Меню

Фото №10

September 7, 2026

Стіни в коридорі регіонального центру «Голоси дітей» у Дніпрі вкриті паперовими метеликами. На кожному — дитячий почерк: побажання, мрії, кілька слів про те, чого хочеться найбільше. Діти зупиняються біля поробок, шукають серед них свою або перечитують чужі написи.

Коридор тут — як перша сходинка. Для багатьох дітей найважче зробити саме крок від дверей углиб приміщення, адже незнайоме місце, незнайомі люди, незрозуміло, чого чекати. Наважитися прийти по підтримку — уже сміливо, особливо коли останні роки навчили радше закриватися, ніж довіряти.

Кабінет психолога — другий етап, але підтримка може початися раніше, коли родину вітає адміністраторка й пропонує теплий чай серед паперових крил на стінах. До початку заняття лишається кілька хвилин. Коридор наповнюється дитячими голосами. Можливо, вони розмовляють про те, чиє побажання смішніше або про школу. За кілька хвилин вони вже знайомі, хоча прийшли поодинці. Хтось, хто вдома майже не виходив з кімнати, обережно питає, чи хоче його майбутній друг сісти поруч на занятті. Хтось після переїзду вперше за довгий час обговорює з однолітком мультики чи розповідає про свого собаку.

Але все починається ще до кабінету психолога — з важливого відчуття, що тебе тут бачать і що поруч є хтось свій, зі схожим досвідом. У центрі «Голоси дітей» ми допомагаємо дітям впоратися з наслідками війни. Багато з них пережили обстріли, евакуацію, втрату дому або близьких. У наших осередках вони поступово вчаться жити з цим досвідом: називати й проживати свої емоції, довіряти дорослим, знову підходити до інших дітей і радіти простим речам. Так діти поступово повертають собі право мати дитинство: малювати, домовлятися, сваритися й миритися, знаходити друзів.