Меню

Дайджест моніторингової служби БФ «Право на захист» (травень 2026)

10 червня 2026

Евакуація та переміщення населення

У Західних областях зберігався сталий приплив ВПО. Водночас частіше фіксували термінові виїзди із зон бойових дій. У Волинській області серед основних викликів залишалися перевантаженість закладів для людей старшого віку й осіб з інвалідністю та обмежений доступ до послуг у віддалених громадах. Переміщення було циклічним: люди то поверталися з-за кордону, то продовжували виїжджати до країн ЄС.

У Хмельницькій, Чернівецькій та Івано-Франківській областях переселенці прибували переважно з прифронтових регіонів і залишалися в обласних центрах і великих громадах. В Івано-Франківській області, окрім самостійних переїздів, у травні прийнято два евакуаційні потяги, а 40 евакуйованих розміщені в МТП.

У центральних і північних регіонах (Черкаська, Вінницька, Житомирська й Київська області) переміщення населення залишалося помірним і переважно самостійним. У Житомирській області тривали організовані евакуації з Донецької області, в межах яких до громад регіону прибуло щонайменше 32 особи. У Київській області найбільший приплив ВПО фіксували в Бориспільській та Миронівській громадах, тоді як Київ був ключовим транзитним центром для подальшого переміщення евакуйованих до західних областей.

У Чернігівській області переміщення залишалися низькоінтенсивними й переважно були пов’язані з прибуттям жителів прикордонних територій. Водночас у громадах області зберігалася тенденція до виїзду молоді до обласних центрів і за кордон для навчання, особливо — в Киселівській та Киїнській громадах.

Упродовж травня транзитні центри Запоріжжя, Волоського й Павлограда продовжували відігравати ключову роль у прийманніі й перенаправленні евакуйованого населення з прифронтових територій. Через транзитний центр у Запоріжжі пройшли орієнтовно 780 осіб, через центр у Волоському — понад 415, а через транзитний центр у Павлограді — орієнтовно 1 190 осіб.

Зростання кількості прибулих до Запоріжжя порівняно з попереднім місяцем було пов’язане із запровадженням обов’язкової евакуації сімей з дітьми з населених пунктів Новоолександрівської та Новомиколаївської громад через погіршення безпекової ситуації.

У Запорізькій області нові переміщення переважно мали внутрішньообласний характер і фіксувалися насамперед із Новомиколаївської, Новоолександрівської, Комишуваської, Кушугумської та Вільнянської громад. Через безпекові ризики 18 травня сільську раду Новоолександрівської громади було релокували до Запоріжжя.

У Дніпропетровській області 18 травня оголосили обов’язкову евакуацію населення з Чаплинського й Шевченківського старостинських округів Дубовиківської громади, яка охопила п’ять населених пунктів.

У Донецькій області через тимчасові евакуаційні пункти в Краматорську й Слов’янську протягом місяця пройшли майже 1 000 осіб, переважно з Краматорської, Дружківської, Слов’янської та Миколаївської громад. Значну частину евакуйованих становили люди старшого віку й маломобільні особи. Водночас запроваджена в Слов’янську вимога самостійно діставатися до евакуаційного пункту створила додаткові труднощі для вразливих категорій населення та жителів віддалених населених пунктів.

У Харківській області евакуаційні процеси в травні залишалися інтенсивними через погіршення безпекової ситуації в прикордонних і прифронтових громадах. Ключову роль у прийомі та перенаправленні евакуйованих продовжували відігравати транзитні центри в Харкові й Лозовій, через які протягом 1–29 травня пройшли понад 6 000 осіб.

У травні продовжили термін звернення евакуйованих із Донецької області до Харківського транзитного центру після оформлення довідки ВПО з семи днів до одного місяця, а також розпочали тестування цифрового сервісу «Поруч» для пошуку тимчасового житла. Водночас у Лозівському транзитному центрі після завершення проєкту з роздачі води виникла нагальна потреба в забезпеченні евакуйованих питною водою напередодні літнього періоду.

У Сумській області Шосткинська громада продовжувала приймати ВПО з прикордонних громад, зокрема з Середино-Будської, Зноб-Новгородської, Дружбівської, Свеської, Глухівської, Есманської та Шалигинської громад. Водночас активність Сумського транзитного центру залишалася низькою, а через транзитний центр у Шостці протягом травня пройшли майже 500 евакуйованих, переважно з прикордонних районів області.

Соціальні послуги й виплати

У західних областях основними бар’єрами залишалися процедурні неузгодженості, транспортна недоступність і нерівномірний розвиток соціальних послуг у громадах. У Львівській та Рівненській областях розбіжності між вимогами ПФУ й органами соцзахисту й технічні збої призводили до затримок у призначенні виплат. На Волині доступ до послуг додатково ускладнювали закриття банківських відділень і проблеми з транспортним сполученням. Водночас окремі громади впроваджували житлові програми, мобільні сервіси й локальні механізми підтримки ветеранів і ВПО.

