Зробити пожертву
Укр / Eng
19.11.21

У Конституції України визначено – право на безпечне для життя та здоров’я довкілля гарантується державою.[1] Настання катастрофи, чи будь-якої події, чи сукупності подій, а також ризик їхнього настання, є тими факторами, що порушують право на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Визначеність щодо можливості контролю за ризиками, управління ризиками через зменшення ризику катастроф є необхідною умовою гарантування права на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Невизначеність – це головна характеристика рівня безпеки. Якщо ми володіємо достатньою інформацією про реальний стан довкілля, розуміємо, що відбувається зараз та які можуть бути зміни – ми можемо належним чином реагувати, а відповідно – відчувати себе більш чи менш безпечно. Таким чином, вміле виявлення причин катастроф, чи інших явищ, що можуть становити загрозу життю чи здоров’ю громадян та керування ними, дозволить забезпечити можливість життя людини в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров’ю.

Людина в першу чергу бажає користуватися для задоволення своїх життєво необхідних потреб безпечними природними благами. Більшість таких потреб вимагає певної організації зусиль певної спільноти. Держава, зокрема, громади, а також фізичні і юридичних особи об’єднуються для виконання усіх необхідних способів та заходів для досягнення екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 293 Цивільного кодексу України (ЦКУ) фізична особа має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Частина 4 цієї статті визначає, що фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Питання екологічної безпеки прописується у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідно до цієї норми екологічна безпека є таким станом навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Стаття 31 цього ж закону визначає, що екологічна безпека досягається через екологічне нормування (встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки).

Екологічна безпека також досягається шляхом оцінки, яка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об’єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище.

До екологічної інформації стаття 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносить інформацію, яка може бути сформована лише у тому разі, якщо пройде опрацювання через прогнози та оцінку ризиків. Наприклад, «джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;» можна встановити через аналіз даних, їхній моніторинг та оцінку, ведення баз даних, формування системи інформування.

Це ж стосується інформації про загрози виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі й адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Щодо інформації про витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічного аналізу, проведеного у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, то цю інформацію можна збирати і постфактум. Проте аналіз цих даних допомагає формулювати розміри природоохоронних фондів, а також допомогти пояснювати доцільність фінансування попереджувальних заходів.

Інженерний захист технологій – це те, що дозволяє захистити населення і території від надзвичайних ситуацій та є заходами, що дозволяють гарантувати екологічну безпеку, яка включає в себе і техногенну безпеку.

Однією із ознак гарантування екологічної безпеки є ступінь визначеності певних суспільних процесів з огляду на дії зовнішніх факторів. Для цього слід звернутися до ризикології – науки, що вивчає ризики: причини їх появи, можливі наслідки, здійснює їх систематизацію, оцінку і аналіз, визначає шляхи мінімізації і методи управління ризиком.

Найбільш простим, але досить ефективним способом ідентифікації ризиків є причинно-наслідковий, суть якого показана на схемі.

Рис. 1 Схема ідентифікації видів ризику[2]

Управління ризиками вимагає усвідомлення їхньої класифікації, яка дозволяє краще визначити невизначеності, з якими слід працювати. Класифікацій є декілька. Наприклад, за родом небезпеки визначають техногенні (антропогенні), природні і змішані. За характером діяльності визначають ризики відповідної сфери господарювання – енергетичні, транспортні, ресурсні, інвестиційні тощо. Можна оцінювати ризики залежно від об’єктів – наприклад – ризики здоров’ю, житлу, довкіллю, майну тощо.

Також виділяють якісну характеристику оцінок, яка залежить від кваліфікаційних ознак ризику. Наприклад, за приналежністю до країни функціонування суб’єкта господарювання поділяють внутрішні та зовнішні ризики. За рівнем виникнення – фірмові, галузеві, регіональні, національні, міжнародні. За сферами погодження – виділяють – соціальні, політичні, адміністративні, законодавчі, фінансові, ресурсні, екологічні, демографічні, геополітичні. За причиною виникнення виділяють непевності майбутнього, недостатньо інформаційні, суб’єктивного впливу. За ступенем обґрунтованості прийняття ризику виділяють – обґрунтовані, частково обґрунтовані, авантюрні. За ступенем системності виділяють – системні, несистемні. За відповідністю припустимих меж виділяють – припустимі, критичні, катастрофічні. За реалізованістю ризиків – реалізовані та нереалізовані. За адекватністю часу ухвалення рішення про реагування на реалізацію ризиків – виділяють попереджувальні, поточні, спізнілі. За масштабами впливу – одноосібні, багатоосібні. За можливістю прогнозування – прогнозовані та частково прогнозовані. За ступенем впливу на діяльність – негативні , нульові та позитивні.

