Меню

Дайджест моніторингової служби БФ "Право на захист" червень 2026

July 7, 2026

За кожною консультацією, кожним вирішеним питанням і кожною історією допомоги стоять фахівці з моніторингу БФ «Право на захист». Саме вони найчастіше першими спілкуються з людьми, які звертаються до Фонду, і супроводжують їх на шляху до вирішення проблем.

У цьому дайджесті щомісяця ми розповідатимемо про їхню роботу, цікаві випадки та важливі події. Що запам’яталося найбільше у червні — читайте далі. 

Евакуація та переміщення населення

Західні області зберігали сталий приплив ВПО з регіонів з ускладненою безпековою ситуацією. Основна частина переміщень відбувалася самостійно. Водночас на Рівненщині функціонував організований транзитний хаб «Хрінники», який приймав людей з евакуаційних потягів. Найбільше ВПО прибувало до громад із розвиненою соціальною та медичною інфраструктурою, тоді як у віддалених громадах доступ до послуг залишався обмеженим через транспортні перешкоди.

У Хмельницькій, Чернівецькій та Івано-Франківській областях переміщення були помірними й переважно індивідуальними. Водночас окремі громади (Летичівська, Держнянська ТГ Хмельницької області, Дубівська ТГ Івано-Франківської області) повідомляли про брак нових прибуттів, що пов’язували з обмеженими можливостями працевлаштування.

У центральних і північних регіонах переміщення населення залишалося помірним і переважно самостійним. Черкаська область продовжувала приймати ВПО в межах організованої державної евакуації, тоді як у Вінницькій області фіксували випадки повторного переміщення окремих родин. У Житомирській області найбільший приплив спостерігався до Житомира й Бердичева, а в Київській області — до Білої Церкви й Гостомеля. Водночас Київ продовжував виконувати роль ключового транзитного центру для подальшого переміщення евакуйованих.

У Чернігівській області переміщення залишалися низькоінтенсивними й переважно були пов’язані з прибуттям жителів прикордонних територій Чернігівської та Сумської областей.

Упродовж червня транзитні центри й евакуаційні пункти продовжували відігравати ключову роль у прийомі й перенаправленні евакуйованого населення. Через два основні транзитні центри (м. Харків і м. Лозова) пройшли понад 7 600 осіб, тоді як через тимчасові евакуаційні пункти в Краматорську й Слов’янську — орієнтовно 1 850 осіб. Збільшення кількості евакуйованих було пов’язане із запровадженням примусової евакуації сімей із дітьми з Богодухівської ТГ Харківської області, а також із активізацією виїзду населення з Краматорська, Слов’янська й Дружківки.

У Запорізькій та Дніпропетровській областях переміщення населення в червні було пов’язане з погіршенням безпекової ситуації. У Запорізькій області нові переміщення переважно мали внутрішньообласний характер і фіксувалися насамперед у громадах, наближених до лінії фронту. Водночас у прифронтових населених пунктах зростала частка людей старшого віку. У Дніпропетровській області тривала примусова евакуація сімей із дітьми із Синельниківської та Нікопольської ТГ, що спричинило додаткове навантаження на житловий фонд громад, які приймали евакуйованих.

У Донецькій області через тимчасові евакуаційні пункти тривав активний процес евакуації населення відповідно до рішень обласної військової адміністрації. Основний потік евакуйованих надходив зі Слов’янська, Краматорська й прилеглих населених пунктів (Біленьке, Привілля, Малотаранівка).

У Харківській області евакуаційні процеси залишалися інтенсивними, а найбільший приплив населення фіксували в громадах, розташованих поблизу основних логістичних маршрутів. Водночас в Ізюмській ТГ через безпекові ризики й обмежені можливості працевлаштування зберігався відтік населення до інших регіонів України й за кордон.

У Сумській області (Шосткинська, Лебединська й Конотопська ТГ) продовжували приймати ВПО з прикордонних територій, тоді як найбільшим центром тяжіння залишалися Суми. Найбільший приплив населення фіксували в Грунській, Конотопській та Путивльській ТГ. Водночас громади області готувалися до можливого розширення евакуаційних заходів.

