Земля, полита свинцем. Село Макарове Станично-Луганського району.

Буває, що ми стаємо свідками  страшних видовищ. З часом дуже хочеться повернутися і подивитися, як воно там тепер. Одне з таких місць на Луганщині –«Сталінград». Тут два роки тому обгорілими сірниками стирчали сосни, розвалені будівлі, земля рясно вкрита залізом. Відірвана башня поруч з вигорілим танком, який перегороджав дорогу… «Господи, це ж броня!», – все, що тоді видавилося з грудей.  Тепер цей блок-пост називають «Сталінградом». Тут броня плавилась, тут  все палало, тут було гаряче… До лінії розмежування декілька кілометрів. Сьогодні тут все так же стирчать обгорілі сосни, все так же стоїть блок-пост, зруйновані будівлі… І живуть люди. Колись вони вирощували овочі. Ще сніг не зійшов, а в Макарове на прилавках вже свіжі огірочки з домашніх теплиць. Тепер теплиці , переважно, розбиті.  Метрів за сто від місця,  де був ринок, похнюпившись сидять дві продавчині та продавець. На землі нехитрий скарб – огірки та помідори, перець та баклажани. – Все життя ми з теплиць жили. Он – в кожному дворі вони стояли. Нас луганчани проклинали – дорого, бачте! А ви спробуйте біля них походити, – бідкається жіночка років 55. – Та ми ж двужильні, – підхоплює сусідка, – мені вже 63. Воно й раніше було важко, а зараз, що й говорити. Ой, а і справді, чого тільки не вислухаєш! Ми і якісь нітрати сипимо, і непотребом поливаємо… – Та тепер вже і нітрати б їли, – підключається чоловік.- Воно і їм їсти хочеться і нам урожай дівати ніде. Ото вже накрутили! Чоловік вилаявся, махнув рукою і почав збирати з землі овочі. – Митька, та може ж ще продасиш щось,  – невпевнено видавила з себе жіночка. – Чорта лисого! Неприйомний день! – відрізав згорблений Митька. – Луганчани вже проїхали. Це він про тих людей, які щодня вереницею тягнуться до Пенсійних Фондів у надії отримати зароблену колись пенсію. Згорблений Митька все життя працював у колгоспі, потім у своїй теплиці. «Луганчани» – у шахтах та на заводах, у школах та лікарнях… Тепер Митька злиться на «луганчан», тягнучи свої огірки додому. «Луганчани» проклинають Митьку, бо він не стоїть у чергах, не долає блок-пости задля отримання своєї пенсії, а і далі вирощує огірки. Позаду «Сталінград». Попереду – лінія. Під ногами – залізо. Землю, яка колись щедро родила огірки, тепер щедро полили свинцем… Митька не розуміє, навіщо йому та лінія. І «луганчани» не розуміють, але щодня її перетинають. А Митька щодня носить сюди огірки… Олена Грекова, керівник Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист», із села Макарове Луганської області. При використанні тексту посилання на БФ «Право на захист» із вказанням автора – обов’язкове.[boc_img_gallery columns="2" fixed_size="yes" img_hover_effect="2" image_ids="3828,3829"]