Меню

Дайджест моніторингової служби БФ "Право на захист" липень 2026

11 серпня 2026

Евакуація та переміщення

У західні області ВПО й надалі прибували переважно з Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Сумської, Херсонської та Харківської областей.

У Львівській області основна частина переміщень була самостійною; найбільша кількість новоприбулих фіксували в Дрогобицькій, Сокальській, Золочівській та Перемишлянській ТГ. Окремим викликом у Львові стало повернення людей з-за кордону, які стикаються з критичною нестачею соціального житла й високою вартістю оренди.

У Хмельницькій, Чернівецькій та Івано-Франківській областях переміщення надалі були помірними й здебільшого індивідуальними, а основний потік ВПО спрямовувався до обласних центрів і найбільших громад (Нетішинська й Старокостянтинівська ТГ на Хмельниччині, Івано-Франківська, Калуська й Коломийська ТГ на Прикарпатті). У Чернівецькій області тривала координована евакуація потягами з Дніпра, а окремі родини поверталися в громади після невдалих спроб знайти житло в сусідніх областях.

У центральних і північних регіонах (Черкаській, Вінницькій, Житомирській та Київській областях) переміщення помірні й переважно самостійні. Черкаська область продовжувала приймати ВПО, зокрема в межах організованої евакуації під координацією Звенигородської РДА, тоді як у Вінницькій області фіксували випадки повторного переміщення окремих родин. Київ продовжував виконувати роль ключового транзитного центру для подальшого переміщення евакуйованих.

У Чернігівській області оголосили примусову евакуацію з прикордонних громад (Городнянської, Корюківської, Сновської, Семенівської ТГ), проте значна частина місцевих жителів ігнорує ці розпорядження та залишається у своїх домівках. Найбільшим центром приймання ВПО залишався Чернігів.

Упродовж липня транзитні центри й евакуаційні пункти продовжували відігравати ключову роль у прийманні й перенаправленні евакуйованого населення. Через два харківські пункти (м. Харків і м. Лозова) пройшло близько 9 000 осіб, тоді як через тимчасові евакуаційні пункти в Краматорську й Слов'янську — близько 2 000 осіб.

У Запорізькій та Дніпропетровській областях переміщення населення було пов'язане з погіршенням безпекової ситуації та поширенням примусової евакуації на нові прифронтові громади. У Запорізькій області нові переміщення мали переважно внутрішньообласний характер: через транзитний центр у Запоріжжі пройшло близько 600 осіб, здебільшого з Комишуваської та Новомиколаївської ТГ. У Дніпропетровській області тривала примусова евакуація сімей із дітьми із Синельниківського й Нікопольського районів, що спричинило додаткове навантаження на житловий фонд приймаючих громад (Жовтоводської та Криворізької ТГ).

У Донецькій області тривала активна евакуація населення через транзитні пункти в Слов’янську й Краматорську, які стали основними точками виїзду для жителів цих громад і м. Дружківки. Значну частину евакуйованих становили люди старшого віку й сім'ї з дітьми.

У Харківській області евакуаційні процеси в липні залишалися інтенсивними через погіршення безпекової ситуації в прикордонних і прифронтових громадах Куп'янського, Дергачівського, Чугуївського й Богодухівського районів. Найбільший приплив фіксували в громадах поблизу основних логістичних маршрутів через транзитні центри в м. Харків й м. Лозова.

У Сумській області Кролевецька, Буринська й Тростянецька ТГ продовжували приймати ВПО з прикордонних територій, тоді як найбільшим осередком для ВПО залишалися Суми. Через те, що низки населених пунктів (як-от с. Піски Буринської ТГ) немає в переліку наказу № 376 — офіційного списку територій, жителі яких мають право на державну підтримку через активні бойові дії — самостійно евакуйовані особи не можуть оформити довідку ВПО й отримати допомогу з розселенням.

Соціальні послуги й виплати

У західних областях основними бар'єрами були:

• кадровий дефіцит;
• проблеми з транспортним сполученням;
• нестача відділень ПФУ й банківської інфраструктури в сільській місцевості.

Ситуація в Грабовецько-Дулібівській ТГ, де жителі змушені їздити до Стрия для отримання пенсійних послуг, є показовою порівняно з успішним досвідом інших, які розширюють штат своїх адміністративних центрів за рахунок залучення ВПО.