Соціальні послуги й виплати

У західних областях основними бар’єрами залишалися кадровий дефіцит і технічні збої.

У Тернопільській та Івано-Франківській областях розбіжності між вимогами ПФУ й технічні проблеми з верифікацією даних призводили до затримок у призначенні виплат. Тим часом на Волині (Поворська ТГ) вдалося суттєво покращити якість надання послуг: громади продовжували:

• впроваджувати цифрові сервіси;
• розширювати доступ до соціальних послуг;
• залучати громадські організації до їх надання.

У Чернівецькій області громади продовжували розширювати соціальні послуги для вразливих категорій населення, поєднуючи місцеве фінансування з підтримкою міжнародних партнерів. Так, у Берегометській громаді виділено кошти на медичну підтримку населення, а у Веренчанській громаді за підтримки Червоного Хреста організовано безоплатне підвезення жителів. Водночас у низці громад (Тарашанської та Недобоївської ТГ) брак фінансування та кадровий дефіцит обмежували можливості розвитку послуг із догляду вдома.

У Вінницькій, Полтавській та Житомирській областях ключовими викликами залишалися високе навантаження на ПФУ, адміністративні труднощі й нерівномірний доступ до соціальних послуг. У Вінницькій області фіксували випадки затримок і відмов у призначенні виплат, тоді як у Полтавській області додаткові обмеження спричиняли проблеми із забезпеченням спеціалізованим транспортом для маломобільних осіб. Жмеринська ТГ (Вінницької області) і Звягельська ТГ (Житомирської області) продовжували розвивати цифрові сервіси й програми підтримки населення, зокрема шляхом відкриття онлайн-консультаційних сервісів і реалізації програм у сфері психічного здоров’я.

У Київській та Чернігівській областях поряд із розвитком мережі соціальних послуг зберігалися окремі адміністративні й інфраструктурні обмеження. У Київській області громади продовжували розширювати соціальну інфраструктуру й відкривати нові місця тимчасового проживання (МТП) і центри підтримки ВПО (м. Київ, Макарівська ТГ, Гостомельська ТГ, Дмитрівська ТГ), однак у частині громад (Димерська ТГ, Обухівська ТГ, Богуславська ТГ) можливості розміщення людей залишалися обмеженими через нестачу вільних приміщень. У Чернігівській області затримки із забезпеченням окремими видами соціальної підтримки, зокрема твердим паливом, створювали додаткові ризики напередодні опалювального сезону. Громади продовжували модернізувати соціальну інфраструктуру за підтримки міжнародних партнерів.

У Дніпропетровській області громади продовжували розширювати доступ до соціальних, медичних і психосоціальних послуг. У Кам’янській громаді розширили перелік послуг денного догляду, а в Губиниській громаді впровадили комплексне оцінювання потреб населення для визначення пріоритетних груп отримувачів допомоги. У низці громад (Петропавлівська ТГ, Святовасилівська ТГ) безпекова ситуація та обмежений доступ до сервісів ПФУ ускладнювали отримання соціальних послуг, особливо для людей старшого віку.

У Донецькій та Сумській областях доступ до базових і соціальних послуг виявився обмеженим через безпекову ситуацію та інфраструктурні проблеми. У Слов’янській громаді через обстріли призупинили реєстрацію нових отримувачів послуги «Догляд вдома», а в окремих населених пунктах (с. Билбасівська, Слов’янська ТГ) зберігалися проблеми із забезпеченням укриттів. У Сумській області тривалі строки розгляду заяв ПФУ й цифрові бар’єри ускладнювали доступ жителів до державної та міжнародної допомоги.

У Харківській області доступ до соціальних послуг був обмеженим через:

• кадровий дефіцит;
• нерегулярний прийом фахівців ПФУ;
• складну логістику у віддалених громадах.

Нестача транспортного сполучення ускладнювала отримання соціальних і адміністративних послуг, хоча Пролісненська ТГ продовжувала використовувати альтернативні механізми інформування населення та підтримки роботи соціальних служб, зокрема традиційні дошки оголошень.

Житлові й майнові питання

У західних областях доступ до житла для ВПО залишався обмеженим через нестачу доступного житлового фонду, адміністративні бар’єри й залежність від зовнішнього фінансування.