У Чернівецькій та Івано-Франківській областях громади продовжували розширювати соціальні послуги для ВПО, ветеранів й інших вразливих груп населення. Вони залучали міжнародних партнерів і нові формати підтримки. У Чернівецькій громаді розпочали підготовку Програми інтеграції ВПО на 2027–2030 роки, яка має враховувати результати комплексного опитування внутрішньо переміщених осіб. У Білоберізькій громаді (Івано-Франківська область) затвердили програму підтримки ВПО на 2026–2028 роки, однак передбачене фінансування становить лише 10 тис. грн на рік. Водночас обмежені ресурси й залежність окремих програм від зовнішнього фінансування залишалися ключовими викликами для соціального захисту.

У Вінницькій, Полтавській та Кіровоградській областях ключовими викликами залишалися обмежені ресурси системи соціального захисту, зростання навантаження на ПФУ й труднощі з доступом до послуг у віддалених громадах.

У Полтавській та Кіровоградській областях додатковими обмеженнями були нестача спеціалізованого транспорту й матеріально-технічного забезпечення, тоді як у Вінницькій області фіксувалися затримки із соціальними виплатами. Водночас громади продовжували розвивати цифрові й мобільні сервіси, зокрема через відкриття нового сервісного центру ПФУ в Кременчуці (Полтавська область) і мобільного офісу соціальних послуг у Новоукраїнській громаді (Кіровоградська область).

У Київській та Чернігівській областях поряд із розвитком мережі соціальних послуг зберігалися окремі адміністративні бар’єри для доступу до державної підтримки. У Київській області громади продовжували розширювати соціальну інфраструктуру, зокрема через запуск послуги соціального таксі (Богуславська громада) й відкриття нових центрів соціальної підтримки (Золочівська громада), однак у Вишгородській громаді фіксувалися значні черги на отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій, через кадрові обмеження.

У Чернігівській області високе навантаження на ПФУ призводило до затримок у розгляді заяв на окремі види допомоги, зокрема субсидій на тверде паливо, що створює ризик несвоєчасної підготовки частини домогосподарств до опалювального сезону.

У Дніпропетровській області громади продовжували розширювати доступ до соціальних, медичних і психосоціальних послуг. У Павлограді міський центр соціально-психологічної допомоги запровадив послугу перевезення отримувачів допомоги, а в лікарні інтенсивного лікування розпочала роботу цілодобова гінекологічна бригада. Додаткові ініціативи реалізовувалися також у Слобожанській громаді, де було відкрито новий Дія Центр. Водночас у низці громад зберігалися труднощі з доступом до послуг ПФУ. У Чумаківській та Верхівцівській громадах жителі повідомляли про черги, тривале очікування та обмежену доступність виїзних консультацій, тоді як у Самарівській громаді збільшення штату сервісного центру ПФУ дозволило скоротити терміни розгляду заяв на житлові субсидії та окремі види соціальної допомоги з трьох місяців до одного.

У Донецькій області доступ до медичних і базових послуг залишався критично обмеженим. У Дружківці функціонували лише одне відділення «Укрпошти» й два відділення «Нової пошти», які забезпечували жителям доступ до фінансових і поштових послуг під час перебоїв в електропостачанні. Водночас у населених пунктах Слов’янської громади через нестачу медичного персоналу, аптечного пункту, транспортного сполучення та виїздів гуманітарних медичних бригад жителі фактично залишалися в умовах медичної ізоляції й обмеженого доступу до медичної допомоги й лікарських засобів.

У Харківській області в селі Шевченкове Перше Близнюківської громади після закриття двох ФАПів жителі втратили доступ до первинної медичної допомоги на місці. Брак аптек і медичного персоналу й обмежене транспортне сполучення змушували людей звертатися до Близнюків для отримання медичних послуг і ліків, хоча періодичні виїзди спеціалістів із Харкова частково пом’якшували ці труднощі.

Житлові й майнові питання

У західних областях доступ до житла для ВПО залишався обмеженим через:

• нестачу житлового фонду;
• адміністративні бар’єри;
• залежність від зовнішнього фінансування.

У Рівненській області тривало впровадження житлових програм для вразливих категорій населення. Зокрема, в Демидівській громаді розпочали переобладнання школи під житло для ВПО, водночас окремі нормативні обмеження й далі ускладнювали доступ ветеранів до державної підтримки.

У Львівській області, зокрема в Стрийській громаді, зберігався високий попит на житло, що посилювало навантаження на муніципальні гуртожитки й ринок оренди.

На Волині розвиток житлових рішень стримувався обмеженими ресурсами громад, а в Головненській громаді забезпечення житлом ВПО значною мірою підтримували благодійні й релігійні організації.

На Тернопільщині в Лановецькій громаді реалізацію житлових рішень гальмували затримки з ухваленням управлінських рішень щодо використання підготовлених приміщень.

У Хмельницькій, Чернівецькій та Івано-Франківській областях громади продовжували модернізувати житлову інфраструктуру для ВПО. У Дунаєвецькій громаді (Хмельницька область) розглядали подальше використання вивільнених приміщень для соціальних потреб.

У Чернівецькій громаді тривала систематизація фонду тимчасового житла. В Олешанській громаді (Івано-Франківська область) для оновлення житлових об’єктів залучали державну субвенцію. Водночас ключовими викликами залишалися зношеність інфраструктури, нестача фінансування та обмежені можливості для розширення житлового фонду.

У Черкаській області розвиток фонду тимчасового житла залишався обмеженим через нестачу ресурсів для ремонту наявних приміщень. Зокрема, в Дмитрушківській громаді частина житла для ВПО потребувала капітального відновлення та не могла використовуватися для розміщення переселенців.

У Вінницькій області громади поступово переходили від тимчасових рішень до створення більш сталих форматів соціального житла на базі комунального майна. Водночас реалізацію житлових проєктів стримували обмежені місцеві бюджети, потреба в ремонтах і зростання вартості оренди житла. Зокрема, в Калинівській громаді повідомляли про суттєве підвищення цін на оренду й дефіцит вільного житла на тлі зростання кількості ВПО.

У Полтавській області громади продовжували шукати можливості для розширення комунального житлового фонду. Зокрема, в Градизькій громаді тривала робота з оформлення безхазяйного майна для подальшої реконструкції та використання його як соціального житла. Такі підходи розглядалися не лише як інструмент підтримки ВПО, а й як спосіб залучення фахівців до громад.

У Житомирській області тривала реалізація житлових проєктів для ВПО й модернізація МТП. У Малині продовжувався ремонт МТП на базі колишнього дитячого садка, розрахованого на 30 осіб. В Андрушівці через попередні митні труднощі затримувалася реалізація проєкту модульного житла — із десяти запланованих будинків доставлено лише чотири. Водночас у Житомирі за підтримки партнерів:

• завершувалося будівництво чотирьох багатоквартирних будинків на понад 110 квартир;
• розпочалася реалізація проєкту зі створення муніципального фонду орендного житла, що передбачає будівництво житлового комплексу на 216 квартир.

У Київській області тривало розширення житлових можливостей для ВПО. У МТП «Чудо Містечко» в Колонщині продовжувалося будівництво житла для ВПО. Його перша черга передбачає створення 32 місць, тоді як попит уже перевищив 10 тисяч заявок. У Миронівській громаді на 2026 рік заплановано створення модульного містечка на орієнтовно 600 мешканців. Паралельно тривали заходи з розширення та відновлення житлового фонду. У Кожанській громаді розглядалося перепрофілювання освітнього закладу під МТП для ВПО, а в Києві розпочалися відновлювальні роботи в житловому будинку, пошкодженому внаслідок обстрілу.

У Кіровоградській області тривало розширення фонду тимчасового житла для ВПО й евакуйованого населення. У Тишківській громаді подано заявку на ремонт МТП й облаштування інклюзивного входу. У Маловисківській громаді завершено облаштування МТП на 16 місць у приміщенні колишнього дитячого садка, тоді як в Олександрівській громаді за підтримки УВКБ ООН і державної субвенції тривало створення МТП для ВПО на 50 осіб. Завершити роботи планують у червні 2026 року.

У Дніпропетровській області житловий фонд для новоприбулих ВПО залишався обмеженим. Водночас громади продовжували працювати над створенням нових місць розміщення: у Новопільській громаді планувалося переобладнання колишнього дитячого садка під МТП для людей старшого віку й маломобільних осіб.

У Донецькій області тривала реалізація програми «єВідновлення». У Слов’янській громаді подали понад 5,3 тис. заяв щодо пошкодженого житла, за результатами розгляду яких ухвалили майже 4 тисячі позитивних рішень. Також надійшло понад 380 заяв щодо зруйнованого майна, за якими видали 155 житлових сертифікатів.

У Харківській області громади продовжували розширювати можливості тимчасового розміщення ВПО. У Близнюківській громаді для ВПО придбали понад 20 житлових об’єктів, а в Дергачівській громаді розпочали приймання заявок на модульне житло в межах проєкту «Horizon Homes: Sustainable Modular Housing Project in Ukraine», що реалізується за підтримки Швейцарії. Водночас найбільш складною залишалася ситуація в Ізюмській громаді, де орієнтовно 80% багатоквартирного житлового фонду було зруйновано або пошкоджено.

У Сумській області забезпечення житлом ВПО залишалося актуальним викликом. У Шосткинській громаді можливостей для тимчасового розміщення було недостатньо для понад 7 тис. переселенців, які проживали на території громади. Водночас громади продовжували розвивати житловий фонд у сільській місцевості шляхом використання та відновлення вільних житлових будинків для ВПО.