У Тернопільській області скаржилися на порушення строків оформлення довідок ВПО через кадровий дефіцит (Підгороднянська ТГ). Регіональні особливості доступу до соцзахисту для ВПО суттєво різняться. Якщо в Івано-Франківській області у Ворохтянській та Кутській ТГ бар'єром є невключення ВПО до переліку пільгових категорій, то на Хмельниччині (56 тис. ВПО) основні проблеми через дефіцит кадрів із вищою освітою та низька фізична доступність об'єктів, незважаючи на відкриття 19 нових центрів стійкості.

У Чернівецькій області громади фіксували системні кадрові розриви в наданні послуг догляду вдома: у Топорівській ТГ звільнення двох фахівців соціальної роботи залишило бенефіціарів без догляду майже на місяць, а в Недобоївській ТГ один соціальний працівник обслуговує 10 отримувачів послуг, а можливості створити додаткову ставку немає через брак фінансування. Разом із тим, окремі громади розвивали інфраструктуру: Сторожинецька ТГ отримала грант ПРООН на соціальне таксі, а Кадубовецька ТГ готує проєктну документацію на встановлення ліфта в закладі стаціонарного догляду.

У Вінницькій та Полтавській областях ключовими викликами були затримки виплат з боку ПФУ й адміністративні бар'єри: у Тульчинській ТГ фінансування програми «Турбота» збільшили на 800 тис. грн у відповідь на зростання звернень, тоді як у громадах Полтавщини (Козельщинська, Кобеляцька, Оржицька, Глобинська ТГ) фіксували:

• затримки виплат до 3 місяців;
• брак кадрів для надання послуг догляду вдома.

У Київській та Чернігівській областях соціальні послуги поступово стають доступнішими, проте громади все ще стикаються з адміністративними перешкодами. У Київській області заклад підтримки людей старшого віку у Ворзелі прийняв 56 нових мешканців за програмою «гроші йдуть за людиною», а центр «Я Маріуполь» надав 52 юридичні консультації у липні. Водночас у Терешанському старостинському окрузі послуги з реєстрації ВПО не надають через брак доступу до реєстрів. Попри системні успіхи Чернігівщини в підтримці працевлаштування (зокрема, завдяки впровадженню програми «Точка опори», яка допомогла зберегти 229 робочих місць), локальні проблеми з доступом до соціальних послуг залишаються гострими.

У Дніпропетровській області доступ до державних послуг дедалі більше обмежувала безпекова ситуація та релокація установ: у Дубовиківській ТГ відділ реєстрації актів цивільного стану перенесли до Синельникового, а подальша робота відділення ПФУ залишається невизначеною. У низці громад (Славгородська, Українська ТГ) жителі залежать від щомісячних виїзних приймань ПФУ, а в сільських старостинських округах (Саївка, Шестірня) немає банків і банкоматів, а поштові послуги надають лише раз на тиждень.

У Донецькій та Сумській областях доступ до базових послуг обмежувала безпекова ситуація. У Донецькій області стабільно працюють лише три відділення Державної міграційної служби (Слов'янськ, Краматорськ, Олександрівка), а заяви на громадянство й статус біженця більше не приймають.

У Харківській області доступ до соціальних послуг обмежений через поєднання безпекових ризиків і гострого браку фахівців. У Салтівському районі Харкова склалася критична ситуація з доступом до виплат: через великі черги (запис на місяць наперед) і закриття установ під час повітряних тривог заявники не встигають вчасно пройти процедуру оновлення даних. Паралельно в громадах області посилюються операційні проблеми: у Зміївській ТГ виїзна робота у віддалені села фактично паралізована через брак транспорту, тоді як у Донецькій ТГ Ізюмського району соціальні працівники працюють в умовах перевантаження — 18–20 отримувачів на одну особу, що вдвічі перевищує встановлені нормативи.

Житлові й майнові питання

У західних областях забезпечення житлом ВПО залишалося одним із ключових викликів через:

• високий попит;
• ʼобмежений житловий фонд;
• недосконалість окремих механізмів державної підтримки.