У Львівській області громади продовжували розширювати муніципальний житловий фонд, однак у Стрийській громаді зберігався високий попит на житло, який посилював навантаження на МТП і ринок оренди.

На Рівненщині тривала реалізація житлових програм для вразливих категорій населення, зокрема облаштування фонду тимчасового житла за кошти державної субвенції.

На Волині розвиток житлових рішень стримувався обмеженими ресурсами громад і незадовільним технічним станом окремих приміщень, а в Тернопільській області реалізацію окремих житлових проєктів ускладнювали затримки з ухваленням управлінських рішень щодо використання комунального майна. Наприклад, у Купчинецькій ТГ місцева влада відмовилася запускати проєкт створення тимчасового житла, попри те, що в громаді був комунальний об’єкт, який ідеально підходив до реконструкції.

У Хмельницькій, Чернівецькій та Івано-Франківській областях громади продовжували модернізувати житлову інфраструктуру для ВПО. У Хмельницькій області ремонтні роботи в місцях компактного проживання (МКП) залишаються на початковій стадії підготовки, а виконання основних завдань відтермінували. У Чернівецькій області основна увага зосереджена на підготовці нових житлових проєктів і поступовому проведенні ремонтних робіт у МКП для поліпшення умов перебування ВПО. В Івано-Франківській області основну увагу приділяли утриманню застарілої житлової інфраструктури й розвʼязанню оперативних викликів, пов’язаних із технічним станом МКП. Ключовими викликами для регіону залишалися:

• зношеність інфраструктури;
• скорочення державної підтримки МКП;
• недостатнє фінансування.

У Черкаській, Вінницькій та Полтавській областях громади зосередилися на пошуку шляхів розширення житлового фонду для ВПО через адаптацію наявного комунального майна, проте реалізацію цих ініціатив суттєво стримують:

• дефіцит місцевих бюджетів;
• значна потреба в капітальних ремонтах;
• складні юридичні процедури.

У Черкаській області основна увага зосереджена на підтримці наявних центрів. У Вінницькій області спроби створення нового житла гальмуються через брак коштів на ремонт інженерних мереж. У Полтавській області робота полягає в інвентаризації та спробах оформлення безхазяйного майна чи перепрофілювання будівель під розширення житлового фонду для ВПО.

У Житомирській та Київській областях відбувалися модернізація житлової інфраструктури й розширення можливостей для розміщення ВПО шляхом будівництва, проте темпи стримуються технічним станом об’єктів і обмеженим фінансуванням. У Гостомельській, Макарівській та Фурсівській ТГ Київської області триває будівництво нового житла й відкриття інтеграційних хабів, тоді як існуючі центри (Димерська, Обухівська, Богуславська, Бучанська ТГ) потребують капітального ремонту. У Житомирській області зусилля зосереджені на технічній адаптації МКП до зими, що ускладнюється критичним зношенням інженерних мереж.

У Кіровоградській та Дніпропетровській областях громади продовжували працювати над розширенням фонду тимчасового житла й створенням нових місць для розміщення ВПО. У Долинській та Соколівській ТГ Кіровоградської області громади проводили інвентаризацію нерухомості й оформлювали спадкове майно задля задоволення потреб ВПО. Водночас більшість виявлених приміщень потребує капітального ремонту. У Апостолівській та Сурсько-Литовській ТГ реалізовували проєкти з переобладнання шкіл і будівництва модульних містечок, однак розвиток стримується через брак коштів на реконструкцію.

У Донецькій області ситуація з житлом критична через масштабні руйнування житлового фонду й інфраструктури внаслідок постійних бойових дій. Через високу інтенсивність обстрілів і необхідність примусової евакуації населення будь-які відновлювальні роботи є вкрай ускладненими.

У Харківській та Сумській областях забезпечення житлом ВПО залишалося одним із ключових викликів. У Балаклійській та Пролісненській територіальних громадах Харківської області більшість вільного житла потребує капітального ремонту дахів і систем опалення. У Синівській ТГ Сумської області використання незаселених будинків ускладнюється небажанням власників їх надавати й технічними проблемами, зокрема пересиханням свердловин.