На даний час єдиного трактування поняття «ризик» немає. Різні автори по-різному викладають визначення. Так, згідно з американськими дослідниками М. Месконом, М. Альбертом, Ф. Хедоурі, ризик трактується як рівень невизначеності в передбаченні результату. Н. Нікбахт, А. Гроппеллі, трактують ризик як нестабільність, невпевненість у майбутньому, як рівень невпевненості, пов’язаний з проектом або інвестиціями. При цьому вони пов’язують його з фінансовими операціями, визначаючи ризик, пов’язаний з курсами обміну валют, коли майбутні надходження в іноземній валюті знецінюються. Ще одне визначення ризику наводить Н.В. Хохлов – ризик- подія або група родинних випадкових подій, які завдають збитку об’єкту, який володіє даним ризиком. Ризик включає такі складові – втрати, елемент невизначеності\ймовірності, вибір.

Ризиками можна управляти через прогнозування настання ризикової події і вживання заходів зниження її ступеня.

Реформа децентралізації надала органам місцевого самоврядування ОМС значні території, на яких знаходиться велика кількість різноманітних об’єктів, які можуть зазнавати збитків через різноманітні події – ризики. У той самий час ОМС зобов’язані гарантувати безпеку фізичним особам, які знаходяться у них на території, спланувавши належним чином систему інженерних заходів та діяльність підприємства, установ та організацій. На допомогу ОМС приходять норми законодавства, які дозволяють їм планувати свою діяльність через стратегії, зокрема, і через стратегії управління ризиками катастроф. Такі стратегії можуть бути як самостійними документами, які містять переліки основних ризиків в межах громад (а також методики найкращого аналізу причин та наслідків, що сприяє зменшенню ризика катастроф), так і розділами в складі інших документів. Найбільш логічно сюди лягають документи, які повинні проходити стратегічну екологічну оцінку. Зокрема, комплексні плани розвитку територій, якими згідно закону є містобудівна документація на місцевому рівні та документація із землеустрою, що визначає планувальну організацію, функціональне призначення території. Так само нею визначаються основні принципи і напрями формування єдиної системи громадського обслуговування населення, дорожньої мережі, інженерно-транспортної інфраструктури, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони земель та інших компонентів навколишнього природного середовища, формування екомережі, охорони і збереження культурної спадщини та традиційного характеру середовища населених пунктів, а також послідовність реалізації рішень, у тому числі етапність освоєння території.

Вихідними матеріалом для прогнозування оцінок можуть слугувати узагальнена інформація про минулі ситуації або розроблені технічні рішення та знання спеціалістів. Обов’язковість таких наукових розробок визначається Статтею 8 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Саме ця норма запроваджує систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки.

Алгоритм прогнозування впливу будь-якої діяльності на навколишнє середовище може мати такий вигляд:

  • Аналіз вихідного стану;
  • Аналіз ресурсів та потреб для досягнення бажаного стану;
  • Аналіз змін під час досягнення запланованого рівня;
  • Прогноз трансформації і нейтралізації шкідливого впливу;
  • Економічна оцінка прямого і непрямого впливу на довкілля;
  • Аналіз гідрометеорологічних умов і прогноз можливих тенденцій змін;
  • Аналіз отриманих результатів, порівняння із вихідним станом. 

Для реалізації кожної складової використовуються різні методи оцінок і модулювання (моделі М-оптимальних рішень, методи стохастичного програмування, спеціальні методи ОВНС, такі як матриця Леопольда, суміщений аналіз карт тощо).

Ефективність у сфері роботи з екологічними ризиками забезпечується доповненням аналізу ризиків системою заходів щодо їх управління і мінімізації. Серед них провідне місце посідають моніторинг, багатоваріантне планування на базі багатофакторного прогнозування та екологічне страхування.[3]

Приклад, аналіз причин і наслідків природно-екологічних ризиків в аграрному природокористуванні.[4]

Підсумовуючи, слід зазначити, що використовуючи цю схему, а також науково встановлені типові сфери виникнення ризиків, можна сформувати систему управління ризиками у будь-якій сфері.

«Ризик-аналіз, а разом з ним і ризик-орієнтоване планування мають стати основним інструментом для громад при розробці ключових стратегічних документів, особливо в сфері зменшення ризиків катастроф».

Софія Шутяк, стратегічний аналітик проєкту «Зменшення вразливості до ризиків катастроф в Східній Україні (Фаза ІІ)».

[1] Стаття 50 Конституції України.

[2] Костриченко, В. М. Ризикологія і аграрне природокористування / В.М. Костриченко, Ю.В. Ткач ; Науковий вісник. – 1999. – Вип.9.11. – С.253-258. – Бібліогр.: 6 назв.

[3] Ризик та його класифікація, доцент Дідович І.І. к.е.н.

[4] Ризикологія і аграрне природокористування / В.М. Костриченко, Ю.В. Ткач ; Науковий вісник ; зб. наук.-техн. праць Українського державного лісотехнічного університету. – М-во освіти України, УкрДЛТУ. – Львів, 1999. – Вип. 9.11. Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства. – С.253-258. – Бібліогр.: с. 257-258.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: