Меню

Міжнародний досвід реінтеграції ветеранів і ветеранок: ключові висновки заходу

7 жовтня 2026

У вересні 2026 року БФ «Право на захист» організував міжнародний онлайн-захід на тему «Чи можна виміряти реінтеграцію ветеранів і ветеранок: міжнародний досвід». Він складався із двох частин:

• «Повернення ветеранів і ветеранок до цивільного життя під час війни»;
• «Різні виміри реінтеграції ветеранів і ветеранок».

Панелістами заходу стали представники ООН й експерти з Великобританії, США, Норвегії та Швеції.

Мета заходу — обмін міжнародним досвідом щодо визначення та вимірювання реінтеграції ветеранів і ветеранок.

За результатами дискусій вдалося виокремити ключові тези міжнародного досвіду, які можуть бути корисними для осмислення та розвитку підходів до реінтеграції ветеранів і ветеранок в Україні:

Визначення реінтеграції залежить від контексту

У 2005 році Генеральний cекретар ООН визначив реінтеграцію ветеранів і ветеранок як процес надання цивільного статусу колишнім учасникам бойових дій і забезпечення їхньої сталої зайнятості й доходу. Водночас нормативного визначення цього поняття немає, а підходи до реінтеграції відтоді суттєво змінилися.

У деяких країнах від терміна «реінтеграція» відмовлялися, оскільки ветерани й ветеранки не вважали його таким, що відповідає їхньому досвіду. Подібна дискусія триває  і в Україні. Під час Фестивалю Думок БФ «Схід SOS» українські експертки пропонували натомість говорити про «повернення до цивільного життя» або «відновлення після військової служби».

Водночас у комунікації з міжнародними стейкхолдерами доцільно використовувати загальновживаний термін «реінтеграція».

Це питання має не лише теоретичне значення, адже від визначення поняття залежать цілі, завдання та діяльність державних органів влади, громадських організацій та інших учасників процесу. Наразі в українському законодавстві такого визначення немає.

Реінтеграція ветеранів і ветеранок може відбуватися під час війни

Традиційно в міжнародному підході реінтеграцію ветеранів і ветеранок разом із роззброєнням і демобілізацією розглядали як складову миробудування. Однак із початку 2000-х років цей підхід почали переосмислювати, а наприкінці 2010-х визнали, що реінтеграція може розпочинатися ще під час збройного конфлікту. Такий підхід потребує врахування:

• спроможностей держави;
• конкретного контексту;
• потреб ветеранів і ветеранок.

Потрібно розрізняти потреби ветеранів і ветеранок і пільги, які їм надають

Ефективна ветеранська політика має спиратися насамперед на дані про фактичні потреби ветеранів і ветеранок. Саме їхній аналіз дає змогу спрямовувати підтримку на реінтеграцію, а не лише на надання пільг. Пільги, які не відповідають потребам, можуть вимагати значних ресурсів, але не давати очікуваного результату. Водночас це не означає відмову від пільг і гарантій: вони можуть бути додатковою підтримкою після задоволення ключових потреб.

Реінтеграція ветеранів і ветеранок — це двосторонній процес

Відповідальність за успішність реінтеграції не можна покладати виключно на ветеранів і ветеранок. Цю відповідальність мають розділити також:

• державні органи влади, зокрема органи місцевого самоврядування;
• роботодавці;
• найближче коло спілкування, зокрема сім'я;
• суспільство в цілому.

У цьому випадку йдеться, знову ж таки, не лише про пільги, але й, наприклад, про:

• залучення ветеранів і ветеранок до прийняття рішень, які стосуються, зокрема, підходу до надання їм підтримки;
• готовність роботодавців вчитися та навчати трудові колективи про потреби ветеранів і ветеранок, які стосуються повернення до роботи;
• розуміння того, що сім'я як основна опора для ветеранів і ветеранок у відновленні після військової служби, також має отримувати підтримку.

Працевлаштування — не єдиний показник успішності реінтеграції ветеранів і ветеранок

Реінтеграцію ветеранів і ветеранок не варто оцінювати лише за фактом працевлаштування чи самозайнятості. Важливими також є:

• сталість і офіційність працевлаштування;
• доступ до професійного навчання та фінансових інструментів;
• економічні зв’язки;
• здатність зберігати фінансову стійкість у разі змін у складі сім’ї.

Крім того, економічна реінтеграція залежить від соціальних зв’язків людини в громаді і її психологічної готовності повертатися до роботи. Тому успішність реінтеграції варто оцінювати комплексно.

Гендер має бути міжсекторальним питанням

Гендерний аспект важливо враховувати в соціальній, економічній та інших сферах реінтеграції.

Для ветеранок очікування повернення до традиційних сімейних ролей можуть ускладнювати адаптацію, а гендерно нейтральні програми підтримки — не враховувати специфічні потреби, зокрема в сфері здоров’я. Для ветеранів гендерні стереотипи про «сильного чоловіка» можуть стати бар’єром для звернення по психологічну чи іншу допомогу.

Тому гендерний аспект має бути наскрізним під час розроблення програм підтримки ветеранів і ветеранок.

Загальний короткий висновок за результатами цих двох заходів: попри те, що вимірювати реінтеграцію ветеранів і ветеранок складно, інакше неможливо визначити, чи вона була успішною. У центрі цього процесу мають бути потреби ветеранів і ветеранок, а не уявлення про пільги і гарантії, яких вони потребують