «житлове приміщення», який не конкретизований у відповідності до житлових та санітарних норм. Через вказану правову невизначеність починаючи з 2016 року  УСЗН припинено виплату адресної допомоги переселенцям, у яких на праві власності було житлове приміщення на підконтрольній Уряду України території. До того ж, УСЗН у позасудовому чи судовому порядку вживалися заходи, спрямовані на добровільне повернення чи стягнення з ВПО раніше отриманої адресної допомоги. У 2016 році до БФ «Право на Захист» звернулося понад 50 осіб, що мали у власності незначні частки житлового приміщення (наприклад, 2,4 кв.м на особу, 5,6 кв.м – на сім’ю із трьох осіб), з них близько десяти переселенців виявили бажання захищати свої права у судовому порядку. У більшості справ ВПО втратили надію на успішне вирішення вже при винесенні рішення судами першої та апеляційної інстанцій. Проте, одне із рішень було оскаржено в касаційному порядку. Ця історія почалася з того, що у перший осінній день 2016 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя став на бік УСЗН. Так, ним були задоволені позовні вимоги УСЗН до ВПО про стягнення виплаченої адресної допомоги у сумі майже 23 тис. грн у зв’язку з наявністю у переселенки на праві власності житлової площі, яка розташована на підконтрольній Уряду України території. «Під час винесення рішення судом не було взято до уваги те, що наявна у ВПО на праві власності нерухомість у розмірі 6,4 кв. м не може вважатися житлом, придатним для проживання переселенки з сином та чоловіком у розумінні положень чинного законодавства, зокрема, ст. 47 Житлового кодексу України, яким встановлено норму житлової площі у розмірі 13,65 кв. м на одну особу, адже на одного члена сім’ї приходиться лише 2,13 кв. м, – зазначив адвокат Запорізького офісу БФ «Право на захист» Вадим Стремоухов. – Також поза увагою суду залишилося те, що переселенка має незначну, ідеальну частку у праві власності, яка не виділена в натурі та тому не відповідає ані житловим, ані санітарно-гігієнічним нормам та правилам». Згідно із ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Проте, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглядаючи касаційну скаргу ВПО на рішення районного суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, яка залишила рішення суду першої інстанції без змін, відхилив касаційну скаргу. Мотивуючи таку позицію, касаційний суд зазначив, що судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що доводи ВПО щодо непридатності для проживання сім’ї наявної у неї на праві власності нерухомості житловою площею  26,7 кв. м не можуть бути взятими до уваги, оскільки вони суперечать п. 6 Порядку призначення та виплати щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання. «БФ «Право на захист» вважає, що суд касаційної інстанції суто формально-догматично підійшов до оцінки правовідносин які виникли, не врахував мети надання щомісячної адресної допомоги, як одного із видів соціальної допомоги переселенцям, що не мають житла, або мають не придатне для проживання житло, для компенсації витрат по найму житла, яке відповідає встановленим законодавцем житловим, санітарно-гігієнічним та іншим нормам», – підкреслив Вадим Стремоухов. Громадські організації неодноразово звертали увагу на наявність правової невизначеності окремих понять у постанові КМУ № 505, однак пропозиції так і не були враховані під час внесення змін до постанови. На жаль, вказане рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ставить під сумнів перспективи на успіх по інших аналогічних справах. До уваги: посилання на рішення судів по справі 334/4146/16-ц Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя http://reyestr.court.gov.ua/Review/61138921 Ухвала Апеляційного суду Запорізької області http://reyestr.court.gov.ua/Review/61956527 Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ http://reyestr.court.gov.ua/Review/67982770