Меню

Промова програмної директорки БФ «Право на захист» Надії Ковальчук на сайд-івенті у межах URC 2026

2 липня 2026

Повернення людей починається не з перетину кордону, а з розуміння того, хто ці люди, які потреби вони мають і як громади можуть допомогти їм знову стати частиною життя країни.

Саме про це говорила програмна директорка БФ «Право на захист» Надія Ковальчук під час офіційного сайд-івенту «Відбудуємо Україну разом — скоординований підхід до повернення як стратегічний чинник економічного відновлення та демографічної стійкості», що відбувся в межах Конференції з питань відновлення України «Ukraine Recovery Conference 2026». 

Офіційний сайд-івент організували БФ «Право на захист», Карітас України, Mercy Corps і People in Need за сприяння Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України й Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України.

Повний текст виступу Надії Ковальчук читайте нижче. 

Шановні колеги!

Для мене велика честь бути тут і представляти голос мільйонів людей. Разом із нашими партнерами — Карітас України, Mercy Corps та People in Need — протягом понад 12 років ми охопили допомогою мільйони людей.

Сьогодні я хочу поділитися не статистикою, а двома історіями моїх колег.

Перша історія — про Тетяну. Таня з Маріуполя. Два роки вона перебувала у Варшаві, після чого повернулася до Києва, де намагається побудувати нове життя для своєї родини. Виховує двох дітей.

Друга історія — про Світлану. Вона родом із Луганська й двічі змушена була переїжджати. У 2014 році — до Торецька, а у 2022 році — до Бучі. Вона — дружина військового, доглядає за мамою з інвалідністю та виховує маленьку доньку.

Це дві різні історії, два різні життя. Але коли ми дивимося на ці історії, виникає спокуса розподілити людей на різні категорії чи «по поличках»: ось ВПО, ось ті, хто повернувся, ось ветерани, ось люди з інвалідністю. І під кожну з цих «полиць» — своя політика, своя програма, свій бюджет. Це зрозуміло і на перший погляд — логічно. Але це пастка. 

Тетяна, наприклад, одночасно є людиною, яка повернулася і де-факто ВПО, бо повернулася не туди, звідки виїхала, а Світлана — ВПО, двічі за 12 років, доглядальниця, мама і дружина військового. Їхні потреби не вкладаються в одну категорію. Вони перетинаються, накладаються, змінюються.

Що ці історії означають з точки зору формування державної політики?

Це означає, що ми маємо виходити з потреб людей, а не намагатися створювати окрему політику повернення чи окремо формувати житлову програму для ветеранів. Адже так ми знайдемо лише частину рішень. Ми маємо враховувати не те, що одна жінка повернулася з Європи, а інша — ВПО, а те, що вони мають схожі і дуже різні потреби одночасно.

Ми розуміємо: потреби людей є складними, комплексними й взаємопов'язаними. Якщо ми формуємо окрему «політику повернення» — ми ризикуємо, що вона буде паралельною, а не інтегрованою, а паралельні системи — дорогі, неефективні й несправедливі.

Саме тому важливо не дивитися на людей як на окремі категорії: ось ветерани, ось ті, хто повернувся, ось ВПО. Ми повинні думати про їхні потреби й будувати політики саме навколо цих потреб.

Підтримка має надаватися з дотриманням прав людини й урахуванням потреб, вразливостей і реальної спроможності територіальних громад, а не визначатися формальними категоріями, які можуть створювати відчуття несправедливості або підривати довіру. 

Ще один важливий момент.

За оцінками УВКБ ООН, 1,4 мільйона повернулися і залишилися принаймні 3 місяці з лютого 2022 року. Ми майже нічого не знаємо про цих людей. У нас немає інформації про їхні потреби і шлях повернення.

Саме тому нам потрібні системний моніторинг і дані, на основі яких мають формуватися державні політики.

І ще одне.

Люди повертаються до громад. Звичайно, важливо мати політики, координацію між міністерствами, міжнародними донорами й партнерами. Але зрештою люди повертаються саме до своїх громад, де вони шукають освіту, медичні, соціальні й інші послуги.

Тому ми повинні підтримувати громади й зміцнювати їхню спроможність створювати спільний простір для різних груп людей.

І тут, безумовно, ще одним дуже важливим учасником є організації громадянського суспільства. За останні 12 років ми стали дуже потужними гравцями на місцях. Якщо у 2014-му ми переважно реагували на невідкладні потреби, то сьогодні ми надаємо якісні соціальні, правничі, реабілітаційні, психосоціальні послуги. 

Ми маємо великий досвід і разом несемо відповідальність за створення простору, у якому люди можуть жити, відновлюватися та будувати своє майбутнє.

БФ «Право на захист» працює в 22 областях України і в Польщі. Ми бачимо людей з обох боків кордону. Зараз ми розробляємо інструмент оцінювання потреб для українців у Польщі, які розглядають можливість повернення, щоб потім надати їм належну підтримку згідно з їхніми потребами, підтримати громади в пошуку правильних рішень.

Мій заклик простий: давайте інвестувати в громади. Посилюючи їхню спроможність і надаючи їм необхідну експертну підтримку, ми можемо зробити так, щоб повернення не завершувалося приїздом, а ставало початком успішної інтеграції.