На Волині громади працювали над розширенням житлового фонду за рахунок державного й донорського фінансування, однак попит стабільно перевищував наявну пропозицію. Наприклад, у Ковельській ТГ новозбудований 70-квартирний житловий будинок був повністю заселений одразу після введення в експлуатацію, тоді як значна кількість сімей продовжувала перебувати в черзі на отримання житла. У Львівській області громади реалізовували проєкти будівництва соціального житла, як-от у Новороздільській ТГ, натомість реалізація державної програми викупу сільського житла для ВПО (постанова № 751) залишалася обмеженою через невідповідність встановленого розміру компенсації ринковій вартості житла. Крім того, дефіцит соціального житла й висока вартість оренди у Львові зумовлювали випадки повернення окремих літніх ВПО до місць попереднього проживання.

У Хмельницькій, Чернівецькій та Івано-Франківській областях громади працювали над розширенням житлових можливостей для ВПО, однак реалізація державної програми викупу житла залишалася обмеженою. В Івано-Франківській області громади перебували на етапі формування комісій та організації роботи в межах програми, що супроводжувалося труднощами з практичним застосуванням її механізмів. Показовою є ситуація: у Тлумацькій ТГ зберігалися труднощі з розумінням порядку реалізації програми. У Хмельницькій області окремі громади використовували альтернативні механізми забезпечення житлом: у Теофіпольській ТГ викуп житла для окремих родин здійснювали за підтримки української діаспори. У Чернівецькій області за підтримки міжнародних партнерів відкрито гуртожиток на 52 кімнати для родин ВПО з Маріуполя. Разом із тим, у Хотинській ТГ закриття приватного притулку через нестачу фінансування призвело до скорочення можливостей тимчасового розміщення.

У Черкаській, Вінницькій та Полтавській областях громади зосередилися на пошуку можливостей розширення житлового фонду для ВПО, однак реалізація державної програми викупу житла стримував недостатній рівень компенсації, який не відповідав ринковій вартості житла. У Полтавській області окремі громади вже реалізували цю програму; наприклад, у Хорольській ТГ придбали 27 житлових будинків для ВПО, тоді як в інших громадах практичне впровадження програми залишалося обмеженим. У Черкаській області фіксували випадки самостійного придбання житла переселенцями, зокрема в Ротмистрівській ТГ, що свідчило про поступову інтеграцію частини ВПО в приймаючі громади. У Вінницькій області одним із ключових викликів залишався технічний стан центрів колективного проживання. Наприклад, у ЦКП Оратівської ТГ зберігалися проблеми зі станом електромереж, наявністю плісняви та системою опалення, які потребували капітального ремонту.

У Житомирській та Київській областях громади продовжували працювати над розширенням житлового фонду шляхом переобладнання наявних об'єктів і реалізації окремих житлових проєктів. У Житомирській області, як-от у Гришковецькій ТГ, робота була зосереджена на переобладнанні нежитлових приміщень й оформленні безхазяйного майна. У Київській області окремі громади, зокрема Богуславська, застосовували цільові підходи до забезпечення житлом працівників критично важливих сфер. Поряд із цим, пошкодження житлового фонду внаслідок обстрілу м. Вишневе, 6 липня, і подальше переміщення понад 600 осіб до Дмитрівської ТГ і сусідніх громад актуалізували потребу в резервних рішеннях для тимчасового розміщення населення.

У Кіровоградській області громади зосередилися на роботі над розширенням житлового фонду шляхом інвентаризації безхазяйного й спадкового майна, тоді як реалізація державних житлових програм перебувала на початковому етапі. Наприклад, у Маловисківській ТГ ідентифікували 4 об'єкти, один із яких уже готується до заселення.

У Донецькій області житлові питання надалі були тісно пов’язані з безпековою ситуацією та масштабними руйнуваннями житлового фонду. Водночас у низці громад адміністративні обмеження ускладнювали оформлення майнових прав на пошкоджене й зруйноване житло. Показовою є ситуація в Олександрівській ТГ Краматорського району, де з липня державний реєстратор не працює, що обмежувало можливості близько 1 044 постраждалих від війни щодо оформлення документів і подальшого доступу до механізмів державної компенсації.

У Харківській області громади приділили особливу увагу реалізації заходів із забезпечення житлом ВПО, однак результати їх впровадження різнилися залежно від наявних ресурсів і можливостей співфінансування. У Златопільській ТГ Лозівського району вже здійснювали викуп сільських будинків для ВПО, тоді як Зміївська ТГ відмовилася від участі в програмі через брак придатного житла й обмежені фінансові ресурси. Водночас навіть у громадах, де програму вже розпочали, зокрема в Слобожанській ТГ, рівень участі ВПО залишався обмеженим через умови її реалізації.